24 червня 2019 р.м. ХерсонСправа № 540/896/19
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
встановив:
26 квітня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (далі - відповідач, ГУ ДФС у Херсонській області), у якому просить скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.02.2019р. № Ф-7187-51 з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 18 276,72 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 03.01.2019 року позивачем отримано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-6372/50 на суму 18 276,72 грн. з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки з 1992 року мав статус фізичної особи-підприємця та був платником єдиного внеску. Однак, так як підприємницька діяльність позивача носила нерегулярний характер, останній не подавав квартальних звітів до податкового органу, а в 1998 році подав до контролюючого органу заяву про припинення підприємницької діяльності. Зазначає, що відповідно до п.33 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою КМУ від 25.05.1998 року №740 скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснюється органом державної реєстрації за заявою підприємця та на підставі рішення суду. Всупереч зазначеному, податковим органом не здійснено заходів щодо позбавлення позивача статусу підприємця та не надано позивачу підтверджуючої довідки. З 20.09.2013 по 21.10.2017 року позивач працював в комунальному закладі "Обласний територіальний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" на посаді водія автотранспортних засобів. Позивач повідомляє, що наразі є інвалідом другої групи та отримує пенсію, таким чином у відповідності до ч. 4 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Враховуючи викладене, а також відсутність у позивача свідоцтва про державну реєстрацію як фізичної особи-підприємця та не здійснення підприємницької діяльності вже понад 20 років, наявність пенсійного посвідчення, вважає прийняття контролюючим органом вимоги про сплату недоїмки необґрунтованим та просить задовольнити заявлені ним позовні вимоги.
Ухвалою суду від 02.05.2019 року відкрито спрощене провадження у справі та призначено до судового розгляду на 23 травня 2019 року.
21.05.2019 року відповідачем надано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог. Зазначає, що позивач з 29.09.1992 по 31.01.2019 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Статтею 4 Закону № 2464-VI визначено, що до платників ЄСВ відносяться, серед іншого, фізичні особи-підприємці, тобто позивач. Згідно вимог ч.12 ст. 9 зазначеного Закону єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. А також у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному кварталі чи окремому місяці платник визначає базу нарахування єдиного внеску у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Розмір мінімального страхового внеску на місяць в 2017 році складає 704 грн., в 2018 році - 819,069 грн. Таким чином, заборгованість позивача на дату винесення оскаржуваної вимоги складає 18 276,72 грн. (за 2017 рік - 8448 грн., а за 2018 рік - 9828,72 грн.), а оскільки за зазначений період єдиний внесок взагалі позивачем не сплачувався, то борг набув статусу недоїмки та підлягає стягненню з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у встановленому законом порядку, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. В даному разі, вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Враховуючи вищезазначене, відповідач просить в задоволенні позовних вимог відмовити.
23.05.2019 року від представника відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 23.05.2019 року без його участі.
Позивач або його представник в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений завчасно та належним чином, про що свідчить відмітка відповідальної особи підприємства поштового зв'язку на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення №7302701045175, датована 10.05.2019 роком.
Ухвалою суду від 23.05.2019 року відкладено розгляд справи на 13.06.2019 року та зобов'язано позивача надати до суду посвідчення ОСОБА_1 про те, що він є особою з інвалідністю або інший документ з якого вбачається дата набуття ним відповідного статусу; докази звернення ОСОБА_1 до вповноважених органів державної влади з приводу припинення його реєстрації як фізичної особі-підприємця до 2019 року.
28.05.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому позивач посилається на наявність права податкового органу на звернення до суду з позовом про припинення підприємницької діяльності платника податків з підстави неподання ним податкової звітності більше одного року. Проте, всупереч зазначеному, відповідачем не вчинено будь яких дій для позбавлення ОСОБА_1 статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Тому, позивач вважає, що у відповідача відсутні підстави для прийняття оскаржуваної вимоги про сплату боргу.
11.06.2019 року позивачем подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Аналогічне за змістом клопотання подано представником відповідача 13.06.2019 року.
Частиною 3 статті 194 КАС України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи приписи ст. ст. 194 та 205 КАС України суд вважає, що подання сторонами заяв про розгляд справи без їх участі та їх неприбуття в судове засідання є підставою для розгляду справи в письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.
Суд, вивчивши матеріали справи та дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, встановлено наступне.
Відповідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 з 29.09.1992 року по 31.01.2019 року був зареєстрованим як фізична особа-підприємець та перебував на обліку у контролюючого органу.
31.01.2019 року за № 24990050001044941 внесено рішення про припинення підприємницької діяльності.
21.02.2019 року ГУ ДФС у Херсонській області прийнято Вимогу №Ф-7187-51 про сплату боргу (недоїмки).
