Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"18" червня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/366/19
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О., за участі секретаря судового засідання Ткачук І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, вул. Шевченка, буд. 18, м. Київ, код ЄДРПОУ 21560766)
до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради (33028, вул. Соборна, буд. 12, м. Рівне, код ЄДРПОУ 03195441)
про стягнення в сумі 195 483,52 грн.
за участі представників:
від позивача: Дорота В.О. (довіреність № 4034 від 26.12.18), Доценко Н.А. (довіреність довіреність № 4034 від 26.12.18);
від відповідача: Липко Д.В. (довіреність №08-09 від 04.01.2019).
У травні 2019 року Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" (далі - позивач або Товариство) звернулось в Господарський суд Рівненської області з позовом до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - відповідач або Управління) про стягнення заборгованості у сумі 195 483 грн. 52 коп.
В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилається на положення ст. 11, ст. 509, ст. 525, ст. 526, ст. 617 ЦК України, 174, 218 ГК України, ст. 91 Бюджетного кодексу України, ч. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації", ст. 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи", ст. 9 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", ст. 23 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", ст. 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ст. 20 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", та зазначає, що відповідачем, на якого нормами діючого законодавства покладено обов'язок компенсувати надавачу телекомунікаційних послуг, вартість понесених витрат, пов'язаних із наданням соціальних пільг, вказаний обов'язок не виконується, у зв'язку із чим у нього утворилася заборгованість на вищезазначену суму.
Ухвалою Господарського суду від 29.05.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі № 918/366/19. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження. Судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 18.06.2019.
13 червня 2019 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив проти позову та просив відмовити у його задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень, Управління зазначило, що Закони України на які посилається позивач у своїй позовній заяві визначають лише право громадян на пільги з послуг зв'язку та не покладають обов'язок відшкодування пільг з послуг зв'язку саме на органи місцевого самоврядування, у тому числі і на відповідача. Крім того відповідач зазначив, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" не передбачено субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку, законом не покладено обов'язок на органи місцевого самоврядування здійснювати відшкодування пільг за надані послуги зв'язку та відсутні договірні відносини з позивачем, а тому Управління вважає, що позовні вимоги є безпідставними.
Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
У період, зокрема з 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2018 року позивач надавав телекомунікаційні послуги пільговим категоріям населення міста Рівне з урахуванням пільг встановлених: Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи", Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"
Відповідно до п. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" та п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою КМУ № 295 від 11.04.2012 року, споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України. Позивач є оператором телекомунікацій, за рішенням НКРЗІ від 28.09.2006 р. № 384 його включено до Реєстру Операторів, провайдерів телекомунікацій за № 74.
Згідно з ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України, порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04 березня 2002 року "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету", встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04 березня 2002 року встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.
Згідно п. 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04 березня 2002 року, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Отже, розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг є Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради.
За період з 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2018 року позивачем надані послуги зв'язку на пільгових умовах населенню міста Рівне, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги.
Як стверджується матеріалами справи, позивач направляв відповідачу розрахунки щодо вартості послуг за листопад 2018 року та грудень 2018 року за формою № 2 пільга.
Відповідач зобов'язань з відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів за період з 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2018 року не здійснив, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі195 483,52 грн.
Згідно зі ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Наведені положення законодавства передбачають реалізацію державних соціальних гарантій певним категоріям громадян. Визначеному законодавством обов'язку оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв'язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, а обов'язок держави в особі її органів відшкодувати вартість наданих послуг суб'єкту господарювання, який їх надає.
Згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
За змістом підпункту "б" п. 4 ч. 1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів належать видатки на відшкодування вартості послуг зв'язку, які надані тим категоріям громадян, яким державою надані пільги з їх оплати, що здійснюється за рахунок субвенцій з Державного бюджету України на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог ст. 102 Бюджетного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок) та встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117 "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги", а також здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги (п. 2 Порядку).
Відповідно до пп. 1 п. 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.03 № 117, уповноважений орган щомісяця звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації.
Згідно з п. 5 вказаного Положення уповноважена особа відповідно до визначених повноважень виконує такі функції: проводить електронні звірки інформації від організацій-надавачів послуг щодо витрат, пов'язаних з наданням пільг окремим категоріям громадян, з відомостями, що містяться в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги; здійснює розрахунки з організаціями-надавачами послуг за надані пільги окремим категоріям громадян та призначені житлові субсидії населенню (п. 29), забезпечує ведення Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги (ЄДАРП) (п. 34).
При цьому згідно з приписами Положення проведення відповідних звірок не поставлено в залежність від укладення договору.
Отже, до компетенції відповідача належить забезпечення реалізації на території міста Рівне державної політики у сфері соціального захисту населення, і саме відповідач, як головний розпорядник коштів на фінансування державних соціальних програм, зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги.
З огляду на наведені норми законодавства у позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у відповідача як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов'язок здійснити із позивачем розрахунок за надані цим особам послуги. Цей обов'язок обумовлюється тим, що, по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч. 1 ст. 167 ЦК України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК України).
Так, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів готують щомісяця інформацію про суми нарахованих соціальних виплат, пільг та житлових субсидій населенню та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконавчих органів міських рад ( п. 5 Постанови № 256).
В свою чергу, фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад на підставі актів звіряння, зазначених у п. 5 Порядку, щомісяця готують реєстри сум, що підлягають перерахуванню, та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, міст Києві та Севастополі.
