Іменем України
"19" грудня 2009 р. справа № 5020-2/219-12/155-3/300
За позовом: Фізичної особи-підприємця
ОСОБА_1
(99011, АДРЕСА_1)
до Товариства з обмеженою відповідальністю
"ТЕХНО КОМПЛЕКС"
(99011, АДРЕСА_5 оф. 2)
(99011, м. Севастополь, вул. Гоголя, 31, кв. 67/1)
про стягнення заборгованості в розмірі 3294,37 грн.
За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"ТЕХНО КОМПЛЕКС"
до Фізичної особи-підприємця
ОСОБА_1
про визнання договору оренди незаконним.
Суддя Головко В.О.,
Представники сторін:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) -ОСОБА_2, представник, довіреність № 1769 від 25.03.2008, ФОП ОСОБА_1;
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - Мишинський О.Ю., представник, довіреність № б/н від 06.05.2009, ТОВ "Техно Комплекс".
20.03.2009 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО КОМПЛЕКС" про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 2361,13 грн.
Позов обґрунтований неналежним виконанням з боку відповідача умов договору оренди нежитлових приміщень від 11.08.2008, в частині внесення орендної плати.
Ухвалою від 24.03.2009 позовна заява прийнята до розгляду суддею Шевчук Н.Г., порушено провадження у справі № 5020-2/219.
У ході розгляду справи (05.05.2009) позивач надав заяву про уточнення позовних вимог та збільшення ціни позову, відповідно до якої просив стягнути з відповідача суму боргу з орендної плати (з урахуванням 1% комісійних банку за безготівкове перерахування коштів) станом на 24.04.2009 (день повернення об'єкта оренди Орендодавцеві за відповідним актом) в загальному розмірі 3294,37 грн. (т.1, арк.с.60-61).
Згідно з частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Отже, збільшення розміру позовних вимог є процесуальним правом позивача, тому суд прийняв цю заяву до розгляду.
Відповідач у порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позовну заяву та доповнення до відзиву, відповідно до яких вважає вимоги позивача щодо стягнення суми орендної плати необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, посилаючись на відсутність заборгованості між позивачем та відповідачем та фіктивність виставлених для оплати рахунків № 194-б від 25.11.2008 на суму 59,85 грн., № 206-б від 25.12.2008 на суму 271,18 грн., № 13-б від 23.01.2009 на суму 560,55 грн. та № 19-б на суму 560,55 грн., а також на неможливість використовувати орендовані приміщення через відключення комунікацій (вода, Інтернет, телефон) позивачем. Також відповідач вважає, що орендодавець (позивач) не має правових підстав для стягнення орендної плати за період з 03.04.2009 по 24.04.2009, оскільки порушив умови договору щодо строків прийняття об'єкта оренди. Крім того, відповідач вказує на відсутність у позивача правовстановлювального документа, який би підтверджував його право власності на об'єкт оренди (т.1, арк.с.111-112, т. 2, арк.с.39-40, т.3, арк.с.8).
У запереченнях на відзив позивач із викладеними доводами відповідача не погодився, зазначивши, що останнім не надано будь-яких доказів на підтвердження факту відключення Орендаря від комунікацій. Крім того, Орендодавець стверджує, що не має технічної можливості відключити одного окремого Орендаря, оскільки комунікації підходять не до кожного приміщення (офісу), а до всієї будівлі в цілому. Також позивач заперечує проти того, що договір оренди припинив свою дію (був розірваний) 03.04.2009, оскільки Акт передачі-приймання (повернення) об'єкта оренди підписаний сторонами 24.04.2009. Отже, саме з цього моменту договір оренди припиняється. Щодо поняття "комерційний курс валюти" позивач зазначає, що цей курс постійно погоджувався сторонами під час здійснення чергового орендного платежу. В подальшому, через ухилення Орендаря від погодження певного комерційного курсу Орендодавець нараховував оренду плату за офіційним курсом НБУ, який є нижчим за комерційний. Стосовно відсутності актів приймання-передачі наданих послуг по оренді позивач пояснив, що звичайно акти наданих послуг оренди підписувалися сторонами в разі їх оплати в повному обсязі. Оскільки починаючи з листопада (за грудень) 2008 року відповідач перестав сплачувати орендну плату в повному обсязі, відповідні акти за грудень 2008 року -квітень 2009 року не складалися. Також позивач зазначив, що чинне законодавство дозволяє суб'єкту підприємницької діяльності -фізичній особі зберігати первинні бухгалтерські документи (в тому числі й рахунки) на машинних носіях інформації. Тому оригінали рахунків на оплату орендної плати передавалися відповідачеві і у позивача не зберігаються. В разі необхідності із машинного носія роздруковується копія відповідного рахунку (т.1, арк.с.125-129).
Розпорядженням в. о. голови господарського суду міста Севастополя № 86 від 20.07.2009, у зв'язку з закінченням строку перебування на посаді судді господарського суду міста Севастополя Шевчук Н.Г., справа № 5020-2/219 передана до провадження судді Харченка І.А.
20.07.2009 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО КОМПЛЕКС" надійшла зустрічна позовна заява до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання договору оренди незаконним.
Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що, на думку позивача за зустрічним позовом, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не має належних документів, які засвідчують її право власності на спірне нерухоме майно. Також позивач за зустрічним позовом вказує на розбіжності в датах реєстрації Севастопольської біржі нерухомості в Севастопольській міській державній адміністрації (04.07.1998) та укладення договору купівлі-продажу нерухомості, до якої належить об'єкт оренди (12.12.1997). Крім того, позивач за зустрічним позовом висловив сумніви щодо справжності договору купівлі-продажу та вважає, що Ленінським районним судом м. Севастополя про визнання цього договору дійсним право власності відповідача за зустрічним позовом однозначно не підтверджено (т.2, арк.с.46-47).
Ухвалою від 23.07.2009 справу прийнято до провадження суддею Харченком І.А. з привласненням справі № 5020-2/219-12/155; прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО КОМПЛЕКС" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання договору оренди незаконним та об'єднано її з матеріалами справи № 5020-2/219-12/155 для спільного розгляду з первісним позовом.
Розпорядженням голови господарського суду міста Севастополя № 111 від 21.09.2009, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Харченка І.А., справа № 5020-2/219-12/155 передана до провадження судді Головко В.О.
