Іменем України
10.03.2010 справа № 5020-3/332
За позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради
(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)
до Товариства з обмеженою відповідальністю “77”
(99014, м. Севастополь, вул. Корчагіна, 40)
(99014, м. Севастополь, вул. Корчагіна, буд. 8, кв. 104)
про зобов'язання звільнити (повернути) майно,
Суддя Головко В.О.
Представники сторін:
позивач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) -Ігнатенко В.В., головний спеціаліст відділу, довіреність № б/н від 11.01.2010;
відповідач (ТОВ “77”) -Заєць С.А., представник, довіреність № б/н від 23.10.2009.
Суть спору:
Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі -позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “77” (далі -відповідач) про усунення перешкод у користуванні майном.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на статті 215-216, 220, 391, 526, 793 Цивільного кодексу України; статтю 193 Господарського кодексу України. Зокрема позивач зазначає, що строк дії пролонгованого договору оренди, на підставі якого відповідач користується спірним приміщенням, сплинув; своєї згоди на продовження строку дії договору після 02.12.2007 він не надавав та просив відповідача звільнити займане приміщення. За даних обставин, на думку позивача, відповідач втратив право на тимчасове користування об'єктом оренди за договором з моменту закінчення терміну його дії, а відтак -повинен повернути орендоване приміщення.
Ухвалою від 19.10.2009 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-3/332.
Розгляд справи неодноразово відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
В процесі розгляду справи позивач на підставі статті 22 Господарського процесуального кодексу України надав заяву про уточнення підстав позову /арк. с. 87/, відповідно до якої вважає, що відповідач зобов'язаний повернути спірне приміщення, оскільки в порядку статті 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” він повідомив останнього про свою відмову від подальшого продовження договору оренди. Тому відповідач згідно зі статтею 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” зобов'язаний повернути спірне майно після закінчення строку дії раніше пролонгованого договору оренди.
Відповідач в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позов /арк. с. 45, 66-68, 97-98/, згідно з яким позовні вимоги не визнає. Вважає, що договір оренди від 04.12.1998 припинив свою дію 04.12.2001, оскільки продовження строку його дії сторонами належним чином оформлено не було. А відтак, просить застосувати приписи статті 71 Цивільного кодексу Української РСР щодо спливу строку позовної давності для звернення позивача з вимогою про повернення спірного майна. Також підкреслює, що позивач не має права вимагати повернення спірного майна, оскільки не є його власником.
У судовому засіданні 10.03.2010 оголошувалась перерва.
Після перерви судове засідання продовжено.
Представник позивача висловив суду позовні вимоги, на позовних вимогах наполягав, просив суд позов задовольнити в повному обсязі на підставах, викладених в позовній заяві.
Представник відповідача виклав заперечення проти позову, просив в задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у відзиві.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -
04.12.1998 між Управлінням майном міста Севастопольської міської державної адміністрації (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “77” (орендар) був укладений договір оренди № 2859 (далі -Договір) /арк. с. 7-8/.
Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування нежитлове вбудоване приміщення, що розташоване за адресою: вул. П. Корчагіна, 40, загальною площею 95,3 м2, яке знаходиться на балансі РЕП 9 (майно) для використання під магазин.
Вступ орендаря у володіння та користування майном здійснюється одночасно з підписанням сторонами Договору та акта приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі майна підписується представниками орендодавця, організації-балансоутримувача, орендаря та затверджується начальником управління майном міста (п. 2.1 Договору).
Згідно з п. 2.2 Договору передача майна в оренду не тягне за собою передачу орендарю права власності на це майно. Орендар володіє та користується майном впродовж строку оренди на умовах Договору.
Майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання акта приймання-передачі (п. 2.4 Договору).
За користування майном орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розмір якої встановлюється на підставі методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України та складає 799,00 грн. Орендна плата вноситься орендарем з 05.12.1998 на рахунок орендодавця щомісячно, не пізніше 20-го числа поточного місяця (п. 3.1 Договору).
