19.02.2010 справа № 5020-5/431-4/039
За позовом: Севастопольського міжрайонного природоохоронного прокурора (99011, м. Севастополь, вул. Вороніна, 11) в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3)
до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (99008, АДРЕСА_1)
треті особи: Севастопольське міське головне управління земельних ресурсів (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 2);
Управління з контролю за використанням та охороною земель в м. Севастополі (99045, м. Севастополь, вул. Д. Ульянова, 16);
Закрите акціонерне товариство „Югрибстрой” (99014, м. Севастополь, Камишове шосе, 14)
Комунальне підприємство „Благоустрій” Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 48)
про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки
Суддя Погребняк О.С.
За участю представників:
Севастопольська міжрайонна природоохоронна прокурора: Шульга А.М. посвідчення № 574 від 18.11.2008;
позивача (Севастопольська міська Рада): Антипенко А.В. довіреність № 3/15/76 від 12.01.2010;
відповідача: ОСОБА_3 довіреність б/н від 10.04.2009;
третіх осіб: не з'явились;
встановив:
Севастопольський міжрайонний природоохоронний прокурор звернувя до господарського суду м.Севастополя з позовом в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради, за участю третіх осіб - Севастопольського міського головного управління земельних ресурсів; Управління з контролю за використанням та охороною земель в м. Севастополі; Закритого акціонерного товариства „Югрибстрой” до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_2 площею 355 кв.м, яка використовується під розміщення кафе-бару “Алена”, приведення вказаної земельної ділянки в придатний для використання стан шляхом зносу будинків, будівель та споруд, які використовуються під розміщення кафе-бару “Алена ”за власний рахунок.
Ухвалою суду від 18.11.2008 до участі у справі в якості 3-ої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача було залучено Комунальне підприємство „Благоустрій” Севастопольської міської Ради.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що порушуючи положення статті 125 Земельного кодексу України, відповідач приступив до використання земельної ділянки під розміщення кафе-бару “Алена” до встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), отримання документа, що засвідчує право на неї і державної реєстрації. Позовні вимоги також полягають у тому, що генеральним планом розвитку міста Севастополя від 23.12.2005 розміщення кафе-бару уздовж ужбережжя західного берегу б. Омега в м. Севастополі не передбачено.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 12.05.2009 у справі № 5020-5/431 у задоволенні позову Севастопольського міжрайонного природоохоронного прокурора відмовлено. Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.06.2009 рішення господарського суду міста Севастополя від 12.05.2009 у справі № 5020-5/431 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 16.12.2009 постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.06.2009 та рішення господарського суду міста Севастополя від 12.05.2009 у справі № 5020-5/431 скасовано, справу направлено для нового розгляду.
Підставою скасування Вищим господарським судом України судових актів судів першої та апеляційної інстанції з'явилось неповне дослідження обставин справи.
Зокрема, суд касаційної інстанції звернув увагу на не з'ясованість обставин переходу до відповідача певного права на земельну ділянку від відчужувача відповідних об'єктів. Зокрема, вказано на не дослідження обставин щодо наявності права користування відповідною земельною ділянку в продавця будівлі кафе-бару та, як наслідок, його переходу до відповідача.
Вищий господарський суд України також зазначив, що обставини набуття відповідачем у встановленому земельним законодавством порядку певних прав на спірну земельну ділянку на момент створення на ній будівлі кафе-бару "Алена", а також при відчуженні цього об'єкту відповідачем на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_4 на користь відповідача судами не встановлені.
Відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Ухвалою господарського суду м.Севастополі від 08.02.2010 справу прийнято до провадження, привласнено їй номер 5020-5/431-4/039 та призначено до слухання на 18.02.2010.
У судовому засіданні 18.02.2010 представником відповідача було заявлено клопотання про припинення провадження у даній справі на підставі пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з невідповідність суб'єктного складу учасників справи, зокрема, відповідача вимогам статей 1, 21 Господарського процесуального кодексу України.
Надаючи оцінку заявленому відповідачем клопотанню на предмет його обґрунтованості суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 21 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Судом встановлено, що позовні вимоги Севастопольського міжрайонного природоохоронного прокурора до ОСОБА_5 полягають у поверненні земельної ділянки, яка використовується під розміщення кафе-бару «Алена»у АДРЕСА_2
Згідно з частинами 2, 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
Так, рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 24.03.2009 у справі № 2-2703/08 було визнано дійсним договір купівлі-продажу об'єкту -кафе-бару «Алена», розташованого за адресою: АДРЕСА_2, укладений 22.11.2008 між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 саме як фізичними особами.