22.09.2009 позивач за первіснім позовом (відповідач за зустрічним позовом) надав відзив на зустрічну позовну заяву про визнання договору незаконним, де зазначає, що всі умови договору, необхідні для його дійсності, сторонами дотримано, будь-які законні підстави для визнання договору оренди недійсним -відсутні; вважає, що всі доводи позивача за зустрічним позовом ґрунтуються лише на припущеннях та не підтверджені належними та допустимими доказами, а відтак, не можуть бути задоволені судом (т.2, арк.с.61-62).
Розгляд справи неодноразово відкладався.
Також відповідачем за первісним позовом неодноразово заявлялися відводи суддям, які розглядали цю справу. Так, заявами від 22.04.2009 (т.1, арк.с.29), від 12.05.2009 (т.1, арк.с.94-95), від 16.06.2009 (т.1, арк.с.135-136) заявлялися відводи судді Шевчук Н.Г.
Ухвалами заступника голови Господарського суду м. Севастополя від 23.04.2009 (т.1, арк.с.30), від 14.05.2009 (т.1, арк.с.96) та голови Господарського суду м. Севастополя від 16.06.2009 (т.1, арк.с.137) вказані заяви відхилені як необґрунтовані.
17.12.2009 від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічною позовною заявою) надійшла заява про відвід судді Головко В.О. (т.2, арк.с.132).
Ухвалою заступника голови Господарського суду міста Севастополя від 19.12.2009 заяву про відвід судді відхилено (т.3, арк.с.6-7).
В судовому засіданні 19.12.2009 суд розглянув клопотання представника позивача за зустрічним позовом щодо відкладення розгляду справи до вирішення відповідним дільничим інспектором міліції Ленінського РВ УМВС України в м. Севастополі питання за заявою Мишинського О.Ю., надісланою поштою до УМВС України в м. Севастополі про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за фактом незаконного, на думку заявника, заволодіння нею земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_5
Представник відповідача за зустрічним позовом (позивача за первісним позовом) пояснила суду, що нею до матеріалів справи долучено копію постанови від 16.12.2009 дільничого інспектора Ленінського РВ УМВС України в м. Севастополі Гавриша О.М. про відмову у порушенні кримінальної справи, винесеної за наслідками розгляду постанови судді Ленінського районного суду м. Севастополя Казакова В.В. від 24.11.2009 (т.2, арк.с.147).
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд відхилив заявлене клопотання як необґрунтоване.
При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом) на положення статей 34, 38 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи та витребує докази, які є необхідними для вирішення спору.
Дослідивши зміст копії постанови судді Ленінського районного суду міста Севастополя Брикало Т.В. від 02.06.2009 (справа № 4-504/2009 рік) за скаргою ОСОБА_10 на постанову про відмову у порушенні кримінальної справи (т.2, арк.с.22, 41, т.3, арк.с.9), копії постанови судді Ленінського районного суду міста Севастополя Казакова В.В. від 24.11.2009 (справа № 9-1197/09) за скаргою Мишинського О.Ю. на постанову про відмову у порушенні кримінальної справи (т.2, арк.с.120-122, т.3, арк.с.10-11), суд дійшов висновку що обидві справи не мають будь-якого правового значення для вирішення спору, що розглядається.
Так, предметом заяви гр. ОСОБА_10 до Ленінського РВ УМВС України в м. Севастополі від 19.03.2009 є факти про відкрите заволодіння чужим майном -комп'ютерними моніторами з приміщення офісу № 2 по АДРЕСА_5
Предметом заяви гр. Мишинського О.Ю., надісланої поштою до УМВС України в м. Севастополі (27.04.2009), є незаконне, на думку заявника, заволодіння позивачем за первісним позовом земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_5
Предметом первісного позову є вимога про стягнення заборгованості по орендній платі за договором оренди нерухомого майна -приміщень, загальною площею 9 м2, які розташовані за адресою: АДРЕСА_5
Предметом зустрічного позову є вимога про визнання цього договору оренди незаконним (недійсним).
Отже, обидві заяви про порушення кримінальних справ жодним чином не пов'язані ані з предметом первісного позову, ані із зустрічною позовною заявою, тому не мають ніякого відношення до спору, що розглядається господарським судом.
У судовому засіданні 19.12.2009 представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) висловив позовні вимоги, просив позов задовольнити з підстав, викладених у позові; висловив заперечення проти зустрічного позову, просив в задоволенні позову відмовити через його необґрунтованість.
Представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) висловив заперечення проти первісного позову з підстав, викладених у відзивах на позов та доповненнях до відзиву, просив в задоволенні первісного позову відмовити; висловив позовні вимоги за зустрічним позовом, просив зустрічний позов задовольнити з підстав, викладених в зустрічній позовній заяві.
В судовому засіданні 19.12.2009 в порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 14-00 год. 19.12.2009 (для підготовки повного тексту судового рішення).
Після перерви представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) не з'явився, про причини нез'явлення не повідомив.
У зв'язку з тим, що для виготовлення повного тексту судового рішення відведеного судом часу виявилось недостатньо, суд звернувся до присутнього в судовому засіданні представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) із питанням про можливість оголошення лише вступної та резолютивної частин рішення.
Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) погодився на оголошення в даному судовому засіданні лише вступної та резолютивної частин рішення.
Згідно з пунктом 3.9.5 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (із наступними змінами і доповненнями) господарський суд, розглянувши справу по суті, у тому ж судовому засіданні оголошує рішення з додержанням вимог статті 84 цього Кодексу.
Суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін -за згодою цього представника.
Враховуючи наявність згоди присутнього в судовому засіданні представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -
11.08.2008 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО КОМПЛЕКС" (Орендар) укладений договір оренди № б/н (далі -Договір, т.1, арк.с.9-11), згідно зі статтею 1.1 якого Орендодавець передає об'єкти, що належать йому на праві власності, а орендар приймає у користування на умовах оренди об'єкти нерухомого майна -приміщення 1 в літ. "А", загальною площею 9 м2, які розташовані за адресою: АДРЕСА_5 (далі - Об'єкт оренди).
Крім вищевказаних приміщень, Орендодавець передає Орендарю у користування телефонні номери 45-59-73, 53-52-05. У загальному користуванні сторін знаходиться територія внутрішнього двора та зовнішня територія, прилегла до будівель.
Статтею 1.2 Договору встановлено, що передача та приймання приміщень з обладнанням здійснюється тільки на підставі акту приймання-передачі, який є невід'ємною частиною договору.
Згідно зі статтею 2.1. Договору, сторони встановили строк його дії з 11.08.2008 до 31.08.2009 (тобто 1 рік та 20 днів) та передбачили, що дострокове розірвання цього Договору можливе лише у випадках, передбачених статтею 2.2 Договору.
