Справа № 236/1934/19
21 червня 2019 року Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:
головуючого судді - Саржевської І.В.,
за участю: секретаря - Олійник С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лиман Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Об'єднаної територіальної громади в особі Лиманської міської ради Донецької області про визнання права власності на спадкове майно,
31.05.2019 до Краснолиманського міського суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Об'єднаної територіальної громади в особі Лиманської міської ради Донецької області про визнання права власності на спадкове майно(а.с.3-5).
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, просить розглянути цивільну справу без його участі та задовольнити позовні вимоги, про що надав до суду відповідну заяву (а.с. 44).
Відповідач - представник Об'єднаної територіальної громади в особі Лиманської міської ради Донецької області, належним чином повідомлений про час та місце розгляду цивільної справи, в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву з проханням розглянути справу в його відсутності, рішення прийняти на розсуд суду(а.с.28-29).
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою всіх учасників справи, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши зібрані у справі докази, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши письмові докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив фактичні обставини та відповідні їм цивільні правовідносини.
Судом встановлено, підтверджується наявними у справі доказами, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Красний Лиман Донецької області, померла дружина позивача - ОСОБА_2 ОСОБА_3 , що підтверджується копією повторного свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 24.05.2019(а.с.10, 35-42).
Після смерті ОСОБА_4 залишилося спадкове майно, яке складається з житлового будинку із господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Згідно інформації КП «БТІ» м. Слов'янська від 07.06.2019, право власності на нерухоме майно- будинок, розташований за адресою:, АДРЕСА_1 , в бюро не зареєстровано(а.с.30).
Відповідно до вимог цивільного законодавства, роз'яснень постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 "Про судову практику у справах спадкування" пункт 1 - відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 01.01.2004. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі- ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 01.01.2004, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
Згідно ст. 524 ч. ч.1, 2 ЦК УРСР спадкування здійснюється за законом або за заповітом. Спадкування за законом має місце тоді, коли воно не змінено заповітом.
Спадкодавець ОСОБА_4 до смерті спадковим майно не розпорядилася, заповіт не залишила.
Статтею 529 ЦК УРСР визначено, що спадкоємцями першої черги за законом є діти, чоловік (дружина), батьки померлого.
В період чинності ЦК УРСР його нормами було передбачено певні дії, які свідчили про прийняття спадщини, у тому числі прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном (фактичне прийняття спадщини).
Статтею 548 ЦК УРСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцю з часу відкриття спадщини.
Згідно ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління та володіння спадковим майном. Дані дії повинні бути здійсненні на протязі шести місяців з дня відкриття спадщини.
Позивач, як чоловік спадкодавця, є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , згідно із ст. 549 ЦК УРСР 1963 року, тобто вступив в управління та володіння спадковим майном. Донька спадкодавця, ОСОБА_5 , відмовилася від прийняття спадщини, про що свідчить нотаріально завірена заява від 05.06.2019(а.с.46). Інші спадкоємці відсутні, про що свідчить повідомлення Лиманської державної нотаріальної контори від 21.06.2019(а.с.80).
На теперішній час, державним нотаріусом позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме: у видачі свідоцтва про право на спадщину, яка залишилася після смерті ОСОБА_4 , оскільки відсутні документи, які б підтверджували право власності на спадкове майно на ім'я спадкодавця.
Відсутність реєстрації на спадковий будинок в реєстраційних органах та втрата правовстановлюючого документу перешкоджають позивачу в позасудовому порядку оформити спадщину.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена в п. 3.1 Узагальнення ВССУ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» де зазначено, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
В абз. з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування"від 20.05.2008 № 7 викладена правова позиція суду, що «У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження».
Відповідно до ч.4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність особи припиняється у момент її смерті, отже на теперішній час у позивач отримати правовстановлюючий документ на ім'я спадкодавців немає можливості.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому одним із способів такого захисту може бути і визнання права власності.
Порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведені в ДБН А3.1-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» та в листі Державного Комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126 в якому, зокрема роз'яснюється: оформлення свідоцтва на право власності на об'єкти, які були закінчені будівництвом після 5 серпня 1992 року і на цей час не прийняті в експлуатацію, проводиться тільки за наявності актів прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями - державними приймальними або державними технічними; по об'єктах, що збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови КМУ від 05 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається БТІ.
Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували об'єкти нерухомого майна до 05 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на об'єкт, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні об'єкти нерухомого майна, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи.
Матеріалами справи встановлено, що відповідною державно-технічною комісією, на підставі договору на право будівництва від 18.12.1975, прийнято в експлуатацію житлову будівлю з відповідними господарсько-побутовими будівлями та спорудами, на земельній ділянці, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією акта прийняття в експлуатацію особистого домоволодіння від 13.02.1987(а.с.31), затвердженого рішенням виконкома Краснолиманської міської ради народних депутатів № 103/ІІ від 06.05.1987, де особистим забудовником зазначено ОСОБА_2 ОСОБА_6 .
Згідно Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966 р., яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13.12.1995 р. № 56, Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р.№ 7/5 і зареєстрованого в Мінюсті 18.02.2002 р. за № 157/6445 (з подальшими змінами), до 2002 року державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася цими підзаконними нормативними актами.
Відповідно до положень ЦК УРСР 1963 р., який регулював відповідні правовідносини, виникнення права власності у ОСОБА_4 на момент закінчення будівництва спірного будинку не залежало від державної реєстрації цього права, питання узаконення будівель відносилось до компетенції виконкомів місцевих рад.
Враховуючи, що спірний будинок був зведений на відведеній у встановленому законом порядку земельній ділянці, та прийнятий в експлуатацію, суд дійшов до висновку, що спадкодавець ОСОБА_4 набула право власності на спірний будинок з підстав, передбачених чинним законодавством на час завершення його будівництва.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що дійсно ОСОБА_4 була власником майна, яке складається з житлового будинку із господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності визнано непорушним.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Якщо спадкоємець не має змоги оформити спадщину відповідно до вимог законодавства у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів, питання визначення належності цього майна має вирішуватись у судовому порядку.
З урахуванням викладених позивачем та досліджених у судовому засіданні обставин, суд вважає можливим задовольнити його вимоги щодо визнання за ним права власності на спадкове майно.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 223, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 529,549 ЦК УРСР, ст.ст. 15-16,25,328 ЦК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Об'єднаної територіальної громади в особі Лиманської міської ради Донецької області про визнання права власності на спадкове майно- задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 право власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 м. Лиман АДРЕСА_2 колишня назва м. Красний Лиман) Донецької області, та складається з:
житлового будинку А-1, загальною площею 80,5 кв.м., в тому числі житловою 60,2 кв.м., із господарсько-побутовими будівлями та спорудами: вбиральня, душ «Б», сарай «В», що знаходиться по АДРЕСА_3 . АДРЕСА_1 буд.13 АДРЕСА_4 ), в м. Лиман, Донецької області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.п. 15.5 п.15 ч. 1 розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Текст рішення складений 21.06.2019.
Суддя -