ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.06.2019Справа № 910/6813/17
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Лук'янчук Д.Ю., розглянувши у порядку загального позовного провадження господарську справу
за позовом заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Воленс Трейд"
про стягнення 4 822 516, 35 грн.
представники сторін:
від прокуратури: Волошенюк О.Г.
від позивача: Кривошея Д.А.
від відповідача: Макарчук Л.Л.
від третьої особи: Малолітнев О.В.
У квітні 2017 року до Господарського суду м. Києва звернувся Заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - МОУ, позивач) із позовом до Публічного акціонерного товариства "Айбокс Банк", назву якого змінено на Приватне акціонерне товариство "Айбокс Банк" (далі - ПрАТ "Айбокс Банк", відповідач) про стягнення коштів за банківською гарантією у сумі 4 822 516, 35 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушені гарантійні зобов'язання, якими забезпечувалось виконання третьою особою (ТОВ «Вог Аеро Джет», назву якого змінено на ТОВ "Воленс Трейд") основного зобов'язання за договором про постачання для державних потреб палива рідинного та газу, олив мастильних для техніки спеціального призначення № 286/1/16/35 від 15.12.2016 р., укладеного із МОУ. Оскільки ТОВ "Воленс Трейд" неналежно виконало умови договору поставки, прокурор вважає, що відповідач повинен сплатити на користь Мінстерства оборони України гарантію у сумі 4 822 516, 35 грн.
У позові прокурор просить стягнути з ПрАТ "Айбокс Банк" банківську гарантію у сумі 4 822 516, 35 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.04.2017 р. до розгляду справи була залучена третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ТОВ «Вог Аеро Джет» (далі - третя особа).
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.07.2017 р. (суддя Пінчук В.І.) позов Генеральний прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі МОУ задоволено, стягнуто з ПАТ "Айбокс Банк" на користь МОУ банківську гарантію у сумі 4 822 516, 35 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 р. рішення суду першої інстанції було скасоване, прийняте нове рішення, яким у позові Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі МОУ про стягнення банківської гарантії відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 10.05.2018 р. вищевказані судові рішення скасовані, справу направлено на новий розгляд.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.09.2018 р. (суддя Васильченко Т.В.) справу прийнято до свого провадження, розгляд вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.12.2018 р. справа була прийнята до розгляду суддею Головіною К.І. за результатами повторного автоматизованого розподілу. Цією ж ухвалою у справі призначене підготовче засідання, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
Відповідач та третя особа у строк, встановлений законом, надали суду відзив та письмові пояснення на позов (відповідно), у яких проти позовних вимог заперечили, вважали їх необґрунтованими. Зазначили, що підстав для сплати гарантійного забезпечення немає, оскільки вимога МОУ, із якою позивач звернувся до відповідача, була підписана неуповноваженою на те особою. Крім того, вказали, що прокурор не має права на звернення до суду із даним позовом в інтересах Міністерства оборони України.
Також у підготовчому засіданні ПрАТ "Айбокс Банк" подало клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки прокурор не довів наявності достатніх підстав для звернення його до суду із вимогою до ПрАТ "Айбокс Банк" щодо стягнення на користь МОУ банківської гарантії у сумі 4 822 516,35 грн., а отже, спір між прокурором та відповідачем відсутній.
Розглянувши указане клопотання, суд ухвалою від 21.03.2019 р., занесеною до протоколу судового засідання, відмовив у його задоволенні з огляду на наступне.
Як вбачається із позову, прокурор звернувся з даним позовом до відповідача в інтересах Міністерства оборони України. Основи організації оборони та повноваження державних органів по її забезпеченню, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб щодо зміцнення обороноздатності країни встановлює Закон України «Про оборону України».
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оборону України» та ст. 15 Закону України «Про Збройні Сили України» фінансування потреб національної оборони та Збройних Сил України здійснюється виключно за рахунок Державного бюджету України.
Статтею 3 Закону України "Про оборону" передбачено, що підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого часу включає забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою та іншою технікою, а також створення високоефективних засобів збройної боротьби.
Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке відповідно до ст. 3 та ч. 1 ст. 10 Закону України «Про оборону України», п.п. 1, 6 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 р., є центральним органом виконавчої влади і військового управління, що забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони держави та військового будівництва, керівництва Збройними Силами України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань і в процесі їх виконання взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади.
Слід зазначити, що у даному випадку, невиконання третьою особою (ТОВ "Воленс Трейд") умов договору поставки № 286/1/16/35 від 15.12.2016 р., забезпеченого банківською гарантією, впливає на ефективність обороноздатності держави в цілому. Отже, шкода, яка була спричинена Міністерству оборони України невиконанням зобов'язань, є безпосередньою шкодою інтересам держави. Водночас, Міністерство оборони України не вжило заходів щодо судового захисту порушених інтересів держави, незважаючи на відмову ПрАТ "Айбокс Банк" у виплаті банківської гарантії, про що свідчить наявний у матеріалах справи лист МОУ № 286/6/1246 від 20.02.2019 р., в якому позивач зазначає, що позовна робота чи будь-які інші заходи щодо повернення гарантії Міністерством оборони України не вчинялись.
Відповідно до частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу, представництво в суді законних інтересів держави здійснює прокурор. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію: "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
Згідно з п. 1 ч. 6 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження звертатися до суду з позовом (заявою, поданням). При цьому, згідно з вказаною вище статтею, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Як зазначив Конституційний Суд України у п. 4 рішення від 08.04.1999 по справі № 1-1/99 інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.
З урахуванням викладеного суд вважає звернення прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до господарського суду з даним позовом є правомірним та таким, що направлений на захист охоронюваних законом інтересів держави.
При цьому слід зазначити, що підстави для здійснення представництва прокурором інтересів держави у даній справі були досліджені та перевірені Верховним судом під час перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанції у даній справі, ухвалених за результатами першого розгляду справи. Отже, спірним обставинам у цій частині була надана відповідна оцінка судом касаційної інстанції, а саме - підтверджена обгрунтованість звернення прокурора з даним позовом у порядку представництва інтересів МОУ, що свідчить про те, що предмет спору в даній справі не припинив своє існування на час її розгляду. Натомість, суд касаційної інстанції надав суду першої інстанції вказівки під час нового розгляду справи повно та всебічно дослідити обставини справи та зробити відповідні висновки по суті спору.
За таких обставин суд вважає, що підстав для закриття провадження у даній справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України немає.
У судовому засіданні під час нового розгляду справи по суті прокурор та представник позивача підтримали та обґрунтували позовні вимоги, просили їх задовольнити з підстав, наведених у позові.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, зазначив, що вимога МОУ № 286/8/166 від 12.01.2017 р. про сплату гарантійних коштів у сумі 4 822 516,35 грн. не відповідала вимогам гарантії, оскільки була підписана неуповноваженою на те особою, а тому підстав для виплати гарантійних коштів у відповідача не виникло. Просив відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи - ТОВ "Воленс Трейд" вважав, що позов задоволенню не підлягає з підстав, зазначених відповідачем.
Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті спору, заслухавши їх пояснення у судовому засіданні, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та врахувавши викладені в постанові Верховного суду від 10.05.2018 р. вказівки по даній справі, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наступного.
Установлено, що 15.12.2016 між Міністерством оборони України (замовник) та ТОВ «Вог Аеро Джет» (ТОВ "Воленс Трейд", постачальник) був укладений договір № 286/1/16/35 про постачання для державних потреб палива рідинного та газу: олив мастильних, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) (далі - основний договір). Відповідно до умов цього договору постачальник зобов'язується постачити у 2016 році паливо рідинне та газ; оливи мастильні (нафта, вугілля і нафтопродукти) (лот 5 - паливо дизельне Євро (арктичне) або еквівалент, а саме паливо дизельне ДТ-3-К5, клас 2 (далі - продукція) для потреб Міністерства оборони України згідно специфікації, а замовник забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з нижчевикладеною специфікацією. Загальна вартість продукції складає 96 450 327,00 грн. (п. 1.1).
Ціна договору, що підлягає оплаті становить 96 450 327 грн. 00 коп., у тому числі податок на додану вартість, вартість вантажних робіт в місцях завантаження та транспортні витрати. Ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін (п. 3.1 договору).
