проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"20" червня 2019 р. Справа № 905/101/19
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вх. №1196 Д/1-42) на рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2019 у справі № 905/101/19
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; код ЄДРПОУ 20077720);
до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Часівоярський вогнетривкий комбінат" (84551, Донецька область, Бахмутський район, місто Часів Яр, вулиця Комсомольська, будинок 1; код ЄДРПОУ 00191773),
про стягнення коштів,-
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Часівоярський вогнетривкий комбінат" про стягнення 31 287,05 грн, з яких: пеня - 22 928,60 грн, 3% річних - 3 346,65 грн, інфляційні втрати - 5 011,80 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором постачання природного газу №4665/1617-ТЕ-6 від 26.09.2016 в частині своєчасної оплати за отриманий природний газ, внаслідок чого позивачем нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 11.03.2019 у справі № 905/101/19 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Часівоярський вогнетривкий комбінат" про стягнення 31 287,05 грн, з яких: пеня - 22 928,60 грн, 3% річних - 3 346,65 грн, інфляційні втрати - 5 011,80 грн - задоволено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Часівоярський вогнетривкий комбінат" (84551, Донецька область, Бахмутський район, місто Часів Яр, вулиця Комсомольська, будинок 1; код ЄДРПОУ 00191773) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; код ЄДРПОУ 20077720) 3% річних в сумі 3346,59 грн, інфляційні втрати в сумі 5011,80 грн, судовий збір в сумі 470,72 грн; в задоволенні решті позовних вимог відмовлено.
У частині задоволення позову рішення суду мотивоване доведеністю та обґрунтованістю вимог, а в частині відмови - неправомірністю нарахування пені у період дії мораторію на нарахування та стягнення пені, інших штрафних санкцій, встановленого приписами ч.2 ст.2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси".
Позивач з вказаним рішенням суду в частині відмови у стягненні пені в сумі 22 928,60 грн не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його в цій частині скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
В обгрунтуванні апеляційної скарги наголошує, що підприємство позивача не є енергопостачальною компанією, у зв'язку з чим приписи ст.2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" не поширюють дію на правовідносини між сторонами.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.04.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2019 у справі № 905/101/19; вирішено розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2019 у справі № 905/101/19 здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Як вбачається з долучених до матеріалів справи повідомлень відділення поштового зв'язку копію вищевказаної ухвали суду від 24.04.2019 позивачем отримано 02.05.2019; відповідачем 30.04.2019.
07.05.2019 від Публічного акціонерного товариства "Часівоярський вогнетривкий комбінат" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2019 у справі № 905/101/19 без змін.
За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановила, що рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2019 у справі № 905/101/19 відповідає в повній мірі нормам матеріального та процесуального права, враховуючи таке.
Як вбачається з матеріалів справи,26.09.2016 між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та публічним акціонерним товариством "Часівоярський вогнетривкий комбінат" (споживач) було укладено договір постачання природного газу № 4665/1617-ТЕ-6, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Згідно з п. 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Відповідно до приписів ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У п. 2.1. договору визначено, що постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно) природний газ обсягом до 555,320 тис. куб. метрів (п'ятсот п'ятдесят п'ять тисяч куб.метрів), у тому числі за місяцями (тис. куб. метрів):
Додатковою угодою № 2 від 31.03.2017 до договору постачання природного газу №4665/1617-ТЕ-6 від 26.09.2016 доповнено п. 2.1. розділу 2 договору абзацом наступного змісту: постачальник передає споживачу в період з 01 квітня 2017 по 30 вересня 2017 року (включно) газ обсягом до 13,480 тис. куб.м. (тринадцять тисяч чотириста вісімдесят куб.м.), у тому числі по місяцях (тис. куб. м.)
Згідно п. 3.4. договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Споживач зобов'язується подати не пізніше 7 числа місяця наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику:
-завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копію акта споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті, за категоріями (у тому числі згідно з цим договором);
-підписані та скріплені печаткою споживача два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.
Відповідно до п. 5.2. договору ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором становить 4 942,00 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930,40 грн. (п'ять тисяч дев'ятсот тридцять грн. 40 коп.).
Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу (п. 6.1 договору).
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п.8.2 договору).
Згідно п. 12.1. договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 31.03.2017 до договору постачання природного газу № 4665/1617-ТЕ-6 від 26.09.2016) договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016 по 30 вересня 2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Додатковою угодою № 3 від 09.06.2017 до договору постачання природного газу №4665/1617-ТЕ-6 від 26.09.2016 визнано договір № 4665/1617-ТЕ-6 від 26.09.2016 таким, що припинив дію в частині передачі природного газу з 01 червня 2017 року.
Вищезазначений договір та додаткові угоди до нього підписано представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.
