25 червня 2019 року справа №200/1917/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:судді-доповідача Ястребової Л.В., суддів Компанієць І.Д., Казначеєва Е.Г.,
секретар Сухов М.Є.,
за участі представника позивача Чугріної Л.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019 р. у справі № 200/1917/19-а (головуючий І інстанції Чекменьов Г.А.), яке складено в повному обсязі 26 квітня 2019 року у м. Слов'янськ Донецької області, за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області до Державного підприємства «Мирноградвугілля» про стягнення пені за несвоєчасну сплату страхових внесків,-
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - позивач, апелянт) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державного підприємства «Мирноградвугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Родинська» Державного підприємства «Мирноградвугілля» (далі - відповідач), в якому просило стягнути з відповідача пеню за несвоєчасну сплату страхових внесків у сумі 1171996,26 грн.
В обґрунтуванні позову зазначено, що перевіркою відокремленого підрозділу «Шахта «Родинська» ДП «Мирноградвугілля» встановлені факти порушення сплати страхових внесків, що стало підставою для нарахування пені за період з 01.10.2015 року по 29.12.2018 року у сумі 1 171 996,26 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року у задоволенні адміністративного позову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про стягнення пені за несвоєчасну сплату страхових внесків в сумі 1171996,26 грн. відмовлено повністю.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з того, що відповідно до розділу VІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ, у законодавстві, яке діяло до 01 січня 2011 року, не було встановлено належним чином на рівні закону пеню за несвоєчасну сплату страхових внесків.
Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом не враховано, що з 01.01.2011 року право Фонду на застосування фінансових санкцій (пені) було визначено ст. 24-1 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 1105-ХІV, а з 01.01.2015 року право Фонду визначено п. 6 ч. 2 ст. 9 Закону № 1105 і в контексті п. 7 прикінцевих і перехідних положень Закону № 2464 та в контексті п. 9 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 1105 це право діє на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій, які були нараховані та/або сплачені станом на 01 січня 2011 року. Наголошує на тому, що суд не врахував, що факт несвоєчасної сплати страхових внесків був встановлений актом перевірки від 29.12.2018 року № 12, яким було визначено, що відповідач мав недоїмку по страховим внескам в сумі 1671271,43 грн., що стало підставою для вжиття відповідних заходів з боку держави в особі Фонду. Звертає увагу суду, що відповідач не опротестовує суму пені, визначену в акті перевірки, не заперечує право позивача про притягнення до фінансово-правової відповідальності, а тільки ставить під сумнів законність застосованого до нього порядку нарахування пені, затвердженогоІнструкцією № 36. Вважає, що судом не була врахована правова позиція Верховного Суду України щодо правомірності нарахування Фондом пені на підставі Інструкції № 36, яка викладена у постановах від 19.02.2013 № 21-432а12, від 01.10.2013 № 21-323а13.
У судовому засіданні представник позивача підтримала доводи апеляційної скарги в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, щовідокремлений підрозділ «Шахта «Родинська» Державного підприємства «Мирноградвугілля» перебуває на обліку в якості страхувальника у Мирноградському міському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 07.11.2018 №567 Державне підприємство «Мирноградвугілля» реорганізується шляхом приєднання до Державного підприємства «Національна вугільна компанія». За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державне підприємство «Мирноградвугілля» (код ЄДРПОУ 32087941) знаходиться в стані припинення.
З 27.12.2018 по 29.12.2018 головним спеціалістом обліку страхувальників відділу роботи з потерпілими Мирноградського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області була проведена перевірка відокремленого підрозділу «Шахта «Родинська» ДП «Мирноградвугілля» за наслідками якої складений акт перевірки правильності нарахування, повноти і своєчасності перерахування страхових внесків та витрачання коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України № 12 від 29.12.2018 року (а.с.5-9).