Судом також встановлено, що в провадженні господарського суду м. Севастополя перебувала справа № 50209/220 за позовом Севастопольського міжрайонного природоохоронного прокурора до ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.11.2008.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.07.2009 у справі № 5020-9/220 провадження у справі про визнання угоди недійсною було припинено з огляду на порушення вимог до суб'єктного складу учасників справи.
Зазначеною вище постановою, з посиланням на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 24.03.2009 у справі № 2-2703/08, підтверджено, що договір від 22.11.2008 між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 стосовно купівлі-продажу кафе-бару «Алена», розташованого за адресою: АДРЕСА_2, укладено саме фізичними особами, у зв'язку з чим, зазначені особи хоча і мають статус суб'єктів підприємницької діяльності, в оспорюваному і наступних правочинах стосовно зазначеного об'єкта виступають саме як фізичні особи.
Постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.07.2009 у справі № 5020-9/220, згідно з пунктом 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України, набрала законної сили з дня її прийняття, у зв'язку з чим, встановлені нею обставини являються фактами, які додаткового доведення не потребують.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що відповідач у даній справі - ОСОБА_5 являється власником кафе-бару «Алена»саме як фізична особа, у зв'язку з чим, порушувати норми земельного законодавства може також виключно як фізична особа. Тому, хоча відповідач і має статус суб'єкта підприємницької діяльності - у спірних правовідносинах виступає не як зазначений суб'єкт.
Вищий господарський суд України в Інформаційному листі від 13.08.2008 № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»з приводу питання стосовно того, чи може бути учасником судового процесу в господарському суді громадянин, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності, але у спірних правовідносинах виступає не як суб'єкт підприємницької діяльності, зазначив наступне.
У вирішенні відповідного питання слід враховувати не лише суб'єктний склад сторін у справах, а й характер правовідносин, у яких вони виникли. За приписом частини першої статті 1 ГПК зазначені в ній особи (в тому числі громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності) вправі звернутися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ.
У вирішенні ж питань про те, чи є спірні правовідносини господарськими, а справа (спір у справі) - господарською слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України, з урахуванням викладеного, зокрема, в пункті 3 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 № 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам".
Так, пунктами 2 та 3 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 № 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", встановлено, що з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій України", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та вимоги статей 1, 41, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.
Надаючи оцінку характеру правовідносин, що склались в рамках даної справи, суд звертає увагу на статтю 3 Господарського кодексу України, якою визначено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Згідно з частинами 4, 5 статті 3 Господарського кодексу України, сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.
З матеріалів справи вбачається, що Приписи Державної інспекції з контролю за охороною та використанням земель в м. Севастополі, а також Акти і рішення Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції (том 1 а.с.17-27) складались та виносились за наслідками встановлення фактів використання відповідачем земельної ділянки під об'єктом нерухомості (кафе-бар) без правовстановлюючих документів.
Дослідивши зміст вказаних вище документів, суд не вбачає посилань на господарсько-виробничі або інші відносини, які б свідчили про наявність господарської діяльності між відповідачем та іншими особами з приводу використання кафе-бару «Алена». Зазначається лише про безпідставне займання кафе-баром, власником якого є ОСОБА_5, відповідної земельної ділянки.
В даному випадку відсутній будь-який зв'язок між господарською діяльністю з приводу використання спірного об'єкту нерухомості та порушенням вимог земельного законодавства.
Наведені вище обставини свідчать про те, що прокурором та позивачем у даній справі, в порядку статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не доведено суду факту порушення ОСОБА_5 вимог земельного законодавства саме як суб'єктом підприємницької діяльності.
Відповідно до пункту 3.1 Листа Вищого арбітражного суду України від 23.10.2000 № 01-8/556 «Про деякі приписи чинного законодавства, що регулює підприємницьку діяльність громадян», вирішуючи питання щодо підвідомчості і підсудності спорів за участю підприємців, арбітражним судам слід враховувати, що спори між підприємцями, а також між ними і юридичними особами підвідомчі арбітражному суду, за винятком спорів, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю.
Згідно з пунктом 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 80 пункт 1, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
Провадження у справі № 5020-5/431-4/039 за позовом Севастопольського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, треті особи: Севастопольське міське головне управління земельних ресурсів, Управління з контролю за використанням та охороною земель в м. Севастополі, закрите акціонерне товариство „Югрибстрой”, Комунальне підприємство „Благоустрій” Севастопольської міської Ради про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки припинити.
Суддя Погребняк О.С.