Приписами ст.526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 4665/1617-ТЕ-6 від 26.09.2016 позивачем та відповідачем було підписано акти приймання-передачі природного газу (на території підконтрольній українській владі):
-б/н від 31.10.2016 у жовтні 2016 на суму 284 421,98 грн (47,960 тис. куб.м);
- б/н від 30.11.2016 у листопаді 2016 на суму 501 889,75 грн (84,630 тис. куб.м.);
- б/н від 31.12.2016 у грудні 2016 на суму 720 306,38 грн (121,460 тис. куб. м.);
- б/н від 31.01.2017 у січні 2017 на суму 720 306,38 грн (121,460 тис. куб.м.);
- б/н від 28.02.2017 у лютому 2017 на суму 630 342,22 грн (106,290 тис. куб.м.);
- б/н від 31.03.2017 у березні 2017 на суму 409 790,64 грн (69,100 тис. куб.м.);
- б/н від 30.04.2017 у квітні 2017 на суму 70 215,94 грн. (11,840 тис.куб.м.).
Оскільки за змістом п.6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу, зобов'язання з оплати газу, мало бути виконано наступним чином: за поставкою жовтня 2016 року на суму 284 421,98 грн - 25.11.2016 включно; за поставкою листопада 2016 року на суму 501 889,75 грн - 26.12.2016 включно (з урахуванням того, що останній день строку (25.12.2016) припадав на вихідний день (ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України), за поставкою грудня 2016 року на суму 720 306,38 грн - 25.01.2017 включно, за поставкою січня 2017 року на суму 720 306,38 грн - 27.02.2017 включно (з урахуванням того, що останній день строку (25.02.2017) та наступний за ним день припадали на вихідні дні (ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України), за поставкою лютого 2017 року на суму 630342,22 грн - 27.03.2017 включно (з урахуванням того, що останній день строку (25.03.2017) та наступний за ним день припадали на вихідні дні (ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України), за поставкою березня 2017 року на суму 409790,64 грн - 25.04.2017 включно, за поставкою квітня 2017 року на суму 70 215,94 грн - 25.05.2017 включно.
Втім відповідач встановлений договором обов'язок по оплаті отриманого товару у передбачений договором строк виконав не в повному обсязі та несвоєчасно, фактична сума заборгованості складає 22 928,60 грн; вказана сума заборгованості не заперечується з боку відповідача.
За таких обставин, господарський суд дійшов правомірного висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу за договором № 4665/1617-ТЕ-6 від 26.09.2016 у сумі 22 928,60 грн, отже, позов в цій частині є таким, що підлягає задоволенню.
Разом з тим, за змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.
Згідно із п.5.1 постанови №14 від 17.12.2013 пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом з оплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.
Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано 3 % річних на загальну суму 3346,65 грн, а саме:
- за поставкою жовтня 2016 року за період з 26.11.2016 по 03.01.2017 в сумі 511,75 грн;
-за поставкою листопада 2016 року за період з 27.12.2016 по 31.01.2017 в сумі 1223,67 грн,
- за поставкою грудня 2016 року за період з 26.01.2017 по 31.01.2017 в сумі 355,22 грн,
- за поставкою січня 2017 року за період з 28.02.2017 по 27.03.2017 в сумі 848,42 грн;
- за поставкою лютого 2017 року за період з 28.03.2017 по 13.04.2017 в сумі 335,85 грн;
- за поставкою березня 2017 року за період з 26.04.2017 по 23.05.2017 в сумі 43,88 грн;
- за поставкою квітня 2017 року за період з 26.05.2017 по 31.05.2017 в сумі 27,86 грн;
Колегія суддів, перевіривши розрахунок 3% річних за визначений позивачем період прострочення, погоджується з позицією місцевого господарського суду щодо правомірності нарахування саме 3346,59 грн.
Крім цього позивачем нараховано інфляційні втрати в сумі 5011,80 грн за період з грудня 2016 по січень 2017, а саме:
- за поставкою жовтня 2016 року за період з грудня 2016 по грудень 2016 в сумі 1083,69 грн;
- за поставкою листопада 2016 року за період з січня 2017 по січень 2017 в сумі 3928,11 грн.
Відповідно до п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 24.01.2018 по справі № 910/24266/16, відповідно до якої вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Колегія суддів, перевіривши розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період,погоджується з висновком Господарського суду Донецької області, що останній є арифметично правильним, у зв'язку з чим розмір інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, складає 5011,80 грн.
Одночасно позивач просить суд стягнути 22 928,60 грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати природного газу, спожитого у жовтні 2016 - квітні 2017 з період 26.11.2016 по 31.05.2017.
Пеню нараховано позивачем на підставі п.7.2 договору, відповідно до якого у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору останній зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з п.п. 1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині суд першої інстанції виходив з неможливості стягненні у відповідному періоді пені з відповідача в силу дії мораторію на нарахування та стягнення пені, інших штрафних санкцій, встановленого приписами ч.2 ст.2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси".
В апеляційній скарзі позивач наголошує, що підприємство не є енергопостачальною компанією, у зв'язку з чим приписи ст.2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" не поширюють дію на правовідносини між сторонами.
Колегія суддів не погоджується з відповідною позицією апелянта з огляду на таке.
Статтею 1 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" визначено, що метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2015 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного.
Згідно зі статтею 2 Закону встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.
Час, визначений у статті 1 цього Закону - до 31.12.2020.
Вказаний Закон набрав чинності з 07.02.2015.