Стаття 2.2 Договору встановлює, зокрема, такі випадки його дострокового розірвання:
а) за ініціативою Орендодавця при порушенні Орендарем пунктів "а", "в" та ін. статті 4.1 Договору та при порушенні деяких інших умов цього Договору;
б) в інших випадках, передбачених законодавством України;
в) за бажанням сторін. При цьому сторони зобов'язані попередити одна одну про розірвання договору не пізніше, ніж за 2 місяці, крім випадків, коли Орендар порушує умови пункту "а" статті 4.1.
Сторони домовилися, що Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату за орендовані приміщення та майно у сумі, яка еквівалентна 150 доларам США без нарахування ПДВ, збільшену на коефіцієнт місяця, за один місяць оренди. Вся сума орендної плати з коефіцієнтом місяця вказується у рахунках орендодавця, яка підтверджується актами приймання-передачі послуг оренди кожного місяця та підписується двома сторонами. Оплата орендної плати здійснюється у національній валюті за комерційним курсом купівлі валюти на день оплати (але не менш ніж 5,05 грн. за один долар США) готівкою або безготівковим розрахунком.
Перерахування суми орендної плати за приміщення здійснюється авансом один раз на місяць не пізніше 25 числа поточного місяця за наступний місяць (що оплачується), при цьому перша оплата орендної плати здійснюється з передоплатою за перший місяць оренди та "гарантійною" сумою у розмірі місячної орендної плати, яка у випадку дотримання усіх умов договору орендарем, буде вважатися оплатою за останній місяць оренди. Наступні оплати здійснюються у звичайному порядку (стаття 3.1 Договору).
Відповідно до статті 3.2 Договору при розірванні договору за ініціативою Орендаря або у випадках, передбачених статтею 2.2 цього Договору "гарантійна" сума, внесена за останній місяць йому не повертається та не зараховується за наступний орендний платіж. У випадку несплати Орендарем наступного авансового орендного платежу, договір вважається розірваним орендодавцем в односторонньому порядку. У цьому випадку, сума орендної плати, яка внесена Орендарем за наступний місяць та гарантійна сума йому не повертаються та не зараховуються як черговий орендний платіж за наступній місяць.
Стаття 4.1 Договору визначає обов'язки Орендаря, до яких, зокрема, належить:
а) своєчасне здійснення оплати згідно зі статтею 3.1. цього Договору;
в) прийняти після укладення Договору від Орендодавця майно, що передається в оренду, але не пізніше 11.08.2008;
г) за закінченням строку дії цього Договору передати Орендодавцеві приміщення та обладнання у справному стані в порядку і на умовах, передбачених положеннями даного Договору.
Згідно з пунктом "б" статті 5.2 Договору, Орендодавець має право, серед іншого, розірвати Договір відповідно до вимог пункту "а" статті 2.2 цього Договору, тобто при порушенні Орендарем пунктів "а", "в" статті 4.1 Договору та деяких інших умов.
Відповідальність сторін за Договором встановлена статтею 6.1 Договору. Так, у випадку завдання Орендодавцеві (Орендареві) шкоди при порушенні Орендарем (Орендодавцем) умов цього Договору, або внаслідок його протиправних дій чи бездіяльності, останній зобов'язаний відшкодувати Орендодавцеві матеріальну шкоду в повному обсязі.
За умовами статті 7.1 Договору, повернення Орендодавцю об'єкта оренди здійснюється комісією, яка складається з представників від кожної сторони Договору, не пізніше 31.08.2009, а у випадку пролонгації -до дати пролонгації Договору.
При розірванні Договору з підстав, передбачених статтею 2.2 цього Договору сторони зобов'язані визначити своїх представників до комісії протягом 2 днів після виявлення умов, передбачених вказаним пунктом, та приступити до передачі орендованого майна з таким розрахунком, щоб протягом 7 днів після виявлення умов, передбачених вказаних пунктом, акт приймання-передачі був підписаний членами комісії (стаття 7.2 Договору).
Відповідно до статті 7.3 Договору, акт приймання-передачі підписується членами комісії лише після звільнення орендованого приміщення Орендарем і є документом, який засвідчує фактичну передачу орендованого майна від Орендаря Орендодавцеві.
Статтею 8.5 Договору сторони встановили, що у випадках, не передбачених цим Договором, сторони керуються чинним цивільним законодавством України.
Договір підписаний обома сторонами та скріплений їхніми печатками.
Того ж дня, тобто 11.08.2008 сторонами підписано додаткову угоду до договору оренди від 11.08.2008, якою пункт 3.1 Договору доповнено наступними умовами: до коефіцієнту місяця входить оплата комунальних послуг (електроенергія, водоспоживання, газоспоживання, послуги зв'язку, послуги по обслуговуванню газових приладів та комунікацій, планових перевірок лічильників, пожежної сигналізації), а також послуги банку та 1% комісійних банку при безготівковому розрахунку. Оплата даних послуг здійснюється Орендарем Орендодавцеві додатково до орендної плати згідно з розрахунками (рахунками) та показниками лічильників за три доби до закінчення строків, узгоджених з комунальними організаціями, але не пізніше 13 числа кожного місяця. Додатково здійснюється оплата зовнішнього освітлення, водопостачання зі всіх орендарів, яка також входить до коефіцієнту місяця. Решту умов Договору від 11.08.2008 залишено без змін (т.1, арк.с.14).
Відповідно до акту приймання-передачі від 11.08.2008 об'єкт оренди був переданий Орендарю Орендодавцем (т.1, арк.с.12-13).
Листом від 19.03.2009 вих. № 01/03-2009 ТОВ "ТЕХНО КОМПЛЕКС" звернувся до ФОП ОСОБА_1 з попередженням про розірвання Договору оренди у зв'язку з порушенням орендодавцем пункту 5"б" Договору та неможливістю використовувати орендовані приміщення за призначенням (т.1, арк.с.113).
У відповідь на дане звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО КОМПЛЕКС" Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 листом від 03.04.2009 повідомила ТОВ "ТЕХНО КОМПЛЕКС" про розірвання Договору оренди від 11.08.2008 через порушення останнім пункту 2.2 "а" Договору (у зв'язку з несвоєчасним перерахуванням орендної плати) та просило останнього делегувати представника для розірвання договору та підписання відповідного Акта приймання-передачі приміщень -на 24.04.2009 (т.1, арк.с.115, т.2, арк.с.43).