В п. 9.1 Договору сторони домовились, що цей Договір діє з 05.12.1998 по 04.12.2001 (три роки).
Зміна договору та його пролонгація (продовження строку) здійснюється за наявності згоди обох сторін та оформлюється угодою, яка підписується сторонами та є невід'ємною частиною Договору оренди. До спливу строку дії Договору оренди орендар вправі звернутись в місячний строк з письмовою заявою про продовження (пролонгацію) договору. За наявності згоди орендодавця договір продовжується на строк, який встановлюється орендодавцем, у вищезазначеному порядку (п. 9.3 Договору).
Відповідно до п. 9.4 Договору, його дія припиняється у випадках:
- закінчення строку оренди, на який він був укладений, та відсутності згоди сторін на його продовження;
- приватизації об'єкта оренди (за участю Орендаря);
- дострокового розірвання за згодою сторін чи на підставі рішення арбітражного суду;
- банкрутства орендодавця;
- інших випадках, встановлених діючим законодавством.
У разі припинення Договору оренди чи його розірвання орендар зобов'язується у 3-денний строк передати майно по акту орендодавцю (п. 9.7 Договору).
Взаємовідносини сторін, які не врегульовані Договором оренди, регламентуються чинним законодавством України (п. 12 Договору).
На підставі акту приймання-передачі майна (приміщення) від 04.12.1998, затвердженого начальником Управління майном міста Севастопольської міської державної адміністрації, орендодавець передав спірне майно орендарю /арк. с. 9/.
У зв'язку з відсутністю заперечень сторін, строк дії Договору був продовжений двічі: до 04.12.2004, до 04.12.2007.
Листом від 17.12.2007 (вих. № 3796) позивач повідомив відповідача про припинення договірних відносин між ними та просив передати орендоване майно за актом приймання-передачі в строк, встановлений Договором /арк. с. 10/.
Натомість відповідач в порушення п. 9.7 Договору оренди комунальне майно позивачу не повернув.
09.04.2009 позивачем при перевірці ефективності використання, виконання раніше діючого договору оренди та технічного стану об'єкта комунальної власності -вбудованих нежитлових приміщень підвального поверху житлового будинку, розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. П. Корчагіна, 40, встановлено, що нежитлові приміщення по вул. П. Корчагіна, 40 (95,3 м2) зайняті Товариством з обмеженою відповідальністю “77” без оформленого належним чином договору оренди, про що складений акт та запропоновано повернути комунальне майно /арк. с. 12/.
Встановивши перевіркою, що відповідач займає приміщення комунальної власності без оформлених договірних відносин, позивач супровідним листом від 12.06.2009 (вих. № 2666) направив відповідачу акт перевірки від 09.04.2009 /арк. с. 12/ для виконання останнім вимог щодо повернення комунального майна у 30-денний строк.
Проте, відповідач вимогу позивача не виконав, що і стало причиною для звернення позивача до суду з даним позовом.
Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Приписами статей 13, 41 Конституції України визначено, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до статей 142-143, 145 Конституції України, пунктів 3, 5 статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить нерухоме майно, що є у власності територіальних громад, управління яким здійснюють відповідні територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах отриманих повноважень. Права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.
За змістом частин першої, п'ятої статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання об'єктів, що передаються у користування і оренду та ін.
Правові засади організаційних відносин, пов'язаних з передачею в оренду майна, яке, зокрема, перебуває у комунальній власності та майнових відносин між орендодавцями щодо господарського використання даного майна, визначені Законом України „Про оренду державного та комунального майна”, який є спеціальним законом щодо цих відносин.
Функції по управлінню комунальним майном територіальної громади міста Севастополя покладені на Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (п. 2 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради /арк. с. 26/). Також у п. 3 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради зазначено, що останній є правонаступником Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації.
