336/458/19
2/336/1473/2019
21 червня 2019 року Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді Галущенко Ю.А.,при секретарі Брагіній І.В.,розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди
за участю сторін та їх представників:
позивача ОСОБА_1
представник позивача адвоката Штабовенка Д.В.(на підставі ордеру серія ЗП № 60197 від 12.12.2018 р.)
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача адвоката Шутака Ю.В.(на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги від 01.12.2017 р.),-
В січні 2019 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, зміненим в процесі підготовчого провадження,в якому заявив вимоги до відповідача ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,завданої внаслідок ДТП.
В обґрунтування позовних вимог зазначив,що 31.12.2016 року приблизно о 18.30 год.водій ОСОБА_2 ,керуючи автомобілем «ВАЗ 21081» р.н. НОМЕР_1 по вул.Чарівній 74 в м.Запоріжжі,допустив наїзд на пішохода ОСОБА_1 ,який перетинав проїзну частину,в результаті чого позивач отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Протиправність дій відповідача встановлена вироком Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 03.07.2017 р.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована у ПАТ «Страхова компанія «Країна»»,яка відшкодувала позивачу витрати на лікування та моральну шкоду у розмірі 5% від страхової виплати за шкоду,заподіяну здоров'ю.
Позивач зазначає,що внаслідок ДТП йому завдана моральна шкода,оскільки від отриманих травм він значний час відчував фізичний біль,вимушено знаходився у лікарняних закладах у незвичних умовах, потребував сторонньої допомоги у повсякденній життєдіяльності.
Крім того,йому рекомендовано санаторно-курортне лікування,яке він як пенсіонер не може оплатити за власний кошт.
Посилаючись на ці обставини,на підстав ст.1195,1202,1167,1168,1187,1188 ЦК України,просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 грошову суму 23630 гр.додаткові витрати на санаторно-курортне лікування та 88 683 гр.відшкодування моральної шкоди.
Відповідач ОСОБА_2 надав відзив на позов,в якому зазначив,що,на його думку,витрати на придбання санаторно-курортної путівки позивачем має відшкодувати страхова компанія,оскільки перебування у санаторії є видом лікування особи,постраждалої у ДТП,а розмір відшкодування моральної шкоди визначений позивачем необґрунтовано завищеним,без урахування тих обставин,що протягом перебування потерпілого у лікарняному закладі відповідач здійснював оплату усіх ліків,відвідував потерпілого,тобто вчиняв дієві заходи задля відновлення його здоров'я.
У відповіді на відзив позивач зазначив,що витрати потерпілого на придбання санаторно-курортної путівки є додатковими витратами,які відшкодовує особа,яка завдала шкоди ушкодженням здоров'я фізичній особі,стягнення яких може відбуватись наперед у разі необхідності попередньої оплати послуг і майна(придбання путівки),а розмір відшкодування моральної шкоди визначений ним,виходячи із тяжкості тілесних ушкоджень,завданих у ДТП,що викликало невідворотні негативні наслідки.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач наголосив,що відповідно до ст.1194 ЦК України,обов'язком страхової компанії є відшкодування завданої в ДТП шкоди в рамках ліміту відповідальності 200 000 гр.за шкоду,заподіяну здоров'ю,вимоги позивача про стягнення витрат на санаторно-курортне лікування цього ліміту не перевищують,тому пред'явлення позову саме до відповідача,який застрахував свою цивільну відповідальність,вважає безпідставним. Зазначений у позові розмір відшкодування моральної шкоди обставинам справи не відповідає,доказами у такому розмірі не підтверджений,при його визначені необхідно врахувати здійснення потерпілим заходів по придбання ліків та сплату медичних препаратів протягом усього часу лікування потерпілого.
В судовому засіданні у вступному слові позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Штабовенко Д.В.підтримали позов з наведених у ньому підстав та вважали ,що заперечення відповідача про відшкодування витрат потерпілого на придбання санаторно-курортної путівки за рахунок страхової компанії не передбачено чинним законодавством,а розмір відшкодування моральної шкоди визначений позивачем з урахуванням тяжкості заподіяних йому у ДТП тілесних ушкоджень.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Шутак Ю.В.заперечували проти позову в частині стягнення з відповідача витрат на придбання позивачем санаторно-курортної путівки,оскільки вважають ,що компенсація таких витрат є обов'язком страхової компанії.В частині відшкодування моральної шкоди зазначили,що визнають обов'язок відповідача таку шкоду компенсувати у тому розмірі,визначення якого віднесли на розсуд суду,з урахуванням ставлення відповідача до потерпілого протягом строку його лікування,матеріального та сімейного стану відповідача.
