проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"19" червня 2019 р. Справа № 905/2196/18
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Гребенюк Н.В., суддя Стойка О.В.
секретар судового засідання Євтушенко Є.В.
за участю представників:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Шария Олексія Миколайовича, м. Маріуполь вх. № 1567 Д/З на рішення господарського суду Донецької області від 08.04.2019 р. у справі № 905/2196/18 (суддя - Чернова О.В., повний текст складено та підписано 12.04.2019 р.)
за позовом Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, м. Маріуполь
до фізичної особи-підприємця Шария Олексія Миколайовича, м. Маріуполь
про стягнення 100 223,25 грн.
У листопаді 2018 року Виконавчий комітет Маріупольської міської ради (далі - позивач) звернувся до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця Шария Олексія Миколайовича (далі - ФОП Шарий О.М., відповідач) заборгованості з внесення плати за тимчасове користування місцями розміщення спеціальної рекламної конструкції зовнішньої реклами, що перебуває у комунальній власності на підставі договору № 25 від 22.03.2013 р. про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів.
В обґрунтування позову позивач посилається на порушення відповідачем умов п. 2.3.15 та умов розділу 3 договору № 25 від 22.03.2013 р., у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем за період з 10.07.2015 р. по 18.07.2017 р. утворилася заборгованість в сумі 100 223,25 грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 08.04.2019 р. позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість з внесення плати за тимчасове користування місцями розміщення спеціальної рекламної конструкції зовнішньої реклами за договором № 25 від 22.03.2013 р. у розмірі 59 736,92 грн. та судовий збір у розмірі 1 050,15 грн.
В частині задоволення позову рішення суду мотивоване доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог, а в частині відмови - встановленим рішенням господарського суду Донецької області від 18.05.2017 р. у справі № 905/518/17 фактом оплати відповідачем заборгованості за період з 10.07.2015 р. по 10.11.2016 р. за договором № 25 від 22.03.2013 р. та невірним розрахунком позивача щодо заявленої до стягнення заборгованості у цій справі.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати в частині стягнення заборгованості у розмірі 59 736,92 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Скаржник звертає увагу на те, що припиняючи провадження у справі № 905/518/17 в частині вимог про стягнення заборгованості у розмірі 101 108,67 грн. за період з 10.07.2015 р. по 10.11.2016 р. господарський суд Донецької області виходив з того, що відповідачем був наданий доказ на підтвердження сплати зазначеної суми заборгованості у добровільному порядку, тобто за період з 10.07.2015 р. по 10.11.2016 р. відповідач погасив заборгованість у розмірі 101 108,67 грн. за договором № 25 від 22.03.2013 р.
На думку відповідача, він має невиконані перед позивачем зобов'язання, які виникли з 10.11.2016 р. по 14.05.2017 р. у розмірі 45 596,08 грн., оскільки до 10.11.2016 р. відповідач виконав свої зобов'язання у повному обсязі, а з 15.05.2017 р. договір № 25 від 22.03.2013 р. розірваний на підставі п. 7.3.1. договору - внаслідок переходу права власності на засоби зовнішньої реклами іншій особі - ПП «Вест Клайф» (договір купівлі-продажу засобів зовнішньої реклами № 12/05 від 12.05.2017 р.), про що позивач повідомлявся письмово.
За доводами апеляційної скарги, з огляду на дострокове припинення дії договору № 25 від 22.03.2013 р. з ініціативи відповідача всі правовідносини за ним припинилися, що свідчить про наявність спірного періоду саме з 10.11.2016 р. по 15.05.2017 р. та про хибність висновку суду першої інстанції в цій частині.
Крім того, відповідач стверджує, що у 2016 році він надав позивачеві послуги з розміщення соціальної реклами на суму 89 279,58 грн., що вбачається з розрахунку, який є додатком до додаткової угоди № 5, тому на теперішній час у відповідача перед позивачем фактично існує переплата у розмірі 43 683,50 грн., на що помилково суд першої інстанції не звернув уваги.
Представники сторін у судове засідання 19.06.2019 р. не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином.
