21 червня 2019 р. Справа № 160/5709/19
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Лозицька І.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови, -
20.06.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області - Куліковської Альони Олександрівни від 27 жовтня 2017 року про стягнення з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , виконавчого збору у розмірі 496919, 13 грн., яка прийнята в межах виконавчого провадження ВП 52257117 при виконанні виконавчого листа №2-765/11 виданого 15 листопада 2012 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 27 жовтня 2017 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Куліковською Альоною Олександрівною прийнято постанову про стягнення з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , виконавчого збору у розмірі 496919, 13 грн., яка прийнята в межах виконавчого провадження ВП 52257117 при виконанні виконавчого листа №2-765/11 виданого 15 листопада 2012 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області на підставі судового рішення, прийнятого в порядку цивільного судочинства.
Разом з тим, позивач вважає, постанову державного виконавця незаконною, необґрунтованою та такою, що прийнята з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження».
Тому, не погоджуючись з діями та рішеннями державного виконавця, позивач звертається до суду з цим адміністративним позовом.
Суд при вирішенні питання щодо прийняття цієї позовної заяви до свого провадження та призначення її до розгляду, виходить з наступного.
У відповідності до вимог ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно із ст. 287 КАС України, встановлені особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Статтею 447 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Згідно з ч.1 ст.448 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Також, у відповідності до ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження», встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку передбаченому законом.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, позивач оскаржує дії та рішення державного виконавця, що вчинені в ході примусового виконання по цивільній справі при виконанні виконавчого листа №2-765/11 виданого 15 листопада 2012 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області. Це підтверджується копією зазначеного виконавчого листа.
Виходячи з викладеного вище та з огляду на положення ст.287 КАС України, ст.ст. 447-452 ЦПК України, ст.74 Закону України «Про виконавче провадження», суд приходить до висновку, що даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки, законодавством передбачений інший порядок оскарження учасниками виконавчого провадження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця під час виконання рішень судів у цивільних справах.
Таким чином, позивач, як сторона виконавчого провадження у рамках примусового виконання рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області за виконавчим листом №2-765/11 у цивільній справі щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, має право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у порядку, визначеному ст.ст. 447-452 ЦПК України.
Наведена правова позиція відповідає позиції Вищого адміністративного Суду України, яка була викладена в ухвалі Вищого адміністративного Суду України від 01.11.2017року провадження № К/800/29954/17 та в постанові Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 21.05.2012року №5, зокрема, в п.2 вказаної постанови зазначено, що суди при визначенні юрисдикції повинні виходити з того, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 17 Закону України «Про виконавче провадження», крім тих, відносно яких законом установлений інший, виключний порядок їх оскарження.
Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який розглянув справу як суд першої інстанції, видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що цю позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з п.1 ч.1 ст.170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, враховуючи, що позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд вважає за необхідне відмовити заявнику у прийнятті заяви та відкритті провадження за вказаною позовною заявою на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України.
Крім того, відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі -Суд) від 20.07.2016 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v.Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
За таких обставин, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що його позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у загальному місцевому суді, який видав виконавчий документ, а саме: Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.
Керуючись статтями 6, 7, 170, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови.
Копію ухвали разом з позовною заявою та доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.
Роз'яснити заявнику, що відповідно до ч. 5 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства, повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку та у строки, встановлені ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили у порядку та у строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька