Провадження № 2/641/1184/2019 Справа № 641/1990/19
18 червня 2019 року м. Харків
Комінтернівський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді Онупко М.Ю.,
за участю секретаря Вовк К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського машинобудівного коледжу про укладення трудового договору та стягнення заробітної плати,-
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківського машинобудівного коледжу в якому просить зобов'язати відповідача укласти з нею трудовий договір про роботу швейцаром (вахтером) з 28 вересня 2018 року, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 вересня 2018 року по день фактичного розрахунку.
Ухвалою Комінтернівського районного суд м. Харкова від 21.03.2019 року по вищевказаній справі відкрито провадження, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
18.06.2019 року позивач надала до суду клопотання про уточнення позову в якому просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 вересня 2018 року по день фактичного розрахунку, який з 28.09.2018 року по 18.06.2019 року включно складає 42647,64 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона працювала на посаді вахтера в Харківському машинобудівному коледжі з 26.04.2016 року по 27.09.2018 року, а саме з 26.04.2016 року по 25.04.2017 року на основному місці, з 26.04.2017 року договір з нею було переукладено на період відпустки штатного працівника ОСОБА_2 .
Працівники відділу кадрів вчасно попередили її, що строк дії договору від 26.04.2017 року спливає 27.09.2018 року та вчасно ознайомили з наказом про звільнення, але копії наказу на руки не видали.
19.09.2018 року заступник директора з АГЧ ОСОБА_3 , викликав її до себе і повідомив, що ОСОБА_2 , строк відпустки якої закінчувався 27.09.2018 року відмовилась від подальшої роботи в коледжі і запропонував їй і надалі працювати на посаді вахтера. 25.09.2018 року позивач подала заяву р. № 269 від 25.09.2018 року про прийняття на роботу з 28.09.2018 року, а 27.09.2018 року заява повернулась з розгляду без резолюції керівника, про що її повідомили і запропонувала почекати письмову відповідь. У зв'язку з тим, що будь-яка резолюція була відсутня, письмової відповіді їй не надали, а трудова угода з нею не була укладена, 12.10.2018 року вона була вимушена подати заяву до коледжу з проханням надати письмову відповідь на заяву про прийняття на роботу, яку було зареєстровано за №292 від 12.10.2018р.
Так, 12.11.2018 року поштою позивач отримала відповідь за № 1406 від 09.11.2018 року за підписом помічника директора з кадрової роботи ОСОБА_4 , про те що строковий трудовий договір між Харківським машинобудівним коледжем та позивачем припинено 27.09.2018 року, та письмова відповідь про призначення на посаду не передбачена.
Повторно 28.11.2018 року вона звернулась до керівництва коледжу з посиланням на Закон «Про звернення громадян» і обов'язок надання письмової відповіді, та просила надати письмову відповідь за результатами розгляду її заяви, та 21.12.2018 року поштою отримала відповідь.
Позивач зазначила, що вважає відмову в прийняті на роботу необґрунтованою, тому що викладені у відповіді №1538 від 17.12.2018 року причини відмови не відповідають фактичним обставинам і закону, оскільки в даному випадку закінчення терміну відпустки не є фактом повернення на роботу працівниці ОСОБА_2 , так як між Харківським машинобудівним коледжем та нею був укладений строковий трудовий договір, який підлягав розірванню в останній день її відпустки, тобто 27.09.2018 року.
Крім того, просила стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 42647,64 грн.
Враховуюче наведене позивач була змушена звернутися до суду з позовом.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала в повному обсязі та пояснила, що повідомлення про звільнення вона отримала в липні 2018 року, та була ознайомлена з наказом про звільнення на робочому місці, однак наказ не був вручений належним чином. Також вказала, що останнім робочім днем було 25.09.2018 року, та після цього не виходила на роботу, оскільки наступна зміна була 28.09.2018 року, та зазначила, що вважає, що звільнення було проведено у відповідності до процедури, визначеної законодавством, оскільки її завчасно було повідомлено про звільнення та ознайомлено з наказом про звільнення.
Представник відповідача ОСОБА_5 . в судовому засідання та наданому до суду відзиві на позовну заяву проти позову заперечувала в повному обсязі посилаючись на те, що ОСОБА_1 була прийнята на посаду вахтера наказом від 25.04.17 року №102 згідно поданої нею особисто заяви на період відпустки штатного працівника ОСОБА_2 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. В зв'язку зі знаходженням ОСОБА_2 у соціальній відпустці за її заявою розпорядженням від 11.11.15 року №42 їй було згідно з трудовим законодавством змінено термін строкового трудового договору до 27.09.2018 року, та після завершення терміну договору вона не виявила бажання його переукладати і була звільнена 27.09.2018 року наказом від 07.09.2018 року №374. В свою чергу відповідач наказом від 07.09.18 року №381 була звільнена з посади на підставі ч.2 ст. 36 КЗпП, тобто, в зв'язку з закінченням строку строкового трудового договору.
Крім того, пояснила, що 25.09.2018 року ОСОБА_1 подала заяву про прийом її на роботу вахтером на можливе вакантне місце. А 20.09.2018 року також надійшла заява від ОСОБА_6 про прийняття її на цю ж посаду вахтера. Адміністрація коледжу визнала доцільним прийняти на роботу на посаду вахтера саме ОСОБА_6 , яка перед виходом на пенсію біля двадцяти років працювала головним бухгалтером, заступником головного бухгалтера, є ветераном коледжу. Чинним законодавством не визначено порядок розгляду заяв про прийом на роботу, послідовність прийняття рішень за ними, чи визначення пріоритетів. Це є правом власника чи уповноваженої ним особи, якою є директор коледжу. Окрім того, представник пояснила, що чоловік позивача ОСОБА_7 займає посаду завідуючого господарством корпусу, а тому позивач у випадку її прийняття на вказану посаду, перебувала б в прямому підпорядкуванню останнього. Зазначена обставина також була врахована при прийнятті рішення при прийнятті працівника на зазначену посаду. З приводу неправомірності вимоги позивача надати їй письмову відповідь щодо причини неприйняття її на роботу вказала, що чинним законодавством заяви про прийняття на роботу не віднесені до звернень чи заяв громадян, на які розповсюджуються вимоги щодо термінів розгляду та надання письмових відповідей.