24.04.2009 сторонами був підписаний акт приймання-передачі (повернення) об'єкта оренди, а саме приміщень в літ. "А": частини приміщення торговельної будівлі -офіс загальною площею 9 м2, розташований на першому поверсі, кімната 1 (офіс № 2); місця загального користування: приміщення 4 -туалет (т.1, арк.с.64).
Акт підписаний сторонами -Орендарем (в особі генерального директора ОСОБА_10) та Орендодавцем -фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, присутніми при його укладенні громадянами: ОСОБА_2, ОСОБА_6 та Мишинським О.Ю., а також засвідчений круглими печатками обох сторін.
Матеріалами справи підтверджується, що згідно з умовами Договору оренди відповідачу за спірний період виславлялись рахунки щодо оплати послуг оренди № 194 від 17.11.2008 на суму 893,85 грн., № 194 «б»від 25.11.2008 на суму 59,85 грн., № 206 від 17.12.2008 на суму 909,00 грн., № 206 «б»від 25.12.2008 на суму 271,18 грн., № 13 від 19.01.2009 на суму 606,00 грн., № 13 «б»від 23.01.2009 на суму 560,55 грн., № 19 від 19.02.2009 на суму 606,00 грн., № 19 «б»від 25.02.2009 на суму 560,55 грн., разом на суму 4466,98 грн. (т.1, арк.с.66-73, т.2, арк.с.42).
Однак, сума орендної плати була сплачена відповідачем не в повному обсязі, що і стало причиною для звернення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до суду із первісним позовом.
Враховуючи те, що задоволення чи відхилення вимог первісного позову безпосередньо залежить від визнання чи невизнання договору оренди недійсним, суд визнав за доцільне спершу розглянути зустрічні позовні вимоги, а потім -вимоги первісного позову.
Суд вважає зустрічні позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Статті 15 та 16 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями) надають кожній особі право на захист її цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
З наведеною нормою кореспондує стаття 20 Господарського кодексу України № 436-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), частина друга якої також відносить до способів захисту прав і законних інтересів господарюючих суб'єктів визнання господарської угоди (правочину) недійсною.
Отже, такий спосіб захисту порушеного права як "визнання договору незаконним" чинним законодавством не передбачений.
Водночас суд вважає, що таку вимогу позивача за зустрічним позовом може бути розглянуто судом по суті, оскільки, виходячи з обставин зустрічної позовної заяви, фактично ТОВ "ТЕХНО КОМПЛЕКС" заявлено вимогу про визнання договору недійсним з підстав невідповідності його закону, зокрема, статті 761 Цивільного кодексу України.
Визначення понять "правочин" та "договір" надається в статті 202 Цивільного кодексу України.
Так, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Правовий аналіз наведеної норми дозволяє дійти висновку, що договір -є більш вузьким (родовим) поняттям, ніж правочин.
Оскільки предметом спору за зустрічним позовом є саме договір як двосторонній правочин, суд вважає, що ця неточність у висловленні позивача за зустрічним позовом в даному випадку не має суттєвого значення для вирішення спору.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про те, що словосполучення "визнання (правочину) недійсним" та "визнання (договору) незаконним (тобто таким, що не відповідає законові)" в контексті вимог, що ставляться позивачем за зустрічним позовом, є синонімічними і означають, що договір оренди, який є об'єктом дослідження у цій справі, не відповідає закону.
Частинами другою та третьою статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, законодавець розмежовує правочини, недійсність яких прямо передбачена законом (нікчемні правочини), та оспорювані правочини, тобто ті, які можуть бути визнані судом недійсними на вимогу заінтересованої особи.
Відповідно до частини першої статті 220 Цивільного кодексу України нікчемним, зокрема, є договір, який, в порушення вимог закону, нотаріально не посвідчений, тобто якщо сторонами не дотримано вимоги щодо нотаріальної форми договору.
Вимоги щодо обов'язкової письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення встановлені статтями 208 та 209 Цивільного кодексу України.
Зокрема, у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ст. 208 ЦК України).
Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ст. 209 ЦК України).
Відповідно до статей 793, 794 Цивільного кодексу України (в редакції, що діє з 10.01.2007) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Тобто закон встановлює обов'язкове нотаріальне посвідчення договору найму окремої частини будівлі чи капітальної споруди лише у випадку укладення цього договору строком на три роки і більше.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір оренди від 11.08.2008 укладений строком на 1 рік і 20 днів (пункт 1.2 Договору).
Отже, укладений між сторонами спору Договір оренди від 11.08.2008 не підлягає (і не підлягав на момент укладення) нотаріальному посвідченню, а тому не належить до тих правочинів, недійсність яких прямо встановлена законом.
Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Іншими словами, до тих пір, поки у встановленому порядку правочин не буде визнаний недійсним, він є правомірним і підлягає виконанню сторонами (стороною).
Відповідно до Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" (з наступними змінами і доповненнями), вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен установити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону; дотримання установленої форми угоди; правоздатність сторін по угодах; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (пункт 1 Роз'яснення).
Правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції.
Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону встановлені в параграфі 2 глави 16 Цивільного кодексу України.
Так, згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з положеннями статті 203 Цивільного кодексу України такими загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема є:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В зустрічній позовній заяві ТОВ "ТЕХНО КОМПЛЕКС" наводить лише одну обставину, за якою він вважає спірний договір незаконним (недійсним) -це відсутність у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 прав власника.
Право власності гарантовано Конституцією України. Так, відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 761 Цивільного кодексу України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Згідно зі статтею 325 Цивільного кодексу України, суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, право власності на об'єкт -торговельну будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_5 площею 291,5 м2, належить Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 01.10.1998, зареєстрованого на Севастопольській біржі нерухомості 01.10.1998, реєстр. № Н/1-431 (т.1, арк.с.15), визнаного дійсним рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 03.11.2004 (т.1, арк.с.16).
Право власності зареєстровано Комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської Ради 27.11.1998, реєстровий номер 378, книга "Нежилі будівлі", стор. 57, про що свідчить реєстраційний напис на примірнику договору купівлі-продажу (т.1, арк.с.15 -зворотний бік), а також Довідка КП "БТІ і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської Ради № 257 від 08.05.2009 (т.1, арк.с.133).
Таким чином, доводи позивача за зустрічним позовом щодо відсутності в Орендодавця права власності на об'єкт, що передавався ним в оренду, не відповідають фактичним обставинам справи та наданим доказам.
Стосовно доводів позивача за зустрічним позовом щодо підроблення договору купівлі-продажу суд зазначає наступне.
