ЄУН 174/317/19
н/п 2/174/210/2019
24 червня 2019 року м. Вільногірськ
Вільногірський міський суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Борцової А.А.,
за участю секретаря - Шарапової О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в заочному порядку в спрощеному позовному провадженні з повідомлення (викликом) сторін цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору, вказуючи, що відповідно до підписаної заяви № б/н від 11.08.2008 року вона отримала кредит у розмірі 8000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складають між нею і банком договір, про що свідчить її підпис в заяві. Відповідно до п. 2.1.1.5.5, 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором, слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту згідно п.2.1.1.5.7 договору, а у разі невиконання зобов'язань за договором, у відповідності до п.2.1.1.5.6 на вимогу банку виконати зобов'язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплатити винагороди банку, сплатити штрафи при порушенні строків платежів по кожному з грошових зобов'язань. Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту, а відповідачка не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями. В зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором, відповідачка станом на 18.02.2019 року має заборгованість у розмірі 17879,10 грн., яка складається з наступного: 8022,29 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 3403,48 - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 4375,75 - нарахована пеня за прострочене зобов'язання; 750,00 - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; 500,00 - штраф (фіксована частина); 827,58 грн. - штраф (процентна складова). Просить стягнути з ОСОБА_1 вказану заборгованість за кредитним договором та понесені ними судові витрати в розмірі 1921,00 грн.
Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 12.04.2019 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін, сторонам роз'яснені їх процесуальні права та обов'язки.
В судове засідання представник позивача не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи (а.с. 40)
Відповідачка в судове засідання не з'явилася вдруге, копія ухвали про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви, доданими до неї документами та судовою повісткою надіслані судом у відповідності до вимог п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, за адресою його місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку (а.с. 49, 56) та повернуті в зв'язку з відсутністю адресата, тому відповідно п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про місце і час розгляду справи судом у відповідності до вимог п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності та відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав, тому суд, відповідно до ч.8 ст.178, ст.ст.280-281 ЦПК України, вирішує справу у заочному порядку за наявними матеріалами.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити по наступним підставам.
Так, на підтвердження факту укладення з відповідачкою кредитного договору та досягнення згоди щодо істотних умов цього договору, позивачем надано до суду завірену заяву відповідачки від 11.08.2008 року, з якої слідує, що відповідачка погодилася з тим, що вказана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею і банком договір про надання банківських послуг. Бажаний розмір кредитного ліміту - 500,00 гривень. (а.с.13)
На підтвердження розміру заборгованості відповідачки ОСОБА_1 позивачем надано розрахунок (а.с.8-12), згідно якого остання станом на 18.02.2019 року має заборгованість у розмірі 17879,10 грн., яка складається з наступного: 8022,29 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 3403,48 - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 4375,75 - нарахована пеня за прострочене зобов'язання; 750,00 - заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; 1327,58 - заборгованість по судовим штрафам.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За вимогами ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частинами 1 та 2 ст. 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до вимог ч.ч. 1,2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Зазначена правова позиція міститься і в постанові Верховного суду України від 22 березня 2017 року (справа № 6-2320цс16).
Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладання між сторонами у належній формі кредитного договору, оскільки надані позивачем Умови та Правила отримання банківських послуг не містять відомостей про дату їх прийняття та затвердження, а також підпису відповідачки, тому позивачем не доведено, що під час підписання анкети про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку відповідачка ОСОБА_1 була ознайомлена саме з цими Умовами та Правилами.
Крім того, позивачем не надано доказів того, що відповідачка отримувала кредитну картку та кредитні кошти у розмірі 8000,00 грн., так як в заяві, підписаній відповідачкою, зазначено бажаний розмір кредитного ліміту у розмірі 500,00 гривень, і доказів того, що відповідачкою було отримано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 8000,00 грн. на час укладення договору, позивачем не надано, тому нарахування відповідачці заборгованості за кредитним договором, виходячи з суми кредиту 8000,00 грн. є необґрунтованим.
До того ж, загальна заборгованість за тілом кредиту перевищує розмір кредитного ліміту, встановленого, за твердженнями позивача відповідачці на час укладення договору - 8000 грн. і становить 11427,77 грн. (8022,29 + 3403,48) , тому є незрозумілим з яких саме міркувань виходив позивач визначаючи дану заборгованість у вказаному розмірі.
Також, позивачем не доведено, що відповідачка має заборгованість по поверненню кредитних коштів у розмірі, зазначеному у позовній заяві, що становить 17879,10 грн., оскільки складові цієї заборгованості у прохальній частині позову не зазначені, на підтвердження цих обставин позивачем надано відповідний розрахунок, який сам по собі не може бути єдиним та безумовним доказом розміру вказаної заборгованості за кредитним договором.
Крім того, розрахунок викладений незрозуміло оскільки, у графах складових заборгованості містить лише цифрові дані, без наведення математичного обґрунтування, тому визначити за ним час та період утворення заборгованості у відповідача та перевірити правильність її нарахування неможливо, до того ж в прохальній частині позову позивачем не вказано з яких саме платежів складається ця заборгованість, а інших доказів, підтверджуючих ці обставини, позивачем не надано (а.с.8-12).
До того ж, вказаний розрахунок не містить достатніх даних про особу, яка його здійснила, оскільки крім підпису цієї особи, інші ідентифікуючі дані (підпис, посада) відсутні.
Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 року у справі № 315/353/17.
Інших доказів на підтвердження своїх позовних вимог позивачем не надано.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.12 ЦПК України, судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Також в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: (п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).
Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Таким чином, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу, наданого позивачем окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем поза розумним сумнівом, не доведено факт укладення між сторонами кредитного договору та досягнення сторонами згоди щодо істотних умов цього договору, отримання відповідачкою від позивача кредитних коштів у зазначеному ним розмірі та наявність і розмір заборгованості по поверненню цих кредитних коштів, тому підстави для стягнення з відповідачки заборгованості по кредиту у розмірі 17879,10 грн., про що просить позивач, відсутні, а у задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю заявлених вимог.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1921 грн. 00 коп. слід покласти на позивача.
На підставі ст.ст. 525, 526, 554, 610, 611, 612, 615, 625, 651, 1050, 1054 ЦК України та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 133, 141, 263- 265, 268, 274-279 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Судові витрати у виді сплаченого судового збору віднести на рахунок позивача.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий - суддя: А.А.Борцова