79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
18.06.2019 Справа № 914/425/19
Господарський суд Львівської області у складі
Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Кіри О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: Приватного підприємства “ГОВІ”, Львівська область, с.Жужеляни;
до відповідача: Приватного підприємства “Ефективна відгодівля тварин-Захід”, м.Львів;
про: стягнення заборгованості;
ціна позову: 238564,26грн.
Представники:
Позивача: не з'явився;
Відповідача: не з'явився.
07.03.2019р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства “ГОВІ” від 04.03.2019р. №15 до Приватного підприємства “Ефективна відгодівля тварин-Захід” про стягнення 255000грн. суми основного боргу за поставлений Позивачем та отриманий Відповідачем за Договором купівлі-продажу добових курчат-бройлерів №11 від 12.03.2017р. Товар, а також 45900грн. пені, 9536грн трьох відсотків річних та 33128,26грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку здійснення оплати за Договором купівлі-продажу добових курчат-бройлерів №11 від 12.03.2017р.; ціна позову: 343564,26грн.
Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем умов укладеного Договору купівлі-продажу добових курчат-бройлерів №11 від 12.03.2017р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.03.2019р. у даній справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 02.04.2019р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.04.2019р. у даній справі судом постановлено підготовче засідання відкласти на 23.04.2019р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.04.2019р. суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на 4 дні; підготовче засідання відкласти на 14.05.2019р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.05.2019р. суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на 21 день; підготовче засідання відкласти на 04.06.2019р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.06.2019р. суд постановив прийняти заяву Приватного підприємства “ГОВІ” (вх. №19529/19 від 14.05.2019р.) про зменшення розміру позовних вимог; подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням заяви Приватного підприємства “ГОВІ” (вх. №19529/19 від 14.05.2019р.) про зменшення розміру позовних вимог.
У вказаній заяві Позивач зменшує розмір позовних вимог і просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 150000грн. суми основного боргу за поставлений Позивачем та отриманий Відповідачем за Договором купівлі-продажу добових курчат-бройлерів №11 від 12.03.2017р. Товар, а також 45900грн. пені, 9536грн трьох відсотків річних та 33128,26грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку здійснення оплати за Договором купівлі-продажу добових курчат-бройлерів №11 від 12.03.2017р.
Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.06.2019р. судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 18.06.2019р.
В судовому засіданні 18.06.2019р. оголошувалась перерва в межах дня слухань до 16:00 год. 18.06.2019р.
Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд”.
Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Сторін в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.
Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.
Представник Позивача в судове засідання з'явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, надала оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви для огляду судом, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.
18.06.2019р. Позивачем подано до суду заяву (вх. №24932/19), у якій зазначає про повне погашення Відповідачем суми основного боргу, стягнення якої є предметом спору у даній справі та надає розрахунок пені за період з 07.03.2018р. по 07.03.2019р., згідно якого просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 45900грн. пені. З врахуванням вищенаведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 88564,26грн., з яких 45900грн. пені, 9536грн трьох відсотків річних та 33128,26грн. інфляційних втрат. Вказану заяву оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.
Окрім того, Позивачем подано до суду заяву (вх. №25060/19), у якій просить суд не враховувати допущені Позивачем у поданих до суду заявах описки, вважати за правильну суму боргу на другій сторінці позовної заяви суму 255000грн.; датою поставки - 24.11.2017р.; терміном сплати - 24.11.2017р., періодом, за який нараховується пеня - з 24.11.2017р. по 24.05.2018р., як вказано у позовній заяві. Вказану заяву оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.
В судове засідання після перерви представник Позивача не з'явилась.
Представник Відповідача в судове засідання не з'явилась, причин неявки суду не повідомила.
18.06.2019р. від Відповідача на адресу суду надійшла заява (вх. №25079/19), у якій просить суд долучити до матеріалів справи докази здійснення Відповідачем погашення суми основного боргу за Договором, стягнення якої є предметом спору у даній справі. Вказану заяву оглянуто судом та долучено до матеріалів справи. В судовому засіданні представник Позивача визнала вказаний факт.
