ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.06.2019Справа № 910/3880/19
за позовом до третя особа,Державного підприємства "Південна залізниця" Антимонопольного комітету України яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача - Державна адміністрація залізничного транспорту України
провизнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України.
Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.
Представники сторін:
від позивача:Ущук П.З. - представник за довіреністю;
від відповідача: від третьої особи:Павленко О.В. - представник за довіреністю; Рудяк О.І. - представник за довіреністю.
Державне підприємство "Південна залізниця" (надалі - позивач/ДП "Південна залізниця") звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Антимонопольного комітету України (надалі - відповідач/Комітет) про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України від 16.07.2013 № 576-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" в повному обсязі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем під час розгляду справи № 136-26.13/386-12, допущено порушення вимог процесуального права та неправильно застосовано вимоги матеріального права, внаслідок чого не повно засова обставини, які мають значення для справи, а висновки, що покладені в основу оскаржуваного рішення Комітету не відповідають дійсним обставинам, зокрема - незалучення Комітетом ДП "Південна залізниця" в якості третьої особи, яка бере участь у справі, та не надіслав ДП "Південна залізниця" Рішення Комітету, з отриманням якого пов'язується початок перебігу двомісячного строку на оскарження рішень органів Комітету та при цьому, на ДП "Південна залізниця" не поширюються вимоги частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 відкрито провадження в справі № 910/3880/19, вирішено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 17.05.2019.
02.05.2019 відповідачем через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярія) суду надано відзив на позовну заяву, у якому він зазначив про те, що оскільки Державна адміністрація залізничного транспорту України разом з іншими залізницями (у т.ч. ДП "Південна залізниця"), об'єднаннями, підприємствами, установами, організаціями залізничного транспорту є єдиним суб'єктом господарювання та були визначені у справі Комітету відповідачем, тому у даному випадку відсутні обґрунтовані та об'єктивні підстави для залучення до участі у справі Комітету в якості третьої особи ДП "Південна залізниця" окремо від Державної адміністрації залізничного транспорту України та зазначеними особами пропущено передбачений частиною першою статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" строк оскарження рішення органу Комітету до господарського суду, тому позовні вимоги ДП «Південна залізниця» задоволенню не підлягають.
17.05.2019 позивачем на виконання вимог ухвали від 01.04.2019 подано пояснення щодо залучення до участі в справі Державної адміністрації залізничного транспорту України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
Крім того, 17.05.2019 позивачем через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярія) суду надано відповідь на відзив відповідача, у якому він зазначив, що Державна адміністрація залізничного транспорту України виконує державні адміністративні (управлінські), а не господарські функції на загальнодержавному ринку перевезень вантажів транспортом загального користування та Комітетом, при прийнятті Рішення безпідставно проігноровано, що дії органів адміністративно-господарського управління та контролю визначаються порушенням пунктом 3, а не пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та водночас, Комітетом накладено штраф на Державну адміністрацію залізничного транспорту України , яка не мала жодного власного доходу (виручки), а сплачувати такий штраф має ДП «Південна залізниця», а не Державна адміністрація залізничного транспорту України.
У підготовчому судовому засіданні 17.05.2019 вирішено залучити до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача Державну адміністрацію залізничного транспорту України, про що вказано у відповідній ухвалі суду.
Враховуючи наявні в матеріалах справи фактичні дані, заслухавши доводи учасників процесу, суд дійшов висновку про відкладення підготовчого судового засідання в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України до 31.05.2019.
24.05.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярія) суду третьою особою надано письмові пояснення щодо відзиву, у яких третя особа зазначає, що виконує лише державні управлінські функції, а тому є органом адміністративно-господарського управління та контролю, який видає накази, які обов'язкові для виконання залізницями, а не діє як єдиний суб'єкт господарювання, як помилково вказує відповідач та при цьому, застосовуючи штраф до третьої особи, Комітет знав про відсутність у третьої особи власного доходу з огляду на чинні положення статті 10 Закону України «Про залізничний транспорт» та пункту 4 Положення, а отже фактично притягнув до відповідальності залізниці, в т.ч. позивача, без залучення їх до участі у справі Комітету, тим самим Відповідач порушив статтю Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
31.05.2019 до суду відповідачем через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярія) суду третьою особою надано заперечення на відповідь позивача на відзив відповідача, у яких він зазначив, що Державна адміністрація залізничного транспорту України разом з іншими залізницями (у т.ч. ДП "Південна залізниця"), об'єднаннями, підприємствами, установами й організаціями залізничного транспорту функціонують як єдиний виробничо-технологічний комплекс підприємств залізничного транспорту та є єдиним суб'єктом господарювання та при цьому здійснює функції господарюючого суб'єкта.