Відповідно до частини п'ятої статті 35 Господарського процесуального кодексу України, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
Факт дійсності договору купівлі-продажу приміщення торговельної будівлі, площею 291,5 м2, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 01.10.1998 на Севастопольській біржі нерухомості (реєстровий № Н/1-431) встановлений рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 03.11.2004 (справа № 2-2045/2004, категорія 41) (т.1, арк.с.16), а тому є обов'язковим для господарського суду і повторному доказуванню не підлягає.
Належних та допустимих доказів, які б спростовували даний факт, позивачем за зустрічним позовом не надано.
З приводу невідповідності площ, які зазначені в договорі купівлі-продажу та інвентарних справах на об'єкт -приміщення торговельної будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 суд вважає за необхідне зауважити на такому.
Як вбачається з пояснень представника відповідача за зустрічним позовом, наданих ним в судовому засіданні 19.12.2009 (є відповідний запис в протоколі судового засідання, т.3, арк.с.15-32), майже всі внутрішні стіни приміщення літ. "А", розташованого за адресою: АДРЕСА_5 є тимчасовими, зробленими з гіпсокартону.
Це підтверджується також планами поверхів будівлі літер "А" домоволодіння по АДРЕСА_5 (т.1, арк.с.106, т.2, арк.с.96), зробленими в різні періоди часу (під час поточної інвентаризації): 22.03.2005 та 22.03.2003 відповідно.
Отже, в різний період часу площа внутрішніх приміщень може змінюватись за власним бажанням Орендодавця.
Водночас, приміщення, яке фактично було передано позивачеві за зустрічним позовом за Договором оренди від 11.08.2008, згідно з планом має площу близько 9 м2 (т.1, арк.с.106, т.2, арк.с.96). Це підтверджується також Актами приймання-передачі об'єкта оренди від 11.08.2008 (т.1, арк.с.12-13) та від 24.04.2009 (т.1, арк.с.64).
За правилами статті 33 Господарського процесуального кодексу обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Виходячи зі змісту статті 32 Господарського процесуального кодексу України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.
Суд вважає недоведеними та належним чином не обґрунтованими твердження позивача за зустрічним позовом щодо підроблення документів, які засвідчують право власності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна -приміщення 1 в літ. "А", загальною площею -9 м2, які розташовані за адресою: АДРЕСА_5
З огляду на вищезазначене, судом не вбачається підстав вважати Договір оренди нерухомого майна від 11.08.2008 незаконним.
За викладених обставин, вимоги зустрічного позову ТОВ "ТЕХНО КОМПЛЕКС" задоволенню не підлягають.
Суд вважає вимоги первісного позову такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Як зазначалося вище, стаття 16 Цивільного кодексу України та стаття 20 Господарського кодексу України визначають способи захисту цивільних прав господарюючих суб'єктів, до яких, в тому числі, належить відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Предметом первісного позову у даній справі є правовідносини, що виникли у зв'язку з виконання договору оренди, а саме: стягнення заборгованості з орендної плати, з урахуванням комісійних банку за безготівкове перерахування коштів (1% від орендного платежу).
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Як встановлено судом, між сторонами спору був укладений договір оренди № б/н від 11.08.2008 (т.1, арк.с.9-11).
Згідно зі статтею 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Відповідно до частини другої статті 640 Цивільного кодексу України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Судом встановлено, що об'єкт оренди переданий Орендодавцем Орендарю 11.08.2008 (Акт приймання-передачі від 11.08.2008 -т.1, арк.с.12-13), отже договір оренди від 11.08.2008 є укладеним з 11.08.2008.
Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 759, частини першої статті 762 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) одна особа (наймодавець) передає або зобов'язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк; розмір цієї плати встановлюється договором найму.
Статтями 284, 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата -це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, та є однією з істотних умов договору оренди. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Обов'язок орендаря своєчасної і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений також частиною третьою статті 285 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За умовами Договору, внесення орендної плати здійснюється авансом один раз на місяць не пізніше 25 числа поточного місяця за наступний місяць (пункт 3.1 Договору).
Судом встановлено, що за період з грудня 2008 року по 24.04.2009 відповідач за первісним позовом зобов'язаний був сплатити 5400,22 грн., виходячи з наступного розрахунку:
за грудень 2008 року -150,00*629,51/100=944,26+9,44= 953,70 грн., де:
$150,00 -орендний платіж за Договором від 11.08.2008 (стаття 3.1 Договору),
629,51 -офіційний курс долара, встановлений НБУ станом на 25.11.2008, за $100,00 (Довідка № 105/201-09-2 від 08.04.2009 -т.1, арк.с.78);
9,44 грн. -1% від суми орендної плати -комісійні банку (стаття 3.1 Договору в редакції додаткової угоди);
за січень 2009 року -150,00*779,00/100=1168,50+11,68= 1180,18 грн., де:
$150,00 -орендний платіж за Договором від 11.08.2008 (стаття 3.1 Договору),
779,00 -офіційний курс долара, встановлений НБУ станом на 25.12.2008, за $100,00 (Довідка № 105/201-09-2 від 08.04.2009 -т.1, арк.с.78);
11,68 грн. -1% від суми орендної плати -комісійні банку (стаття 3.1 Договору в редакції додаткової угоди);
за лютий 2009 року -150,00*770,00/100=1155,00+11,55= 1166,55 грн., де:
$150,00 -орендний платіж за Договором від 11.08.2008 (стаття 3.1 Договору),
770,00 -офіційний курс долара, встановлений НБУ станом на 25.01.2009, за $100,00 (Довідка № 105/201-09-2 від 08.04.2009 -т.1, арк.с.78);
11,55 грн. -1% від суми орендної плати -комісійні банку (стаття 3.1 Договору в редакції додаткової угоди);
за березень 2009 року -150,00*770,00/100=1155,00+11,55= 1166,55 грн., де:
$150,00 -орендний платіж за Договором від 11.08.2008 (стаття 3.1 Договору),
770,00 -офіційний курс долара, встановлений НБУ станом на 25.02.2009, за $100,00 (Довідка № 105/201-09-2 від 08.04.2009 -т.1, арк.с.78);
11,55 грн. -1% від суми орендної плати -комісійні банку (стаття 3.1 Договору в редакції додаткової угоди);
за квітень 2009 року -150,00/30*24*770,00/100=924,00+9,24= 933,24 грн., де:
$150,00 -орендний платіж за Договором від 11.08.2008 (стаття 3.1 Договору),
30 дн. -кількість календарних днів у квітні 2009 року (загальновідомий факт);
24 дн. -кількість днів, протягом яких у квітні 2009 року використовувався об'єкт оренди (до повернення за актом; т.1, арк.с.64);
770,00 -офіційний курс долара, встановлений НБУ станом на 25.03.2009, за $100,00 (Довідка № 105/201-09-2 від 08.04.2009 -т.1, арк.с.78);
9,24 грн. -1% від суми орендної плати -комісійні банку (стаття 3.1 Договору в редакції додаткової угоди).
