ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
18 червня 2019 року Справа № 923/137/19
Господарський суд Херсонської області у складі судді Литвинової В.В., при секретарі Горголь О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Фізичної особи - підприємця Повжик Віктора Леонідовича, м. Нова Каховка Херсонської області
до Фізичної особи - підприємця Котляр Михайла Олександровича, м. Генічеськ Херсонської області
про стягнення заборгованості та штрафних санкцій в сумі 10 207,35 грн за договором купівлі-продажу товару
за участю представників сторін:
від позивача: Повжик В.Л., паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Новокаховським МВ УМВС України в Херсонській області від 25.11.2017;
від відповідача: не прибув;
26.02.2019 до Господарського суду Херсонської області надійшла позовна заява № 510 від 26.01.2019 Фізичної особи-підприємця Повжик Віктора Леонідовича, в якій просить стягнути заборгованість з Фізичної особи-підприємця Котляра Михайла Олександровича у розмірі 10 207,35 грн за договором купівлі-продажу товару № 473 від 20.12.2016.
Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 27.02.2019 відкрито провадження у справі № 923/137/19, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судове засідання у справі призначено на 19.03.2019 о 11 год. 30 хв.
Ухвалами Господарського суду Херсонської області від 19.03.2019, 09.04.2019 розгляд справи відкладався.
Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 23.04.2019 розгляд справи відкладено на 21.05.2019 та продовжено строк розгляду справи.
21.05.2019 розгляд справи не відбувся, у зв'язку із перебуванням судді Литвинової В.В. на лікарняному.
У призначене судове засідання представник відповідача не прибув та не надав документи визначені ухвалою суду про відкриття провадження.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду про відкриття провадження у справі від 27.02.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, що міститься у та позовній заяві, повернуті до суду відділенням поштового зв'язку з зазначенням в графі "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення" та "не проживає" (а.с.23-32).
Частиною 10 статті 242 ГПК України встановлено, що судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Згідно зі ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" №755-IV від 15.05.2003 якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Крім того суд наголошує на тому, що ухвала суду про відкриття провадження у справі була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013 та ГПК України, що також підтверджується штемпелем суду про відправлення вихідної кореспонденції на звороті відповідного судового процесуального документу.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, а також приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами.
За таких обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.
Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.
Після закінчення розгляду справи в судовому засіданні 18.06.2019, відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, який прибув в судове засідання, суд
20.12.2016 між Фізичною особою - підприємцем Повжиком Віктором Леонідовичем (далі - Позивач) та Фізичною особою - підприємцем Котляр Михайлом Олександрович (далі - Відповідач) було укладено договір купівлі - продажу товару № 473 (далі - Договір).
Пунктом 1.1. Договору продавець передає, а покупець приймає у свою власність та оплачує товар в кількості, асортименті та за ціною, що діє на дату передачі.
Ціна (сума) договору змінна і на будь-яку дату дорівнює сумі вартості поставленого, але не оплаченого товару (п.1.2.Договору).
Пунктом 3.1. Договору доставка товарів покупцеві здійснюється самовивозом або транспортом продавця за угодою сторін. право власності на товар переходить до покупця при передачі йому товару за накладною.
Термін (дата) поставки товарів встановлюється сторонами за домовленістю при прийомі заявок (п.п.3.5. Договору).
Покупцеві надається відстрочка платежу на 10 календарних днів, включаючи день отримання товару. Оплата здійснюється за цінами, що діють на дату відвантаження (п.п.3.6. Договору).
Пунктом 4.1.Договору за несвоєчасну оплату товару покупець виплачує продавцю неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочки, а в разі непогашення боргу протягом шести і більше місяців - замість пені сплачує штраф у розмірі 100% суми боргу.
У разі необґрунтованої відмови однієї зі сторін від виконання своїх зобов'язань за цим договором, винна сторона повністю відшкодовує збитки (п. 4.2. Договору).
Спори за договором підлягають розгляду в суді, якщо сторони не знайшли прийнятного рішення шляхом переговорів (п. 4.4. Договору).
