Справа №461/8505/18
19 червня 2019 року місто Львів
Галицький районний суд м. Львова в складі:
головуючого - судді Стрельбицького В.В.,
за участю секретаря Чорненької К.М.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення відсотків та інфляційних витрат,
встановив:
12 листопада 2018 року адвокат Геш Іван Юрійович в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому після уточнення позовних вимог, просить стягнути з відповідача ОСОБА_4 відсотки та інфляційні втрати за невиконання зобов'язання в розмірі 89 771,49 гривень.
Обґрунтовуючи позов покликається на те, що рішенням Галицького районного суду у справі № 2-2392/11 від 16.12.2011 року задоволено позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики в сумі 91 233 гривні, 932,32 гривень судового збору та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 92 285,32 гривень. На виконання судового рішення, яке набрало законної сили, було відкрито виконавче провадження. Однак, відповідачем рішення суду, на день звернення з позовною заявою, не виконано та заборгованості не погашено. У зв'язку з чим, позивач просить стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення з листопада 2015 року по листопад 2018 року в розмірі 36 471,03 гривень, 3% річних від простроченої суми в розмірі 8 302,82 гривень, а також 44 979,64 гривень відсотків за користування її грошовими коштами.
Позивач в судовому засіданні позов підтримав, з мотивів наведених у ньому. Вказав, що наявність судового рішення про стягнення з відповідача суми боргу, яке не виконано боржником не звільняє його від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. Також, вказав на наслідки користування відповідачем чужими грошовими коштами. Просив позов задоволити.
Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечила, з мотивів наведених у відзиві та запереченнях. Вказала, що розрахунок боргу вказаний позивачем є неправильним та необґрунтований належним чином. Просила суд застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи учасників процесу, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Відповідачем заявлено вимогу про застосування позовної давності.
Главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК).
Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
За таких обставин, беручи до уваги правову природу нарахувань, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, зважаючи на дату подання позивачем позовної заяви - 12 листопада 2018 року, суд вважає, що відсутні правові підстави для застосування позовної давності до позовних вимог ОСОБА_5 про стягнення з відповідача відсотків та інфляційних втрат за період з листопада 2015 року по листопад 2018 року.
Судом встановлено наступне.
Рішенням Галицького районного суду у справі № 2-2392/11 від 16.12.2011 року задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики в сумі 91 233 гривні, 932,32 гривень судового збору та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 92 285,32 гривень/а.с.7/. Рішення набрало законної сили 26.12.2011 року.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання вищеназваного судового рішення, 16.12.2011 року Галицьким районним судом м. Львова видано виконавчий лист №2-2392/11 /а.с.8/.
На підставі згаданого виконавчого листа було відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду.
Як зазначає позивач, відповідачем рішення суду, на день звернення з позовною заявою, не виконано та заборгованості не погашено.
Вказаним судовим рішенням встановлено факт наявності у ОСОБА_4 заборгованості за договором позики від 27.05.2010 року в розмірі 91 233,00 гривень, яка виражена у грошовій одиниці «гривня».
Відповідач, в свою чергу, надав суду платіжні доручення, згідно яких, як вказує його представник, відповідач погашав заборгованість перед позивачем, здійснюючи періодичні платежі. Згідно поданих квитанцій отримувачем коштів є Галицький ВДВС м. Львова, платником - ОСОБА_2 . Призначенням платежу є ВП 53968793.
Однак, доказів того, що перераховані кошти призначені саме для погашення заборгованості за зобов'язанням відповідача, встановленим рішенням суду від 16.12.2011 року стороною відповідача не подано. Більше того, платником у поданих квитанціях зазначений його представник, а не сама боржник. Незважаючи на те, що сторонам, було надано достатньо часу для подачі доказів, відповідачем не було представлено суду жодного належного доказу, з приводу зменшення розміру заборгованості в межах даного виконавчого провадження.