При цьому суд зазначає, що нарахування орендної плати проводилось позивачем не за комерційним курсом купівлі валюти на день оплати (який, звичайно, є більшим ніж офіціальний курс іноземної валюти, встановлений Національним банком України, та неоднаковим в різних фінансових установах, які здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти), а за курсом НБУ.
На думку суду, по-перше, таке відхилення від умов договору оренди від 11.08.2008 не порушує прав відповідача за первісним позовом, а, по-друге, сприймалося останнім без будь-яких зауважень та заперечень.
На підтвердження того, що комерційний курс валют є вищим за офіційний (встановлений НБУ), позивачем за первісним позовом надано довідку № 130-23/44-497 від 25.05.2009 (т.1, арк.с.139), згідно з якою курс продажу долару США, встановлений в Кримській Республіканській дирекції ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", становить:
Станом на 25.11.2008 -6,389 грн. за 1 долар США (курс НБУ -6,2951 грн.);
на 25.12.2008 -8,30 грн. / 7,79 грн.
на 23.01.2009 -8,40 грн. / 7,70 грн.
на 25.02.2009 -9,90 грн. / 7,70 грн.
на 25.03.2009 -8,45 грн. / 7,70 грн.
Щодо визначення поняття "комерційний курс валюти", яке міститься в статті 3.1 Договору оренди від 11.08.2008, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі -Декрет) право купувати іноземну валюту та продавати її мають лише уповноважені банки та інші фінансові установи, що отримали ліцензію Національного банку України.
Пункт 3 статті 1 цього Декрету визначає "уповноважений банк" як будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій.
Статтею 8 Декрету встановлено, що для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті України. Зазначені курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Водночас, банки для отримання прибутку мають право встановлювати курси продажу валюти самостійно у межах наданих ним повноважень. Такий курс валюти, встановлений комерційним банком, на думку суду, і є комерційним курсом.
Відповідач, в порушення умов договору, за вказаний період сплатив лише 2105,85 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача за первісним позовом (т.1, арк.с.79, 80, 83), а саме:
за грудень 2008 року -банківська виписка від 28.11.2008 на суму 893,85 грн. (призначення платежу "за оренду приміщень в грудні 2008 року згідно з рахунком № 194 від 17.11.2008);
за лютий 2009 року -банківська виписка від 04.02.2009 на суму 606,00 грн. (призначення платежу "за оренду приміщень згідно з рахунком № 13 від 19.01.2009);
за березень 2009 року -банківська виписка від 17.03.2009 на суму 606,00 грн. (призначення платежу "за оренду приміщень згідно з рахунком № 19 від 19.02.2009).
Отже, несплаченою залишилась орендна плата в сумі 3294,37 грн. (5400,22 -2105,85).
Частиною першою статті 14 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За грудень 2008 року відповідач за первісним позовом мав сплатити орендну плату в строк до 25.11.2008, за січень 2009 року -до 25.12.2008, за лютий 2009 року -до 25.01.2009, за березень 2009 року -до 25.02.2009 та за квітень 2009 року -в строк до 25.03.2009.
Відповідно до частини другої статті 795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.04.2009 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ "ТЕХНО КОМПЛЕКС" підписаний акт приймання-передачі (повернення) об'єкта оренди (т.1, арк.с.64).
Отже, з цього моменту, тобто з 24.04.2009 Договір оренди від 11.08.2008 припинив свою дію. Додаткова угода про розірвання договору оренди від 11.08.2008 сторонами не укладалася і не підписувалася.
З цього ж моменту припинилися й права та обов'язки сторін, які становлять зміст договору оренди від 11.08.2008.
Разом з тим, позивач за первісним позовом не позбавлений права на стягнення заборгованості за своєчасно не виконаними зобов'язаннями.
Суд не приймає доводи відповідача щодо того, що рахунки № 194-б від 25.11.2008 на суму 59,85 грн., № 206-б від 25.12.2008 на суму 271,18 грн., № 13-б від 23.01.2009 на суму 560,55 грн. та № 19-б на суму 560,55 грн. були виписані "заднім числом", з огляду на таке.
По-перше, відповідно до частини 3 статті 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV (з наступними змінами і доповненнями) суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.
Згідно з Указом Президента України від 03.07.1998 № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (в редакції Указу Президента України № 746/99 від 28.06.1999), суб'єкти підприємницької діяльності, що перебувають на спрощеній системі оподаткування, зобов'язані вести Книгу обліку доходів та витрат, що підлягають оподаткуванню відповідно до цього Указу. Форма цієї Книги і порядок її ведення встановлюються Державною податковою адміністрацією України.
Водночас, стаття 4 даного Указу дозволяє суб'єктам малого підприємництва поряд із спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності застосовувати діючу систему оподаткування, обліку та звітності, передбачену законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Частина 6 статті 9 даного Закону передбачає можливість складання та зберігання первинних документів (до яких, в тому числі, належать і відповідні рахунки) на машинних носіях інформації. В цьому разі підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.
Отже, зберігання рахунків не є обов'язковим для Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
Так само договір оренди від 11.08.2008 не містить посилань на те, що підставою для оплати орендної плати є рахунок, тому обов'язок внесення орендних платежів існує незалежно від наявності чи відсутності відповідного рахунку, а в силу Договору.
Виходячи зі змісту статті 3.1 Договору, рахунки видаються по закінченні кожного місяця. При цьому кількість виданих за місяць рахунків не обмежена якимось конкретним числом.
Більше того, матеріалами справи, а саме банківською випискою від 04.02.2009 (т.1, арк.с.79) підтверджується практика виписки рахунків у два етапи. Так, ТОВ "ТЕХНО КОМПАС", яке значиться в листі про залік (т.1, арк.с.85), сплачувало позивачеві за первісним позовом за рахунком № 9 від 26.01.2009 "за оренду приміщень в січні (2 частина)" 329,26 грн. (т.1, арк.с.79).
