Рішення від 12.06.2019 по справі 910/4115/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2019Справа № 910/4115/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства «АЙСНЕТ» (21019, місто Вінниця, ВУЛИЦЯ ЯКОВА ШЕПЕЛЯ, будинок 72)

до проТовариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» (01133, м.Київ, ВУЛИЦЯ КУТУЗОВА, будинок 18/7, К.613) визнання права власності

Представники:

від Позивача: не з'явились;

від Відповідача: не з'явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Приватне підприємство «АЙСНЕТ» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» (надалі також - «Відповідач») про визнання права власності.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання права власності на автомобіль, у зв'язку з повним виконанням умов Договору фінансового лізингу №003277 від 22.03.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2019 року відкрито провадження у справі №910/4115/19, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 24.04.2019 року.

24.04.2019 року підготовче судове засідання не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Чинчин О.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2019 року продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання призначено на 22.05.2019 року.

В судове засідання 22.05.2019 року з'явився керівник позивача, представник відповідача не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.06.2019 року.

12.06.2019 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника Позивача.

В судове засідання 12 червня 2019 року представники Сторін не з'явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, відміткою про відправлення на Ухвалі Господарського суду міста Києва від 22.05.2019 року у справі № 910/4115/19. Представник Позивача подав заяву про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника Позивача, яка Судом розглянута та задоволена.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» є 01133, м.Київ, ВУЛИЦЯ КУТУЗОВА, будинок 18/7, К.613.

Суд зазначає, що Ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 910/4115/19 направлялись на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН», зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.

Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Позивач та Відповідач про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що Позивач та Відповідач були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представників Позивача та Відповідача не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 12 червня 2019 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, підписано вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

22.03.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» (Лізингодавець) та Приватним підприємством «АЙСНЕТ» (Лізингоодержувач) було укладено Договір фінансового лізингу №003277, за умовами якого Лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно (надалі Предмет Лізингу визначений у п. 3.1. цього Договору), а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти Предмет Лізингу та сплачувати Лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього Договору. (а.с.8-19)

Відповідно до п.1.2 Договору строк користування Лізингоодержувачем Предметом Лізингу cклaдaєтьcя з періодів (місяців) згідно з Графіком сплати лізингових платежів (Додаток № 2 до Договору) та починається з дати підписання Сторонами Акту приймання-передачі Предмету Лізингу за формою, встановленою Лізингодавцем.

Вартість Предмета Лізингу на момент укладання даного Договору та розмір авансового платежу вказується в Додатку № 1 до даного Договору, який є його невід'ємною частиною. (п.1.3 Договору)

У п.3.1 Договору зазначено, що предметом лізингу по даному договору є автомобіль Zaz Lanos pick -up, 1,5 comfort.

Згідно з п.3.3 Договору предмет Лізингу є власністю Лізингодавця до моменту переоформлення права власності на Лізингоодержувача згідно з умовами даного Договору. Всі ризики по Предмету Лізингу переходять від Лізингодавця Лізингоодержувачу в момент передачі Предмета Лізингу по акту приймання-передачі.

Відповідно до п.11.1 Договору в разі належного виконання протягом усього строку дії Договору зобов'язань щодо сплати всіх лізингових платежів, та інших зобов'язань, визначених Договором, Лізингоодержувач має право набути у власність предмет лізингу.

Згідно з п.11.2 Договору Лізингоодержувач під час дії цього Договору, при обов'язковій умові сплати в повному обсязі заборгованості за Лізинговими платежами за умовами даного Договору, сплати можливих штрафних санкцій та відшкодування збитків (що підтверджується підписанням Сторонами акту звірки взаєморозрахунків) має право придбати у власність (викупити) Предмет Лізингу по його викупній (залишковій) вартості за окремо укладеним Договором купівлі-продажу.