Позиція Позивача:
Позивач з врахуванням поданої 14.05.2019р. за вх. №19529/19 заяви просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 150000грн. суми основного боргу за поставлений Позивачем та отриманий Відповідачем за Договором купівлі-продажу добових курчат-бройлерів №11 від 12.03.2017р. Товар, а також 45900грн. пені, 9536грн трьох відсотків річних та 33128,26грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку здійснення оплати за Договором купівлі-продажу добових курчат-бройлерів №11 від 12.03.2017р.
Позиція Відповідача:
Відповідач у відзиві вважає позов безпідставним, необґрунтованим та передчасним, оскільки ним здійснюється часткове погашення суми основного боргу за Договором, претензії про погашення боргу ним не отримано, більше того, Відповідач зазначає, що ним ініційована процедура мирного врегулювання спору між Сторонами. Також Відповідач просить суд застосувати до правовідносин, які виникли між Сторонами, наслідки спливу строку позовної давності за позовними вимогами про стягнення з Відповідача на користь Позивача пені.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників Учасників справи за наявними у справі матеріалами.
При цьому суд зазначає, що спір розглядається з врахуванням заяви Позивача від 14.05.2019р. вх. №19529/19 про зменшення розміру позовних вимог.
За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.
12.03.2017р. між Приватним підприємством «ГОВІ» (надалі - Позивач, Продавець) та Приватним підприємством «Ефективна відгодівля тварин - Захід» (надалі - Відповідач, Покупець) укладено договір на купівлю-продажу добових курчат-бройлерів №11 (далі - Договір), відповідно до якого (п.1.1. Договору) Продавець продає, а Покупець купує на умовах СРТ (вул.Хвильового 30/75, м.Львів) згідно Інкотермс 2010, добових курчат бройлерів кроссу «Кобб 500» та / чи «Росс - 308» надалі Товар.
Пунктом 3.1. Договору Сторонами встановлено, що Товар поставляється партіями в терміни та в кількості, зазначеними у Графіку поставки (посадки) курчат (Додаток №1). Графік поставки (посадки) може уточнюватися додатковими угодами.
Відповідно до пункту 3.2. Договору ризик випадкової загибелі або пошкодження Товару до моменту поставки несе Продавець. Всі права і ризики щодо Товару переходять до Покупця в момент підписання накладної.
Продавець поставляє Товар Покупцеві спеціальним автотранспортом, обладнаним пристроями життєзабезпечення курчат в дорозі, обробленим згідно чинного стандарту (п.п. 9.2 ДСТУ +2021: 2006). Вартість доставки товару додається до вартості курчат в рахунку-фактурі.
Згідно пункту 5.1. Договору ціна на кожну окрему партію Товару визначається і вказується в рахунках-фактурах Продавця, які складаються при поставці кожної окремої партії Товару і є невід'ємною частиною цього контракту.
Пунктом 5.2. Договору встановлено, що у вартість товару в рахунку-фактурі розписано окремо вартість транспортування та вартість вакцинації понесені Продавцем виходячи з умов поставки Товару.
Відповідно до пункту 6.1. Договору оплата за Товар здійснюється на умовах 50% передоплати загальної вартості партії Товару за 8 днів до дня закладки яєць на інкубацію; 50% оплати загальної вартості партії Товару до дня відвантаження курчат до клієнта.
Згідно пункту 8.1. Договору Продавець і Покупець повинні зробити все можливе для того, щоб врегулювати можливі конфлікти шляхом переговорів.
У випадку, якщо сторони не змогли досягти загальної згоди, такі суперечки повинні бути вирішені в судовому порядку (п.8.2. Договору).
Пунктом 10.6. Договору встановлено, що у разі затримки оплати за Товар. Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі 0,1% за кожен день прострочення від суми несплаченого Товару.
Вказаний Договір підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.
В подальшому, Додатками від 12.03.2017р. №1, від 19.05.2017р. №2, від 21.07.2017р. №3, від 23.09.2017р. №4, від 24.11.2017р. №5 Сторонами погоджувалась дата закладки яєць, дата поставки партії Товару, її обсяги та ціна.
Вказані Додатки підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.