З пояснень представника позивача за первісним позовом, наданих ним в судовому засіданні 19.12.2009, та фактичних обставин у справі вбачається, що рахунки на оплату орендної плати виставлялись на вимогу Орендаря: перша частина рахунку -на суму, яку Орендар міг сплатити на той час (на дату виставлення рахунку), друга -на залишок місячної орендної плати.
По-друге, сума, зазначена в рахунках № 194 від 17.11.2008 і № 194 «б»від 25.11.2008 (893,85+59,85=953,70); № 206 від 17.12.2008 і № 206 «б»від 25.12.2008 (909,00+271,18=1180,18); № 13 від 19.01.2009 і № 13 «б»від 23.01.2009 (606,00+560,55=1166,55); № 19 від 19.02.2009 і № 19 «б»від 25.02.2009 (606,00+560,55=1166,55) повністю відповідає розрахункам позивача за первісним позовом (т.1, арк.с.65), зробленим за курсом Національного банку України (т.1, арк.с.78) відповідно до умов Договору оренди (стаття 3.1 Договору).
Твердження відповідача за первісним позовом щодо того, що станом на 16.10.2008 курс долара США, встановлений Національним банком України становив 5,15 грн. за 1 долар, а рахунок № 178 від 16.10.2008 на суму 893,68 грн. був виписаний згідно з курсом 5,5 грн., не відповідає фактичним обставинам. Так, згідно з офіційними даними, станом на 16.10.2008 Національним банком України встановлений курс долара США на рівні 492,1600 грн. за 100 доларів США (т.2, арк.с.37). В рахунку № 178 від 16.10.2008, який міститься в матеріалах справи, вказана інша сума -825,68 грн. (т.2, арк.с.35). Більше того, цей рахунок взагалі не має правового значення для вирішення спору, оскільки, по-перше, перебуває за межами позовного періоду (грудень 2008 року -24.04.2009); по-друге, цей рахунок оплачений Орендарем повністю і без будь-яких застережень (т.1, арк.с.81); по-третє, факт надання послуг за листопад 2008 року на суму 825,68 грн. підтверджено також двостороннім актом приймання-передачі послуг (у вигляді оренди приміщень) від 30.11.2008 (т.1, арк.с.77).
Так само суд не прийняв доводи відповідача за первісним позовом щодо порушення Орендодавцем умов Договору (пункту "б" статті 5.1), що виразилося у відключенні Орендаря від комунікацій (водопостачання) та телефонної мережі і мережі Інтернет.
З пояснень позивача за первісним позовом (т.1, арк.с.125-129) слідує, що Орендодавець не має технічної можливості відключити від водопостачання лише одну кімнату (офіс).
Більше того, як вбачається з Акта передачі-приймання (повернення) об'єкта оренди від 24.04.2009 (т.1, арк.с.64) та планів приміщень (т.1, арк.с.106, т.2, арк.с.96) туалет, де здійснюється водопостачання, є приміщенням загального користування.
Згідно з умовами Договору оренди від 11.08.2008 (т.1, арк.с.9-11), Актом приймання-передачі об'єкта оренди від 11.08.2008 (т.1, арк.с.12-13) та Актом передачі-приймання (повернення) об'єкта оренди (т.1, арк.с.64) Орендареві разом із приміщенням офісу передані в користування телефонні номери: 45-59-73 і 53-52-05.
Матеріалами справи, а саме листом № 246 від 22.05.2009 ТОВ "Оптима-сервис связь" (т.1, арк.с.131) та листом № 32-27-3270 від 27.05.2009 Центру телекомунікаційних послуг Севастопольської філії ВАТ "Укртелеком" (т.1, арк.с.132) підтверджується, що в період з 01.01.2009 по 20.03.2009 будь-яких заяв від Орендодавця щодо відключення телефонів та Інтернет не надходило.
Отже, твердження відповідача за первісним позовом про те, що він був позбавлений можливості використовувати орендовані приміщення за призначенням не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується наявними в матеріалах справи доказами.
Стосовно висновків відповідача за первісним позовом щодо припинення договору з 03.04.2009 суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Порядок зміни та розірвання господарських договорів регламентується статтею 188 Господарського кодексу України. Так, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
Відповідно до статті 2.2 Договору оренди від 11.08.2008 цей договір може бути розірвано за ініціативою Орендодавця, зокрема, при порушенні Орендарем пункту "а" статті 4.1 Договору (тобто несвоєчасне внесення орендної плати); за бажанням сторін (при цьому сторони зобов'язані попередити одна одну про розірвання договору не пізніше, ніж за 2 місяці, крім випадків, коли Орендар порушує умови пункту "а" статті 4.1.); в інших випадках, передбачених законодавством України.
Судом встановлено, що листом від 19.03.2009 вих. № 01/03-2009 ТОВ "ТЕХНО КОМПЛЕКС" звернувся до ФОП ОСОБА_1 з попередженням про розірвання Договору оренди (т.1, арк.с.113).
У відповідь на дане звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО КОМПЛЕКС" Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 листом від 03.04.2009 повідомила ТОВ "ТЕХНО КОМПЛЕКС" про розірвання Договору оренди від 11.08.2008 через порушення останнім пункту 2.2 "а" Договору (т.1, арк.с.115, т.2, арк.с.43), яке є пропозицією про розірвання в контексті положень статті 188 Господарського кодексу України.
Оскільки законодавець (ст. 188 ГК України) надає іншій стороні договору 20-денний строк на прийняття пропозиції про розірвання договору або передачу спору до суду, Орендодавець і визначив строк підписання відповідної угоди про розірвання договору та Акта передачі-приймання (повернення) об'єкта оренди -через 20 днів після надсилання цієї пропозиції Орендарю (03.04.2009), тобто 24.04.2009.
Таким чином, твердження відповідача за первісним позовом щодо дати розірвання договору -03.04.2009 є хибним.
Суд також відхиляє доводи відповідача за первісним позовом, викладені ним в судовому засіданні 19.12.2009, щодо того, що Орендодавець не зарахував 5275,00 грн., вказану в листі про залік, в рахунок орендної плати за Договором оренди від 11.08.2008, а також щодо ненадсилання йому Орендодавцем претензії.