На підставі розпорядження голови Севастопольської міської державної адміністрації від 25.08.1998 № 1641-р житловий будинок по вул. Павла Корчагіна, 40 був переданий ДП „Севморрибпорт” до комунальної власності /арк. с. 90-93/.
Частина перша статті 1 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов його реалізації.
Таким чином, Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради є належним позивачем у справі, оскільки на нього покладені функції по управлінню комунальним майном, у тому числі і спірним приміщенням.
Наведене спростовує думку відповідача щодо того, що спірне майно не є комунальним майном.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що одна особа (наймодавець) передає або зобов'язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).
За приписами частини першої статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Стаття 291 Господарського кодексу України вказує, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Аналогічно, згідно з частиною 2 статті 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Пунктом 4 статті 291 Господарського кодексу України встановлено, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцю річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Водночас, статтею 764 Цивільного кодексу України унормовано: якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Наведена норма узгоджується з частиною другою статті 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, відповідно до якої, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Отже, зі змісту зазначеної норми вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на той самий термін і на тих самих умовах, на яких цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує жодна із сторін договору.
При цьому, закон не передбачає обов'язкового додержання сторонами письмової форми оформлення поновлення (продовження) договору. В контексті статті 764 Цивільного кодексу України для наявності обставин поновлення договору на той строк, на який він був укладений, є встановлення факту продовження орендарем користування орендованим приміщенням та відсутність на це заперечень сторін.
Судом встановлено, що Договір оренди № 2859 від 04.12.1998 був двічі продовжений в силу положень статті 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” на той самий строк, на який він укладався, тобто на три роки: перший раз -до 04.12.2004; вдруге -до 04.12.2007.
Посилання відповідача на лист від 10.01.2007 (вих. № 1685) /арк. с. 73/ як на підставу того, що Договір оренди № 2859 від 04.12.1998 автоматично до 04.12.2004 не продовжувався (тобто діяв до 04.12.2001), суд вважає необґрунтованими, оскільки зі змісту даного листа вбачається, що Управління майном міста Севастопольської міської державної адміністрації повідомляло відповідача про необхідність внести зміни до Договору оренди щодо розміру орендної плати, а не про припинення Договору оренди та необхідність звільнити спірне приміщення у зв'язку із закінченням строку його дії.
Крім того, цей лист підписаний не встановленою особою.
Наявність заперечень стосовно подальшого продовження Договору оренди з боку Орендодавця підтверджується матеріалами справи, зокрема, листом від 17.12.2007 (вих. № 3796) /арк. с. 10/.
Отже, строк дії Договору оренди № 2859 від 04.12.1998 сплинув 04.12.2007, тобто договір припинив свою дію.
Як зазначалося вище, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцю річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч. 1 ст. 785 ЦК України).
Обов'язок Орендаря повернути Орендодавцю орендоване приміщення в разі припинення договору оренди встановлений також частиною 1 статті 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та пунктом 9.7 Договору оренди.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Беручи до уваги те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає на нього судові витрати, а саме: державне мито в розмірі 85,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.
Керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “77” (99014, м. Севастополь, вул. Корчагіна, 40; 99014, м. Севастополь, вул. Корчагіна, буд. 8, кв. 104; ідентифікаційний код 20753782; відомості про наявність поточних рахунків в банківських установах в матеріалах справи відсутні) звільнити вбудовані нежитлові приміщення загальною площею 95,30 м2, підвального поверху житлового будинку, що розташовані по вул. П. Корчагіна, 40, в м. Севастополі, та передати їх Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044, п/р 35427001000416 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509) за актом приймання-передачі.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “77” (99014, м. Севастополь, вул. Корчагіна, 40; 99014, м. Севастополь, вул. Корчагіна, буд. 8, кв. 104; ідентифікаційний код 20753782; відомості про наявність поточних рахунків в банківських установах в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044, п/р 37188003000416 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, ОКПО 23895637) державне мито в розмірі 85,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя В.О. Головко
Рішення оформлено
і підписано в порядку
статті 84 ГПК України
16.03.2010.