ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.06.2019Справа № 910/546/19
За позовом Комунального підприємства "Міський магазин" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про стягнення 85849,78 грн
Суддя Смирнова Ю.М.
Секретар судового засідання Багнюк І.І.
Представники сторін:
від позивача Дядик Н.А., довіреність №225-348 від 05.03.2019;
від відповідача ОСОБА_2, ордер серії КВ №774320 від 28.03.2019;
Комунальне підприємство "Міський магазин" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 85849,78 грн, з яких: 52783,12 грн основної заборгованості, 19403,08 грн інфляційних втрат, 4387,10 грн 3% річних та 9276,48 грн пені.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо розміщення засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі №ОБ-П-00045/0484 від 09.09.2015 в частині здійснення оплати за облаштування та утримання місця торгівлі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/546/19; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
11.02.2019 через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив та зазначив, зокрема, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що позивачем були надані відповідачу послуги з передання в користування місця для розташування засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі та послуги з облаштування і належного утримання вказаного місця, внаслідок чого, на думку відповідача, позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними. Також відповідач просив суд покласти на позивача витрати Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу адвоката на суму 4000,00 грн.
14.03.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Також 14.03.2019 через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній проти тверджень відповідача, викладених ним у відзиві на позов, заперечив та зауважив, зокрема про те, що право на розміщення засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі виборюється на торгах, а станом на момент проведення цих торгів відповідачу була достеменно відома інформація про місце розміщення засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі.
За твердженнями позивача, на виконання умов укладеного між контрагентами правочину, ним було забезпечено відповідачу можливість провадити підприємницьку діяльність в засобі пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, облаштування та належне утримання місця, своєчасне вивезення сміття та прибирання території, а відповідач, в свою чергу, в порушення умов договору щодо розміщення засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі №ОБ-П-00045/0484 від 09.09.2015 надані послуги з облаштування та утримання місця не оплатив, акти надання послуг не підписав, а отже відповідно до п.2.8 договору послуги вважаються прийнятими відповідачем.
Крім того позивач зазначив, що відповідачем завищено вартість витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 постановлено здійснювати розгляд справи №910/546/19 за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 10.04.2019; встановлено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив - протягом 7 днів з дня вручення даної ухвали.
27.03.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній надав додаткові письмові заперечення по суті заявлених позовних вимог.
У підготовчому засіданні 10.04.2019 було оголошено перерву до 25.04.2019.
У підготовчому засіданні 25.04.2019 оголошено перерву до 08.05.2019. Сторонам направлено виклик у судове засідання 08.05.2019 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.
08.05.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.
08.05.2019 через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про застосування строків позовної давності.
У підготовчому засіданні 08.05.2019 оголошено перерву до 23.05.2019.
23.05.2019 через канцелярію суду від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про застосування строків позовної давності та клопотання про долучення доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.06.2019.
04.06.2019 через загальний відділ діловодства надійшло клопотання відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу на загальну суму 9000,00 грн.
Представник позивача в судове засідання 05.06.2019 з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 05.06.2019 в задоволенні позовних вимог просив відмовити з підстав наведених у відзиві, запереченнях на відповідь на відзив та заяві про застосування строку позовної давності. Відповідач, зокрема, вказав, що позивач не надавав відповідачу жодних послуг, зазначених в договорі щодо розміщення засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі №ОБ-П-00045/0484 від 09.09.2015.
В судовому засіданні 05.06.2019 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва -
09.09.2015 між Комунальним підприємством "Міський магазин" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (сторона 2, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Рудиченком Артемом Юрійовичем (сторона 1, відповідач) укладено договір щодо розміщення засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі №ОБ-П-00045/0484 (далі - договір).
Ввідповідно до умов договору сторона 2 на підставі протоколу про результати торгів від 07.09.2015 №13 отримує можливість провадити підприємницьку діяльність в засобі пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, який розміщується у визначеному згідно з пунктами 1.2 та 1.3 цього договору місці (далі - місце), відповідає вимогам, що зазначені в п.1.4 цього договору та отримує послуги з облаштування та утримання місця, а сторона 1 надає послуги з облаштування та утримання місця на умовах, визначених цим договором (п.1.1), місце визначене відповідно до схеми розміщення засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі на території міста Києва, затвердженої розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23.07.2015 №731 (п.1.2), місце знаходиться за адресою: вулиця Ливарська, буд.5 (п.1.3), функціональне призначення: швидке харчування (п.1.4.1), загальна площа до 6 кв.м (п.1.4.2), опис архетипу (типової констукції): автомагазин, автокафе, автокав'ярня, авторозвозка, автоцистерна, лавка-автопричеп (п.1.4.3).
