Справа № 510/673/19
03.06.19 р. Ренійський районний суд Одеської області
у складі: - головуючого судді Сорокіна К.В.
за участю: секретаря Івановій Н.С.
представника позивачки - адвоката Кокош О.П.
представника заінтересованої особи - Челак Г.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рені цивільну справу за заявою ОСОБА_1 (заінтересована особа - Ренійська районна державна адміністрація) про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, -
Заявниця ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту належності їй правовстановлюючого документу, а саме державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 31.01.2005 р., виданого на підставі розпорядження Ренійської РДА від 22.07.2004 р. за № 257А-2004, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 00358 на земельну ділянку № 24, АДРЕСА_1 . № НОМЕР_2 , площею 2,17 га (кадастровий номер НОМЕР_3 ).
Представник заявниці адвокат Кокош О.П. просив задовольнити вимоги заявниці на підставі викладених у заяві обставинах та наявних в матеріалах справи доказах, додаткових доказів не надав.
Представник заінтересованої особи Челак Г.П. у судовому засіданні підтримав вимоги заявниці.
Судом в ході судового розгляду справи були дослідженні: копія паспорта та копія ідентифікаційного номера ОСОБА_1 копія державного акту на право власності земельною ділянкою серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 ; рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 19.02.2019 р. № 45584282.
Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту належності їй правовстановлюючого документу, а саме державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 31.01.2005 р., виданого на підставі розпорядження Ренійської РДА від 22.07.2004 р. за № 257А-2004, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 00358 на земельну ділянку № 24, АДРЕСА_1 . № НОМЕР_2 , площею 2,17 га (кадастровий номер НОМЕР_3 ). Свої вимоги обґрунтовує тим, що при виготовленні державного акту право власності на земельну ділянку було допущено помилку у написанні її прізвища, оскільки в державному акті її прізвище вказано - « ОСОБА_2 о», а згідно паспорту громадянина України її прізвище - « ОСОБА_2 а». Також у позовній заяві вказано, що 01.10.2014 р. заявницею був укладений договір оренди землі № 269 з ПП «РЕНІЙСЬКИЙ АГРАРІЙ». Однак, 19.02.2019 р. у державній реєстрації іншого речового права, а саме права оренди земельної ділянки, державним реєстратором ЦНАП було відмовлено у зв'язку з розбіжністю написання прізвища заявниці у державному акті на право власності на земельну ділянку та паспорту громадянина України.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника заявниці та думку представника заінтересованої особи, суд приходить до висновку, що у задоволені заявлених вимог необхідно відмовити виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно зі ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту, в томі числі про належність правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі « Гарсія Руїз проти Іспанії », від 22 лютого 2007 року в справі « Красуля проти Росії », від 05 травня 2011 року в справі « Ільяді проти Росії », від 28 жовтня 2010 року в справі « Трофимчук проти України », від 09 грудня 1994 року в справі « Хіро Балані проти Іспанії », від 01 липня 2003 року в справі « Суомінен проти Фінляндії », від 07 червня 2008 року в справі « Мелтекс ЛТД ( MELTEX LTD ) та ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) проти ОСОБА_5 » ) свідчить, що право на мотивоване ( обґрунтоване ) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У заяві про встановлення факту належності правовстановлюючого документу заявниця зазначила, що причиною неправильного написання її прізвища в одну літеру виникло у зв'язку із неправильним перекладом її прізвища з російської мови на українську. Однак, державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 було видано 31.01.2005 р., а паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , із зазначенням її прізвища українською мовою - « ОСОБА_6 », на який посилається заявниця, в обґрунтування своїх вимог, було видано 13.01.1997 р., тобто за вісім років до видачі державного акту на право власності на земельну ділянку. Тому, суд вважає, цей доказ не належним, який не підтверджує викладені заявницею обставини. Із рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 19.02.2019 р., вбачається, що заяву про проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_3 ) подав ОСОБА_7 , який діяв на підставі довіреності, виданої ПП «РЕНІЙСЬКИЙ АГРАРІЙ», підстава відмови - виявлена невідповідність у ПІБ власника вказаного у відомостях з ДЗК та державному акті з паспортними даними. Дане рішення не містить ПІБ власника земельної ділянки та не може являтись належним доказом, який підтверджує належність державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 заявниці у справі. Договір оренди від 01.10.2014 р. № 269, укладений між заявницею та ПП «РЕНІЙСЬКИЙ АГРАРІЙ», на який посилається заявниця у заяві, до матеріалів справи не долучений. Інших доказів, які б підтверджували належність державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 заявниці суду не надано.
На підставі вищевикладеного, суд відмовляє у задоволені заяві, оскільки у судовому засіданні не найшли належного підтвердження обставини викладені у заяві та не підтвердився факт належності правовстановлюючого документу, а саме державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , заявниці.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 200, 206, 223, 259, 263-265, 268, 293, 315 ЦПК України, -
У задоволені заяви ОСОБА_1 (заінтересована особа - Ренійська районна державна адміністрація) про встановлення факту належності правовстановлюючого документу - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя К.В. Сорокін