В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що на підставі Довіреності на отримання товарно-грошових цінностей від 24.11.2017р. №66 згідно Видаткової накладної від 24.11.2017р. №ГО-0000148 Позивачем поставлено, а Відповідачем прийнято Товар за Договором на загальну суму 367500грн.
Вказану видаткову накладну підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.
24.11.2017р. Позивачем Відповідачу виставлено Відповідачу до оплати Рахунок-фактуру №ГО-0000153 на суму 367500грн.
Факт здійснення поставки Позивачем Товару за Договором підтверджується також Товарно-транспортною накладною від 24.11.2017р. №107, на якій наявний завірений відтиском печатки Відповідача підпис відповідальної особи про прийняття партії Товару за Договором, а також Актом приймання-передачі добового молодняка курчат-бройлерів від 24.11.2017р. б/н, за яким Позивач передав, а Відповідач прийняв Товар за Договором без зауважень щодо якісних чи кількісних його характеристик.
Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань щодо оплати поставленого за Договором Товару належним чином не виконано, сплачено на користь Позивача 217500грн., внаслідок чого утворився борг з оплати поставленого за Договором Товару в розмірі 150000грн.
Позивач зазначає, про те, що з метою досудового врегулювання спору звертався до Відповідача засобами електронного зв'язку із Претензією із вимогою про погашення боргу за Договором. Відповідачем вказану Претензію залишено без відповіді та реагування. Докази повного чи часткового задоволення Відповідачем Претензії суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
З підстав наведеного Позивач, з врахуванням заяви від 14.05.2019р. вх. №19529/19 про зменшення розміру позовних вимог, просив суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 150000грн. суми основного боргу з поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем Товару за Договором. Окрім того, за порушення поряду та строку здійснення оплати поставленого за Договором Товару Позивач просив суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 45900грн. пені за період з 24.11.2017р. по 24.05.2018р., а також 9536грн трьох відсотків річних та 33128,26грн. інфляційних втрат за період з 24.11.2017р. по 22.02.2019р.
02.04.2019р. за вх. №13772/19 Відповідачем подано до суду Відзив на позовну заяву від 27.03.2019р. б/н, у якому вважає позов безпідставним, необґрунтованим та передчасним, оскільки ним здійснюється часткове погашення суми основного боргу за Договором, претензії про погашення боргу ним не отримано, більше того, Відповідач зазначає, що ним ініційована процедура мирного врегулювання спору між Сторонами. Також Відповідач у поданому Відзиві просить суд застосувати до правовідносин, які виникли між Сторонами, наслідки спливу строку позовної давності за позовними вимогами про стягнення з Відповідача на користь Позивача пені.
Окрім того, 14.05.2019р. за вх. №19260/19 Відповідачем подано заяву, у які просить суд застосувати до правовідносин, які виникли між Сторонами, наслідки спливу строку позовної давності за позовними вимогами про стягнення з Відповідача на користь Позивача пені.
12.04.2019р. Позивачем за вх. №15666/19 подано до суду Відповідь на відзив від 10.04.2019р. вих. №28, у якій, в спростування доводів Відповідача, покладених ним в основу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог покликається на те, що Позивачем було скеровано Відповідачу Претензію про погашення суми боргу за Договором, однак останнім таку залишено без відповіді та належного реагування.
Щодо заперечень Відповідача про передчасність звернення Позивача до суду з підстав здійснення Відповідачем часткових оплат поставки Позивач зазначає, що порядок і строк здійснення оплати поставки Товару за Договором встановлено Сторонами у Договорі, а здійснення Відповідачем неспіврозмірних із розміром заборгованості оплати протягом двох років з моменту настання строку оплати поставки не може свідчити про зміну Сторонами порядку і строку здійснення такої оплати.
Також Позивач спростовує доводи Відповідача щодо ненадання доказів розрахунку штрафних санкцій за порушення порядку і строку здійснення оплати поставки за Договором та просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача пеню за період з 24.11.2017р. по 24.05.2018р.
18.06.2019р. Позивачем подано до суду заяву (вх. №24932/19), у якій, серед іншого зазначає про повне погашення Відповідачем суми основного боргу, стягнення якої є предметом спору у даній справі. Вказану заяву оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.
