"12" січня 2010 р.Справа № 14/112-1880(10/144-3406)
Господарський суд Тернопільської області
у складі
Розглянув справу
за позовом 1. Суб"єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1, АДРЕСА_1
2. Суб"єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2, АДРЕСА_1
3. Суб"єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3, АДРЕСА_2
до 1. Бережанської міської ради, пл. Ринок, 1, м.Бережани, Бережанський район, Тернопільська область, 47501
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Бережанська ремонтно-будівельна дільниця", вул. Козацька, 1, м.Бережани, Бережанський район, Тернопільська область, 47500
про зобов"язання вилучити із постійного користування частину земельної ділянки для суспільних потреб.
За участю представників сторін:
позивачів: ОСОБА_1, посвідчення водія № НОМЕР_1 від 04.06.98 р.; ОСОБА_2, посвідчення водія № НОМЕР_2 від 09.04.02 р.;
ОСОБА_3, паспорт;
відповідача 1: не з'явився.
відповідача 2: не з'явився.
Суть справи:
Суб'єкти підприємницької діяльності-фізичні особи ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідачів Бережанської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Бережанська побутова ремонтно-будівельна дільниця" ( далі,- ТОВ "БПРБД") про, з урахуванням уточнень позовних вимог, зобов'язання Бережанської міської ради вилучити із користування Товариства з обмеженою відповідальністю "Бережанська побутова ремонтно-будівельна дільниця" земельної ділянки загальною площею 0,0970 га для суспільних потреб; зобов'язання Бережанської міської ради визнати вилучену земельну ділянку загальною площею 0,0970 га дорогою загального користування, про що внести відповідні зміни у топографічному генплані м. Бережани (проекті землевідведення); визнання права користування спірною земельною ділянкою загальною площею 0,0970 га як дорогою загального користування за позивачами: ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2
В обґрунтування позовних вимог, підтриманих в судовому засіданні повноважними представниками, позивачі посилаються на вчинення дій з боку відповідача 2, щодо перешкоджання позивачам користуватись заїздом до об'єктів нерухомості, які належать останнім на праві власності.
Відповідач 1, згідно письмових заперечень, проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх безпідставність, у зв'язку із чим просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.
Відповідач 2, згідно письмових заперечень, проти позовних вимог заперечив, посилаючись на відсутність предмету спору, зважаючи на що просить суд провадження у справі припинити.
Представники відповідачів в судове засідання не з'явилися, хоча про час і місце слухання справи були повідомлені належним чином, в порядку, передбаченому ст. 64 ГПК України.
Розгляд справи неодноразово відкладався, з підстав, викладених у відповідних ухвалах.
В судових засіданнях представникам сторін процесуальні права та обов'язки, передбачені ст. 20-22, 81-1 ГПК України, роз'яснено.
За відсутності відповідного клопотання в порядку ст. 81-1 ГПК України, технічна фіксація судового процесу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, судом встановлено наступне.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
На підставі укладених договорів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, позивач - СПД ОСОБА_1 є власником майна та земельної ділянки площею 0,0820 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3; позивач - СПД ОСОБА_3 є власником майна та орендує земельну ділянку площею 0,0805 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3; позивач - СПД ОСОБА_2 є власником майна площею 51,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.
При цьому, як зазначають позивачі, проїзд до нерухомих об'єктів, що перебувають у їх власності по АДРЕСА_3 з вул. Нахімова є лише через територію ТОВ "Бережанська побутова ремонтно-будівельна дільниця", у зв'язку із чим між ТОВ "БПРБД" та ОСОБА_1, ОСОБА_3 24.01.2003р. укладено договір та надано позивачам погодження на встановлення сервітуту щодо проїзду з вул. Нахімова через територію товариства до викуплених будівель строком на 5 років до 24.01.2008р.
Однак, після закінчення строку вказаного земельного сервітуту, відповідач 2 відмовився від його поновлення чи укладення нового договору, зважаючи на що позивачі позбавлені можливості здійснювати правомочності щодо користування придбаними приміщеннями та земельними ділянками, у зв'язку із чим останні звернулись із позовом до суду із вимогою про вилучення спірної земельної ділянки для суспільних потреб та визнання права користування нею за позивачами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судових засіданнях доводи позивачів та заперечення відповідачів, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають з огляду на таке.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
При цьому, Цивільним кодексом України, зокрема, ст.16, гарантується право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Взаємовідносини, що склалися між сторонами суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із права користування земельною ділянкою, тобто земельні правовідносини.
Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Вирішення відповідно до закону питань щодо регулювання земельних відносин, згідно із п.34 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування", належить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.
Повноваження міської ради у галузі земельних відносин визначені у статті 12 Земельного Кодексу України, до яких зокрема, віднесено, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу та інші.
Як вбачається із матеріалів справи, спірна земельна ділянка, загальною площею 1,2 га відповідно до Державного Акту на право постійного користування землею №001820 від 29.12.2001 року, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №107, надана відповідачу 2 - ТОВ "Бережанська побутова ремонтно-будівельна дільниця".
Згідно із ст. 141 Земельного кодексу України, підставами для припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, є вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.
Пунктом 1 ст. 149 ЗК України встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
При цьому, в п.2 коментованої статті зазначено, що вилучення земельних ділянок проводиться за згодою землекористувачів, а у разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку (п.10 ст.149 ЗК України).