Загальна плата за облаштування та утримання місця визначена за результатами торгів, затверджених протоколом про результати торгів від 07.09.2015 №13, складає суму в розмірі 75045,65 грн з ПДВ, починаючи з дати укладення цього договору плата за облаштування та утримання місця за один місяць складає суму в розмірі 6253,80 грн, в т.ч. ПДВ (п.п.2.1, 2.2 договору).
Плата за облаштування та утримання місця, зазначена в п.2.2 цього договору, сплачується стороною 2 на рахунок сторони 1 щомісячно, починаючи з другого місяця дії цього договору протягом перших п'яти календарних днів другого місяця у вигляді платежу в розмірі, не менше ніж плата за облаштування та утримання місця за місяць, з обов'язковим підписанням акта приймання-передачі послуг з облаштування та утримання місця за місяць протягом п'яти робочих днів з дня настання наступного місяця. Гарантійний внесок, який був внесений стороною 2 для участі в торгах, першочергово зараховується як частина або вся сума авансового платежу, зазначеного в п.2.7 цього договору, а залишок, якщо лишився, зараховується як частина плати за цим договором в наступний черговий платіж (наступні чергові платежі). Якщо сума гарантійного внеску є меншою авансового платежу, сторона 2 зобов'язана сплатити обсяг коштів, яких не вистачає, в строк, зазначений в п.2.7 цього договору. Гарантійний внесок, який був внесений стороною 2 для участі в торгах, складає суму в розмірі 15000,00 грн. Зобов'язання сторони 2 по сплаті плати за облаштування та утримання місця забезпечуються у вигляді авансового платежу в розмірі не менше ніж плата за облаштування та утримання місця за три місяці, а саме: сторона 2 сплачує авансовий платіж протягом 10 календарних днів з дати підписання цього договору, а сторона 1 зараховує авансовий платіж як плату за облаштування та утримання місця за перший та два останніх місяці строку дії цього договору. Ненадання чи несвоєчасне надання в строк, зазначений в п.2.5 цього договору, підписаного стороною 2 акту приймання-передачі послуг з облаштування та утримання місця, сторони трактують як згоду прийняття стороною 2 послуг за цим договором належним чином і в повному обсязі та стверджують, що сторона 2 погоджується зі своїми фінансовими зобов'язаннями по розрахункам за надані послуги з облаштування та утримання місця (п.п.2.5, 2.6, 2.7, 2.8 договору).
Сторона 1 зобов'язана, зокрема, забезпечити стороні 2 можливість провадити підприємницьку діяльність в засобі пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, зазначеному в п.1.1 цього договору, забезпечити облаштування та належне утримання місця, забезпечити своєчасне вивезення сміття та прибирання території у місці (п.п.3.2.1, 3.2.2, 3.2.3 договору).
Відповідно до п.3.4.1 сторона 2 зобов'язана, зокрема, вносити своєчасно та в повному обсязі плату за облаштування та утримання місця на відповідний рахунок сторони 1 згідно з реквізитами, зазначеними в главі 13 цього договору, у розмірі, строки та на умовах, визначених у цьому договорі.
Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє з 10.09.2015 до 10.09.2016, а в частині сплати стороною 2 плати за облаштування та утримання місця до повного виконання своїх зобов'язань (п.4.1).
Згідно п.4.2 договору у період п'яти робочих днів після закінчення кожного місяця протягом строку дії цього договору сторони підписують відповідний акт приймання-передачі послуг.
За несвоєчасну сплату платежів за облаштування та утримання місця сторона 2 сплачує на користь сторони 1 пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених платежів за облаштування та утримання місця за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України (п.5.1 договору).
Одностороння відмова від цього договору не допускається, крім випадків, передбаченими п.3.1.3 та 9.5 цього договору. Договір припиняється в разі, зокрема, невиконання або систематичного неналежного виконання сторонами умов цього договору, в тому числі не виконання стороною 2 п.п.2.5-2.7, 3.4.1, 3.4.2, 3.4.6 цього договору. За наявності підстав для розірвання договору, зазначених у п.9.3 цього договору, сторона 1 має право в односторонньому порядку розірвати цей договір шляхом направлення стороні 2 не менше ніж за 10 календарних днів до дати розірвання договору письмового повідомлення із зазначенням підстав розірвання, а засіб пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, що розміщується згідно з цим договором підлягає демонтажу (переміщенню) з місця за рахунок сторони 2 протягом 2х календарних днів з дня отримання стороною 2 відповідного письмового повідомлення (п.п.9.2, 9.3.5, 9.5).