Відповідачем 18.06.2019р. за вх. №25079/19 подано до суду заяву, у якій просить суд долучити до матеріалів справи докази погашення Відповідачем суми основного боргу, стягнення якого є предметом спору у даній справі.
Із долучених до матеріалів вказаної заяви копій Платіжних доручень від 16.05.2019р. №7390 на суму 20000грн., від 23.05.2019р. №7445 на суму 20000грн., від 27.05.2019р. №7483 на суму 20000грн., від 03.06.2019р. №7531 на суму 20000грн., від 07.06.2019р. №7586 на суму 20000грн., від 10.06.2019р. №7592 на суму 20000грн. та від 11.06.2019р. №7900грн. на суму 30000грн., Відповідачем станом на час подання до суду заяви повністю погашено суму основного боргу в розмірі 150000грн., стягнення якої, з урахуванням поданої 14.05.2019р. за вх. №19529/19 заяви про зменшення розміру позовних вимог, є предметом спору у даній справі.
З даного приводу суд зазначає наступне.
Приписами п.2 ч.1 ст.231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 4.4. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», що господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент відкриття провадження та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
В судовому засіданні суд роз'яснив представникам Учасників справи наслідки закриття провадження у справі, зокрема, що згідно ч.3. ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Нормою ч.4 ст.231 ГПК України визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що предмет спору в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 150000грн. суми основного боргу припинив своє існування після відкриття провадження у справі, що має наслідком закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв'язку із відсутністю предмета спору.
У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).
Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Щодо вимог Позивача про стягнення з Відповідача 45900грн. пені за вказаний у позовній заяві період - з 24.11.2017р. по 24.05.2018р. (з врахуванням, в тому числі, заяви від 18.06.2019р. вх.№25060/19 про помилковість зазначення періоду розрахунку пені у заяві від 18.06.2019р. №24932/19 та у відповіді на відзив) суд зазначає наступне.
Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно положень ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).
Частиною 1 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією (ч.ч. 6, 7 ст. 231 Господарського кодексу України).
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.ч. 1 і 2 ст. 551 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Пунктом 10.6. Договору встановлено, що у разі затримки оплати за Товар. Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі 0,1% за кожен день прострочення від суми несплаченого Товару.
Перевіривши правильність розрахунку пені за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано встановлений законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань'максимально допустимий розмір пені. З підстав наведеного сума належної до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором товару за вказаний Позивачем період становить 57881,63грн.
14.05.2019р. за вх. №19260/19 Відповідачем подано заяву, у які просить суд застосувати до правовідносин, які виникли між Сторонами, наслідки спливу строку позовної давності за позовними вимогами про стягнення з Відповідача на користь Позивача пені.
Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Приписами статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частиною п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Згідно приписів ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до ч.4 названої статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, строк виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого за Договором згідно Видаткової накладної від 24.11.2017р. №ГО-0000148 Товару настав 24.11.2017р., а відтак, Позивачем правомірно нараховано Відповідачу пеню за період з 24.11.2017р. по 24.05.2018р.
В той же час, як вбачається із відмітки календарного штемпеля відділення поштового зв'язку на поштовому конверті №8010004883017, позовну заяву Позивачем подано до суду 04.03.2019р.
З врахуванням вищенаведеного, а також встановленого приписами ч.6 ст.232 ГК України періоду нарахування пені, визначеного приписами пункту 1 ч.2 ст.258 ЦК України строку позовної давності за позовними вимогами про стягнення штрафних санкцій, а також дати подання позову до суду та заяви Відповідача від 14.05.2019р. вх. №19260/19 про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд дійшов висновків про порушення права Позивача на своєчасну і повну оплату поставленого за Договором Товару, часткового пропуску строку позовної давності за зверненням до суду із позовними вимогами про стягнення пені за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленого за Договором Товару за період з 24.11.2017р. по 03.03.2018р., а відтак, наявність правових підстав до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені за період з 04.03.2018р. по 24.05.2018.
Здійснивши перерахунок суми належної до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені з врахуванням вищенаведених доводів судом встановлено, що така становить 27948грн.