Відповідно до п. 4.1 договору розрахунок за фактично поставлену продукцію здійснюється протягом 30 банківських днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником до департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України належним чином оформлених документів, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 5.1 договору продукція постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил Інкотермс 2010, згідно з встановленими нормами відвантаження. Постачання продукції одержувачам замовника здійснює постачальник виключно за номенклатурою, у кількостях, в строки та за адресами, що зазначені в рознарядках Міністерства оборони України (п. 5.2 договору).
Договір вважається виконаним, при умові постачання продукції не менше 99 % від загального обсягу (п. 5.5 договору). Згідно з п. 6.3 договору на відповідача покладено обов'язок забезпечити постачання продукції у строки, встановлені договором.
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2016 р., а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п. 10.1 договору).
Відповідно до рознарядки Міністерства оборони України, ТОВ "Воленс Трейд" зобов'язався поставити замовнику паливо дизельне Євро (арктичне) у кількості 4 674,00 тонн у строк до 25.12.2016 р. включно.
Також встановлено, що відповідно до пункту 11.1 договору сторони погодили, що виконання зобов'язань постачальника за цим договором забезпечується банківською гарантією № 2593-1216/WOGv від 14.12.2016 р., виданою ПрАТ "Айбокс Банк", у розмірі 5 % від суми договору, що складає 4 822 516,35 грн.
Із матеріалів справи вбачається, що 14.12.2016 р. на забезпечення виконання договору поставки, ПрАТ "Айбокс Банк" (гарант) надало МОУ (бенефіціару) гарантію № 2593-1216/WOGv щодо виконання ТОВ "Воленс Трейд" (принципалом) свого зобов'язання за договором закупівлі № 286/1/16/35 від 15.12.2016 р.
За умовами цієї гарантії банк погодився взяти на себе безумовні та безвідкличні зобов'язання виплатити бенефіціару суму, що не перевищує 4 822 516,35 грн. у разі невиконання (неналежного виконання) принципалом умов договору поставки № 286/1/16/35 від 15.12.2016 р., протягом 10 банківських днів з дня отримання ним письмової вимоги бенефіціара з посиланням на цю гарантію, за підписами уповноважених осіб, у якій має зазначатися номер і дата договору, сума належна до сплати, за умови, що у вимозі буде вказано, що сума, яку бенефіціар вимагає сплатити, повинна бути виплачена йому у зв'язку із невиконанням (нналежним виконанням) принципалом умов договору. Гарантія дійсна по 01.02.2017 року включно.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управленої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України.
Згідно зі статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
За приписами ст. 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Матеріали справи свідчать, що принципал - ТОВ "Воленс Трейд" не виконало свого зобов'язання за договором поставки № 286/1/16/35 від 15.12.2016 р. (основне зобов'язання), а саме, у встановлений договором строк (протягом 2016 року) не здійснив поставку обумовленого договором палива замовнику (позивачу, бенефіціару), а, отже, порушив свої зобов'язання за основним договором.
Факт порушення основного зобов'язання підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 30.03.2017 р. у справі № 910/2152/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 р. та постановою Верховного суду від 03.04.2018 р., за позовом заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі МОУ до ТОВ «Вог Аеро Джет» про стягнення штрафних санкцій у сумі 10 320 184,00 грн., у зв'язку із непоставкою ТОВ «Вог Аеро Джет» продукції у строк, визначений договором № 286/1/16/35 від 15.12.2016 р.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Також матеріалами справи підтверджено, що 12.01.2017 р. МОУ (бенефіціар) звернувся до відповідача з вимогою № 286/8/166, в якій повідомив банк про порушення принципалом (ТОВ «Вог Аеро Джет») зобов'язань за основним договором та просив виплатити належну йому гарантію у сумі 4 822 516,35 грн. Дана вимога позивача була підписана директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів МОУ Гулєвичем В.В.
Отримавши та розглянувши вказану вимогу 16.01.2017 р., ПрАТ "Айбокс Банк" листом № 319БТ/12-б/б-04 від 30.01.2017 р. відмовив бенефіціару у її задоволенні з тих підстав, що вимога від імені МОУ була підписана неуповноваженою на те особою (директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів МОУ Гулєвичем В.В.), а доказів на підтвердження повноважень вказаної особи бенефіціар не надав.
