іменем України
19 червня 2019 рокуСправа №451/1749/18
Провадження № 2/451/528/19
Радехівський районний суд Львівської області
у складі головуючого-судді Семенишин О.З.
секретаря судового засідання Сахаревич М.М.
з участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Радехові цивільну справу №451/1749/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення,-
встановив:
12 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення.
В позовній заяві зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Бабичі Радехівського району Львівської області помер батько позивача ОСОБА_5 . Після смерті ОСОБА_5 залишилось спадкове майно. До складу спадкового майна входило право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 1,4317 га, та розташована на території Вузлівської сільської ради Радехівського району Львівської області. За життя ОСОБА_5 на випадок своєї смерті склав заповіт 19.07.2016 року, посвідчений секретарем виконкому Вузлівської сільської ради Радехівського району Львівської області Антонюк Надією Василівною, за яким все майно заповів позивачу. Протягом шестимісячного строку з часу відкриття спадщини позивач, як спадкоємець за заповітом, до нотаріуса не звертався. Проте, прийняв спадщину шляхом постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Дана обставина підтверджується довідкою виданою Вузлівською сільською радою Радехівського району Львівської області від 19.11.2018 року № 2021. Однак, позивач не може оформити за собою право власності у вищезазначеному спадковому майні, що залишилося після смерті батька. Причиною відмови нотаріуса є недоведеність факту прийняття спадщини. Просить ухвалити рішення, яким встановити факт, що ОСОБА_1 , проживав спільно з батьком, ОСОБА_5 , у АДРЕСА_1 , до дня його смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 та судові витрати не стягувати з відповідачів.
Позивач в судовому засіданні надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві. Просив ухвалити рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Звертав увагу суду, що він з батьком проживав за його адресою без реєстрації, доглядав його, так як останній часом він був лежачим, сестра не навідувалась до батька півтори року, тому батько й переписав заповіт. Те, що він проживав та доглядав батька ствердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та сільський голова Вузлівської сільської ради.
Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав звернув увагу суду на те, що відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні визнала, що батько на неї склав заповіт бо вона його доглядала шість з половиною років до березня 2016 року, а після цього надана можливість братам доглядати батька, тобто визнала, що позивач по справі доглядав батька.
Відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні 15.04.2019 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі, підтвердив факт проживання ОСОБА_1 разом із батьком та суду пояснив, що він іноді допомагав позивачу. В останнє судове засідання відповідач не з'явився, однак подав до суду заяву, в якій просить розглядати справу без його участі, позов визнає повністю та не заперечує щодо задоволення позову (а.с. 48).
Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні проти вимог заперечила в повному обсязі та суду пояснила, що вона двічі приїжджала до батька, але хата була закрита, вона побувала, що хтось із братів забрав його до себе додому. Їй відомо, де проживають брати, проте через неприязні відносини до них не їздила та з батьком не бачилася. Коли мати померла її усунули від спадщини, був скандал великий про який не бажала розповідати суду. Але згодом вона почала доглядати батька та він склав на неї заповіт. Доглядала батька до березня 2016 року, а тоді надала можливість братам - позивача та відповідачу це зробити, оскільки хворіла. В даний час вона не відмовляється від спадщини та не бажає підписувати жодні документи на користь брата.Нехай брат відшкодує їй усі витрати, які нею були витрачені на догляд батька, коли вона його доглядала. Просила постановити рішення про відмову в позові.
Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, заперечення відповідача та дослідивши подані учасниками справи документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступних міркувань.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Відповідно до п. 23 цієї ж Постанови, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Главою 6 розділу IV визначено розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Згідно з п.5 ч.1 ст.293, ч.2 ст.315 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема - справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в тому числі також інших фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року і відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень ст.ст.13,19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
На підставі ст.ст.12,81,82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача - ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 від 21.08.2017 р., видане виконавчим комітетом Вузлівської сільської ради Радехівського району Львівської області, відповідний актовий запис за №21 (а.с.7).
