Головуючий І інстанції: В.О. Павлічек
24 червня 2019 р. Справа № 480/738/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.04.2019, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021 по справі № 480/738/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі по тексту - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 11.02.2019 року № 3 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно з розрахунком Головного управління Національної поліції в Сумській області від 28.01.2019 року з моменту звернення до Головного управління національної поліції в Сумській області з заявою про призначення йому пенсії за вислугу років, а саме з 01.06.2018 року.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02.04.2019 року у задоволення позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на правильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що останнє місце позивача перед звільненням - Головне управління Національної поліції в Сумській області.
Відповідно до витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Сумській області від 31.05.2018 року № 307 о/с, позивача з 01.06.2018 року звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (а.с. 12).
Згідно витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Сумській області від 31.05.2018 року № 307 о/с та послужного списку, станом на день звільнення вислуга позивача в органах внутрішніх справ та Національної поліції України складає:
- в календарному обчисленні - 18 років 08 місяців 14 днів;
- у пільговому обчисленні - 05 років 03 місяці 14 днів (а.с. 12, 14-19).
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою від 01.06.2018 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (а.с. 13).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 3 від 11.02.2019 року ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідної для призначення пенсії календарної вислуги 23 роки та 6 місяців і більше, передбаченої пунктом "а" ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, для осіб начальницького і рядового складу Національної поліції України», які звільнені у період з 01.10. 2017 року по 30 вересня 2018 року (а.с. 22).
Не погодившись із правомірністю відмови у призначення пенсії, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що до вислуги років є можливим зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні і цей стаж теж враховується при призначенні пенсії. В той же час, для отримання права на призначення пенсії обов'язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному Законом № 2262-XII розмірі, а до цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні Законом не передбачено.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України визначає Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі по тексту - Закон № 2262-ХІІ).
Пунктом "б" статті 1-2 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Відповідно до пункту "а" статті 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 01.10.2017 року по 30.09.2018 року і на день звільнення мають календарну вислугу 23 роки та 6 місяців і більше.
Одночасно стаття 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначенні пенсії.
Згідно з частиною другої статті 17 Закону № 2262-XII до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
При цьому, згідно з ч.4 ст.17 Закону № 2262-ХІІ, при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Виходячи з наведеного, в Законі № 2262-XII не вказано, що пенсію за вислугу років можна призначати особам при наявності 23 років та 6 місяців вислуги, обчисленої на пільгових умовах; вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 23 років та 6 місяців, та визначено виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.
З огляду на викладене, для отримання права на призначення пенсії обов'язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному законом розмірі. До цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні законом не передбачено.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 22 листопада 2018 року по справі № 161/4876/17, від 27.02.2019 по справі № 295/6454/17, які є обов'язковими для врахування в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.
Єдиний виняток щодо можливості зарахування до календарної вислуги років певного періоду встановлений у абзаці 13 пункту "а" статті 12 Закону № 2622, яким передбачено, що до календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону, а саме час навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач до календарної вислуги у пільговому обчисленні просить зарахувати не період навчання, а стаж його роботи на посадах середнього начальницького та рядового складу в органах внутрішніх справ України та посадах середнього начальницького складу у Головному управлінні Національної поліції в Сумській області (пп. «г» п.3 Порядку № 393), що Законом № 2262-ХІІ не передбачено.
З матеріалів справи вбачається, що вислуга років ОСОБА_1 на день звільнення зі служби становить у календарному обчисленні - 18 років 08 місяців 14 днів, а отже позивач не набув право на пенсію відповідно до пункту "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 11.02.2019 року № 3 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років є обґрунтованим.
З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, внаслідок чого позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Посилання на постанову Верховного суду від 27.06.2018р. по справі № 750/9775/16-а є помилковими, оскільки така постанова прийнята судом не по суті позовних вимог , в даному випадку при вирішенні даного позову суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 22.11.2018 року у справі № 161/4876/17, від 31.01.2019р. у справі № 295/15121/16-а, прийнятих по суті позовних вимог.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.04.2019 по справі № 480/738/19 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді Г.Є. Бершов І.М. Ральченко