Отже, спір між сторонами у справі виник з приводу наявності підстав для сплати коштів за банківською гарантією № 2593-1216/WOGv від 14.12.2016 р. на користь Міністерства оборони України.
Переглядаючи рішення у даній справі та направляючи її на новий розгляд, Верховний суд у своїй постанові від 10.05.2018 р. вказав на необхідність встановлення під час нового розгляду справи, обставин щодо:
- дійсного змісту цивільних прав та обов'язків сторін відповідно до законодавства та умов гарантії № 25931216/WOGv від 14.12.2016 р., на підставі якої виникли правовідносини між позивачем та відповідачем;
- обсягу повноважень осіб на звернення з вимогою про сплату гарантії;
- наявності/відсутності підстав для відмови у задоволенні вимоги щодо сплати гарантії.
Відповідно до ст. 316 ГПК України, п. 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 Господарського процесуального кодексу України" № 11 від 24.10.2011 р. вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Виконуючи зазначені вказівки суду касаційної інстанції, а також перевіряючи доводи учасників справи, суд виходив з такого.
Гарантія є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання, змістом якого є обов'язок гаранта сплатити кредитору-беніфеціару грошову суму відповідно до умов гарантій у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією. Тобто, гарантія створює зобов'язання тільки для гаранта.
Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 639 від 15.12.2004 р. (далі - Положення).
Згідно з п. 2 розд. І вказаного Положення безумовна гарантія - це гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов'язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.
Таким чином, вказане положення встановлює безумовність гарантії та не визначає обов'язкового переліку документів, які мають бути додані до вимоги по гарантії, а залишає це питання на вирішення особи, яка складає гарантію.
Відповідно до ст. 562 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання. Таким чином, у відносинах за гарантією беруть участь три суб'єкти - гарант, беніфеціар та принципал. Забезпечувальна функція гарантії полягає у тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання принципалом його обов'язку перед беніфеціаром.
Згідно з п. 1 гл. 2 розд. III Положення у разі настання гарантійного випадку і для отримання відшкодування, забезпеченого гарантією, бенефіціар може подати безпосередньо до банку-гаранта або до банку-резидента (залежно від того, як це визначено умовами гарантії) вимогу для отримання відшкодування, забезпеченого гарантією, а також усі документи, передбачені умовами гарантії (якщо таке подання в ній передбачено).
Право гаранта на відмову в задоволенні вимоги кредитора встановлене ст. 565 ЦК України, згідно з ч. 1 якої гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії. Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги.
Разом із цим, як передбачено наведеною нормою статті 563 ЦК України, щодо форми вимоги по гарантії законом встановлено тільки обов'язок про пред'явлення вимоги у письмовій формі. Щодо змісту вимоги та змісту доданих до неї документів, то законодавець передбачив, що обов'язковим є зазначення або у вимозі або у доданих до неї документах - у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Також законодавець встановив, що кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.
У даному випадку суд, дослідивши зміст гарантії рАТ "Айбокс Банк" відповідно до приписів ст. 563 ЦК України та вказаного Положення, встановив, що вимога за банківською гарантією № 25931216/WOGv від 14.12.2016 р. відповідала усім вимогам чинного законодавства про гарантію.
Зокрема, суд зазначає, що: вимога МОУ № 286/8/166 від 12.01.2017 р., направлена на адресу ПрАТ "Айбокс Банк" (гаранта), є письмовою; у вимозі є посилання на гарантію № 25931216/WOGv від 14.12.2016 р. із зазначенням номеру і дати договору, який забезпечений гарантією - договір поставки № 286/1/16/35 від 15.12.2016 р.; указана сума гарантії, яка підлягає виплаті - 4 822 516,35 грн.; є посилання, що ця сума (4 822 516,35 грн.) повинна бути виплачена МОУ у зв'язку із невиконанням ТОВ "Воленс Трейд" (принципал) умов вказаного договору поставки. Також вимога МОУ № 286/8/166 від 12.01.2017 р. була направлена у межах дії банківської гарантії - 12.01.2017 р.