Згідно копії свідоцтва про народження, серії НОМЕР_2 , виданим Радехівським Райбюро ЗАГС 13.07.1948 р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в графі батьки значаться ОСОБА_5 та ОСОБА_8 (а.с.8).
За життя спадкодавцем було здійснено розпорядження своїм майном, склавши заповіт 05.03.2010 року, посвідчений секретарем виконкому Вузлівської сільської ради Радехівського району Львівської області Антонюк Н. В., за яким все майно заповів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.26).
Згодом за життя спадкодавцем було здійснено розпорядження своїм майном, складено заповіт 19.07.2016 року, посвідчений секретарем виконкому Вузлівської сільської ради Радехівського району Львівської області Антонюк Надією Василівною, на користь сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який в даний час не скасований (а.с.9).
Згідно Державного акту на право приватної власності на землю, серії НОМЕР_3 , виданого 07.12.2005 року Радехівською райдержадміністрацією на підставі розпорядження голови Радехівської райдержадміністрації від 22.11.2005 року, та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №010545902262, вбачається, що земельна ділянка, площею 1,4317 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Вузлівської сільської ради Радехівського району Львівської області, належала ОСОБА_5 (а.с.10-зворот).
Відповідно до довідок виконкому Вузлівської сільської ради Радехівського району Львівської області №2021 від 19.11.2018 р. та №1947 від 07.11.2018 р., ОСОБА_1 , дійсно на день смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав з ним без реєстрації по АДРЕСА_1 . ОСОБА_5 дійсно до дня смерті проживав і був зареєстрований в АДРЕСА_1 . Від імені померлого виконкомом Вузлівської сільської ради Радехівського району Львівської області посвідчувався заповіт, зареєстрований в реєстрі за №64 від 19.07.2016 року, який не змінювався і не скасовувався (а.с.11,12).
Вказані вище обставини, учасниками процесу не оспорюються та не заперечуються, а тому у відповідності до вимог ст.ст.12,229 ЦПК України дані докази визнаються судом належними, допустимими та достовірними.
Окрім цього, факт спільного проживання ОСОБА_1 з батьком ОСОБА_5 , на день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою в АДРЕСА_1 підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та сільський голова ОСОБА_9 .
Відповідно до ч. 1. ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У відповідності до ч. 1 ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За правилами ч.1 ст.1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом).
Відповідно до положень ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У відповідності до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Прийнята спадщина визнається власністю спадкоємця з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Норма ч.6 ст.29 ЦК України передбачає, що фізична особа може мати кілька місць проживання.
Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місйя проживання в Україні», відповідно Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні. Зокрема, частиною 2 статті 2 Закону передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, оскільки відсутність реєстрації ОСОБА_1 за місцем реєстрації та проживання померлого батька ОСОБА_5 на день його смерті, сама по собі не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
У судовому засіданні здобуто достатньо доказів, які не містять суперечностей між собою, на підтвердження факту постійного проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_5 , на день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою в АДРЕСА_1 без реєстрації. Даний факт інакше як у судовому порядку не може бути встановлено, а отже вимоги позивача необхідно задовольнити.
Приймаючи до уваги вищенаведене, позиції з цього приводу, викладені у Постанові Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», Постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» та у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року, суд приходить до висновку, що позовні вимоги сторони щодо встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини є законними та обґрунтованими і, відповідно такими, що підлягають до задоволення.
Керуючись ст.ст.12,13,81,141,258-259, 263-265, 269, 314,315 ЦПК України, суд -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 з батьком ОСОБА_5 , на день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою в АДРЕСА_1 .
Стягнути з відповідачів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , (РНОКПП НОМЕР_4 ), жителя АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП НОМЕР_5 ), жительки АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , жителя АДРЕСА_4 судові витрати в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання через Радехівський районний суд Львівської області апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
ГоловуючийСеменишин О. З.
Повний текст судового рішення виготовлено 24.06.2019 року.