З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 45900грн. пені підлягають до задоволення частково шляхом стягнення 27948грн. пені. В решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити у зв'язку із пропуском строку позовної давності за зверненням до суду із позовними вимогами про стягнення штрафних санкцій.
Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.
Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, сума належних до стягнення з Відповідача на користь Позивача трьох відсотків річних за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором Товару за вказаний Позивачем період становить 12484,30грн., інфляційних втрат 38687,98грн.
З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 9536грн. 3% річних та 33128,26грн. інфляційних втрат за період з 24.11.2017р. по 22.02.2019р. є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі в межах заявлених позовних вимог.
При цьому суд зазначає про те, що суд самостійно не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача трьох відсотків річних та інфляційних втрат за порушення порядку і строку оплати поставленої за Договором електричної енергії Позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд також бере до уваги позицію ЄСПЛ, зазначену у п.58. рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України», де зазначено, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку виконання зобов'язання, щодо оплати Товару за Договором, враховуючи погашення Відповідачем суми основного боргу після відкриття провадження у справі, перевіривши розрахунок нарахованих сум пені, 3% річних та інфляційних втрат за заявлені Позивачем періоди, суд дійшов висновків про те, що позов слід задоволити частково, стягнути з Відповідача на користь Позивача 27948грн. пені, 9536грн. 3% річних та 33128,26грн. інфляційних втрат та закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 150000грн. суми основного боргу у зв'язку із відсутністю предмета спору. В решті в позові слід відмовити у зв'язку із пропуском строку позовної давності за зверненням до суду із позовними вимогами про стягнення штрафних санкцій.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Нормою статті 7 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2019 рік» установлено у 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1921 гривня.
Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 5153,47грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору. Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору Позивачем станом на час розгляду справи по суті суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
Як доказ сплати судових витрат Позивач подав Платіжне доручення від 28.02.2019р. №180 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 5153,47грн. Оригінал вказаного платіжного доручення є додатком №2 до позовної заяви.
При цьому сума позовних вимог при поданні позовної заяви до господарського суду складала 343564,26грн., а судового збору за такі вимоги - 5153,47грн. З врахуванням поданої Позивачем Заяви від 14.05.2019р. вх. №19529/19 про зменшення розміру позовних вимог ціна позову становить 238564,26грн., а відтак, сума судового збору за такі позовні вимоги складає 3578,46грн.
Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно до п.п.1, 5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Враховуючи наведене суд зазначає, що сума позовних вимог, за яким провадження підлягає закриттю становить 150000грн., сума судового збору за такі позовні вимоги - 2250грн.
З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 1328,46грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1059,18грн. судового збору, в решті судові витрати залишити за Позивачем.
Окрім того, суд зазначає про те, що Позивач наділений правом на повернення з Державного бюджету України судового збору 3825,01грн. (1575,01грн. у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог + 2250грн. у зв'язку із закриттям провадження у справі).
З підстав відсутності клопотання Позивача про повернення сплаченого за подання позовної заяви до суду судового збору у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення. Проте, вказане не позбавляє Позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 547, 549, 551, 610-612, 627, 629, 632, 655691, 692 Цивільного кодексу України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Ефективна відгодівля тварин - Захід» (79068, Львівська область, м.Львів, вул.Хвильового, буд.30, кв.75; ідентифікаційний код 33420204) на користь Приватного підприємства «ГОВІ» (80046, Львівська область, Сокальський район, с.Жужеляни, вул.Першого Травня, буд.46; ідентифікаційний код 20770600) 27948грн. пені, 9536грн. 3% річних, 33128,26грн. інфляційних втрат та 1059,18грн. судового збору.
3. Провадження у справі в частині стягнення з Приватного підприємства «Ефективна відгодівля тварин - Захід» (79068, Львівська область, м.Львів, вул.Хвильового, буд.30, кв.75; ідентифікаційний код 33420204) на користь Приватного підприємства «ГОВІ» (80046, Львівська область, Сокальський район, с.Жужеляни, вул.Першого Травня, буд.46; ідентифікаційний код 20770600) 150000грн. суми основного боргу закрити.
4. В решті позову відмовити.
5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
6. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.
7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 21.06.2019р.
Головуючий суддя Фартушок Т. Б.