вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"13" червня 2019 р. м. Київ Справа № 911/2847/18
Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., при секретарі судового засідання Брунько А.І., розглянув за правилами загального позовного провадження матеріали справи заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області (Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка) в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеки) (м. Київ) до Приватного підприємства "Автомагістраль" (Київська обл., Вишгородський р-н, с. Синяк) про стягнення 3438,03 грн
за участю представників:
від позивача: не прибув;
від відповідача: Корзаченко В.М. - ордер серії КС №266190 від 09.10.2017;
від прокуратури: Набок Ю.В. - службове посвідчення №044829 від 16.11.2016.
Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області подав до господарського суду позов в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеки) (далі - позивач) про стягнення з Приватного підприємства "Автомагістраль" (далі - відповідач) 3438,03 грн плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування.
В обгрунтування підстав позову вказано, що посадовими особами Управління Державної служби України з безпеки на транспорті у Вінницькій області було складено акт № 0017518 та довідку № 0004117 у зв'язку з виявленням на відповідному транспортному засобі, що належить Приватному підприємству "Автомагістраль", перевищення навантаження на строєну вісь з одиночними шинами на 1,40 тони, чим було завдано збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.
Ухвалою від 29.01.2019 Господарський суд Київської області відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду в підготовчому засіданні на 21.02.2019.
18.02.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 15.02.2019.
21.02.2019 відповідач надіслав до суду клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою від 21.02.2019 Господарський суд Київської області продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 04.04.2019.
01.04.2019 до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив від 21.03.2019 вих. №5Г-18.
04.04.2019 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою від 04.04.2019 Господарський суд Київської області відклав підготовче засідання на 18.04.2019.
18.04.2019 Господарський суд Київської області протокольною ухвалою відклав підготовче засідання на 02.05.2019.
Ухвалою від 02.05.2019 Господарський суд Київської області закрив підготовче провадження та, з урахуванням ухвали від 07.05.2019, призначив справу до судового розгляду по суті на 21.05.2019.
24.05.2019 до суду від прокуратури надійшло клопотання від 17.05.2019 вих. № 5Г-18 про приєднання до матеріалів справи документів.
В судовому засіданні 21.05.2019 Господарський суд Київської області оголосив перерву в судовому засіданні на 13.06.2019.
11.06.2019 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення від 05.06.2019 щодо неналежності позивача та наданих ним копій доказів.
Представник позивача в судове засідання не прибув, свою позицію з приводу заявленого прокурором позову до суду не висловив, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений вчасно та належним чином, доказом чого є поштове повідомлення про вручення поштового відправлення.
Прокурор в засіданні суду позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням відповіді на відзив від 21.03.2019 вих. №5Г-18.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 15.02.2019 та письмових поясненнях від 05.06.2019.
В процесі розгляду справи суд розглянув клопотання прокуратури від 17.05.2019 вих. № 5Г-18 про долучення до матеріалів справи документів, що надійшли до суду після закриття підготовчого провадження у справі, а саме 24.05.2019, та дійшов висновку про залишення його без розгляду з огляду на таке.
Як зазначено в ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч.ч. 4, 5 ст. 80 ГПК України).
Згідно з ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Приписами ч. 1 ст. 118 ГПК України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Відповідно до ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
За ч. 2 ст. 118 ГПК України унормовано, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
У клопотанні від 17.05.2019 вих. № 5Г-18 прокурор наголошує, що необхідність звернення до суду з клопотанням про долучення до матеріалів справи письмових доказів виникла після ознайомлення прокурора із відзивом відповідача на позовну заяву, в якому вказано про розбіжності у поданих прокурором на обгрунтування заявлених вимог документах.
Разом з тим, суд зважає на той факт, що відзив на позовну заяву відповідачем було направлено прокурору ще 15.02.2019 та вже 21.03.2019 прокурором було підготовлено та подано до суду відповідь на відзив за вих. № 5Г-18.