Відповідно до Акту перевірки заборгованість за платником страхових внесків на 01.10.2015 складала 2974969,14 грн., в тому числі недоїмка - 1671271,43 грн., пеня - 1303697,71 грн., заборгованість за платником страхових внесків на 29.12.2018 - 4146965,40 грн., в тому числі недоїмка 1671271,43 грн., не сплачена пеня 2475693,97 грн. Перевіркою встановлені факти порушення сплати страхових внесків, за що нарахована пеня за період з 01.10.2015 року по 29.12.2018 року у сумі 1 171 996,26 грн.
Дані обставини сторонами не заперечуються.
Відповідач, заперечуючи проти висновків акту перевірки, не визнає нараховану пеню, посилаючись на Закон України від 02.09.2014 року № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та зазначає, що розрахунок пені потрібно провадити із розрахунку 0,1 % від суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Отже, суть спору полягає у наявності у позивача правових підстав для нарахування та стягнення пені за несвоєчасну сплату відповідачем страхових внесків.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Частиною другою статті 52 Закону № 1105-XIV, яка діяла до 1 січня 2011 року, було передбачено, що за прострочення сплати страхового внеску до Фонду зі страхувальника стягується пеня згідно із законом. З прийняттям і вступом у дію Закону № 2464-VI наведена вище норма матеріального права була скасована, а нарахування пені при несвоєчасному або неповному нарахуванні та перерахуванні страхових внесків не передбачено.
З 1 січня 2011 року на підставі постанови Фонду від 30 листопада 2010 року № 31 втратила чинність і Інструкція, відповідно до якої відділення Фонду виявило порушення порядку сплати страхових внесків.
У той же час відповідно до абзацу п'ятого пункту 7 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 2464-VI стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.
Стосовно доводів позивача щодо права на повне стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій, які були нараховані та/або не сплачені станом на 01 січня 2011 року, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Закон № 1669-VII, який набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.
Підпунктом 8 п. 4 ст. 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1669-VII внесено зміни до Закону № 2464-VІ, а саме підп. «б» розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено п. 9-3 такого змісту: «Платники єдиного внеску, визначені ст. 4 Закону № 2464-VI, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону № 1669-VII, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Згідно з п. 2 Закону України від 02 березня 2015 року № 219-VIII «Про внесення змін до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці», п. 9-3 в редакції Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII вважати п. 9-4.
Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».
На виконання абз. 3 п. 5 ст. 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1669-VII розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (дію розпорядження зупинено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р), яке втратило чинність згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».
Тобто, факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу, стягнення і відповідальності за порушення Закону № 2464-VI, а отже і Закону № 1105-ХІV.
З урахуванням абз. 3 п. 9-3 (у подальшому п. 9-4) розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Матеріали справи свідчать, що перевірка відповідача проведена за період з 01.10.2015 по 29.12.2018 стосовно позивача, як платника страхових внесків, що перебуває на обліку в органі доходів і зборів, який розташований в м. Мирноград (переліком віднесений до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція), про нарахування пені відповідно до абз. 5-6 п. 7 розділу VІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI за період з 01.10.2015 року по 29.12.2018 року, тобто в період проведення антитерористичної операції.
З аналізу наведених правових норм й встановлених обставин справи та з урахуванням безпосередньо абз. 3п. 9-3 (у подальшому п. 9-4) розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що саме факт перебування платника страхових внесків на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, є підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов'язків платника страхових внесків в силу прямої дії норми Закону № 2464-VI, яка забороняє притягнення до відповідальності за невиконання обов'язків платника страхових внесків.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».
Частиною 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Отже, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - Суд), викладену, зокрема, в рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), де Суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
Такі висновки суду у повній мірі узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у рішенні від 30 березня 2018 року у зразковій справі № 812/292/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2018 року, яка є обов'язковою для врахування відповідно до статті 291 КАС України.
Статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, проте прийняв рішення з помилковим застосуванням норм матеріального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення змінити виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Керуючись статями 309, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року у справі № 200/1917/19-а змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року у справі № 200/1917/19-а - залишити без змін.
Повний текст постанови складений 25 червня 2019 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку передбаченому ст.328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Ястребова
Судді І.Д. Компанієць
Е.Г. Казначеєв