Як вбачається з листа про залік сум, сплачених генеральним директором ТОВ "ТЕХНО КОМПЛЕКС" Мишинською Г.О. за товарним чеком № 392017 від 11.08.2008 (т.1, арк.с.84, 85), Орендарі (ТОВ "ТЕХНО КОМПЛЕКС" та ТОВ "ТЕХНО КОМПАС") просили Орендодавця зарахувати сплачену за чеком суму 6790,00 грн. в наступному порядку:
- за підприємство ТОВ "ТЕХНО КОМПЛЕКС" суму в розмірі 757,50 грн. -в рахунок плати за оренду приміщень за вересень 2008 року за договором оренди від 11.08.2008; та суму в розмірі 757,50 грн. -в рахунок "гарантійної" суми за договором оренди від 11.08.2008; разом -1515,00 грн. (757,50+757,50);
- за підприємство ТОВ "ТЕХНО КОМПАС" суму в розмірі 2637,50 грн. -в рахунок плати за оренду приміщень за вересень 2008 року за договором оренди від 11.08.2008; та суму в розмірі 2637,50 грн. -в рахунок "гарантійної" суми за договором оренди від 11.08.2008; разом -5275,00 грн. (2637,50+2637,50).
Суд зазначає, що відповідач за первісним позовом допустив технічну помилку в абзацу п'ятому цього листа, вказавши, що загальна сума платежів по ТОВ "ТЕХНО КОМПЛЕКС" становить 5275,00 грн. Даний висновок слідує зі змісту листа (зокрема, останнього речення: "Разом по двох підприємствах 6790,00 грн.") та простих математичних операцій.
Стосовно зауважень відповідача за первісним позовом щодо невиконання позивачем за первісним позовом вимог чинного законодавства про надсилання претензії (що також знайшло своє відображення у заяві про відвід судді -т.1, арк.с.29), суд зазначає наступне.
Стаття 222 Господарського кодексу України та стаття 6 Господарського процесуального кодексу України визначають порядок досудового врегулювання господарського спору та реалізації господарсько-правової відповідальності.
Відповідно до частини другої статті 222 Господарського кодексу України у разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа -учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.
Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду (частина 1 статті 222 ГК України).
Таким чином, пред'явлення претензії є правом, а не обов'язком суб'єкта господарювання, спрямованим на безпосереднє врегулювання спору поза судом.
Дане положення закону повністю відповідає конституційні нормі - статті 124 Конституції України, згідно з якою юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають у державі.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 09.07.2002 № 15-рп (справа про досудове врегулювання спору, № 1-2/2002) зазначив таке. "Положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами".
Щодо решти доводів відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) мотиви їх відхилення наведені судом вище -в частині, що стосується зустрічного позову.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи відповідача за первісним позовом, викладені ним у відзиві на позов та доповненнях до нього (т.1, арк.с.111-112, т.2, арк.с.39-40, 46-47, т.3, арк.с.8), а також усно -в судовому засіданні 19.12.2009, в порушення наведених процесуальних норм не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами справи.
Також судом не прийнята до уваги надана відповідачем за первісним позовом копія договору оренди № 02/09 від 23.03.2009, укладеного між громадянкою ОСОБА_9 (Орендодавець) та ТОВ "ТЕХНО КОМПЛЕКС" (Орендар), за умовами якого в оренду передається площа 10 м2 у вбудованому нежитловому приміщенні, розташованому за адресою: АДРЕСА_7 для використання під офіс -у зв'язку з тим, що, по-перше, цей документ не є належним письмовим доказом в розумінні статей 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, оскільки поданий у незасвідченій копії з копії. По-друге, до даного договору не додано відповідного акта приймання-передачі орендованої за цим договором площі, тому такий договір взагалі не можна вважати укладеним в силу вимог частини 2 статті 640 Цивільного кодексу України. Також, з огляду на приписи частини 1 статті 795 Цивільного кодексу України, за відсутності акта приймання-передачі орендованої площі неможливо визначити момент, з якого почалося обчислення строку договору оренди № 02/09 від 23.03.2009. По-третє, наявність цього договору не виключає можливості в той же час орендувати інше приміщення, приміром те, яке є предметом спору у цій справі, тим більше, що в судовому засіданні 19.12.2009 представник відповідача за первісним позовом підтвердив, що фактично повернення спірного об'єкта відбулось 24.04.2009 (є відповідний запис в протоколі судового засідання, т.3, арк.с.15-32). По-четверте, представник відповідача за первісним позовом не пояснив, чому цей договір не був наданий ним раніше, адже справу, що розглядається, було порушено 24.03.2009, тобто договір № 02/09 від 23.03.2009 нібито вже існував на час порушення справи в суді; так само відповідач не надав копію цього договору в обґрунтування заяви про зміну свого фактичного місця знаходження (№ 08/04-2009 від 23.04.2009 -т.1, арк.с.36) та навіть жодним словом не обмовився про його існування у відзиві на первісний позов, додатках до нього чи інших документах. Зазначене викликає сумніви в достовірності даних, що містяться в ньому. Навпаки, цілком логічною виглядає заява відповідача за первісним позовом про зміну фактичного місця знаходження ТОВ "ТЕХНО КОМПЛЕКС" від 23.04.2009 (т.1, арк.с.36), надана до суду 28.04.2009, тобто після підписання акта передачі-приймання (повернення) об'єкта оренди -24.04.2009.
Суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача за первісним позовом на положення статті 36 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає поняття "письмові докази". Так, письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Беручи до уваги вищевикладене, а також враховуючи відсутність належних доказів погашення заборгованості, позовні вимоги про стягнення з ТОВ "ТЕХНО КОМПЛЕКС" суми 3294,37 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати (державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) при задоволенні позову покладаються на відповідача, при відмові в позові -на позивача, а при частковому задоволенні позову -на обидві сторони пропорційно задоволеним вимогам. Враховуючи те, що первісний позов задоволений повністю, а в задоволенні зустрічного позову відмовлено, суд покладає на відповідача за первісним позовом понесені позивачем за первісним позовом судові витрати: державне мито в сумі 102,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.
Керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Первісний позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО КОМПЛЕКС" (99011, м. Севастополь, вул. Ялтинська, 11-А, офіс №2, ідентифікаційний код 36026149, п/р 26009060176974, 26003060176974, в СФ “Приватбанк”, МФО 324935) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (99011, АДРЕСА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, п/р НОМЕР_2 в СФ ПАТ “Райффайзен Банк Аваль”, МФО 324504) заборгованість у розмірі 3294,37 грн. (три тисячі двісті дев'яносто чотири грн. 37 коп.), державне мито в розмірі 102,00 грн. (сто дві грн. 00 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн. (сто вісімнадцять грн. 00 коп.).
3. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО КОМПЛЕКС" відмовити повністю.
Суддя В.О. Головко
Рішення оформлено відповідно
до вимог ст. 84 Господарського
процесуального кодексу України
і підписано 21.12.2009.