Ухвалою від 02.05.2019 Господарський суд Київської області закрив підготовче провадження, що унеможливлює подачу будь-яких доказів до суду без заявлення клопотання про поновлення строку на вчинення процесуальної дії, стосовно якої було пропущено строк.
Таким чином, враховуючи, що у прокурора було достатньо часу з моменту отримання відзиву на позовну заяву до закриття підготовчого провадження у справі подати клопотання про долучення документів до матеріалів справи, однак вказане клопотання ним було подане після закінченння процесуального строку, встановленого законом, та без клопотання про його поновлення судом, суд залишає клопотання прокуратури від 17.05.2019 вих. № 5Г-18 про долучення до матеріалів справи документів без розгляду на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.
Заслухавши пояснення представника відповідача та прокурора, дослідивши наявні в матеріали справи докази, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, господарський суд, -
Як вбачається з матеріалів справи, 05.10.2017 посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області було проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом на а/д М21 Житомир-Могилів-Подільський та встановлено, що транспортним засобом марки DАF FT XE 105.410, н/п FELDBINDER EUT 34.3, номерний знак НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , було вчинено порушення ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 вищеназваного закону, а саме: надання послуг з перевезення вантажів (мінеральний порошок) згідно ТТН №1194 від 04.10.2017, відправник ТОВ "Скала-Подільський спецкар'єр", одержувач ТОВ "Будівельна Україна", без оформлення документа про внесення плати за проїзд великовагових транспортних засобів. Перевірку було оформлено актом від 05.10.2017, від надання пояснень по якому та від його підпису водій транспортного засобу відмовився.
Складенню актв передували дії Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області щодо проведення зважування автомобіля марки DАF модель FT XE 105.410, реєстраційний номер НОМЕР_1 та причіпа (напівпричіпа) марки FELDBINDER EUT, модель EUT 34.3, реєстраційний номер НОМЕР_2 , які належать перевізнику - Приватному підприємству "Автомагістраль", за результатами якого було встановлено перевищення навантаження на строєну вісь з одиночними шинами на 1,40 тони, що зафіксовано актом №0017518 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 05.10.2017.
На підставі вищевказаного акту Управлінням Укртрансбезпеки у Вінницькій області було складено довідку №0004117 про результатти здійснення габаритно-вагового контролю та розрахунок №0017518 від 05.10.2017 плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування згідно ТТН від 04.10.2017 №1194 в розмірі 108,80 євро, що станом на дату розрахунку за курсом Національного Банку України (надалі-НБУ) еквівалентно 3438,03 грн.
Відтак, прокурор при звернення до суду з даним позовом просить стягнути з відповідача 3438,03 грн плати за проїзд великовагового транспортного засобу автомобільними дорогами загального користування.
В обгрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що листом Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області від 10.10.2017 вих. № 19/4287-17 відповідач був поінформований про необхідність своєчасної сплати вищевказаної суми на відповідні рахунки Головного управління Державного казначейства у Вінницькій області, однак плата за проїзд відповідачем не вносилась, що підтверджується листом Приватного підприємства "Автомагістраль" від 22.05.2018 вих. № 373.
Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, прокурор посилається на Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека), яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення), та стверджує, що згідно з п. 1 зазначеного Положення Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" та п.п. 2, 15, 27 п. 5 Положення, Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює, серед іншого, державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Зважаючи на викладене, Державна служба України з безпеки на транспорті є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах, однак за твердження прокурора, з часу встановлення порушення - 05.10.2017 досі не вжито заходів цивільно-правового характеру щодо стягнення з відповідача плати за проїзд великовагового транспорту в сумі 3438,03 грн, що свідчить про неналежне здійснення нею захисту інтересів держави, що є підставою для органів прокуратури для звернення до суду з даним позовом у порядку ст. 23 Закону україни "Про прокуратуру".
Також прокурор вказує, що як вбачається з листа Укртрансбезпеки від 943/05/14-18 від 04.04.2018, остання не зверталась раніше з позовом до ПП "Автомагістраль" про стягнення плати за проїзд великовагового транспорту автомобільними дорогами загального користування, у зв'язку з відсутністю повноважень на звернення до суду, що також підтверджено постановою Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.06.2018 у справі №820/1203/17.