Частинами 1-2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Маріупольської міської ради №128 від 20.03.2013р. продовжено термін дії дозволів на розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами ФОП Шарому О.М. на 16 бігбордів терміном на 5 (п'ять) років.
22 березня 2013 року між Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради та ФОП Шарим О.М., як розповсюджувачем, укладено договір про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів №25, за умовами якого на підставі рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради №128 від 20.03.2013р. "Про розгляд звернень суб'єктів господарської діяльності щодо розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території м. Маріуполя", Виконком надає розповсюджувачу у тимчасове платне користування місця розташування рекламних засобів, а розповсюджувач приймає вказані місця, використовує їх для розташування рекламних засобів та оплачує користування зазначеними місцями згідно з умовами цього договору.
Згідно з п. 1.2 договору, місця розташування рекламних засобів, які надаються Виконкомом в тимчасове платне користування розповсюджувачу зазначені в додатку 1 до цього договору а саме: перехрестя пр. Леніна та пр. Металургів; перехрестя пр. Леніна та вул. Університетської; пр. Леніна 42; пр. Леніна 45; пр. Леніна (район Драмтеатру, навпроти будинку № 62); пр. Леніна 48 (район Драмтеатру, навпроти ресторану "Аристократ"); пр. Леніна (район Драмтеатру, навпроти будинку №46); перехрестя пр. Леніна та пров. Нахімова; пр. Леніна (район зупинки "Міська лікарня №3"); пр. Леніна (район міської лікарні №3); пр. Леніна (район полового будинку Міської лікарні №3); перехрестя пр. Леніна та вул. Осипенка; пр. Леніна 95-Б (район кафе "Варна"); перехрестя пр. Леніна та вул. Леваневського; перехрестя пр. Леніна та пр. Будівельників; перехрестя пр. Будівельників та вул. Карла Лібкхнехта.
Відповідно до п. 1.3 договору, місця розташування рекламних засобів являють собою площу зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або території на відкритій місцевості у межах м. Маріуполя, перебувають в комунальній власності територіальної громади м. Маріуполя, управління ними, в тому числі укладання договорів щодо них, здійснюється Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради.
Згідно з п.1.4 договору, місця розташування рекламних засобів надаються розповсюджувачу виключно для розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами, зазначених в дозволі, виданому на підставі відповідного рішення виконкому міської ради.
Умовами п. 1.5 договору сторонами погоджено, що всі необхідні відомості щодо конструкції рекламних засобів, які підлягають встановленню на місцях розташування рекламних засобів, зазначаються у дозволі на розміщення зовнішньої реклами.
Відповідно до п. 1.6 договору, місця розташування рекламних засобів вважаються переданими виконкомом і прийнятими розповсюджувачем з моменту укладення цього договору.
Пунктом 2.3 договору встановлено обов'язки розпосвюджувача, зокрема: отримати у встановленому порядку дозвіл на розміщення зовнішньої реклами на місця розташування рекламних засобів, наданих йому в користування, та не розміщувати рекламні засоби до отримання відповідного дозволу, своєчасно та в повному обсязі вносити плату за користування місцями розташування рекламних засобів в порядку та в строки, обумовлені цим договором (п.2.3.2,п.2.3.3 та 2.3.15 договору).
Згідно з п. 3.2 договору, розмір плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, наданих в користування розповсюджувачу становить 13 872,29 грн. в місяць.
Згідно з п. 3.5 договору, внесення плати за тимчасове користування місцями здійснюється розповсюджувачем: перший платіж - протягом п'яти робочих днів з дня укладання договору; наступні платежі - авансом до 10 числа місяця, що передує місяцю за який здійснюється оплата.
Згідно з п. 3.6, п. 3.11 договору, зобов'язання розповсюджувача щодо внесення плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів вважається виконаним у день зарахування коштів до міського бюджету м. Маріуполя.
Плата за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів здійснюється розповсюджувачем без отримання рахунку, шляхом перерахування грошових коштів до міського бюджету м. Маріуполя.
