ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
25 червня 2019 року № 755/14421/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов'язання вчинити певні дії,
Обставини справи:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в місті Києві), в якому просить (з урахуванням додаткових позовних вимог, які зазначені в клопотанні від 11.04.2019 року):
- зобов'язати ГУ ПФУ в місті Києві проводити розрахунок пенсії позивача із застосуванням коефіцієнта заробітної плати в розмірі 2,0258, починаючи з жовтня 2017 року;
- зобов'язання відповідача відшкодувати позивачу щомісячні пенсійні втрати в розмірі різниці недоплат пенсії з 01.10.2017 з урахуванням різниці проведених виплат та з урахуванням коефіцієнта заробітної плати 2,02580
- зобов'язати ГУ ПФУ в місті Києві виплачувати нараховані пенсійні відшкодування без обмежень будь-яким строком з компенсацією інфляційних витрат;
- стягнути з відповідача моральну шкоду.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що на те, що відповідачем протиправно здійснено перерахунок пенсії позивача із коефіцієнтом страхового стажу 1%, оскільки при застосуванні коефіцієнта страхового стажу в розмірі 1,2%, визначеному до змін в законодавстві, тобто до 01.10.2017, розмір пенсії позивача був більшим.
Ухвалою суду від 25.10.2018 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, та подав 20.11.2018 року до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві.
Обставини встановлені судом:
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в місті Києві та отримує пенсію згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В травні та червні 2018 року позивач звертався до відповідача з заявами щодо проведення перерахунку пенсії.
Листом від 19.04.2018 № 6959/15/Я-653 Лівобережне об'єднане УПФУ в місті Києві повідомило позивача, що коефіцієнт страхового стажу, який застосовується для обчислення розміру пенсії, визначається за встановленою формулою відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Також, пенсійним органом зазначено, що перерахунок пенсії призвів до збільшення розміру пенсії.
Листом від 18.07.2018 року №12841/Я-11 Департамент пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України повідомив позивача, що з 01.10.2017 року пенсійним органом проведений перерахунок пенсії позивача, в зв'язку з прийняттям Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій». Відповідно до п. 4-3 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсії, призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», з 1 жовтня 2017 року перераховуються пенсії із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014,2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%.
Також, в листі зазначено, що перерахунок пенсії позивача проведений з урахуванням страхового стажу позивача 47 років 2 місяці 10 днів (коефіцієнт страхового стажу - 0,47167) та коефіцієнту заробітної плати - 1,50630 (а.с.14).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Правовими положеннями частини 1 статті 9 Закону України № 1058-ІV від 09.03.2003 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 1058-ІV) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону № 1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Коефіцієнт страхового стажу - величина, що визначається відповідно до цього Закону для обрахування страхового стажу при обчисленні розміру пенсії у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (стаття 1 Закону № 1058-ІV).
Згідно частини 1 статті 25 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії, визначається із заокругленням до п'яти знаків після коми за формулою:
Кс= (См*Вс)/100%*12
Кс - коефіцієнт страхового стажу;
См - сума місяців страхового стажу;
Вс - визначена відповідно до цього Закону величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках). За період участі в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1%.
Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики.
Згідно з частиною 3 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням змін, внесених Законом України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи по законодавчому забезпеченню реформування пенсійної системи» переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи або перерахунку пенсії може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
В силу частини 4-3 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV пенсії, призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», з 1 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%.
При здійсненні перерахунку пенсій відповідно до абзацу першого цього пункту використовується розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений на 1 грудня 2017 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», збільшений на 79 гривень.
Суд враховує, що зворотна дія нормативно-правового акта у часі - це дія нового нормативно-правового акта на факти та відносини, що мали місце до набуття ним чинності.
У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Таким чином, норми Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», якими внесено зміни в частині перерахування з 01.10.2017 року пенсії із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1% не визначено його зворотну дії в часі, у зв'язку з чим відповідачем протиправно зменшено оцінку одного року страхового стажу з 1,2% до 1%.