Прокурор зазначає. що підставою представництва у суді інтересів держави у даній справі є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 2 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
У даних правовідносинах, як стверджує прокурор, орган державної влади, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у сфері дорожнього руху, не здійснює свої владні повноваження по стягненню з відповідача плати за проїзд автомобільними дорогами транспортним засобом, вагові параметри якого перевищують нормативні.
У зв'язку з вказаним, прокурор відповідно до положень ст.131-1 Конституції України та ч. 2 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" звертається до господарського суду за захистом державних інтересів в особі Державної служби України з безпеки на транспорті як позивача у справі.
Доцільність застосування представницьких повноважень прокурором у вказаній сфері обумовлена, зокрема, актуальністю питань із застосування заходів збереження автомобільних доріг від руйнування, забезпечення безпеки перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом та наповнення дохідної частини Державного бюджету України.
Порушення інтересів держави у даному випадку, як зазначає прокурор, полягає у ненадходженні до Державного бюджету України коштів у вигляді плати за проїзд дорогами загального користування та не вжиття органами Укртрансбезпеки заходів щодо стягнення такої плати в примусовому порядку, що потребує захисту вказаних інтересів держави прокурором шляхом пред'явлення відповідного позову до господарського суду.
Підставою даного позову, за твердженням прокурора, є несплата відповідачем плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом, яка за своєю правовою природою є не штрафною санкцією, а є сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.
Обгрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилається також на ч. 3 ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", ст. 33 Закону України "Про автомобільні дороги", ч. 2 ст. 29 Закону України "Про дорожній рух", п.п. 2, 3, 21, 26, 27, 41 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879, п.22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, п. 16 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних перехздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 №198, п. п. 2, 3, 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №30..
З підстав, наведених у відзиві на позовну заяву від 15.02.2019 та письмових поясненнях від 05.06.2019, відповідач не визнає заявлені позовні вимоги. При цьому, твердження відповідача обгрунтовані тим, що вимога прокурора про стягнення з нього кошів в розмірі 108,80 євро, що еквівалентно 3438,03 грн, є безпідставною, оскільки не грунтується на належних доказах у справі.
Як вказує відповідач, посадовими особами позивача було проведено перевірку його транспортного засобу, який здійснював перевезення вантажу за маршрутом Скала-Подільська - м. Бердичів (272 км), за результатами якої було виявлено перевищення вагових обмежень проїзду автомобільними дорогами загального користування. Проте позивач не довів, що ваги, якими здійснювався точний габаритно-ваговий контроль, є на балансі в Укртрансбезпеці, позивачем не надано доказів їх сертифікації, калібрування і повірки, а документи, складені посадовими особами позивача після зважування, як-то довідка №004117, акт №0017518 та розрахунок №0017518 від 05.10.2017, не містять будь-яких даних про назву та технічні характеристики вагового комплексу, за допомогою якого здійснювалося зважування транспортного засобу відповідача.
Надану прокурором до суду нечитабельну копію свідоцтва про повірку засобу вимірювальної техніки, відповідач вважає неналежним доказом у справі, яким міг бути посвідчений факт здійснення габаритно-вагового контролю транспортного засобу сертифікованим обладнанням, оскільки за наявності двох, трьох чи більше аналогічних вагів на балансі Укртрансбезпеки достатньо надати суду свідоцтво про повірку одних з них, хоча насправді могли в той час бути використані зовній інші, схожі ваги, які не мали відповідної повірки.
Також відповідач вказує, що доданий прокурором до позову акт №017518 від 05.10.2017, який був покладений в основу розрахунку, так як і довідка результатів здійснення контролю, не містять, зокрема, точного місця встановлення вагів автомобільних пересувних на автодорозі, схеми організації дорожнього руху під час під'їзду до пункту та виїзду з нього та доказів щонайменшого погодження з власником автомобільної дороги - Службою автомобільних доріг у Вінницькій області та уповноваженими підрозділами Національної поліції України - Головним управлінням Національної поліції у Вінницькій області, що може свідчити про те, що ваги пересувні автомобільні, якими зважували транспортний засіб відповідача, були встановлені з порушенням вимог чинного законодавства, а саме самовільно підрозділом Укртрансбезпеки.