Умовами розділу 5 "Строк договору" сторони визначили, що цей договір вважається укладеним з дня його підписання сторонами. У випадку отримання розповсюджувачем дозволу на розміщення зовнішньої реклами на місцях, наданих йому в користування на підставі цього договору, цей договір діє протягом строку, на який видано відповідний дозвіл, але не більше 5 років. Строк цього договору не підлягає автоматичному поновленню.
Згідно з п.7.3.1. договору, дострокове розірвання договору за ініціативою розповсюджувача може мати місце, зокрема, у разі переходу права власності або на рекламні засоби, встановлені в місцях, наданих в користування розповсюджувачу, іншій особі.
Договір та відповідні додатки до нього підписано сторонами без зауважень чи заперечень, підписи яких скріплено їх печатками.
В подальшому сторонами до умов договору неодноразово вносилися зміни шляхом укладення додаткових угод.
Так, згідно з додатковою угодою №2 до договору, місячна плата на тимчасове користування рекламних засобів змінилася на 7 690,14 грн.
Загальна сума договору за п'ять років після отримання розповсюджувачем відповідного дозволу на розміщення зовнішньої реклами, становить 530 364,96 грн.
Додатковою угодою №3 від 17.05.2015р. до договору, місячна плата на тимчасове користування рекламних засобів змінилася на 8 194,18 грн. Загальна сума договору за п'ять років з урахуванням розміщення соціальної реклами протягом 2014р. становить 491 650,95 грн. (п.3.3. додаткової угоди №3 від 17.05.2015р.).
07 грудня 2015 року сторонами укладено додаткову угоду №4 до договору №25 від 22.03.2013р., відповідно до умов якої місячна плата на тимчасове користування рекламних засобів змінилася на 7 393,93 грн. Загальна сума договору за п'ять років з урахуванням розміщення соціальної реклами протягом 2015р. становить 443 636,04 грн.
Листом б/н від 15.05.2017 р. ФОП Шарий О.М. повідомив Виконком Маріупольської міської ради про те, що ним 12.05.2017 р. були продані засоби зовнішньої реклами, розміщення яких є предметом договору № 25 від 22.03.2013 р., іншій особі, що у відповідності до п. 7.3.1 договору № 25 від 22.03.2013 р. є підставою для дострокового розірвання даного договору, у зв'язку з чим просив позивача вважати договір № 25 від 22.03.2013 р. розірваним з 15.05.2017 р. Про отримання даного повідомлення позивачем свідчить відповідний відтиск штампу Виконавчого комітету.
Незважаючи на це, 18.07.2017 року Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради та ФОП Шарим О.М. укладено додаткову угоду №5, за умовами якої місячна плата на тимчасове користування рекламних засобів змінилася на 5 905,94 грн. Загальна сума договору за п'ять років, з урахуванням розміщення соціальної реклами, протягом 2016р. становить 354 356,46 грн. (443 636,04 грн. - 89 279,58 грн. (плата від якої росповсюджувач звільняється від сплати у зв'язку з розміщенням соціальної реклами у 2016р.).
30 липня 2018 року позивач звернувся до відповідача з претензією №24, в якій вимагав погасити заборгованість з внесення плати за тимчасове користування місцями розміщення спеціальної рекламної конструкції зовнішньої реклами у розмірі 100 223,25 грн., яка залишилася відповідачем не виконаною, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду Донецької області.
Засади рекламної діяльності в Україні, регулювання відносин, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами регламентовано Законом України "Про рекламу".
За визначенням термінів, наведених у ст. 1 цього Закону, зовнішня реклама - це реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.
Розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 16 Закону України "Про рекламу").
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 затверджено Типові правила розміщення зовнішньої реклами, які регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами (далі - Правила).
Згідно з п. 2 цих Правил, місце розташування рекламного засобу - це площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надається розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою); спеціальні конструкції - тимчасові та стаціонарні рекламні засоби (світлові та несвітлові, наземні та неназемні (повітряні), плоскі та об'ємні стенди, щити, панно, транспаранти, троли, таблички, короби, механічні, динамічні, електронні табло, екрани, панелі, тумби, складні просторові конструкції, аеростати, повітряні кулі тощо), які використовуються для розміщення реклами.
Зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил. Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на розміщення зовнішньої реклами здійснюється відповідно до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" (п. 3 Правил).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів №25 від 22.03.2013р. за період з 10.07.2015р. по 18.07.2017р.
Згідно з ч. 5 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Рішенням господарського суду Донецької області від 18.05.2017р. у справі 905/518/17 за позовом керівника Маріупольської місцевої прокуратури №1 в інтересах Виконавчого комітету Маріупольської міської ради до ФОП Шарого О.М. про стягнення заборгованості у розмірі 101 108,67 грн., розірвання договору № 25 від 20.03.2013р., зобов'язання вчинити певні дії припинено провадження в частині стягнення заборгованості у розмірі 101 108,67грн. за договору № 25 від 20.03.2013р. за період з 10.07.2015р. по 10.11.2016р. у зв'язку зі сплатою відповідачем існуючої заборгованості.
Отже, судом першої інстанції правомірно встановлено, що у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем за період з 10.07.2015р. по 10.11.2016р., що виключає в даному випадку право позивача вимагати сплати відповідачем боргу за тимчасове користування місцями розміщення реклами у цей період, й, відповідно обумовлює відмову у задоволенні позову в цій частині, що скаржником в апеляційній скарзі не заперечується.
Крім того, як вбачається з додаткової угоди №5 від 18.07.2017р. до спірного договору, місячна плата за тимчасове користування рекламними засобами на 2016 рік становить 5 905,94 грн., тоді як позивачем, зокрема, за грудень 2016р. нараховано плату у розмірі 7 690,14 грн., тобто у більшому розмірі, ніж той, який встановлений умовами договору №25 від 22.03.2013р.
Отже, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про можливість задоволення вимог щодо стягнення заборгованості за договором №25 від 22.03.2013р. у розмірі 59 736,92грн. за період з 10.12.2016р. по 10.07.2017р. та на законних підставах задовольнив позов саме в цій частині.
Щодо доводів апеляційної скарги враховується наступне.
Твердження відповідача про розірвання з 15.05.2017 р. договору № 25 від 22.03.2013 р. на підставі п. 7.3.1. договору - внаслідок переходу права власності на засоби зовнішньої реклами іншій особі - ПП «Вест Клайф» (договір купівлі-продажу засобів зовнішньої реклами № 12/05 від 12.05.2017 р.), у зв'язку з чим спірний період становить проміжок часу з 10.11.2016 р. по 15.05.2017 р., відхиляються за недоведеністю.
Відповідачем до матеріалів не додано договору купівлі-продажу засобів зовнішньої реклами № 12/05 від 12.05.2017 р., укладеного між ФОП Шарим О.М. та ПП «Вест Клайф», тому саме лише посилання в апеляційній скарзі на його укладення не є належним та допустимим доказом, в контексті приписів ст. 654 ЦК України, розірвання договору, на підставі якого заявлено позов у даній справі.
До того ж, відповідач не оскаржує факт укладення додаткової угоди № 5 від 18.07.2017 р. до договору № 25 від 22.03.2013 р., що мало місце хронологічне пізніше за розірвання 15.05.2017 р. зазначеного договору, на чому наполягає відповідач.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що у 2016 році він надавав позивачу послуги з розміщення соціальної реклами на суму 89 279,58 грн., що, на його думку, вбачається з розрахунку, який є додатком до додаткової угоди № 5, тому на теперішній час у відповідача перед позивачем фактично існує переплата у розмірі 43 683,50 грн. також не приймаються до уваги за недоведеністю, оскільки згідно з даним розрахунком сума договору визначена сторонами вже з урахуванням вартості соціальної реклами.
Доказів надання інших послуг з розміщення соціальної реклами, які не погоджені сторонами та не включені до розрахунку до додаткової угоди № 5 від 18.07.2017 р. відповідачем до матеріалів справи не надано.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду ґрунтується на повному і всебічному дослідженні всіх обставин справи, прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим, а тому, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Рішення господарського суду Донецької області від 08.04.2019 р. у справі № 905/2196/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів.
Повний текст постанови складено 21.06.2019 р.
Головуючий суддя В.І. Пушай
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя О.В. Стойка