На виконання умов укладеного між сторонами договору відповідачем було сплачено позивачу гарантійний внесок на суму 15000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №20 від 21.08.2015.
13.07.2016 позивачем на адресу відповідача було спрямоване повідомлення №60 про розірвання договору щодо розміщення засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі №ОБ-П-00045/0484 від 09.09.2015, у зв'язку із наявністю заборгованості за даним договором.
Відповідно до протоколу №40 від 01.08.2016 на засіданні комісії по проведенню торгів на право розміщення засобів пересувної дрібнороздрібної торгівельної мережі в місті Києві Комунального підприємства "Міський магазин" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) було прийнято рішення про розірвання договору щодо розміщення засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі №ОБ-П-00045/0484 від 09.09.2015, у зв'язку з чим позивачем видано наказ №11 від 01.08.2016.
07.09.2017 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію №26/15п (вих.№295-1272) від 05.09.2017 з вимогою про оплату заборгованості за договором щодо розміщення засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі №ОБ-П-00045/0484 від 09.09.2015.
Спір у справі виник внаслідок неналежного (як стверджує позивач) виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору в частині здійснення розрахунків за надані позивачем послуги з облаштування та утримання місця торгівлі, внаслідок чого Комунальне підприємство "Міський магазин" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) звернулося до суду з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 85849,78 грн, з яких: 52783,12 грн основної заборгованості, 19403,08 грн інфляційних втрат, 4387,10 грн 3% річних та 9276,48 грн пені.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір щодо розміщення засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі №ОБ-П-00045/0484 від 09.09.2015 є договором про надання послуг.
Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За приписами ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги укладений між сторонами договір як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Умовами укладеного між сторонами договору передбачено, що відповідач, на підставі протоколу про результати торгів від 07.09.2015 №13 отримує можливість провадити підприємницьку діяльність в засобі пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, який розміщується за адресою: вул.Ливарська, 5 та отримує послуги з облаштування та утримання місця, а позивач надає послуги з облаштування та утримання місця на умовах, визначених цим договором, зокрема, забезпечує відповідачу можливість провадити підприємницьку діяльність в засобі пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, зазначеному в цьому договорі, забезпечує облаштування та належне утримання місця, забезпечує своєчасне вивезення сміття та прибирання території у місці.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначив про те, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання за договором щодо розміщення засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі №ОБ-П-00045/0484 від 09.09.2015 в частині здійснення оплати за облаштування та утримання місця торгівлі у період з 05.10.2015 по 01.08.2016.
При цьому в рахунок оплати заборгованості за надані послуги позивачем було зараховано гарантійний внесок відповідача на суму 15000,00 грн, внаслідок чого Комунальне підприємство "Міський магазин" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) звернулося до суду з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 52783,12 грн основної заборгованості за період з 06.12.2015 по 01.08.2016.
Договір про надання послуг, за викладеним у ст. 901 Цивільного кодексу України визначенням, є зобов'язанням, що складається з двох поєднаних між собою зобов'язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.
Таким чином, на позивача, як виконавця за договором, покладається обов'язок з доведення належними та допустимими доказами факту надання відповідачу обумовлених договором послуг: 1) забезпечення відповідачу можливості провадити підприємницьку діяльність в засобі пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі; 2) забезпечення облаштування та належного утримання місця торгівлі; 3) забезпечення своєчасного вивезення сміття та прибирання території у місці торгівлі.
Суд зазначає, що позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту надання відповідачу будь-яких з перелічених вище послуг за спірний період, як то акту огляду місця торгівлі, фотофіксації місця торгівлі, актів приймання-передачі послуг, які направлені на адресу відповідача у строк, зазначений в п.п.2.5, 4.2 договору, журналів обліку робочого часу працівників, які безпосередньо виконували облаштування місяця торгівлі, договорів, укладених з постачальниками/виробниками відповідних послуг (з організаціями, які надають відповідні послуги з обслуговування/прибирання місць торгівлі, вивезення сміття у випадку надання обумовлених договором послуг не позивачем), так як з умов укладеного між контрагентами правочину не вбачається, що такого виду послуги надаються безпосередньо позивачем, а зазначено, що позивач забезпечує надання послуг, передбачених п.п.3.2.1, 3.2.2, 3.2.3, 3.2.4 вказаного договору.