Також відповідач просить суд поновити Антимонопольному комітету України строк на подання заперечення на відповідь на відзив, мотивуючи це тим, що ухвалою від 17.05.2019 господарський суд міста Києва запропонував Комітету надати заперечення на відповідь на відзив позивача у строк до 27.05.2019, проте зазначену ухвалу Комітет отримав лише 27.05.2019 та відповідно дізнався про встановлення вказаного строку.
Частиною 1 ст. 167 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) встановлено, що у запереченні відповідач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх визнання або відхилення.
Згідно ч. 4 ст. 167 ГПК України, заперечення подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання заперечення, який дозволить іншим учасниками справи отримати заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.
При цьому, за приписами ч. ч. 1, 2 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Таким чином, з метою надання відповідачеві можливості щодо реалізації власного права на подання відзиву, передбаченого ст. 167 ГПК України, з метою реалізації принципу змагальності, а також прав сторін на повне та об'єктивне встановлення всіх обставин справи та з огляду на поважність причин пропуску відповідачем строку на подання заперечення, суд вважає за можливе поновити відповідачеві пропущений строк ним строк на подання заперечення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 19.06.2019.
У судовому засіданні 19.06.2019 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Правовідносини, пов'язані з обмеженням монополізму та захистом суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, є предметом регулювання господарського законодавства, у тому числі й Господарського кодексу України (далі - ГК України), і відтак - господарськими, а тому справи, що виникають з відповідних правовідносин, згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розглядаються господарськими судами.
До того ж відповідно до частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду.
Отже, спір у даній справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами Господарського процесуального кодексу України.
В силу ч. 1 ст. 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції" законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.
Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Приписами ст. 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.
Частиною 1 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом тощо.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про державну допомогу суб'єктам господарювання", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно ч. 1 ст. 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції" розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.
Частиною 1 статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.
Так, за результатами розгляду справи № 136-26.13/386-12 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон» про вчинення ДП "Південна залізниця" порушення законодавства про захист економічної конкуренції під час перевезення зернових вантажів залізничним транспортом до станції Миколаїв-Вантажний Одеської залізниці, на підставі договору від 29.01.2009 № 04569 «Про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги», укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон", прийнято Рішення Комітету, яким визнано:
- що Державна адміністрація залізничного транспорту України разом з іншими залізницями, об'єднаннями, підприємствами, установами й організаціями залізничного транспорту за результатами діяльності протягом 2012 року займала монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку перевезень вантажів транспортом загального користування (п. 1 Рішення Комітету);
- дії Державної адміністрації залізничного транспорту України, які полягають у зобов'язанні залізниць (Південної, Південно-Західної та Одеської залізниць) зазначати у перевізних документах - перевезення зернових вантажів TOB СП "НІБУЛОН" до станції Миколаїв-Вантажний, як перевезення зернових вантажів на експорт (тобто з перетином державного кордону України) та донарахуванні і стягненні відповідної частки тарифу без належних обґрунтувань, порушенням, передбаченим частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку перевезення вантажів транспортом загального користування, що призвело до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (TOB СП "НІБУЛОН"), які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (п. 2 Рішення Комітету);
- за порушення, вказане у пункті 2 Рішення Комітету, Комітетом накладено на Державну адміністрацію залізничного транспорту України штраф у розмірі 100 000 000 (сто мільйонів) гривень (п. 3 Рішення Комітету);
- зобов'язано Державну адміністрацію залізничного транспорту України розробити та затвердити механізм контролю за правильністю визначення вантажовласниками (вантажовідправниками тощо) призначення (найменування) вантажу (експорт або внутрішнє сполучення) (п. 4 Рішення Комітету).