Окрім іншого, за твердженням відповідача, довідка про результати здійснення габаритно-вагового контролю №0004117 від 05.10.2017 не відповідає вимогам п. 18 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879, оскільки не містить точного часу та точного місця проведення габаритно-вагового контролю транспортного засобу відповідача, не містить підпису водія та йому не вручалася.
Відповідач також вважає спірною обставиною, яка підлягає встановленню в процесі судового розгляду справи, і правомірність визначення (розрахунку) територіальними органами Укртрансбезпеки розміру плати за проїзд його транспортним засобом, оскільки вважає, що вказана плата розрахована не з урахуванням точних даних, які мають бути враховані у розрахунку плати, а на припущеннях.
Разом з тим, відповідач зауважує, що прокурором не доведено наявність підстав для представництва інтересів держави саме в особі визначеного прокурором позивача у даній справі, та що цей позивач не здійснює або неналежним чином здійснює захист інтересів держави у спірних правовідносинах.
Прокурор згідно з відповіді на відзив від 21.03.2019 вих. №5Г-18 не погодився із твердженнями відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, зокрема з тих підстав, що відповідач не оскаржував в установленому законом порядку складені Укртрансбезпекою документи з підстав порушення працівниками контролюючого органу його прав при проведенні зважування транспортного засобу.
При цьому, прокурор вказав, що Порядком габаритно-вагового контролю не визначено вимог щодо зазначення у акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування заводського номера вагів, якими здійснювалося зважування транспортного засобу. Щодо довідки №0004117 про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 05.10.2017, то в ній зазначено, що водій від підпису та одержання копії довідки відмовився, а Порядком габаритно-вагового контролю не передбачено залучення свідків для підтвердження факту відмови водія від підпису чи отримання довідки.
Прокурор зазначив, що зважування транспортного засобу відповідача було проведено вагами на які виписано свідоцтво про повірку засобу вимірювальної техніки №34-00/2529 від 22.06.2017, однак процедура здійснення габаритно-зважувального контролю, яка регламентується Порядком габаритно-вагового контролю, не визначає обов'язковим до складання чи видачі ваговим комплексом в ході зважування талону та не покладає на посадових осіб органу державного контролю обов'язку додавати його до матеріалів перевірки.
Поряд з цим, прокурор вважає, що правомірність визначення позивачем плати за проїзд автомобільним транспортом відповідача не є спірною обставиною, яка підлягає встановленню в процесі розгляду справи, оскільки дані для розрахунку позивачем було взято з ТТН № 1194 від 04.10.2017, наданої відповідачем.
Оцінивши всі обставини в сукупності згідно з поданих учасниками процесу до справи доказів, господарський суд встановив наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 ГПК України).
Як зазначено у п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справах "Менчинська проти Російської Федерації" (MENCHINSKAYA v. RUSSIA, рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35), "Корольов проти Російської Федерації" (KOROLEV v. RUSSIA, рішення від 01.04.2010, заява № 5447/03, пункт 33) ЄСПЛ висловив таку позицію: "Сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно ".
Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
ЄСПЛ зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06.12.2007).
Тлумачення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, з урахуванням практики ЄСПЛ, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).
У справі, що розглядається, прокурор, посилаючись на положення ст. 131-1 Конституції України та ч. 2 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", обґрунтував порушення інтересів держави та, відповідно, наявність підстав для звернення до суду з позовом про захист державних інтересів, зокрема, ненадходженням до державного бюджету коштів у вигляді плати за проїзд дорогами загального користування та, у зв'язку із нездійсненням органом, уповноваженим на виконання функцій у спірних правовідносинах, своїх владних повноважень по стягненню вищевказаної плати.