Всебічно вивчивши обставини справи,заслухавши учасників процесу, дослідивши надані письмові докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позов заявлений обґрунтовано, підлягає частковому задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.
Судом встановлено та перевірено доказами,що 31.12.2016 р.приблизно о 18.30 год.в районі АДРЕСА_1 водій ОСОБА_2 ,керуючи автомобілем «ВАЗ 21081» р.н. НОМЕР_1 допустив наїзд на пішохода ОСОБА_1 ,який перетинав проїзну частину,в результаті чого позивач отримав тяжкі тілесні ушкодження.
За фактом ДТП було порушено кримінальне провадження по ч.2 ст.286 КК України,вироком Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 03.07.2017 р.,який набрав законної сили 03.08.2017 р.,встановлена вина ОСОБА_2 у порушенні п.18.1 ПДР та заподіянні позивачу шкоди джерелом підвищеної небезпеки.
Статтею 23 ЦК України установлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї та близьких родичів.
Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями), встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов'язаних з відшкодуванням такої шкоди.
Крім цього, у п. 3 зазначеної постанови вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У пункті 9 вищевказаної постанови роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Суд виходить з природно-правового уявлення про право людини на відшкодування моральної шкоди. Це виявляється, головним чином, у посиланні на міркування справедливості як головного мотиву присудження відповідної компенсації , а крім того - у самій формі констатації факту заподіяння немайнових втрат та особливостей їх індивідуального вияву, оскільки судове рішення постає як практичне втілення принципу розумності, результат об'єктивної, всебічно зваженої оцінки обставин справи у їх сукупності.
Усвідомлення взаємозв'язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.
У цьому контексті суд враховує визнання Європейським Судом з Прав Людини (далі ЄСПЛ) існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди у разі порушення окремих прав і свобод людини.
Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985 р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі»,зазначається, що, «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.
Згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
В силу ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Ст. 1187 Цивільного кодексу України відносить до джерела підвищеної небезпеки діяльність, пов'язану з використанням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Положення ст. 1187 ЦК України є спеціальними по відношенню до ст.ст. 1166, 1167 вказаного Кодексу, у зв'язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальній нормі.
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 6 листопада 2013 року (справа № 6-108цс13), яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів, що зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.
Частиною 5 статті 1187 ЦК України встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Стаття 1187 ЦК України встановлює правило спеціального делікту, який передбачає особливості суб'єктного складу відповідальної особи (обов'язок відшкодування шкоди покладається на вказану у законі особу - власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки) та встановлює покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.
У відповідності до роз'яснень п. 2 Пленуму Верховного Суду України, від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
В п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки також роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Таким чином вищевказані норми цивільного законодавства в сукупності з роз'ясненнями Пленумів Пленуму Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ встановлюють особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, який може бути звільнений від цієї відповідальності виключно лише у випадку, коли шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
У всіх інших випадках цивільна правова-відповідальність покладається на власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки) навіть при відсутності його вини у завданні шкоди.
Відповідачем по справі не було доведено, що шкода внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки була заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Суд погоджується з доводами позивача та його представника,що внаслідок ДТП та отримання тяжких тілесних ушкоджень позивач зазнав моральної шкоди,яка полягала у фізичному болю та стражданнях,емоційному стресі,неможливості самостійно пересуватись на час лікування,зміні звичного способу життя,негативних змінах у стані здоров'я.
Вирішуючи питання, що пов'язані з розміром відшкодування моральної шкоди,яка відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб, суд керується принципами умовної рівності втраченого блага і того, яке може бути надбане за конкретну суму грошей; поміркованості - відповідності вимогам здорового глузду і розважливості; розумності - об'єктивного відображення дійсності, розсудливого, врівноваженого мислення; справедливості - неупередженого ставлення до всіх учасників спору. Принципи розумності і справедливості виявляються в тому, що більш глибоким моральним стражданням відповідає більший розмір відшкодування.
Відтак,враховуючи,що завдана позивачу моральна шкода безпосередньо пов'язана з шкодою для здоров'я,що є найбільш суттєвим благом для людини,розмір відшкодування повинен бути достатнім для забезпечення позивачу можливості втрачене здоров'я відновити.
Водночас,заявлена ним сума явно не відповідає обставинам справи та не є адекватною нанесеній моральній шкоді, у контексті визначення справедливого розміру відшкодування моральної шкоди варто звернути увагу на такий елемент, як урахування притаманного конкретній країні рівня життя, адже некритичне слідування заявленим вимогам у частині визначення розміру відшкодування може призвести до істотного порушення балансу інтересів сторін з приводу відшкодування моральної шкоди.