Виходячи зі змісту приписів наведеного нормативно-правового акту, можливість застосування останнього до спірних правовідносин вимагає дотримання наступних умов: наявність визначеного законом кола суб'єктів такого спеціального права (енергопостачальні компанії та підприємства - виконавці/виробники житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції), існування між ними договірних відносин з постачання енергетичних ресурсів.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" встановлено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.
У пункті 5 статуту ПАТ "НАК "Нафтогаз України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 (у редакції, яка діяла на момент прийняття Закону), встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку.
Пунктом 6 статуту Компанії (в зазначеній редакції) визначено, що предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії.
За приписами п.2 ст.1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2012 №705 "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" ПАТ "НАК "Нафтогаз України" є гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн куб. м та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії.
Відповідно до пункту 1.5 статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" енергоносії - це кам'яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам'яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф'яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.
Тобто, природний газ як матеріальний об'єкт - різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання. Отже, це один із видів енергетичних ресурсів.
Враховуючи те, що природний газ є енергетичним ресурсом, а гарантованим постачальником цього ресурсу є підприємство позивача, що підтверджується матеріалами справи, то позивач є постачальником енергоресурсу.
Отже, у розумінні ст.2 Закону АТ "НАК "Нафтогаз України" є енергопостачальною компанією.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.01.2019 у справі №913/66/18.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо; пункт 1 частини першої ст.13 названого Закону в зазначеній редакції).
Відповідно до інформації, яка наявна у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача є виробництво вогнетривких виробів.
Разом із тим, з наявних в матеріалах справи копій ліцензій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, вбачається, що відповідач є виробником, здійснює постачання та транспортування теплової енергії (Том 1, а.с. 84-86).
Частиною третьою статті 8 Закону "Про ліцензування видів господарської діяльності" визначено, що у разі зміни згідно із Законом назви виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, яка не призводить до зміни предмета такої діяльності, відповідні ліцензійні умови надалі поширюються на такий вид діяльності. Ліцензії на провадження такого виду господарської діяльності продовжують діяти.
Крім того, відповідно до частини шостої статті 21 розділу IV вищевказаного Закону, ліцензії на провадження видів господарської діяльності, зазначені у статті 7 цього Закону, зокрема, з централізованого водопостачання та водовідведення, з виробництва теплової енергії, транспортування магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії, які є чинними на день набрання чинності цим Законом та мали обмежений термін дії, є безстроковими і можуть бути, за заявою ліцензіата, переоформлені відповідним органом ліцензування безкоштовно у тижневий строк.
У зв'язку з набуттям чинності 19 травня 2017 року Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення, Комісія втратила повноваження органу ліцензування для суб'єктів господарювання, які не підпадають під критерії регулювання НКРЕКП, визначені відповідними Ліцензійними умовами.
Отже, відповідно до законів та пункту 26 Переліку органів ліцензування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2015 року № 609, зазначені вище суб'єкти господарювання перейшли під регулювання відповідних обласних, Київської міської державній адміністрацій та органів місцевого самоврядування, які на сьогодні наділені повноваженнями щодо здійснення ліцензування даного виду господарської діяльності та встановлення тарифів.
Згідно відомостей з офіційного сайту Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) публічне акціонерне товариство "Часівоярський вогнетривкий комбінат" входить до Переліку ліцензіатів у сфері теплопостачання, що переходять під регулювання місцевих органів влади.
З огляду на вищевикладене Публічне акціонерне товариство "Часівоярський вогнетривкий комбінат" є теплопостачальним та теплогенеруючим підприємством.
Як вже зазначалося, згідно п.1.2 договору газ, який постачався за вказаним правочином, міг бути використаний відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Тобто, Публічне акціонерне товариство "Часівоярський вогнетривкий комбінат" споживало природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.
Через наявність великої кількості відповідних новин, офіційних заяв і повідомлень (зокрема, Штабу АТО, Штабу антитерористичного центру при Службі безпеки України) в засобах масової інформації і мережі Інтернет та з урахуванням приписів ч.3 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, суд визнає інформацію про проведення АТО на території м. Часів Яр Донецької області загальновідомою.
Таким чином, з урахуванням того, що відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг, діяльність та потужності якого спрямовані на надання/вироблення відповідних послуг на території проведення антитерористичної операції, приймаючи до уваги, що Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є постачальником енергоресурсу, положення ч.2 ст.2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" розповсюджують свою дію на правовідносини сторін, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору постачання природного газу №4665/1617-ТЕ-6 від 26.09.2016. При цьому колегія суддів враховує, що розрахунок суми пені проведений позивачем чітко в період дії даного Закону.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду Донецької області, що позовні вимоги про стягнення 22 928,60 грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати природного газу, отриманого у жовтні 2016 - квітні 2017 року є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Ураховуючи наведене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного судового рішення в апеляційному порядку та відхиляються судовою колегією апеляційної інстанції за необґрунтованістю, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2019 у справі № 905/101/19 слід залишити без змін.
Оскільки апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст.ст. 129, 282 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 253, 254, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2019 у справі № 905/101/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.В. Россолов
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.С. Хачатрян