Як вже зазначалося судом, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" унормовано, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Така правова позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.07.2018 у справі №822/1169/17, від 24.10.2018 у справі №304/1196/16-ц, від 21.12.2018 у справі №922/901/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18 та від 01.11.2018 у справі №910/18770/17.
Слід зважати, що згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади", було утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті та Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 було затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення).
У п. 1 Положення вказано, що Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Основними завданнями Укртрансбезпеки, зокрема, є реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (п. 4 Положення).
Згідно з пп. 15, 27 п.5 Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, а також здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи (п. 8 Положення).
Серед матеріалів позовної заяви наявний лист Укртрансбезпеки від 04.04.2018 вих. № 943/05/14-18, адресований прокурору Київської області Чібісову Д.О., про розгляд можливості щодо представництва інтересів держави в особі Укртрансбезпеки в суді з питання стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами. В обґрунтування представництва зазначено, що положення нормативно-правових актів, якими керується Державна служба України з безпеки на транспорті та його територіальні органи, зокрема пп.15, 27 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103, не передбачають право Укртрансбезпеці звертатися з позовом щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові параметри яких перевищують нормативні.
Вказаний лист прокуратура Київської області листом від 19.04.2018 №05/1-869вих.18 перенаправила для розгляду керівнику Києво-Святошинської місцевої прокуратури щодо вжиття ним заходів реагування, спрямованих на примусове стягнення з відповідача плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.
Разом з тим, необхідно звернути увагу, що постановою Кабінету Міністрів України №320 від 25.04.2018 було внесено зміни до пп. 27 п.5 Положення, якими після слова нарахування доповнено словами: "вживає заходів щодо стягнення", які набрали чинності 03.05.2018. В свою чергу, прокурор звернувся із вказаним позовом до суду 17.12.2018, що підтверджується відбитком поштового штемпеля на конверті, у якому позовні матеріали були скеровані заступником керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури до Господарського суду Київської області.
Отже, відповідно до положень п.1, пп. 27 п.5 Положення, Закону України "Про автомобільний транспорт" інших підзаконних нормативно-правових актів про автомобільний транспорт, станом на 03.05.2018 Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) вже була уповноважена здійснювати не тільки нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю, а й вживати заходи щодо стягнення нарахованої плати, і вказані повноваження випливають з покладених на неї завдань щодо державного контролю за додержанням вимог законодавства про автомобільний транспорт.
При зверненні до суду із вказаним позовом заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури зазначив, що порушення інтересів держави полягає у тому, що плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, у сумі 3438,03 грн залишилася не відшкодованою державі. При цьому, Укртрансбезпекою як уповноваженим суб'єктом владних повноважень захист державних інтересів (вчинення процесуальних дій щодо подачі позову до суду про стягнення з відповідача відповідної плати) не здійснювався.
Водночас, господарський суд вважає необхідним зауважити на тому, що саме лише посилання прокурора в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття позовної заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).
Натомість, прокурором до позовної заяви вищеназваних доказів подано не було.
В той же час, суд зазначає, що підстави представництва прокурором інтересів держави з'ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.
Чинний ГПК України (п. 4 ч. 5 ст. 174) визначає, що за відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави суддя повертає позовну заяву прокурору на стадії вирішення питання про прийняття позовної заяви до розгляду, тобто, до відкриття провадження у справі.
Однак серед підстав для залишення позову без розгляду після відкриття провадження у справі, які визначено у ст. 226 ГПК України, не передбачено такого випадку як відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави (що було виявлено після відкриття провадження у справі).
Разом з тим, у разі вирішення спору по суті безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави може бути підставою для скасування судового акта у випадку, коли законних підстав для такого представництва явно не було, що свідчить про порушення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, з чим погодився і Верховний Суд у постанові від 21.12.2018 у справі № 922/901/17.
На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку, що прокурор при зверненні з позовом до суду не підтвердив наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі, оскільки при розгляді справи було встановлено, що заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури не надав суду доказів, якими підтверджується не здійснення або неналежним чином здійснення позивачем владних повноважень у сфері контролю за додержанням вимог законодавства про автомобільний транспорт.