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що приймаючи вищевказане Рішення Комітету стосовно підприємств залізничного транспорту, відповідач, в порушення нижче зазначених вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції", не залучив ДП «Південна залізниця» в якості особи, які бере участь у справі, та відповідач не надіслав ДП «Південна залізниця» Рішення Комітету, з отриманням якого пов'язується початок перебігу двомісячного строку на оскарження рішень органів Комітету. При цьому, позивач зазначає, що про прийняте Рішення Комітету йому стало відомо з листа ПАТ "Укрзалізниця" від 20.11.2018 № ЦЦЮ-13/774 щодо інформування про вжиті ДП "Південна залізниця" заходи із захисту своїх прав та законних інтересів під час розгляду Комітетом справи № 136-26.13/386-12, в тому числі вчинені дії з оскарження Рішення № 576-р та враховуючи, що відповідачем не було повідомлено позивача про розгляд справи та прийняття у такій справі Рішення Комітету, позивач був позбавлений можливості реалізувати право на захист у справі № 136-26.13/386-12 та оскаржити Рішення Комітету у встановлений статтею 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» двомісячний строк з дня одержання такого Рішення Комітету.
Також позивач зазначає, що при визначенні монопольного (домінуючого) становища третьою особою разом з підприємствами залізничного транспорту (в тому числі позивача) на ринку перевезень вантажів транспортом загального користування, Комітетом не проведено необхідні дослідження відповідно до Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.04.2002 за № 317/6605 (далі - Методика), чим допущено порушення вимог процесуального права та неправильно застосовано вимоги матеріального права, внаслідок чого не повно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а висновки, що покладені в основу Рішення Комітету не відповідають дійсним обставинам.
Поряд із тим, позивач зазначив, що Комітетом розраховано частку монопольного (домінуючого) становища з порушенням Розділу 8 Методики, а також визначено товарні межі ринку (об'єкт дослідження) з порушенням вимог Методики
Окрім того, в порушення положень законодавства про захист економічної конкуренції та Правил розгляду справ, Комітет, провівши збір та аналіз доказів на загальнодержавному ринку перевезення вантажів залізничним транспортом, прийняв незаконне Рішення Комітету про монопольне (домінуюче) становище на іншому ринку - ринок перевезень вантажів транспортом загального користування. Крім того, Комітет, приймаючи Рішення Комітету про визнання факту зайняття ДАЗТУ разом з іншими залізницями, об'єднаннями, підприємствами, установами й організаціями залізничного транспорту монопольного (домінуючого) становища на ринку (п. 1 Рішення Комітету), повинен був, відповідно до частини третьої статті 38 Закону України «Про захист економічної конкуренції», прийняти розпорядження про залучення до участі у справі підприємств залізничного транспорту (в тому числі Позивача), про що повідомити їх у встановленому Законом порядку. Проте, не зважаючи на те, що оскаржуване Рішення Комітету стосується прав та обов'язків підприємств залізничного транспорту, зокрема ДП «Південна залізниця», в порушення вимог статей 38, 39 Закону України «Про захист економічної конкуренції», розпорядження про залучення до участі у справі таких підприємств Комітетом не приймалося.
Так, відповідно до частини другої статті 39 Закону України "Про захист економічної конкуренції" відповідачем є особа, щодо якої здійснюється розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Третьою особою є особа, залучена до участі у справі у зв'язку з тим, що рішення може суттєво зачепити її права та інтереси, охоронювані цим Законом.
Згідно з частиною п'ятою статті 4 Закону України «Про залізничний транспорт» управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності, здійснюється органом управління залізничним транспортом Державною адміністрацією залізничного транспорту України, підпорядкованим центральному органу виконавчої влади в галузі транспорту.
Відповідно до частини шостої статті 4 Закону України «Про залізничний транспорт» управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях, а також регулювання виробничо-господарської діяльності у сфері організації і забезпечення цього процесу залізницями, підприємствами, установами та організаціями проводяться централізовано і належать виключно до компетенції Державної адміністрації залізничного транспорту України, яка здійснює функції господарюючого суб'єкта.
Положенням про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 № 262, визначено, зокрема, що до сфери управління Державної адміністрації залізничного транспорту України входять шість залізниць - Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна та Придніпровська залізниці, а також інші об'єднання, підприємства, установи й організації залізничного транспорту за переліком, визначеним Міністерством інфраструктури України; Державна адміністрація залізничного транспорту України в межах своєї компетенції видає накази, обов'язкові для виконання залізницями та підприємствами, які входять до сфери управління Державної адміністрації залізничного транспорту України, організовує та контролює їх виконання.