Договір діє з моменту підписання без обмеження термінів або до його розірвання відповідно до умов або за чинним законодавством (п. 6.1. Договору).
12.04.2018 по видатковій накладні № 13 Відповідач отримав продукти харчування на суму 10 302,80 грн, що потверджує його особистий підпис на вказаній накладні (а.с.9).
Відповідач з дати отримання товару, 12.04.2018, не здійснив його повну оплату не тільки в 10-денний термін, як обумовлено п.3.6 Договору, а і до теперішнього часу.
З доданого реєстру накладних на передачу товарів та їх оплату видно, що першу частину оплати в сумі 2 083,00 грн, відповідач здійснив 26.04.2018, 15.07.2018 оплатив ще 1 000,00 грн, 03.08.2018 - 1 000,00 грн і 17.08.2018 - 1 220,00 грн.
Станом на день подання позовної заяви, відповідачем залишається несплачена заборгованість за поставлений товар у розмірі 4 997,48 грн.
На усні звернення Позивача з вимогою сплатити заборгованість Відповідач щоразу запевняв, що сплатить заборгованість, однак борг так і не сплатив.
Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачу була надіслана претензія № 509 від 30.11.2018 про розірвання Договору та сплату заборгованості до 15.12.2018. Дана претензія отримана Відповідачем 06.12.2018. Відповіді на претензію Позивач так і не отримав.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).
Відповідно ст.631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.
Враховуючи правову природу укладеного між сторонами договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Відповідно до частини 1 статті 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
За приписами ст. 692, ст. 693 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом встановлено, що підписана сторонами видаткова накладна № 13 від 12.04.2018 підтверджується факт поставки Позивачем товару Відповідачеві на загальну суму 10 302,800 грн.
Відповідач в порушення умов Договору у установлений строк оплату товару не провів, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 4 997,48 грн.
Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 4 997,48 грн є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача штраф в розмірі 4 997,48 грн.
Пунктом 4.1. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує продавцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченого товару за кожний день прострочення, а в разі непогашення боргу протягом шести та більше місяців - замість пені сплачує штраф у розмірі 100 % суми боргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання.
Таким чином, суд вважає вимогу позивача про стягнення штрафу обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.
За порушення виконання Відповідачем грошового зобов'язання Позивач нарахував та заяви до стягнення з Відповідача інфляційні втрати в сумі 212,39 грн.
У відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України "боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом".
Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічні правові висновки викладені в пункті 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
З огляду на наведене , вимога Позивача про стягнення з Відповідача суми 212,39 грн у вигляді інфляційних втрат за порушення зобов'язань щодо оплати вартості поставленого товару відповідно до Договору є підставною та обґрунтованою, відтак підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 27.02.2019, вказано, що 21.08.2018 проведена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності відповідача як фізичної особи-підприємця.
Згідно за статтею 45 ГПК України сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
За змістом частин 2 та 3 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина восьма статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017, господарський суд припиняв провадження у справі, якщо припинено діяльність суб'єкта господарювання, який був однією зі сторін у справі.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017, господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права й обов'язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
Фізична особа, яка мала статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15.12.2017 не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов'язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин. У разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства.
З 15.12.2017 господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи-підприємця, яка є однією зі сторін у справі.
Відтак, з 15.12.2017 господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії".). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 13.03.2018 Верховного суду по справі № 910/13407/17.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З системного аналізу вищевикладеного, приймаючи до уваги, що Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Повжика Віктора Леонідовича підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
У зв'язку із задоволенням позову судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.
На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст. ст.129, 232-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Котляр Михайла Олександровича ( АДРЕСА_6 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2) на користь Повжика Віктора Леонідовича ( АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3) заборгованість за договором купівлі-продажу № 473 від 20.12.2016 в розмірі 4 997,48 грн, 212,39 грн інфляційних втрат, 4 997,48 грн штрафу та 1 921,00 грн судового збору.
3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України).
Дата складання повного тексту рішення 21.06.2019
Суддя В.В.Литвинова