Позивач не погодився з нарахуванням йому заборгованості з єдиного внеску, а тому звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.08.2010 № 2464 (далі - Закон №2464).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників (абз. 2 ч. 1 ст. 5 Закону №2464).
Приписами ч.ч.2, 4 ст.6 Закону № 2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Законом України від 06.12.2016 №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464).
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Законом України від 21.12.2016 №1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік", установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200 грн., з 1 січня 2018 року - 3723 грн.
Частиною п'ятою статті 8 Закону №2464 для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.
Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Враховуючи обов'язок нарахування єдиного внеску до сплати у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці зобов'язані сплатити за звітний 2017 рік - 8448 грн. (3200 грн.*12міс.*22%), за звітний 2018 рік - 9828,72 грн. (3723 грн.*12міс.*22%).
Право на звільнення від сплати єдиного внеску за себе мають фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 4 ст. 4 Закону №2464).
Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями чинним законодавством не передбачено.
З матеріалів справи слідує, що згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №856856 від 02.01.2019 та пенсійного посвідчення №2398501697 від 11.04.2019 року ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності.
В позовній заяві позивач наголошує на відсутності в нього зобов'язання по сплаті єдиного внеску у зв'язку з наявністю встановленої групи інвалідності та права на отримання соціальної допомоги на підставі посвідчення згідно приписів ч. 4 ст. 4 Закону №2464. Однак суд не погоджується з зазначеним твердженням позивача оскільки заборгованість зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 нараховано податковим органом за 2017-2018 роки, коли позивач не мав статусу особи з інвалідністю.
Крім того, з прийняттям Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" внесені зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2018, зокрема щодо строків сплати зобов'язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.
Так, з 01.01.2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464 категорії страхувальників, зобов'язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац третій частини восьмої статті 9 Закону №2464).
Відповідно до підпунктів 6, 7 статті 13 Закону №2464 та розділу VI Інструкції "Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція №449), органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом України №2464-VI, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (п. 6 ч. 1 ст. 1, ч. 3 ст.25 Закону №2464-VI)
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках:
- якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами;
- якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Враховуючи вищевикладене, на підставі Закону №2464 та Інструкції №449, контролюючим органом нараховано фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 18 276,72 грн. згідно облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, оформлену вимогою №Ф-7187-51 від 21.02.2019 року. Сума Вимоги включає в себе недоїмку з єдиного внеску за 12 місяців 2017 року (3200 грн.*12міс.*22%) та за 12 місяців 2018 року (3723 грн.*12міс.*22%), оскільки позивачем за вищезазначений період єдиний соціальний внесок взагалі не сплачувався.
Згідно приписів ч. 4 ст. 25 Закону №2464-VI вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що він не є платником ЄСВ, оскільки він не має свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та не здійснює підприємницьку діяльність понад 20 років.
Щодо зазначеної позиції позивача суд зазначає наступне.
Фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина восьма статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року № 755-IV).
Частиною 4 ст. 6 Закону №2464-VI встановлено, що разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.
Зняття з обліку фізичної особи як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється відповідно до пункту 1 статті 5 Закону №2464-VI після проведення передбачених законодавством перевірок платника та проведення остаточного розрахунку.
Після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності, та зобов'язана забезпечити остаточні розрахунки з податків та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від провадження підприємницької діяльності.
Однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного суду України у постанові від 04.12.2013 року у справі №6-125цс13 та Верховного суду в постанові №2а-1813/10/2670.
Суд наголошує, що недоїмка зі сплати єдиного внеску у позивача виникла шляхом несплати останнім ЄСВ за 2017 та 2018 роки, тобто в період, коли позивач був зареєстрованим як фізична особа-підприємець, запис про припинення підприємницької діяльності внесено до Реєстру лише 31.01.2019 року за рішенням фізичної особи-підприємця. Проте, суд зазначає, що навіть після припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 зобов'язаний сплатити єдиний соціальний внесок.
Фактичне не здійснення підприємницької діяльності, не отримання прибутку та не подання до органу доходів і зборів звітності не позбавляє особу статусу фізичної особи-підприємця. Більш того, з 01.01.2017 р. підприємці зобов'язані сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від отриманого доходу (прибутку) у звітному кварталі, або окремому місяці звітного кварталу.
Окрім того, право податкового органу на звернення до суду з позовом про припинення ОСОБА_1 підприємницької діяльності з підстав не подання ним податкової звітності більше одного року не нівелює обов'язку позивача, передбаченого статтею 6 Закону №2464 щодо своєчасності та в повному обсязі нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску. Таким чином, твердження позивача є безпідставними.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимога ГУ ДФС у Херсонській області №Ф-7187-51 від 21.02.2019 року про сплату боргу (недоїмки) у сумі 18 276,72 грн. сформована відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства та в межах повноважень, а отже, є законною і обґрунтованою, а тому, у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Ковбій О.В.
кат. 111060000