Згідно з наказом Міністерства інфраструктури України від 07.09.2011 № 351 Державній адміністрації залізничного транспорту України, зокрема, підпорядковуються державне підприємство "Донецька залізниця", державне підприємство "Придніпровська залізниця", державне підприємство "Південна залізниця", державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця», державне підприємство "Одеська залізниця", державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" та інші об'єднання, підприємства, установи й організації залізничного транспорту.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання.
Статтею 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" також визначено, що контроль - це вирішальний вплив однієї чи декількох пов'язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, при цьому органами адміністративно-господарського управління та контролю є суб'єкти господарювання, об'єднання, інші особи в частині виконання ними функцій управління або контролю в межах делегованих їм повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування
Враховуючи викладене, Державна адміністрація залізничного транспорту України разом з іншими залізницями (у т.ч. ДП "Південна залізниця"), об'єднаннями, підприємствами, установами й організаціями залізничного транспорту функціонують як єдиний виробничо-технологічний комплекс підприємств залізничного транспорту та є єдиним суб'єктом господарювання у розумінні статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
При цьому, згідно з частиною п'ятою статті 4 Закону України "Про залізничний транспорт" управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності, здійснюється органом управління залізничним транспортом Державною адміністрацією залізничного транспорту України, підпорядкованим центральному органу виконавчої влади в галузі транспорту.
Відповідно до частини шостої статті 4 Закону України «Про залізничний транспорт» управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях, а також регулювання виробничо-господарської діяльності у сфері організації і забезпечення цього процесу залізницями, підприємствами, установами та організаціями проводяться централізовано і належать виключно до компетенції Державної адміністрації залізничного транспорту України, яка здійснює функції господарюючого суб'єкта.
Положенням про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 № 262, визначено, зокрема, що до сфери управління Державної адміністрації залізничного транспорту України входять шість залізниць - Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна та Придніпровська залізниці, а також інші об'єднання, підприємства, установи й організації залізничного транспорту за переліком, визначеним Міністерством інфраструктури України; Державна адміністрація залізничного транспорту України в межах своєї компетенції видає накази, обов'язкові для виконання залізницями та підприємствами, які входять до сфери управління Державної адміністрації залізничного транспорту України, організовує та контролює їх виконання.
Згідно з наказом Міністерства інфраструктури України від 07.09.2011 № 351 Державній адміністрації залізничного транспорту України, зокрема, підпорядковуються державне підприємство «Донецька залізниця», державне підприємство «Придніпровська залізниця», державне підприємство «Південна залізниця», державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця», державне підприємство «Одеська залізниця», державне територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця» та інші об'єднання, підприємства, установи й організації залізничного транспорту.
Тобто, Державна адміністрація залізничного транспорту України є органом адміністративно-господарського управління та контролю, яка відповідно до Закону України "Про залізничний транспорт" здійснює функції господарюючого суб'єкта та яка з іншими залізницями (у т.ч. ДП "Південна залізниця") об'єднаннями, підприємствами, установами й організаціями залізничного транспорту є групою суб'єктів господарювання, які утворюють єдиний суб'єкт господарювання в розумінні статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Таким чином, оскільки Державна адміністрація залізничного транспорту України разом з іншими залізницями (у т.ч. ДП «Південна залізниця»), об'єднаннями, підприємствами, установами, організаціями залізничного транспорту є єдиним суб'єктом господарювання та були визначені у справі Комітету відповідачем, тому у даному випадку відсутні обґрунтовані та об'єктивні підстави для залучення до участі у справі Комітету в якості третьої особи ДП «Південна залізниця» окремо від Державної адміністрації залізничного транспорту України.
Поряд із тим, Державна адміністрація залізничного транспорту України разом з іншими залізницями (у т.ч. ДП "Південна залізниця"), об'єднаннями, підприємствами, установами й організаціями залізничного транспорту функціонують як єдиний виробничо-технологічний комплекс підприємств залізничного транспорту та є єдиним суб'єктом господарювання у розумінні статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Відповідно до статті 10 Закону України "Про залізничний транспорт" економічні відносини АТ "Укрзалізниця" та його залежних господарських товариств, порядок взаємодії між ними, включаючи розподіл доходів (прибутку) від перевезень, розрахунки за послуги та роботи, інші розрахунки, пов'язані з централізованим постачанням товарно-матеріальних цінностей, незбереженням вантажу, пошкодженням об'єктів залізничного транспорту загального користування, ремонтом рухомого складу, виготовленням запасних частин, здійснюються з урахуванням єдиної технології роботи в порядку, що визначається АТ "Укрзалізниця".