З огляду на викладене, суд вказує про необхідність відмови в задоволенні позову з цих підстав.
Окрім іншого, суд вважає за доцільне вказати і про встановлення ним підстав для відмови в задоволенні позові у зв'язку з недоведеністю прокурором заявлених в суді позовних вимог з посиланням на належні та допустимі докази у справі.
Так, ч. 2 ст. 29 Закону України "Про дорожній рух" передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів.
У відповідності до вимог ч. 1 та ч. 4 ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
Частиною 2 ст. 49 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначено, що водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
За порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт").
Згідно з п. 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.
Транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху (п. 3 зазначених Правил).
Пунктом 22.5 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, визначено, що за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування" від 27.06.2007 № 879 було затверджено Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - Порядок № 879).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 879 дозвіл на рух - єдиний уніфікований документ, що видається уповноваженим органом відповідно до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30 "Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами", після внесення в установлених порядку і розмірі плати за проїзд таких транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, в якому визначаються умови експлуатації транспортних засобів протягом певного часу за встановленим маршрутом і який дає право на проїзд за таких умов.
Відповідно до п. 4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567), державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з п. 15 Порядку № 1567, під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Пункт 21 Порядку № 1567 передбачає, що у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідачем було здійснено перевезення, при якому осьове навантаження на вісь тягача транспортного засобу становило 6,90/9,70/23,40 при нормативно допустимому 11,00/11,00/22,00, без дозволу, який дає право на рух автодорогами України, виданого уповноваженим компетентним органом.
У зв'язку з встановленням посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області за результатами габаритно-вагового контролю транспортного засобу відповідача, перевищення встановленого осьового навантаження, ними було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом від 05.10.2017, довідку №0004117 про результатти здійснення габаритно-вагового контролю та розрахунок №0017518 від 05.10.2017 плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування згідно ТТН від 04.10.2017 №1194. На підставі вищевказаних документів посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області відповідачу було нараховано до сплати 108,80 євро, що станом на дату розрахунку (05.10.2017) за курсом НБУ еквівалентно 3438,03 грн.
Як вбається з листа Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області від 10.10.2017 вих. №19/4287-17, акт, довідка та розрахунок були направлені на адресу відповідача у справі.
Відповідач отримання листа від 10.10.2017 вих. №19/4287-17 не заперечив, про що вказав у іншому листі від 22.05.2018 вих. №373, направленому заступнику начальника Вишгородського відділу місцевої прокуратури, однак з оплатою не погодився, зокрема, з тих підстав, що надіслані документи не містили належних доказів перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів.
В процесі розгляду справи відповідач неодноразово вказував на відсутності в матерілах справи належних документів, які б підтвержували правомірність проведення посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області зважування його транспортного засобу, та звертав увагу на відсутність документа, який би підтверджував проходження вагами, які були використані для проведення габаритно-вагового контролю, періодичної повірки, оскільки копія свідоцтва про повірку засобу вимірювальної техніки, яка наявна в матеріалах справи, на думку відповідача, не може засвідчувати вищевказаного факту, з огляду на те, що в акті перевірки, довідці №0004117 від 05.10.2017 та розрахунку №0017518 від 05.10.2017, відсутні посилання на ідентифікуючі дані вагів, які були використані при проведенні зважування, та стосовно яких прокурором було подано до суду свідоцтво про повірку.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зазначити, що приписами п. п. 12-14 Порядку № 879 передбачено, що вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології. Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані. Вимоги до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю визначаються Мінінфраструктури.
Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.07.2016 №255 було затверджено Вимоги до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування (далі - Вимоги №255).
Зазначені Вимоги №255 встановлюють вичерпний перелік облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування.
Як вбачається з матеріалів справи, габаритно-ваговий контроль транспортного засобу, за результатами якого складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом від 05.10.2017, був здійснений на пересувному пункті габаритно-вагового контролю.
