"28" січня 2010 р.Справа № 18/123-2260
Господарський суд Тернопільської області
у складі
Розглянув справу:
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 АДРЕСА_2 (АДРЕСА_4)
до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1 (АДРЕСА_3)
про cтягнення заборгованості в сумі 11 304,8 грн., з яких: 10 740 грн. боргу, 21,77 грн. 1 % річних, 446,37 грн. пені, 96,66 грн. інфляційних нарахувань.
За участю представників сторін:
позивача: не з'явився.
відповідача: не з'явився.
В судовому засіданні 24.12.2009 р. відповідачу роз'яснено його процесуальні права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України. Технічна фіксація судового процесу не здійснюється.
Суть справи: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 11 304,8 грн., з яких: 10 740 грн. боргу, 21,77 грн. 1 % річних, 446,37 грн. пені, 96,66 грн. інфляційних нарахувань.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач взяті на себе визначені умовами договору поставки молочної продукції № М-221 від 30.07.2009 р. зобов'язання виконав не належним чином, зокрема не в повному обсязі провів розрахунок за отриманий товар, внаслідок чого виникла заборгованість в заявленій до стягнення сумі. В підтвердження викладеного додає вищезазначений договір, видаткову накладну № М-00000367 від 09.08.2009 р., видаткову накладну № 00001208 від 23.08.2009 р., акт звірки взаємних розрахунків від 20.11.2009 р., інші документи, належним чином засвідчені копії яких знаходяться у матеріалах справи.
28.01.2010 р. позивач, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, звернувся до господарського суду із заявою № 25/01 від 25.01.2010 р., в якій просить зменшити розмір позовних вимог у зв'язку із частковою сплатою відповідачем основної суми заборгованості, що підтверджується банківськими виписками. Крім того, дорахував відповідачу розмір 1 % річних, пені та інфляційних нарахувань, що зумовлено збільшенням періоду невиконання зобов'язань за договором. Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Беручи до уваги дану норму Господарського процесуального кодексу України, предметом даного позову є стягнення з відповідача заборгованості у сумі 9 525,53 грн., з яких: 8 600 грн. боргу, 31,33 грн. 1 % річних, 642,4 грн. пені, 251,8 грн. інфляційних нарахувань.
Представник відповідача у судовому засіданні 24.12.2009 р. позовні вимоги визнав, проте зазначив про часткову сплату суми боргу після проведення між сторонами 20.11.2009 р. звірки взаємних розрахунків, а саме 24.11.2009 р. -170 грн., 08.12.2009 р. -570 грн., 16.12.2009 р. -700 грн. Відзиву на позов не подав.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши представлені докази в їх сукупності господарський суд встановив.
30.07.2009 р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (надалі постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі покупець) був укладений договір поставки молочної продукції № М-221, за яким постачальник бере на себе зобов'язання поставляти покупцю молочну продукцію, а покупець зобов'язується приймати дану продукцію та оплачувати її вартість (п.п. 1.1., 1.2. договору).
Ціна кожної партії продукції зазначається в видаткових накладних (п. 6.1. договору). Покупець оплачує вартість кожної партії продукції протягом 21 дня з моменту її відвантаження (6.4.2. договору).
Даний договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2009 р. (п. 11.1. договору).
Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, і у відповідності із ст. 11 цього кодексу -однією з підстав виникнення зобов'язань.
Так, між позивачем і відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або у інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним и використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки № М-221 від 30.07.2009 р. фізична особа-підприємець ОСОБА_2 передав, а фізична особа-підприємець ОСОБА_1 прийняв згідно видаткової накладної № М-00000367 від 09.08.2009 р. молочну продукцію на суму 5 940,64 грн., згідно видаткової накладної № 00001208 від 23.08.2009 р. молочну продукцію на суму 12 675,81 грн.
Як стверджує позивач, оплата за отриману продукцію проведена частково в розмірі 10 016,45 грн., що підтверджується виписками із банківського рахунку. Доказів сплати решти суми боргу суду не подано, відтак позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 8 600 грн. заборгованості підлягають до задоволення.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ч. 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до п.п. 8.2., 8.3. договору сторони визначили, що покупець який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також один відсоток річних від простроченої суми, а також сплачує постачальнику пеню в розмірі двох відсотків за кожен день прострочення.
Згідно поданих розрахунків відповідачу нараховані за період 13.09.2009 р. -25.01.2010 р. 31,33 грн. 1 % річних, 642,4 грн. пені та 251,8 грн. інфляційних нарахувань за жовтень, листопад, грудень місяці 2009 року.
Розглянувши представлені розрахунки пені, одного відсотка річних, інфляційних нарахувань, з огляду на наявність у відповідача заборгованості за договором, суд вважає вимоги позивача в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення як такі, що підтвердженні матеріалами справи, ґрунтуються на нормах чинного законодавства та визнані відповідачем.
У відповідності до вимог ст. ст. 44 -49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, р/р НОМЕР_3 ТФ "Приватбанк", МФО 338783) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, р/р НОМЕР_4 в ХГРУ "Приватбанк", МФО 351533):
- 8 600 (вісім тисяч шістсот) грн. боргу;
- 251 (двісті п'ятдесят одну) грн. 80 коп. інфляційних нарахувань;
- 31 (тридцять одну) грн. 33 коп. один відсоток річних;
- 642 (шістсот сорок дві) грн. 40 коп. пені;
- 113 (сто тринадцять) грн. 05 коп. державного мита;
- 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу.
3. Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.
Сторони вправі подати апеляційну скаргу, а прокурор внести апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття, через місцевий господарський суд.
Суддя