Текстуальний аналіз коментованої статті дає суду підстави стверджувати, що здійснення вилучення земельної ділянки є виключним повноваженням власника земельної ділянки, в тому числі, органу місцевого самоврядування, а відтак вимога позивачів про зобов'язання Бережанської міської ради своїм рішенням вилучити із користування відповідача 2 спірну земельну ділянку - безпідставна, оскільки звернення з відповідною вимогою до суду будь-яких інших суб'єктів, окрім вказаних в ст.149 ЗК України, чинним законодавством не передбачено.
Статтею 146 Земельного кодексу України, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, передбачена можливість органу місцевого самоврядування здійснювати вилучення земельної ділянки для суспільних потреб за згодою власника шляхом її викупу.
Таким чином, Бережанська міська рада, згідно листа №1418 від 21.05.2008 року правомірно відмовила позивачам у вилученні із користування ТОВ "Бережанська побутова ремонтно-будівельна дільниця" земельної ділянки, у зв'язку із відсутністю згоди землекористувача - ТОВ "БПРБД".
В обґрунтування заявленої вимоги про визнання права користування спірною земельною ділянкою, як дорогою загального користування за позивачами, останні посилаються на лист Тернопільської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру" від 20.02.2009р., відповідно до якого в державному реєстрі земель відсутні дані про реєстрацію прав на земельну ділянку ТОВ "Бережанська ремонтно-будівельна дільниця" в м. Бережани, вул. Козацька,1.
Однак, дані твердження позивачів судом оцінюються критично, з огляду на приписи ч.3 ст. 126 ЗК України, в силу яких право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
При цьому суд констатує про наявність в матеріалах справи Державного Акту на право постійного користування землею №001820 від 29.12.2001 року, наданого ТОВ "Бережанська побутова ремонтно-будівельна дільниця", відповідно до якого землекористувачу надано в постійне користування землю площею 1,2 га.
Доказів скасування даного акту в судовому порядку позивачами не надано, а судом не здобуто, зважаючи на що відповідач 2 - ТОВ "Бережанська побутова ремонтно-будівельна дільниця" є належним користувачем спірної земельної ділянки, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно із ст. 116 ЗК України, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, підставами для набуття права на землю (у власність чи користування) із земель державної або комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначено ЗК України, відповідно до якого, особа, зацікавлена в одержанні дозволу на користування земельною ділянкою повинна вчинити дії, щодо його отримання, передбачені ст.123 ЗК України.
При цьому, нормами коментованої статті встановлена певна послідовність дій щодо отримання дозволу на користування земельною ділянкою (отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивована відмова в його отриманні; отримання висновку Комісії з розгляду питань щодо погодження проекту землеустрою або відмова в його погодженні; отримання рішення про надання земельної ділянки в користування або мотивована відмова в його отриманні).
Поряд з цим, закон не позбавляє права зацікавлену особу, у разі незгоди із будь-яким із прийнятих рішень чи відмови в прийняті оскаржити такі дії в судовому порядку.
Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується позивачами, останніми процедури отримання дозволу на користування земельною ділянкою, передбаченої ст.123 ЗК України не дотримано.
Більше того, слід зазначити , що відповідно до ч.5 ст.116 ЗК України, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Зважаючи на наведене, суд констатує, що обраний позивачами спосіб захисту порушеного права, а саме визнання права користування спірною земельною ділянкою, не відповідає вимогам ст.404 ЦК України, в силу приписів якої право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном можливе шляхом укладення земельного сервітуту.
Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Як вбачається із матеріалів справи, 24.01.2003р. між ОСОБА_1 та ТОВ "Бережанська ремонтно-будівельна дільниця" укладено договір та надано погодження на встановлення сервітуту щодо проїзду з вул. Нахімова через територію товариства до викуплених будівель строком на 5 років до 24.01.2008р.
Однак, після закінчення строку дії договору, останній сторонами пролонгований не був.
При цьому суд констатує, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивачів до відповідача 2 із пропозицією укладення земельного сервітуту спірної земельної ділянки, так само як відсутні подібні вимоги при зверненні до суду.
При вирішенні спору суд враховує, що доведення законності і обґрунтованості своїх вимог з метою захисту власних інтересів є обов'язком кожного із учасників судового процесу (ст.ст. 32-34 ГПК України).
За таких обставин, позовні вимоги Суб'єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до відповідачів Бережанської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Бережанська побутова ремонтно-будівельна дільниця" про зобов'язання Бережанської міської ради вилучити із користування ТОВ "БПРБД" земельної ділянки загальною площею 0,0970 га для суспільних потреб; зобов'язання Бережанської міської ради визнати вилучену земельну ділянку загальною площею 0,0970 га дорогою загального користування, про що внести відповідні зміни у топографічному генплані м. Бережани (проекті землевідведення); визнання права користування спірною земельною ділянкою загальною площею 0,0970 га як дорогою загального користування за позивачами: ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, до задоволення не підлягають.
Державне мито та інші судові витрати згідно ст.ст. 44-49 ГПК України та Декрету Кабінету Міністрів "Про державне мито" позивачам не відшкодовуються.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1, 2, 32-34, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В позові відмовити.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення _____дата______ року через місцевий господарський суд.
Суддя