Пунктами 1-2 розділу ІІ Вимог №255 передбачено, що габаритно-ваговий контроль пересувними пунктами здійснюється на спеціально обладнаних ділянках доріг I - IV категорій. Пересувний пункт габаритно-вагового контролю влаштовується на автомобільних дорогах загального користування з урахуванням параметрів видимості для певної категорії дороги згідно з вимогами ДБН В.2.3-4:2015 "Автомобільні дороги. Частина I. Проектування. Частина II. Будівництво" у спеціально обладнаних для проведення габаритно-вагового контролю місцях або на майданчиках для відпочинку, стоянках та майданчиках для короткочасної зупинки автомобілів, обладнаних перехідно-швидкісними смугами.
Згідно із пп. 8 п. 5 розділу ІІ Вимог №255 передбачено, що пересувний пункт повинен бути укомплектований таким технічним обладнанням, зокрема комплектом пересувних автомобільних ваг для осьового зважування транспортних засобів у русі, до складу якого входять дві вагові платформи, ваговий індикатор у футлярі та чотири вирівнювальні доріжки, свідоцтвом про повірку ваг та свідоцтвом про державну метрологічну атестацію.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що 01.01.2016 набрав чинності Закон України "Про метрологію та метрологічну діяльність", яким поняття "метрологічна атестація" не визначене.
Пунктом 9 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" (пункт набрав чинності 03.07.2014) встановлено Кабінету Міністрів України до набрання чинності цим Законом: забезпечити прийняття технічних регламентів, вимогам яких відповідно до цього Закону повинні відповідати засоби вимірювальної техніки; забезпечити призначення органів з оцінки відповідності для проведення оцінки відповідності засобів вимірювальної техніки вимогам технічних регламентів; подати до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом; забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом; забезпечити приведення своїх нормативно-правових актів, а також нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України № 94 від 13.01.2016 було затверджено Технічний регламент законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки (далі - Технічний регламент).
Дія Технічного регламенту поширюється на засоби вимірювальної техніки, перелік яких наведено у додатку 1. Так, зокрема позицією №52 додатку 1 Технічного регламенту, визначено прилади автоматичні для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантаження на вісь (процедури оцінки відповідності* B+D, або B+F, або G).
Пунктом 4 Технічного регламенту наведене визначення поняттю "оцінка відповідності" - процес доведення того, що суттєві вимоги цього Технічного регламенту, які стосуються засобів вимірювальної техніки, були виконані.
Пунктом 16 Технічного регламенту зазначено, якщо відповідність засобів вимірювальної техніки вимогам цього Технічного регламенту, що до них застосовуються, було підтверджено встановленою процедурою оцінки відповідності, виробники складають декларацію про відповідність згідно з пунктами 53-56 цього Технічного регламенту і наносять знак відповідності та додаткове метрологічне маркування згідно з пунктами 57-70 цього Технічного регламенту.
Сукупний аналіз наведених вище норм зазначеного Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" та Технічного регламенту вказують на те, що на переконання суду, документами, які підтверджують той факт, що зважування транспорту було здійснено вагами, які пройшли повірку на відповідність вимогам законодавства, є свідоцтво про повірку ваг, свідоцтво про державну метрологічну атестацію та декларація про відповідність обладнання, яким здійснювалось зважування, вимогам технічних регламентів законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що прийняті у сфері метрології.
Натомість прокурор на підтвердження того, що зважування транспорту проводилось належною вимірювальною технікою, вищевказаних документів не подав.
Свідоцтво про повірку засобу вимірювальної техніки від 22.06.2017, долучене прокурором до позовної заяви, суд не розцінює як належний доказ, яким можуть посвідчуватися обставини, які входять в предмет доказування по даній справі, зокрема обставини сертифікації та повірки габаритно-вагового обладнання, яким здійснювалося зважування транспортного засобу відповідача, оскільки прокурором, по-перше, не було доведено, що зважування дорожнього транспортного засобу було проведено вагами, які пройшли повірку саме відповідно до свідоцтва від 22.06.2017, по-друге, що вагами, які вказані у свідоцтві взагалі можна було зважувати транспортний засіб відповідача, враховуючи те, що відповідно до характеристики платформи вагів, кожна з них допускає вимірювання маси у 15000,00 кг, тоді як повна маса транспортного засобу відповідача, що був зважений, складала 40,00 т.
