25 червня 2019 року Чернігів Справа № 620/1807/19
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Непочатих В.О. перевіривши матеріали позовної заяви Заступника керівника Менської місцевої прокуратури (вул. Чернігівський шлях, буд. 9, м. Мена, Чернігівська область, 15600) в інтересах держави в особі Державної установи «Центр пробації» (вул. Мельникова, буд. 81, м. Київ, 04050) до Покровської сільської ради Менського району (вул. Колгоспна, буд. 3, с. Покровське, Менський район, Чернігівська область, 15650) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Заступник керівника Менської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної установи «Центр пробації» звернувся до суду з позовом до Покровської сільської ради Менського району, в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо погодження переліку об'єктів, на яких порушники відбуватимуть суспільно корисні роботи, та видів таких робіт, зобов'язавши відповідача вчинити дії, спрямовані на погодження переліку об'єктів, на яких порушники відбуватимуть суспільно корисні роботи, та видів таких робіт.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
За приписами пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно частини третьої статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Суд також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» від 27.05.2003 № 1604 (2003) щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи наведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
У відповідності до абзаців першого-другого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
З аналізу вказаної статті слідує, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу. Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Враховуючи те, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Звертаючись до суду з даним позовом, заступник керівника Менської місцевої прокуратури вказав, що предметом позову є протиправна бездіяльність органу місцевого самоврядування, що виразилась у не визначенні та не направленні для погодження переліку об'єктів, на яких порушники виконують суспільно корисні роботи, та видів таких робіт, що може мати наслідком ухилення одного з батьків від обов'язку належного матеріального забезпечення дитини. При цьому, орган, уповноважений державою здійснювати функції виконання стягнень у виді суспільно корисних робіт, не наділений правом звернення до суду для захисту порушених інтересів держави.
Згідно пункту 11.5 Розділу XI Порядку виконання адміністративних стягнень у вигляді громадських робіт, виправних робіт та суспільно корисних робіт, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 19.03.2013 № 474/5 щороку на початку року уповноважений орган з питань пробації надсилає запити до органів місцевого самоврядування та власникам підприємств щодо погодження переліку об'єктів, на яких порушники відбуватимуть суспільно корисні роботи, та видів таких робіт.
При цьому, судом досліджено Положення про Державну установу «Центр пробації», затверджене наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2017 № 4322/5 відповідно до якого:
- Державна установа «Центр пробації» є неприбутковою державною установою, створеною для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації і безпосереднього спрямування та координації діяльності уповноважених органів з питань пробації, що належить до сфери управління Мін'юсту (пункт 1 Розділу І);
- Державна установа «Центр пробації» є юридичною особою та розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України (пункт 3 Розділу І);
- основними завданнями Державної установи «Центр пробації», зокрема, є: виконання адміністративних стягнень у виді громадських робіт та виправних робіт; забезпечення взаємодії з міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, судами, установами та організаціями, науковими та навчальними закладами з питань реалізації завдань, визначених законодавством про пробацію (пункт 1 Розділу ІІ);
- Державна установа «Центр пробації» має право, зокрема, одержувати в установленому порядку від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій інформацію, документи, інші матеріали необхідні для виконання покладених на неї завдань та функцій; брати зобов'язання, бути позивачем і відповідачем у судах (Розділу IV).
Тобто, в даному випадку правом звернення до суду з питанням про вжиття заходів для погодження переліку об'єктів, на яких порушники виконують суспільно корисні роботи, та видів таких робіт, а також оскарження бездіяльності та рішень органу місцевого самоврядування наділена саме Державна установа «Центр пробації».
Суд зазначає, що представництво інтересів держави прокурором у суді не повинно мати на меті підміну суб'єкта виконання владних управлінських функцій, а навпаки - мету щодо спонукання до виконання, у разі неналежного виконання, таких функцій відповідним суб'єктом.
Частинами першою та другою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Відтак, для визначення судом права прокурора на звернення до суду для захисту інтересів держави імперативними є дві умови: 1) доведення порушення чи загрози порушення саме інтересів держави (а не окремої громади); 2) доведення належними і допустимими доказами, що захист цих інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
При вказаних обставинах, суд вважає, що питання, порушені у позовній заяві, не входять до компетенції відповідальності прокурора, чинним законодавством визначена Державна установа «Центр пробації», яка уповноважена забезпечувати виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації та координації діяльності уповноважених органів з питань пробації, що належить до сфери управління Мін'юсту.
Даний правовий висновок узгоджується з практикою Верховного Суду, висловленою в постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 (провадження № К/9901/2562/17) та Шостого апеляційного адміністративного суду, висловленою в постанові від 06.11.2018 у справі № 826/6673/17.
Згідно пункту 7 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо: відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Враховуючи положення пункту 7 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява підлягає поверненню прокурору.
Одночасно суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву Заступника керівника Менської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної установи «Центр пробації» до Покровської сільської ради Менського району про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви та позовну заяву і додані до неї документи надіслати позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя В.О. Непочатих