Доходи залізниць за перевезення вантажів і пасажирів у прямому сполученні формуються з урахуванням їх конкретного внеску в процес перевезень. Організація розрахунків за ці перевезення та використання рухомого складу здійснюється через єдину систему розрахунків шляхом відкриття єдиного поточного рахунку АТ «Укрзалізниця» із спеціальним режимом використання.
Тобто економічні взаємовідносини між залізницями, включаючи розподіл доходів (прибутку) від перевезень, розрахунки, пов'язані з незабезпечення схоронності вантажу та пошкодженням технічних засобів, розрахунки із заводами за ремонт рухомого складу та випуск запасних запчастин, іншими підприємствами, установами та організаціями залізничного транспорту, пов'язаними з організацією та забезпеченням процесу перевезень, регулюються, виходячи з єдиної технології роботи в порядку, який визначає Державна адміністрація залізничного транспорту України.
Таким чином, враховуючи, що Державна адміністрація залізничного транспорту України разом з іншими залізницями (у т.ч. ДП "Південна залізниця"), об'єднаннями, підприємствами, установами й організаціями залізничного транспорту функціонують як єдиний виробничо-технологічний комплекс підприємств залізничного транспорту та є єдиним суб'єктом господарювання у розумінні статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», тому доходом Державної адміністрації залізничного транспорту України є дохід залізниць, об'єднань, підприємств, установ та організацій залізничного транспорту.
Відповідно до частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.
Цей строк не може бути відновлено, він є присічним, а закінчення його перебігу безпосередньо пов'язано із зверненням до господарського суду в порядку встановленому ГПК України.
Відповідно до абзацу першого, другого, третього та п'ятого пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" (далі - Постанова) у застосуванні припису частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також частини другої статті 47 цього Закону господарським судам слід враховувати, що за цими приписами передбачені ними строки оскарження рішень органу Антимонопольного комітету України не може бути відновлено.
Таким чином, зазначені строки є присічними. Встановлена Цивільним кодексом України позовна давність до відповідних правовідносин не застосовується, так само як і в оскарженні розпоряджень Антимонопольного комітету України та його органів.
Закінчення присічного строку, незалежно від причин його пропуску заінтересованою особою, є підставою для відмови в позові про визнання недійсним рішення (розпорядження) Антимонопольного комітету України та його органів.
Згідно з пунктом 21 вказаної Постанови господарським судом не можуть братися до уваги доводи особи, стосовно якої прийнято рішення (заявника, відповідача, третьої особи в розумінні статті 39 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), з приводу незаконності та/або необґрунтованості цього рішення, якщо такі доводи заявлено після закінчення строків, встановлених частиною другою статті 47 та частиною першою статті 60 названого Закону, оскільки дана особа не скористалася своїм правом на оскарження відповідного акта державного органу, а перебіг зазначеного строку виключає можливість перевірки законності та обґрунтованості рішення органу Антимонопольного комітету України.
А відтак, з огляду на пропуск позивачем (як заявником у справі № 136-26.13/386-12 за результатом якої прийняте спірне Рішення Комітету) строку , що визначений частиною першою статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", доводи позивача щодо порушення Комітетом Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.04.2002 за № 317/6605, Правил розгляду справ, а також інших приписів Закону України "Про захист економічної конкуренції" не приймаються судом.
Статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що Підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції" ;порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
В силу приписів ст. ст. 74, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції", Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 р. № 5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 06.05.1994 за № 90299 та під час розгляду відповідачем справи було всебічно, повно і об'єктивно розглянуто її обставини, а відтак - в суду відсутні передбачені ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підстави для визнання недійсним або скасування оскаржуваного рішення, а відтак права позивача, за захистом яких він звернувся до суду - не порушені відповідачем, у зв'язку із чим вимоги позивача про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України від 16.07.2013 № 576-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" є необґрунтованими та у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2. ч. 5. ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України та ст. ст. 59, 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", суд -
1. У задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Південна залізниця" відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 21.06.2019 року.
Суддя Ю.О. Підченко