У зв'язку з чим, суд позбавлений можливості встановити факт погашення/часткового погашення заборгованості відповідачем, виконання рішення суду та відношення поданих платіжних доручень до даної справи, а тому не бере їх до уваги як належні докази по справі.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
У даній справі має місце зобов'язання ОСОБА_6 перед ОСОБА_5 , на підставі судового рішення, яке набрало законної сили.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
У відповідності до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Наведене узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, що висловлена у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, яка враховуючи характер спірних правовідносин підлягає застосування у даній справі.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, відповідач має грошове зобов'язання перед позивачем, що підтверджено рішенням Галицького районного суду у справі № 2-2392/11 від 16.12.2011 року, яке набрало законної сили 26.12.2011 року, про стягнення з відповідача ОСОБА_4 заборгованості за договором позики в сумі 91 233 гривні, 932,32 гривень судового збору та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, в всього 92 285,32 гривень.
Враховуючи викладене, оцінюючи надані по справі докази в їх сукупності, суд вважає встановленим, що відповідач порушив грошове зобов'язання перед позивачем, відтак, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України, і є підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно наведеного позивачем розрахунку сума боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення, за період з листопада 2015 року по листопад 2018 року, становить 36 471,03 гривень та 3% річних від простроченої суми в розмірі 8 302,82 гривень /а.с.60/.
Оцінюючи поданий позивачем розрахунок заборгованості з точки зору допустимості та належності, суд враховує, що такий був проведений із застосуванням відповідних індексів інфляції та за відповідними формулами, належним чином обґрунтований та мотивований. У свою чергу, доводи відповідача щодо необґрунтованості поданого розрахунку не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи. Крім цього, в процесі розгляду справи не здобуто жодних доказів, які ставлять під сумнів математичні розрахунки наведені позивачем.
Таким чином вказана сума підлягає стягненню з відповідача.
Крім цього, у відповідності до положень ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Суд вважає, що стягнення з відповідача 44 979,64 гривень /а.с.61/ - відсотків за користування чужими грошовими коштами, тобто одночасне стягнення процентів, передбачених ст. 536 ЦК України, відшкодування інфляційних збитків за весь час прострочення, а також сплата трьох процентів річних від простроченої суми, передбачених ст. 625 ЦК, є правомірним.
Таким чином, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом. Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики, або, якщо такий розмір процентів не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Виходячи з встановлених судом обставин справи, наявного судового рішення про стягнення з відповідача боргу та положень законодавства України, яким регламентовано спірні правовідносини і того, що відповідач свої зобов'язання за договором позики перед позивачем не виконав, судом перевірено розрахунок процентів за користування позикою наданий позивачем, який є обґрунтованим, тому з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню за користування позикою за період з листопада 2015 року по листопад 2018 року - 44 979,64 гривень.
Беручи до уваги наведене, суд приходить, що позов є обґрунтованим, позивачем доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, оскільки встановлено, що відповідачем дійсно не виконано грошового зобов'язання, і всього з відповідача слід стягнути 89 771, 49 гривень.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, посилання сторін на мотиви заявлених позовних вимог та їх заперечення, доводи сторін щодо наведеної практики суду касаційної інстанції, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та їх зміст, суд, виходячи з мотивів та доводів, наведених у даному рішенні, приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, слід стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору в розмірі 3380,00 гривень.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
вирішив:
Позов задоволити.
Стягнути з ОСОБА_4 (і.п.н. НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 (і.п.н. НОМЕР_2 ) 89 771 (вісімдесят дев'ять тисяч сімсот сімдесят одну) гривню 49 копійок.
Стягнути з ОСОБА_4 (і.п.н. НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 (і.п.н. НОМЕР_2 ) витрати понесені на сплату судового збору в розмірі 3380 (три тисячі триста вісімдесят) гривень 00 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя Стрельбицький В.В.
Повний текст рішення складено 24 червня 2019року.