Управління державної казначейської служби області щомісяця подають Державній казначейській службі відповідні дані щодо фактично нарахованих сум пільг згідно з зазначеними реєстрами (п.6 Порядку № 256).
Міністерство фінансів, фінансові органи обласних держадміністрацій протягом двох операційних днів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення щодо перерахування цих коштів на рахунки районних бюджетів, бюджетів міст обласного значення пропорційно фактичним зобов'язанням з пільг громадян відповідних бюджетів на дату проведення платежів з їх оплати.
Щомісячні суми субвенцій перераховуються органами Державної казначейської служби на рахунки місцевих бюджетів з урахуванням їх обсягів, передбачених у бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних бюджетах для відповідних місцевих бюджетів ( п. 7 Постанови)
Органи Державної казначейської служби протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби.
Головні розпорядників коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню на оплату пільг з послуг зв'язку (п. 8 Постанови № 256).
З огляду на вище наведені приписи законодавства, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини щодо надання позивачем послуг зв'язку пільговим категоріям громадян, а у відповідача щодо відшкодування позивачу розміру наданої позивачем пільги. При цьому, відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.
Як встановлено судом, позивачем з 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2018 року було надано телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам, що проживають у місті Рівне на загальну суму 195 937,52 грн., що підтверджується розрахунком видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за вищевказаний період, згідно Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Однак, як зазначено позивачем, відповідач здійснив часткову оплату за свої зобов'язання які виникли з листопада по грудень 2018 року у розмірі 454,00 грн, у зв'язку із чим, Товариством було направлено відповідачу претензію з вимогою перерахувати заборгованість по компенсації пільг за надані телекомунікаційні послуги за 2018 рік, яка залишена без відповіді та задоволення.
З матеріалів справи вбачається, що предметом позову у даному випадку є стягнення заборгованості за відшкодування вартості телекомунікаційних послуг наданих пільговим категоріям громадян.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (ч. ч. 3, 4 ст. 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського процесуального кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.
З огляду на вказані норми законодавства у Товариства виникло цивільне право на отримання компенсації витрат понесених у зв'язку з наданням пільг при наданні послуг зв'язку, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи", Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а у Управління обов'язок здійснити з позивачем розрахунок щодо компенсації втрат від надання цих пільг.
Частиною 2 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Враховуючи вищезазначене, саме Управлінням має бути компенсована вартість телекомунікаційних послуг, наданих позивачем на пільгових умовах визначеній категорії населення. Однак, відповідач, станом на час розгляду даного спору, витрати понесені позивачем внаслідок надання послуг на пільгових умовах визначеним категоріям громадян на загальну суму 195 483,52 грн., не відшкодував.
У відповідності до листа Міністерства фінансів України від 30.06.2011 за № 31-07310-10-24/16584 "Щодо порядку обліку бюджетних зобов'язань згідно із статтею 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Державного казначейства України. Окрім цього, деякі програми, які відносяться до програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів). У зв'язку з цим та згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово- комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентської плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно з законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Отже, відповідач як уповноважений орган здійснювати повноваження в спірних правовідносинах, зобов'язаний належно, у відповідності до вимог чинного законодавства виконати обов'язок з виплати позивачу компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих позивачем пільговим категоріям споживачів в період з листопада по грудень 2018 року.
Конституційним Судом України у рішенні від 09 липня 2007 року у справі №6-рп/2007 про соціальні гарантії громадян висловлені правові позиції, які полягають у тому, що: Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини 2 статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України). Оскільки, предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
За таких обставин, Управління відповідає за своїми зобов'язаннями, що виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від наявності чи відсутності договірних відносин та бюджетних асигнувань як з державного так й місцевого бюджетів.
При цьому, суд не приймає до уваги твердження відповідача стосовно обов'язковості укладення відповідних договорів і відсутності правовідносин, оскільки чинне законодавство України не передбачає обов'язкового укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на пільги, - зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України.
Крім того, відповідач у відзиві зазначив, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" не було передбачено видатків у вигляді субвенцій за надання пільг з послуг зв'язку окремим категоріям громадян з держбюджету. Суд констатує, що відсутність коштів на забезпечення державної програми не впливає на факт надання позивачем послуг споживачам, необхідності їх відшкодування в частині існуючих законодавчих пільг, понесених фактично витрат позивача на забезпечення надання телекомунікаційних послуг споживачам та як наслідок правомірного очікування оплати відсотку компенсаційних відшкодувань уповноваженим органом - відповідачем.
Проаналізувавши наведені вище правові норми та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов про стягнення з відповідача на користь позивача 195 483 грн. 52 коп. витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів в період з 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2018 року підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування .
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України оплата судових витрат покладається на відповідача в розмірі 2 932 грн. 25 коп.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 129, 231, 237- 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про стягнення в сумі 195 483,52 грн. задовольнити.
2. Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради (33028, вул. Соборна, буд. 12, м. Рівне, код ЄДРПОУ 03195441) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, вул. Шевченка, буд. 18, м. Київ, код ЄДРПОУ 21560766) 195 483 (сто дев'яносто п'ять тисяч чотириста вісімдесят три) грн 52 коп. заборгованості та судовий збір в сумі 2 932 (дві тисячі дев'ятсот тридцять дві) грн 25 коп.
3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-Західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://rv.arbitr.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 24 червня 2019 року.
Суддя І.О.Пашкевич