233 № 233/2124/19
11 червня 2019 року м. Костянтинівка
Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі: головуючого судді Каліуш О. В. за участі секретаря судового засідання Франчук А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Костянтинівка в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але на виплаченої заробітної плати,
Звернувшись до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на його користь нараховану, але не виплачену йому заробітну плату за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 19977, 34 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на те, що він з 11 липня 2016 року по 17 липня 2017 року працював на посаді стропальника 5 розряду виробничого підрозділу «Дебальцевське вагонне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
З березня 2017 року роботодавець припинив виплачувати йому заробітну плату, хоча і продовжував її нараховувати.
Станом на 17 липня 2017 року розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року становить 25053,83 грн. (за вирахуванням податків та інших обов'язкових платежів до виплати належить 19977,34 грн.), що підтверджується довідкою, виданою за місцем роботи. Однак ця довідка не засвідчена печаткою відповідача, оскільки, як йому сказали, усі печатки із структурних підрозділів відповідача, що залишились на території непідконтрольній органам державної влади України, були ним вилучені. Отримати від відповідача належним чином засвідчену довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої йому заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року він не може. Первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться у регіональній філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» (вул. Привокзальна м. Лиман Донецької області), куди вони були здані ним особисто в жовтні 2017 року.
Добровільно сплатити заборгованість по заробітній платі відповідач відмовляється.
Відповідач подав відзив на позовну заяву (а.с.73-81), в якому позов ОСОБА_1 не визнав у повному обсязі, пославшись на те, що Указом Президента України №405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення Антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.
Відповідно до ст.1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VIІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон №1669) період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та датою набрання чинності Указом Президента України «Про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України». Виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14.04.2014 р. Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України Президентом України на сьогоднішній день не видавався.
Пунктом 5 ст.11 Закону № 1669-VII передбачено обов'язок Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України від 14.04.2014 р. №405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України», від 13.04.2014 р. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» у період з 14.04.2014 р. до її закінчення. Остаточний перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, буде затверджено у десятиденний строк з дня закінчення антитерористичної операції. Кабінетом Міністрів України 02.12.2015 р. прийнято розпорядження № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».
Згідно із статтею 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» район проведення антитерористичної операції це визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.
За наказом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 р. №33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» Донецьку і Луганську області з 07.04.2014 р. також визначено районами проведення антитерористичної операції.
У зв'язку з захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об'єктів ПАТ «Укрзалізниця» розташованих, зокрема, у м. Дебальцево Донецької області у відповідача з 20.03.2017 року відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп'ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю.
За цим фактом за заявою відповідача порушено кримінальне провадження № 12017050420000286 за ознаками ст. 341 КК України.
Висновком торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Дебальцево Донецької області.
З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться у тому числі в м.Дебальцево Донецької області, перебувають у незаконному володіння та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розписку, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин не переробної сили) є 20 березня 2017 року.
Таким чином, нарахування заробітної плати та інших виплат є неможливим, оскільки таке нарахування проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатним розписом, розцінками та нормами праці, табелів обліку робочого часу,розпорядженням про надбавки та премії за умови, що господарська діяльність здійснювалась. Достовірно встановлено, що відповідач втратив контроль над виробничими потужностями підприємства, нерухомим майном та документацію.
Позивач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи шляхом публікації на офіційному сайті суду оголошення про виклик, у судове засідання не з'явився, надавши суду заяву про повне підтримання заявлених позовних вимог та про розгляд справи у його відсутність (а.с.21).
Представник відповідача АТ «Українська залізниця», будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, надавши суду заяву про розгляд справи у його відсутність (а.с.121).
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши всі обставини по справі та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 11 липня 2016 року по 17 липня 2017 року перебував у трудових правовідносинах з виробничим підрозділом «Дебальцевське вагонне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», де працював на посаді стропальника 5 розряду дорожніх вагоноколісних майстерень. Наказом від 10.07.2017 року № 8043/ДН-ос звільнений у зв'язку зі скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (копія трудової книжки з відповідними записами на а.с. 16-18).
Статтею 43 Конституції України гарантований законом захист права на своєчасне одержання винагороди за працю.