Аналізуючи поведінку відповідача,який оплатив лікування позивача за власний рахунок,своєчасне надання ним необхідної інформації страховій компанії для проведення страхових виплат,чим сприяв зменшенню немайнових втрат позивача,виходячи з справедливих й розумних критеріїв належного розміру відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди,суд визначає розмір відшкодування завданої позивачу моральної шкоди 30000 гр.,що є достатнім для компенсації його немайнових втрат.
Відповідно до ч. 1 статті 1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Відповідно до ч.2 ст.1202 ЦК України,стягнення додаткових витрат,передбачених ч.1 ст.1195 ЦК України,може бути здійснено наперед у разі необхідності попередньої оплати послуг і майна.
Як вбачається з виписки із медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_1 та довідки для одержання путівки № 127 від 16.05.2017 р.,йому рекомендовано санаторно-курортне лікування ,вартість якого в обраному ним санаторії «Медичний центр реабілітації залізничників» становить за 18 днів загальну суму 23760 гр.(з розрахунку 14 760 гр.проживання у номері категорії 1-номісний «Стандарт»+290 гр.* 18 (вартість харчування)+210 гр.*18(вартість лікування).
Відповідач не оспорював необхідність таких додаткових витрат для відновлення здоров'я позивача,їх вартості,проте вважав,що обов'язок їх відшкодування має нести страхова компанія.
Водночас,стаття 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає,що шкодою,заподіяною життю та здоров'ю потерпілого у результаті ДТП,є шкода(в тому числі моральна)пов'язана з лікуванням потерпілого,тимчасовою втратою ним працездатності,пов'язана із смертю потерпілого,моральна шкода).
Санаторно-курортне лікування - це медична допомога, що здійснюється з профілактичною, лікувальною або реабілітаційною метою із застосуванням природних лікувальних факторів в умовах перебування на курорті або лікувально-оздоровчій місцевості та в санаторно-курортних закладах.
Головними завданнями санаторно-курортного лікування є:
?ліквідація або зменшення проявів патологічного процесу;
?відновлення або покращення порушених функцій;
?підвищення загальної реактивності;
?тренування адаптаційних механізмів;
?попередження інвалідизації та сприяння соціальній реабілітації.
Санаторно-курортне лікування є профілактичним заходом, спрямованим на зберігання та укріплення здоров'я особи, пов'язане з попереднім лікуванням у лікарні чи амбулаторно-поліклінічному закладі,базується на науково-теоретичних та практичних розробках використання природних лікувальних ресурсів,тому не є тотожним поняттям лікуванню,яке потерпілий проходить в умовах стаціонарну або амбулаторно.
Відтак,зазначені додаткові витрати не покладаються на страхову компанію,оскільки не передбачені чинним законодавством,тому заперечення відповідача проти позову у цій частині безпідставні.
Враховуючи,що позивач є пенсіонером,розмір додаткових витрат на санаторно-курортного лікування для нього істотний,суд відповідно до ч.2 ст.1202 ЦК України вважає можливим стягнути такі витрати з відповідача наперед.
Відповідно до ст.141 ЦК України,з відповідача у дохід держави суд стягує судовий збір з вимог майнового і немайнового характеру пропорційно розміру задоволених позовних вимог,від попередньої сплати якого позивач звільнений.
На підставі ст.ст. 16,22,23,1167,1168,1187,1188,1195 ч.1,1202 ч.2 ЦК України, ст.12,13,76,81,141,258,259,265,280,284,353,355 ЦПК України,суд-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди-задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ,РНОКПП НОМЕР_3 ,який мешкає за адресою АДРЕСА_2 ,на користь ОСОБА_1 ,РНОКПП НОМЕР_4 ,який мешкає за адресою м.Запоріжжя,вул. Синельниківська 246 кв.14 ,відшкодування додаткових витрат на санаторно-курортне лікування у розмірі 23 760 гр.,відшкодування моральної шкоди у розмірі 30 000 гр.,а всього стягнути 53 760(п'ятдесят три тисячі сімсот шістдесят)гривень.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ,РНОКПП НОМЕР_3 ,який мешкає за адресою АДРЕСА_2 ,в дохід держави судовий збір з вимог майнового характеру у розмірі 768 гривень 40 копійок та судовий збір з вимог немайнового характеру у розмірі 768 гривень 40 копійок.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення,а у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення,зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.А.Галущенко