Копія
154/1814/19
2-о/154/63/19
19 червня 2019 року м. Володимир-Волинський
Володимир-Волинський міський суд Волинської області в складі:
головуючого-судді Каліщука А.А.,
за участю секретаря судового засідання Процюк Н.Р.,
заявника ОСОБА_1 ,
представника заявника ОСОБА_2 ,
заінтересованої особи ОСОБА_3 ,
представника заінтересованої особи Матіюк О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Володимир-Волинського міського суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису,
ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_3 Вимоги заяви обгрунтовує тим, що із ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 18.02.2014 року. Від спільного подружнього проживання у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 неодноразово навідував дитину у дошкільному навчальному закладі, однак після таких зустрічей син замикався, впадав у депресію та відмовлявся відвідувати дитячий садочок, мотивуючи це тим, що боїться приходу батька.
Крім того, ОСОБА_3 при випадкових зустрічах на вулиці, проявляє агресію до дитини, шарпає її та виражається нецензурною лайкою. Зокрема, 24.05.2019 року під час її прогулянки із сином по АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 почав з'ясовувати стосунки, кричати та розмахувати руками, внаслідок чого вона та син ОСОБА_4 злякалися та змушені були сховатися до магазину та просити допомоги, однак ОСОБА_3 продовжив їх переслідувати, зайшов до магазину та продовжив кричати на неї та дитину після чого вона викликала працівників поліції. Дитина відмовляється ходити на вулицю, бо боїться зустріти батька ОСОБА_3 , а також змушені неодноразово відвідувати невропатолога та психолога. Стверджує, що кривдник постійно переслідує їх із сином ОСОБА_4 , чим здійснює психологічне насильство над ними.
Заявник ОСОБА_1 просить суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 строком на шість місяців та заборонити ОСОБА_3 наближатися ближче ніж на 500 метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , обмежити спілкування з постраждалою дитиною ОСОБА_4 за місце перебування та проживання дитини, а також заборонити ОСОБА_3 особисто і через третіх осіб розшукувати її та ОСОБА_4 , якщо вона за власним бажанням разом з дитиною перебуває у місці котре невідоме ОСОБА_3 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися із нею.
В судовому засіданні заявник та її представник вимоги заяви підтримали та просили заяву задовольнити з підстав викладених у заяві.
Заінтересована особа ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечив обставини викладені у заяві. Пояснив, що жодного насильства щодо дитини та заявника він не вчиняє. Він є батько ОСОБА_4 і хоче бачитись та спілкуватись із сином. Йому встановлені дні та години для побачення із дитиною. Однак заявник створює перешкоди у спілкуванні із дитиною, не даючи йому можливості побачитись із дитиною. У дитячий дошкільний заклад він приходив щоб побачитись із сином. Підтвердив, що у серпні 2018 р. він прийшов до будинку, де проживає заявник із сином, з метою щоб поспілкуватись із дитиною. Жодних дій стосовно дитини він не вчиняв, не шарпав його, а лише подав йому руку. ОСОБА_1 не дала можливості поспілкуватись із сином, забравши його. Словесний конфлікт виник із чоловіком ОСОБА_1 . Щодо події, яка мала місце 24.05.2019 р. пояснив, що в цей день він перебував у ювелірному магазині, купляв прикраси дружині. Поблизу магазину він зустрів ОСОБА_1 із сином ОСОБА_4 . При спілкуванні він не сварився, не кричав та не вчиняв насильства. ОСОБА_1 зайшла в магазин і викликала поліцію. Із ОСОБА_1 існує конфлікт щодо сплікування із сином, а тому вона подала дану заяву. Просить відмовити у задоволенні заяви.
Представник виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Матіюк О.В. пояснила, що ОСОБА_1 зверталась у орган опіки та піклування із заявою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо сина ОСОБА_4. Оскільки були відсутні підстави для позбавлення його батьківських прав, тому їй у цьому відмовлено та рекомендовано звернутись до суду із заявою про видачу обмежувального припису. Відомо, що ОСОБА_1 зверталась до невролога з приводу незадовільного стану здоров'я сина ОСОБА_4 , який ОСОБА_1 пов'язує із психологічним насильством ОСОБА_3 . Вважає, що без проведення експертизи не можна стверджувати, що такий стан сина сторін є наслідком дій ОСОБА_3 Просить вирішити дану заяву на розсуд суду.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснила, що ОСОБА_3 в серпні 2018 р. приходив до будинку де проживає ОСОБА_1 із сином ОСОБА_4 . Бачила, що з під'їзду будинку вийшла ОСОБА_1 з сином та чоловіком. При зустрічі ОСОБА_3 із сином ОСОБА_4 , останній не хотів йти до ОСОБА_3 і пішов у автомобіль. Між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і її чоловіком виникла сварка, яка тривала недовго. Бійки не було.
Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснив, що 24.05.2019 р. бачила по вул. Ковельській в м. Володимирі -Волинському ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з дитиною, які стояли на вулиці та спілкувались. Син ОСОБА_4 стояв за мамою. При спілкуванні ОСОБА_3 жестикулював руками. Через деякий час ОСОБА_1 з сином пішли у магазин.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_18 пояснила суду, що 24.05.2019 р. ОСОБА_3 купував у магазині ювелірні вироби. Бачила, що ОСОБА_3 вийшов із магазину та зустрівся із ОСОБА_1 і дитиною. Потім вони зайшли в магазин. Підтвердила, що сварки між ними не було. Однак дитина була налякана і ОСОБА_1 просила викликати поліцію. ОСОБА_3 дочекався приїзду працівників поліції, весь час поводив себе спокійно.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши всі докази в сукупності суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 .
Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 08.02.2014 р. шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.
Після розірвання шлюбу заявник із сином проживає окремо від ОСОБА_3
Підставою для задоволення заяви заявник зазначає, що ОСОБА_3 постійно переслідує її із сином ОСОБА_4 , ображає її нецензурними словами при дитині, здійснюючи психологічне насильство, що негативно впливає на здоров'я дитини.
Вирішуючи дану заяву суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 1 даного Закону оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Таким чином, відповідно до вищевказаного Закону, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Однак судом не встановлено випадків психологічного насильства відносно ОСОБА_1 та малолітнього сина ОСОБА_4 , а також ризиків настання насильства у майбутньому. При цьому, судом встановлено наявність між батьками спору про участь у вихованні дитини, що не може розцінюватись як насильство в сім'ї.
Факт звернення ОСОБА_1 до поліції з приводу неправомірних дій ОСОБА_3 без рішення про визнання останнього винуватим у вчиненні домашнього насильства не є доказом вчинення психологічного насильства, оскільки наявність такого факту звернення не є доказом вчинення правопорушення, так як ОСОБА_3 не притягувався ні до кримінальної, ні до адміністративної відповідальності, а тому відсутні підстави вважати, що він вчинив психологічне насильство (презумпція невинуватості).
Також звернення до невролога та виписки із історії хвороби підтверджують проблеми із здоров'ям дитини, однак не є доказом того, що ОСОБА_3 вчиняє психологічне насильство і його дії перебувають у прямому причиновому зв'язку із захворюванням дитини.
Крім того, пояснення допитаних в судовому засіданні свідків не є доказом психологічного насильства ОСОБА_3 щодо заявниці та її сина з огляду на таке.
Так із пояснень свідка ОСОБА_19 встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у серпні 2018 р. був короткочасний словесний конфлікт, що у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» не є психологічним насильством.
Щодо події, яка мала місце 24.05.2019 р., то суд звертає увагу на те, що свідок ОСОБА_15 пояснила, що бачила лише, як ОСОБА_3 жестикулював руками, що також не може розцінюватись як психологічне насильство.
Водночас, свідок ОСОБА_18 підтвердила, що ОСОБА_3 24.05.2019 р. жодних дій стосовно ОСОБА_1 та сина ОСОБА_4 не вчиняв, а навпаки поводив себе спокійно.
При цьому, жодними доказами не доведено, що наляканий стан дитини, а також його не бажання йти до батька викликаний саме діями (правомірними чи неправомірними) ОСОБА_3 , а не іншими зовнішніми факторами.
Зважаючи на викладене, суд прийшов до висновку, що не встановлено факту вчинення ОСОБА_3 психологічного насильства, а також заявником не доведено існування загрози вчинення такого насильства у майбутньому. Також не доведено, що рішення про задоволення даної заяви якнайкраще відповідатиме інтересам малолітньої дитини. Судом встановлено наявність між батьками спору про участь у вихованні дитини, що не може розцінюватись як насильство в сім'ї.
Крім того, суд до спірних правовідносин застосовує положення Сімейного кодексу України.
За правилами статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Оскільки не встановлено факту вчинення ОСОБА_3 психологічного насильства, а також заявником не доведено існування загрози вчинення такого насильства у майбутньому, тому видача обмежувального припису призведе до необґрунтованого обмеження ОСОБА_3 , як батька дитини у реалізації своїх прав відносно сина ОСОБА_4 , котрий має такі ж рівні права та обов'язки щодо дитини, як матір.
Зважаючи на викладене, суд прийшов до висновку, що у задоволенні заяви слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 350-6 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Відмовити у задоволенні заявиОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Володимир-Волинський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий:/підпис/
Згідно з оригіналом.
Суддя А.А. Каліщук