Дослідивши матеріали справи, докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Згідно зі ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Загальними засадами диспозитивності цивільного судочинства, встановленими ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групі доказів).
Судом встановлено, що позивач з 26.04.2016 року працювала у Харківському машинобудівному коледжі на посаді вахтера учбового корпусу, що підтверджується копіями наказів про призначення на посаду № 107 від 25.04.2016 року та № 102 від 25.04.2017 року та трудової книжки Серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 64,65, 68-69).
Крім того, на підставі вищевказаних наказів між позивачем та відповідачем укладалися трудові договори від 26.04.2016 року та від 26.04.2017 року.
Згідно до п. 3.1 трудового договору від 26.04.2017 року, він набуває чинності з дня його підписання і є фактом допуску до роботи. Строк трудового договору складає від 26.04.2017 року і до на період відпустки працівника ОСОБА_2 .
Як вбачається з повідомлення від 11.07.2018 року позивача ОСОБА_1 було повідомлено про те, що строк контракту (строковий трудовий договір) закінчується і 27.09.2018 року та буде розірваний. Зазначене повідомлення було отримане позивачем, що підтверджується підписом позивача, та не заперечувалося останньою в судовому засіданні (а.с. 51).
Наказом Харківського машинобудівного коледжу № 381 від 07.09.2018 року ОСОБА_1 була звільнена 27.09.2018 року з посади вахтера навчального корпусу за п. 2 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку із закінченням строку дії договору. Як пояснила позивач під час розгляду справи, вона була ознайомлена з вищезазначеним наказом (а.с. 29).
Окрім того, з розпорядження Харківського машинобудівного коледжу № 42 від 11.11.2015 року вбачається, що у зв'язку із знаходженням вахтера навчального корпусу ОСОБА_2 у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, вважається чинним трудовий договір між Харківським машинобудівним коледжем вахтером навчального корпусу ОСОБА_2 .
Наказом Харківського машинобудівного коледжу № 374 від 07.09.2018 року ОСОБА_2 було звільнено 27.09.2018 року з посади вахтера навчального корпусу за п. 2 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку із закінченням строку дії договору, та в свою чергу наказом Харківського машинобудівного коледжу № 399 від 26.09.2018 року ОСОБА_6 було призначено з 28.09.2018 року до 27.09.2019 року на посаду вахтера навчального корпусу за строковим трудовим договором.
Як вбачається із заяви позивача ОСОБА_1 від 25.09.2018 року вона зверталась до відповідача з заявою про призначення на посаду вахтера за строковим трудовим договором на один рік з 28.09.2018 року.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або не яку він вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Частиною першою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).
Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме.
При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівника з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною).
Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 11.04.2017 року, доданої до матеріалів справи, вбачається, що позивач звернулася до відповідача з заявою, в якій просила прийняти її на посаду вахтера учбового корпусу за строковим трудовим договором з 26.04.2017 року на період відпустки штатного працівника ОСОБА_2 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а.с. 26).
Отже позивачем самостійно було зроблено вибір «декретної» посади, при цьому наслідки закінчення відпустки основного працівника, що пов'язані із закінченням її строкового трудового договору позивач була попереджена.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем і відповідачем був укладений строковий трудовий договір, тобто між сторонами існували правовідносини, які випливали із строкового трудового договору, що регулюються статтею 36 КЗпП України, якою не передбачено переважне право на залишення на роботі в разі закінчення строку дії трудового договору. Вказані обставини, також не заперечуються позивачем в позовній заяві та поясненнях наданих в судовому засіданні, окрім того вона неодноразово зазначала, що вважає, що її звільнення проведено відповідно до вимог закону.
Таким чином звільнення позивача ОСОБА_1 відбулося у зв'язку з закінченням дії строкового трудового договору , а підстави для зобов'язання відповідача укласти новий трудовий договір з позивачем відсутні.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку суд зазначає наступне.
Статтею 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Слід зазначити, що позивачем при зверненні до суду з вищезазначеним позовом не заявлено вимоги щодо визнання незаконним її звільнення з займаної посади чи поновлення її на роботі вахтера. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем заявлені лише вимоги про зобов'язання відповідача укласти з нею трудовий договір про роботу швейцаром (вахтером), стягнення з відповідача на її користь середній заробіток, тобто позивачем не заявлені вимоги встановлені ст. 235 КЗпП України, що є підставою про прийняття рішення про виплату працівникові середнього заробітку. Виходячи з наведеного позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку є не обґрунтованими.
Окрім того представником відповідача Костенко Г.О. було подано до суду заяву про відмову в позові, у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду із позовною заявою, однак, грунтуючись на системному аналізі положень закону, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав наведених вище.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача укласти з нею трудовий договір про роботу швейцаром (вахтером) та стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Харківського машинобудівного коледжу про укладення трудового договору та стягнення заробітної плати - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається у відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України до Харківського апеляційного суду через Комінтернівський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Сторони та учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , адреса місця проживання : АДРЕСА_1 , РНОКПП -НОМЕР_2 .
Відповідач - Харківський машинобудівний коледж, адреса місця знаходження: м. Харків, вул. Плеханівська, 79, код ЄДРПОУ- 24281593.
Суддя: М. Ю. Онупко