Набуття у власність (викуп) Предмета Лізингу відбувається не раніше сплати Лізингоодержувачем всіх платежів, передбачених п. 11.1 та 11.2 даного Договору, в повному обсязі та витрат, які зазнав чи міг зазнати Лізингодавець у в зв'язку з переходом права власності щодо Предмета Лізингу . (п.11.3 Договору)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору фінансового лізингу №003277 від 22.03.2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» передало, а Приватне підприємство «АЙСНЕТ» в свою чергу прийняло транспортний засіб Zaz Lanos pick - up, реєстраційний номер НОМЕР_7, номер кузову (шасі) НОМЕР_2 , № двигуна НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 28.04.2016 р., що підтверджується Актом приймання - передачі предмета лізингу від 19.05.2016 року. (а.с.20)

Крім того, на виконання умов Договору фінансового лізингу №003277 від 22.03.2016 року Позивач сплатив лізингові платежі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. (а.с.24-55)

Відповідно до довідки б/н від 19.11.2018 року, виданою Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН», Приватним підприємством «АЙСНЕТ» до 09.11.2018 р. викуплено транспортний засіб. що був предметом лізингу відповідно до Договору фінансового лізингу №003277 від 22.03.2016 року, а саме автомобіль Zaz Lanos pick - up, 2015 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_7, номер кузову (шасі) НОМЕР_2 . Станом на дату видачі довідки, заборгованість Приватного підприємства «АЙСНЕТ» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» відсутня. (а.с.23)

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 , власником транспортного засобу Zaz Lanos pick - up, 2015 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_7 , номер кузову (шасі) НОМЕР_2 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН». (а.с.57)

Обґрунтовуючи заявлені первісні позовні вимоги, Позивач зазначає, що на виконання умов цього Договору він сплатив у повному обсязі лізингові платежі у повному розмірі, що підтверджується довідкою Відповідача, проте Відповідач в порушення умов Договору не переоформив право власності на Позивача, не зняв з реєстрації вказаний транспортний засіб, у зв'язку з накладенням арешту на вказаний автомобіль. За таких підстав, Позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просить Суд визнати за Приватним підприємством «АЙСНЕТ» право власності на предмет лізингу за Договором фінансового лізингу №003277 від 22.03.2016 року, а саме автомобіль марки Zaz, модель Lanos, тип спеціалізований вантажний фургон малотоннажний - В, 2015 р.в., номер кузову (шасі) НОМЕР_2 , № двигуна НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_7 , колір білий.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства «АЙСНЕТ» підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору фінансового лізингу №003277 від 22.03.2016 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частина 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Виходячи з вимог чинного законодавства, а саме, статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг", статті 628 ЦК договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а тому лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоотримувачу по закінченні дії договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01.10.2013 №11/5005/2290/2012, від 17.09.2013 №5/206/10, від 18.12.2012 №6/104/5022-1679/2011.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору фінансового лізингу №003277 від 22.03.2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» передало, а Приватне підприємство «АЙСНЕТ» в свою чергу прийняло транспортний засіб Zaz Lanos pick - up, реєстраційний номер НОМЕР_7 , номер кузову (шасі) НОМЕР_2 , № двигуна НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 28.04.2016 р., що підтверджується Актом приймання - передачі предмета лізингу від 19.05.2016 року, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку. (а.с.20)

Крім того, на виконання умов Договору фінансового лізингу №003277 від 22.03.2016 року Позивач сплатив лізингові платежі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. (а.с.24-55)

Відповідно до довідки б/н від 19.11.2018 року, виданою Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН», Приватним підприємством «АЙСНЕТ» до 09.11.2018 р. викуплено транспортний засіб. що був предметом лізингу відповідно до Договору фінансового лізингу №003277 від 22.03.2016 року, а саме автомобіль Zaz Lanos pick - up, 2015 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_7, номер кузову (шасі) НОМЕР_2 . Станом на дату видачі довідки, заборгованість Приватного підприємства «АЙСНЕТ» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» відсутня. (а.с.23)

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 , власником транспортного засобу Zaz Lanos pick - up, 2015 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_7 , номер кузову (шасі) НОМЕР_2 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН». (а.с.57)

Як вбачається з листа №31/2/0541-810 від 12.03.2019 року територіального сервісного центру №0541 Регіонального сервісного центру у Вінницькій області Міністерства внутрішніх справ України, на транспортний засіб Zaz Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_7 , накладено арешти №1-кс/161/3245/17 Луцьким міськрайонним судом Вінницької області, №569/16544/16-к Рівненським міським судом, ВП №52776637 приватним виконавцем Корольовим В.В., №1-кс/607/3840/2018 Тернопільським міськрайонним судом. (а.с.56)

Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частинами першою та другою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений нього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про фінансовий лізинг", якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.