Таким чином, суд доходить висновку, що зазначені дії відповідача є протиправними, оскільки станом на 2008 рік коефіцієнт страхового стажу позивача (з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу) становив 1,2 - 0,51200 (а.с.5).
Пунктом 4 розділу ХV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що у разі якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього Закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо зменшення позивачу коефіцієнту страхового стажу з урахуванням оцінки величини одного року із 1,2%, який становив 0,51200 на 1%, який становить 0,45917 з 01.10.2017 та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01.10.2017 року з урахуванням коефіцієнта страхового стажу з урахуванням оцінки величини одного року 1,2%, який становить 0,51200.
Також, обґрунтованою є вимога позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо зменшення позивачу застосування коефіцієнта заробітної плати з 2,02580 на 1,50630, а тому суд доходить висновку про необхідність зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01.10.2017 року з урахуванням коефіцієнта заробітної плати - 2,02580.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2019 року в справі № 2540/3124/18.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача відшкодувати позивачу щомісячні пенсійні втрати в розмірі різниці недоплат пенсії з 01.10.2017 з урахуванням різниці проведених виплат та з урахуванням коефіцієнта заробітної плати 2,02580, суд зазначає наступне.
Вказана вимога є безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає, оскільки обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
При цьому, суд звертає увагу на те, що права позивача на час розгляду даної справи не порушені, оскільки такий перерахунок ще не проведено, а суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому.
Крім того, як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Суд, обираючи спосіб захисту прав у сфері публічно-правових відносин, не може у своєму рішенні використовувати повноваження суб'єкта владних повноважень, оскільки адміністративний суд у виборі способу захисту прав у сфері публічно-правових відносин обмежується конституційними засадами.
Таким чином, вищевказана позовна вимога не підлягає задоволенню та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 50 000 грн., суд зазначає наступне.
Згідно ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до пунктів 4 та 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведено, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
Враховуючи, що позивач не навів доказів причинного зв'язку між діями відповідача та завданою йому моральною шкодою, не вказав конкретно у чому полягає така шкода, не навів міркувань, з яких він виходив, визначаючи розмір завданої моральної шкоди, суд доходить висновку про відсутність правових підстав вимагати відшкодування завданої моральної шкоди, оскільки таку шкоду позивачу не завдано.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Щодо посилань відповідача, у відзив на позовну заяву, про порушення позивачем встановленого строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, суд зазначає, що вони не заслуговують на увагу суду, оскільки про підстави здійснення перерахунку своєї пенсії та, як наслідок, про порушення своїх прав позивач дізнався з листа Лівобережного об'єднаного УПФУ в місті Києві від 19.04.2018 року № 6959/15/Я-653 та листа Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України від 18.07.2018 року №12841/Я-11 і звернувся з даним позовом до суду 24.09.2018 року, тобто в межах передбаченого ст.122 КАС України шестимісячного строку звернення.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає суду підстави для висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на задоволення позовних вимог, згідно з вимогами статті 139 КАС України, судові витрати понесені позивачем підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі.
Разом з тим, під час подання даної позовної заяви позивачем не було сплачено судовий збір в розмірі 704,80 грн.
Таким чином, наявні законні підстави для стягнення судового збору в розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рахунок Окружного адміністративного суду міста Києва.
Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва
1. Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов'язання вчинити певні дії.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) щодо зменшення ОСОБА_1 коефіцієнту страхового стажу з урахуванням оцінки величини одного року з 1,2%, який становив 0,51200 на 1%, який становить 0,45917 починаючи з 01.10.2017 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2017 року з урахуванням коефіцієнта страхового стажу з урахуванням оцінки величини одного року 1,2%, який становить 0,51200.
4. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) щодо зменшення ОСОБА_1 коефіцієнта заробітної плати з 2,02580 на 1,50630 починаючи з 01.10.2017 року.
5. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2017 року з урахуванням коефіцієнта заробітної плати - 2,02580.
6. В іншій частині позовних вимог відмовити.
7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) шляхом їх безспірного списання судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.) на рахунок Окружного адміністративного суду міста Києва (отримувач коштів - УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача 34310206084021, код класифікації доходів бюджету 22030101).
Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.І. Келеберда