Окрім того, суд вказує, що копія свідоцтва про повірку засобу вимірювальної техніки від 22.06.2017, яка міститься в матеріалах господарської справи, є майже нечитабельною, відповідно, із неї неможливо встановити дані щодо органу, який проводив сертифікацію пересувних вагів, їх тип та яким вимогам ДСТУ ваги відповідають, нечітко видно відтиски повірок на документі та інші дані свідоцтва.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.ст.76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на встановлені судом в процесі розгляду справи обставини та дослідженні документи, можна дійти висновку, що прокурор не підтвердив в суді з посиланням на належні, допустимі, достатні та достовірні докази той факт, що зважування транспорту відповідача 05.10.2017 проводилось Управлінням Укртрансбезпеки у Вінницькій області належною вимірювальною технікою, яка відповідає вимогам Технічного регламенту законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, а отже прокурор не обгрунтував об'єктивність результатів зважування та правомірність нарахованої відповідачу до відшкодування суми плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Також прокурор в судовому засіданні не змогла пояснити вихідні дані, які були враховані посадовими особами територіального органу Укртрансбезпеки у розрахунку №0017518 від 05.10.2017 плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування згідно ТТН від 04.10.2017 №1194.
Водночас, суд вказує, що розрахунок плати за проїзд, здійснений на підставі некоректних вихідних даних, є безумовною та самостійною підставою для відмови в позові щодо стягнення плати, нарахованої за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування в судовому порядку.
Надаючи оцінку твердженням відповідача з приводу того, що додані до позову документи не містять інформації про точне місцезнаходження пересувного пункту, то суд вказує про їх обгрунтованість, оскільки до матеріалів справи прокурором не було подано схеми організації дорожнього руху в місті роботи пересувного пункту ГВК на автодорозі М21 Житомир-Могилів-Подільський, хоча п. 11 Порядку габаритно-вагового контролю встановлено вимоги до пересувного пункту, в яких зазначено про необхідність встановлення Укртрансбезпекою за погодженням з уповноваженим підрозділом Національної поліції місця та режиму роботи пересувного пункту, доказів вчинення чого прокурором суду надано не було.
Поряд з цим, суд зауважує, що організація дорожнього руху в місті роботи пересувного пункту не знаходиться в причинному зв'язку з результатами габаритно-вагового контролю, тому відсутність документів, якими би встановлювалася схема організації дорожнього руху в місті роботи пересувного пункту ГВК на автодорозі, за відсутності встановлених судом достатніх підстав для стягнення з відповідача плати за проїзд, не впливає на результат вирішення спору.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обовязок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303А, п. 29, від 09.12.1994; рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003; рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001; рішення у справі "Серявіна та інші проти України", № 4909/04, п. 58, від 10.02.2010; рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006; рішення у справі "Петриченко проти України", № 2586/07, п. 13, від 12.07.2016; рішення у справі "Богатова проти України", № 5231/04, від 07.10.2010).
На виконання вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, судом надана оцінка основним доводам та запереченням сторін. Решта доводів та заперечень висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Виходячи із вищенаведеного суд відмовляє заступнику керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області у задоволенні позову та, зважаючи на положення ст. 129 ГПК України, покладає на прокуратуру судові витрати, а саме 1762,00 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви до суду.
Керуючись ст.ст. 74-79, 80, 86, 118, 119, 129, 231, 232, 233, 236- 238, 240, 241 ГПК України, господарський суд,-
У задоволенні позову заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеки) до Приватного підприємства "Автомагістраль" про стягнення 3438,03 грн відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: (http://court.gov.ua/fair/).
Повне рішення складено: 21.06.2019
Суддя В.М. Антонова