Статтею 9 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувачу (сублізингоодержувачу) забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника. Лізингоодержувач (сублізингоодержувач) має право вимагати, у тому числі й від лізингодавця, усунення будь-яких порушень його прав на предмет лізингу.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізінг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 692 ЦК встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 ЦК договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Відповідно до п.11.1 Договору в разі належного виконання протягом усього строку дії Договору зобов'язань щодо сплати всіх лізингових платежів, та інших зобов'язань, визначених Договором, Лізингоодержувач має право набути у власність предмет лізингу.

Згідно з п.11.2 Договору Лізингоодержувач під час дії цього Договору, при обов'язковій умові сплати в повному обсязі заборгованості за Лізинговими платежами за умовами даного Договору, сплати можливих штрафних санкцій та відшкодування збитків (що підтверджується підписанням Сторонами акту звірки взаєморозрахунків) має право придбати у власність (викупити) Предмет Лізингу по його викупній (залишковій) вартості за окремо укладеним Договором купівлі-продажу.

Набуття у власність (викуп) Предмета Лізингу відбувається не раніше сплати Лізингоодержувачем всіх платежів, передбачених п. 11.1 та 11.2 даного Договору, в повному обсязі та витрат, які зазнав чи міг зазнати Лізингодавець у в зв'язку з переходом права власності щодо Предмета Лізингу . (п.11.3 Договору)

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Судом, Приватне підприємство «АЙСНЕТ» належним чином виконало взяті на себе зобов'язання та в повному обсязі сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» обумовлені договором та Графіком (Додаток № 2/1 до Договору) лізингові платежі, що підтверджується довідкою б/н від 19.11.2018 року, виданою Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН», то до Позивача відповідно до приписів Цивільного кодексу України, перейшло право власності на об'єкт лізингу (транспортний засіб).

Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

За приписами ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Право власності може захищатися пред'явленням позову про визнання цього права. Такий позов може бути пред'явлений до будь-якої особи, яка словами чи діями заявила про свої претензії на річ, яка перебуває у власності іншої особи. Позивач, пред'являючи такий позов, повинен надати докази вчинення відповідачем дій, у тому числі його висловлювань, які можуть бути розцінені як невизнання чи оспорювання права власності.

Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Застосування позову про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах.

Частиною 1 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Таким чином, виходячи з приписів статей 51, 59 Закону України "Про виконавче провадження", статей 319, 321, 392, 658 ЦК, позовні вимоги Приватного підприємства «АЙСНЕТ» про визнання права власності на майно (транспортний засіб ) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 р. у справі № 910/7415/17, обставини якої та предмет спору є тотожними даній справі.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Приватного підприємства «АЙСНЕТ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» про визнання права власності є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

1. Позов Приватного підприємства «АЙСНЕТ» - задовольнити повністю.

2. Визнати право власності Приватного підприємства «АЙСНЕТ» (21019, місто Вінниця, ВУЛИЦЯ ЯКОВА ШЕПЕЛЯ, будинок 72, Ідентифікаційний код юридичної особи 30247811) на предмет лізингу за Договором фінансового лізингу №003277 від 22.03.2016 року, а саме автомобіль марки Zaz, модель Lanos, тип спеціалізований вантажний фургон малотоннажний - В, 2015 р.в., номер кузову (шасі) НОМЕР_2 , № двигуна НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_7 , колір білий.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» (01133, м.Київ, ВУЛИЦЯ КУТУЗОВА, будинок 18/7, К.613, Ідентифікаційний код юридичної особи 38865527) на користь Приватного підприємства «АЙСНЕТ» (21019, місто Вінниця, ВУЛИЦЯ ЯКОВА ШЕПЕЛЯ, будинок 72, Ідентифікаційний код юридичної особи 30247811) судовий збір у розмірі 3 344 (три тисячі триста сорок чотири) грн. 25 (двадцять п'ять) коп.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 21 червня 2019 року.

Суддя О.В. Чинчин

Попередній документ
82527263
Наступний документ
82527265
Інформація про рішення:
№ рішення: 82527264
№ справи: 910/4115/19
Дата рішення: 12.06.2019
Дата публікації: 21.06.2019
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Господарське
Суд: Господарський суд міста Києва
Категорія справи: Господарські справи (до 01.01.2019); Інші позадоговірні немайнові спори; Визнання права власності
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Призначено склад суду (01.12.2020)
Дата надходження: 01.12.2020
Предмет позову: про визнання права власності