Фактично зазначені обставини справи відповідачем не заперечувались, що також підтверджується тим, що його відмова у задоволенні вимоги № 286/8/166 від 12.01.2017 р. за банківською гарантією була обгрунтована лише тим, що вимога позивача підписана неуповноваженою особою - директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів МОУ Гулєвичем В.В.
Перевіривши доводи сторін та врахувавши вказівки Верховного суду в цій частині, суд зазначає наступне.
Установлено, що в якості підтвердження повноважень підписанта вимоги, позивач в додатках до цієї вимоги надав копію довіреності МОУ № 220/395/д від 05.12.2016 р. зі строком дії до 31.12.2016 р., виданої Міністром оборони України Полтораком С.Т. (перша довіреність), а також копію довіреності № 220/16/д від 10.01.2017 р. зі строком дії до 14.01.2017 р., виданої тимчасово виконуючим обов'язки Міністра оборони України Руснаком І.С. (друга довіреність).
Дослідивши вказані довіреності, суд погоджується з тим, що довіреність № 220/395/д від 05.12.2016 р. (перша довіреність) на час направлення вимоги до банка-гаранта втратила свою дію (вичерпалась).
У той же час, що стосується другої довіреності № 220/16/д, яка була видана 10.01.2017 р. від імені тимчасово виконуючого обов'язки Міністра оборони України Руснака І.С. на ім'я директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів МОУ Гулєвича В.В., то суд не погоджується з доводами ПрАТ "Айбокс Банк" щодо її недійсності.
Так, відповідач, заперечуючи проти позову вказав, що Положення про Міністерство оборони України, яке зазначено у якості підстави для видачі довіреності, не містить норми, яка б передбачала можливість заміщення посади Міністра оборони України, також не передбачає правових підстав для видачі довіреностей тимчасово виконуючим обов'язки Міністра оборони України, тобто тимчасово виконуючий обов'язки Міністра оборони України не є уповноваженою особою для їх видачі, а отже, довіреність на право підпису директору Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів МОУ Гулєвичу В.В., була видана не уповноваженою особою.
Відповідно до ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 244 Цивільного кодексу України представництво за довіреністю може грунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Стаття 246 ЦК України визначає, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.
Як встановлено судом, довіреність № 220/16/д від 10.01.2017 р. була видана Гулєвичу В.В. Міністром оборони України в особі тимчасово виконуючого обов'язки Міністра оборони України Руснака І.С., який був першим заступником Міністра оборони України (розпорядження Кабінету Міністрів України № 844-р від 10.09.2014 р.).
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністр як керівник міністерства:
- очолює міністерство, здійснює керівництво його діяльністю;
- представляє міністерство у публічно-правових відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні та за її межами;
- визначає обов'язки першого заступника міністра, заступників міністра, розподіл повноважень міністра між першим заступником міністра та заступниками міністра, які вони здійснюють у разі його відсутності;
- підписує накази міністерства;
- дає обов'язкові для виконання державними службовцями та працівниками апарату міністерства доручення.
Так само, Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим постановою Кабінету Мністрів № 671 від від 26.11.2014 року (далі - Положення), передбачено, що міністр представляє Міністерство оборони України у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами і організаціями в Україні та за її межами.
Відповідно до зазначеного Положення (підпункт 25 пункту 10) міністр оборони України, зокрема, визначає обов'язки першого заступника міністра, заступників міністра, розподіл повноважень міністра між першим заступником міністра, заступниками міністра, які вони здійснюють у разі його відсутності.
Згідно з наказом Міністерства оборони України № 278 КП від 30.12.2016 р., наявним у матеріалах справи, тимчасове виконання обов'язків Міністра оборони України з 31 грудня 2016 року було покладене на першого заступника Міністра оборони України Руснака І.С. у зв'язку з відпусткою Міністра оборони України Полторака С.Т.
Тобто, Міністр оборони України Полторак С.Т. на час свого перебування у відпустці, визначив обов'язки першого заступника Міністра оборони України Руснака І.С., як виконуючого обов'язки Міністра оборони України, наділивши його (тимчасово) повноваженнями Міністра оборони України згідно з положеннями ст. 8 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади".