Акти надання послуг направлені відповідачу позивачем лише 14.03.2019, однак складання таких актів не є підставою для виникнення між сторонами зобов'язальних правовідносин у даному випадку, оскільки правовідносини виникають саме з договору між сторонами про надання послуг та з факту надання таких послуг позивачем.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем долучено до позовної заяви лише власний розрахунок позовних вимог, який з урахуванням норм Господарського процесуального кодексу України не є належним та допустимим доказом на підтвердження викладених позивачем обставин, а є виключно суб'єктивним відображенням міркувань позивача щодо предмета спору.
Щодо долученого позивачем до позовної заяви переліку приписів, зіставлених з таблицею об'єктів, що наданий Комунальним підприємством "Київблагоустрій" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), суд зазначає, що у вказаному документів містяться відомості про об'єкт відповідача, розміщений за адресою: АДРЕСА_1 , тоді як згідно умов укладеного між сторонами правочину відповідачу було визначено місце для провадження підприємницької діяльності за адресою: м. Київ, вул.Ливарська, 5.
За відсутності документального підтвердження факту надання позивачем відповідачу послуг відсутні також підстави вважати відповідача таким, що порушив договірне зобов'язання з оплати таких послуг.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Комунального підприємства "Міський магазин" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 52783,12 грн основної заборгованості.
Крім того, з огляду на те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення суми основного боргу, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат та пені, як похідні вимоги, задоволенню не підлягають.
Що стосується позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 Цивільного кодексу України).
Разом з тим, згідно із ч.ч.3,4 ст.267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Отже внаслідок того, що суд дійшов висновку про недоведеність (необґрунтованість) належними та допустимими доказами позовних вимог позивача, у зв'язку з чим відмовив у позові Комунальному підприємству "Міський магазин" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, підстави для застосування позовної давності, про яку заявлено відповідачем у справі, відсутні.
З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Комунального підприємства "Міський магазин" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог, судовий збір покладається на позивача.
Як вказувалось вище, відповідачем було заявлено про стягнення з Комунального підприємства "Міський магазин" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) витрат на професійну правничу допомогу, які відповідно до розрахунку позивача складають 9000,00 грн.
За ч.ч.1, 2 ст.126 Господарського процесуального України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.126 Господарського процесуального України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
В поданих до справи запереченнях проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивач зауважив про те, що відзив на позов та заперечення на відповідь на відзив, які складені представником відповідача тотожні за змістом тим документам, які були подані на розгляд Господарського суду міста Києва в аналогічних справах за участю тих самих сторін, а отже, як наслідок, позивач просив суд зменшити розмір витрат нам оплату правничої допомоги адвоката.
Аналіз наведених норм ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, а також норм ст.129 цього кодексу, дає підстави для висновку що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Крім того при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частиною 5 ст.126 Господарського процесуального України встановлено, що у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 Господарського процесуального України в суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.126 Господарського процесуального Українии).
Надання Адвокатським об'єднанням "Евріс" відповідачу професійної правничої допомоги у суді першої інстанції при розгляді справи №910/546/19 підтверджується, зокрема, договором про надання правової допомоги №30-01/19 від 30.01.2019, додатковою угодою №3 від 30.01.2019 до цього договору, додатковою угодою №4 від 22.03.2019 до цього договору, актом прийому-передачі правової допомоги від 11.02.2019 на суму 4000,00 грн, актом прийому-передачі правової допомоги №4 від 29.05.2019 на суму 5000,00 грн, рахунками-фактурами №01/03-3 від 01.03.2019 на суму 4000,00 грн та №29/05-1 від 29.05.2019, квитанцією №4 від 13.03.2019 на суму 4000,00 грн, квитанцією №96 від 03.06.2019 на суму 5000,00 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, перелічені Адвокатським об'єднанням "Евріс" в актах прийому-передачі правової допомоги послуги були надані відповідачу, а отже, відповідно до вимог ст.74 Господарського кодексу України відповідачем доведено надання йому професійної правничої допомоги.
Однак, з огляду на те, що такі витрати у сумі 9000,00 грн, на думку суду, є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатським об'єднанням обсягом послуг у суді першої інстанції, затраченим часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також того, що їх стягнення з Комунального підприємства "Міський магазин" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) становить надмірний тягар для позивача, що в свою чергу суперечить принципу розподілу таких витрат, суд дійшов висновку про стягнення з Комунального підприємства "Міський магазин" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) на користь відповідача 4500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст.74, 129, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В позові відмовити повністю.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Міський магазин" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (01004, м.Київ, вул.Басейна, будинок 1/2А, ідентифікаційний код 36927573) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 4500 (чотири тисячі п'ятсот) грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 20.06.2019
Суддя Ю.М.Смирнова