За приписами ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до статті 110 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Вказана норма права кореспондується із ч. 1 ст. 30 ЗУ «Про оплату праці», а другою частиною цієї статті встановлено обов'язок роботодавця забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 Конвенції є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Вирішуючи питання щодо порушення права позивача на виплату відповідачем заробітної плати при роботі на його підприємстві та не проведення з ним повного розрахунку при звільненні, суд входив з такого:
Відповідно до ч.3 ст.11 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд вважає встановленим той факт, що при звільненні ОСОБА_1 належала до сплати заробітна плата, яка відповідно до наданої позивачем довідок (а.с.7,8) складає 19977,34 грн. за період з березня 2017 року по липень 2017 року.
Надана відповідачем довідка за №317 від 24.04.2019 р. (а.с.119) містить інформацію про те, що доход ОСОБА_1 за останні 6 місяців складався з нарахувань за березень 2017 року у розмірі 1060,64 грн. Сума до виплати з урахуванням утримань визначена в розмірі 843,38 грн. Зазначена сума була виплачена позивачу 22.08.2017 року, що підтверджено Видатковим касовим ордером № 678 за березень 2017 року (копія на а.с.117).
Тобто, з зазначеної довідки вбачається факт виплати відповідачем позивачу 843,38 грн. за першу половину березня 2017 року.
Тож позов підлягає частковому задоволенню із стягненням з відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати після утримання обов'язкових податків та зборів у загальному розмірі 19133,96 грн. (19977,34 грн. - 843,38 грн.).
Дістаючи такого висновку, суд виходив з того, що в спорах, що виникають з трудових правовідносин про порушення трудових прав, діє презумпція вини роботодавця.
Відповідачем як роботодавцем позивача підтверджена та обставина, що у спірний період часу ОСОБА_2 перебував з ним у трудових правовідносинах, за що йому мала бути нарахована та виплачена заробітна плата.
Проте, свого обов'язку з оплати праці позивача відповідач не виконав, що ним підтверджено, розмір заявленої позивачем до стягнення суми невиплаченої їй заробітної плати відповідачем не спростований.
Надані позивачем довідки на підтвердження розміру заборгованості (а.с.7,8) підписані посадовими особами підприємства. Повноваження цих осіб відповідачем не спростовані. Доказів про те, що у період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року позивач не виконував свої трудові функції відповідачем не надано.
Тож конституційне право позивача на одержання винагороди за працю має бути захищено.
Суд також відхиляє доводи відповідача щодо правомірності припинення нарахування заробітної плати позивачу з огляду на:
- Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України «щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили» від 16.01.2018 р. №126/2/21-10.2 (а.с.29-37), оскільки висновок про відсутність вини відповідача як роботодавця у невиплаті заробітної плати не є законодавчо визначеною підставою для його звільнення від такого обов'язку, як і підставною порушення гарантованого Конституцією України права особи на оплату праці.
З огляду на наведене, суд вважає, що позов слід задовольнити частково.
У зв'язку з тим, що відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача за ч.6 ст.141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір на користь спеціального фонду Державного бюджету України в розмірі 768,40 грн., виходячи з такого:
Відповідно до пп.1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду фізичною особою або фізичною особою-підприємцем позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З 01 січня 2019 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу встановлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» в розрахунку на місяць у розмірі 1921,00 грн.
Отже, при поданні позову судовий збір в частині стягнення заборгованості по заробітній платі складав 768,40 грн. (1921,00 грн. х 0,4), тому з відповідача в доход держави належить стягнути судовий збір в сумі 768,40 грн.
Керуючись ст.ст. 141, 263-265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815, адреса: м. Київ, вул. Тверська, буд.5) про стягнення нарахованої, але на виплаченої заробітної плати задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість із заробітної плати після утримання обов'язкових податків та зборів у загальному розмірі 19133 (дев'ятнадцять тисяч сто тридцять три) грн. 34 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. на рахунок для зарахування до державного бюджету надходжень за кодом класифікації доходів бюджету 22030106 «Судовий збір (стягувач Державна судова адміністрація України): отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) 899998; рахунок отримувача 31211256026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106.
Повний текст судового рішення складено 11 червня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Суддя: О.В.Каліуш