Далі, статтею 9 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» передбачено, що перший заступник міністра, заступники міністра дають обов'язкові для виконання державними службовцями та працівниками апарату міністерства та його територіальних органів (у разі утворення) доручення.
Так, матеріали справи свідчать, що перший заступник Міністра оборони України Руснак І.С. у межах своєї компетенції, передбаченої ст. 9 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», видав довіреність № 220/16/д від 10.01.2017 р. директору Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів МОУ Гулєвичу В.В.
Відтак, доручення першого заступника Міністра оборони України Руснака І.С. у вигляді видачі довіреності № 220/16/д від 10.01.2017 р. (від імені тимчасово виконуючого обов'язки Міністра оборони України) директору Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів МОУ Гулєвичу В.В. на підписання вимог до банка-гаранта та стягнення коштів на виконання договорів на закупівлю продукції (товарів), зокрема, за договором № 286/1/16/35 від 15.12.2016 р., було правомірним та таким, що грунтувалось на вимогах закону та локальних нормативних актів Міністерства оборони України.
Твердження відповідача про те, що першою довіреностю Гулєвичу В.В. було надано право на стягнення вартості пально-мастильних матеріалів у межах бюджетних асигнувань у 2016 році, тоді як стягнення за банківською гарантією № 25931216/WOGv від 14.12.2016 р. мало відбутись у 2017 році, суд відхиляє з тих підстав, що вказана обставина не має значення для правильного вирішення спору, оскільки на момент звернення позивача з вимогою до банку перша довіреність втратила свою дію по строку, а також виходячи з того, що ПрАТ "Айбокс Банк" не є бюджетною установою. Вказаного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 р. по даній справі.
Щодо посилань третьої особи на судове рішення (постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.09.2017 р.) у адміністративній справі № 826/1493/17 за позовом ТОВ «Вог Аеро Джет» до МОУ, за участю третіх осіб - ПАТ «Айбокс Банк», Генеральної прокуратури України про визнання незаконними дії МОУ по пред'явленню до ПАТ «Айбокс Банк» вимоги № 286/8/166 від 12.01.2017 року щодо перерахування коштів у розмірі банківської гарантії, то суд їх відхиляє, оскільки ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 р. постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.09.2017 скасована, а провадження у цій адміністративній справі за позовом ТОВ «Вог Аеро Джет» - закрите.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що вимога МОУ № 286/8/166 від 12.01.2017 р. про виплату суми банківської гарантії повністю відповідала умовам гарантії № 25931216/WOGv від 14.12.2016 р., є підписаною уповноваженою особою (директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів МОУ Гулєвичем В.В. на підставі довіреності № 220/16/д від 10.01.2017 р.) та направленою в строк.
При цьому суд враховує, що відповідач взяв на себе безумовні та безвідкличні зобов'язання щодо виплати позивачу суми гарантії у разі невиконання (неналежного виконання) ТОВ "Воленс Трейд" умов договору поставки № 286/1/16/35 від 15.12.2016 р
За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Отже, позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі МОУ про стягнення банківської гарантії у сумі 4 822 516,35 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі задоволення позову покладаються на відповідача, у тому числі і за розгляд поданої Міністерством оборони України касаційної скарги від 24.11.2017 р.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Воленс Трейд" про стягнення коштів за банківською гарантією у сумі 4 822 516, 35 грн. задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" (03150, м. Київ, вул. Ділова, 9А; ідентифікаційний код 21570492) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022 ) банківську гарантію у сумі 4 822 516 (чотири мільйона вісімсот двадцять дві тисячі п'ятсот шістнадцять) грн. 35 коп., судовий збір за розгляд касаційної скарги у сумі 86 806 (вісімдесят шість тисяч вісімсот шість) грн. 00
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" (03150, м. Київ, вул. Ділова, 9А; ідентифікаційний код 21570492) на користь Генеральної прокуратури України (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ідентифікаційний код 00034051) судовий збір за розгляд позовної заяви у сумі 72 337 ( сімдесят дві тисячі триста тридцять сім ) грн. 75 коп.
Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 10 червня 2019 року.
Повний текст рішення складений 24 червня 2019 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головіна К.І.