проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"18" червня 2019 р. Справа № 917/664/18
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Пелипенко Н.М. , суддя Стойка О.В.
за участю секретаря судового засідання Кохан Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду секретар судового засідання Кохан Ю.В.
за участю представників сторін:
прокурора -Ногіної О.М., посвідчення від 11.02.2015 р. № 032167;
позивача - Сінько Ю.Ю., довіреність від 02.01.2019 р. № 08-21/20/2-19;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області (вх. №1414 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.03.2019 по справі №917/664/18 (суддя Новікова Н.А.; повне рішення складено 08.04.2019 )
за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 4 (61038, м. Харків, вул. Маршала Батицького, 23) в інтересах держави в особі Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Гранд" (36008 м. Полтава, вул. Серьогіна, 16, код ЄДРПОУ 39067387)
про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 308696,29 грн., -
Керівник Харківської місцевої прокуратури № 4 звернуся до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Гранд" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 308696,29грн.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 12.06.2018 передано матеріали позовної заяви керівника Харківської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Гранд" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 308696,29 грн. № 04-11-31-18 від 05.06.2018 на розгляд Господарського суду Харківської області за виключною підсудністю.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.03.2019 у справі №917/664/18 в задоволенні позову відмовлено повністю. Судові витрати покладено на Харківську місцеву прокуратуру № 4.
Рішення мотивоване, зокрема з тих підстав, що прокурором не доведено правових підстав для представництва інтересів держави в особі Харківської міської ради в суді з огляду на недоведеність обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Харківською міською радою, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів територіальної громади.Крім цього суд послався на необґрунтованість та безпідставність розрахунку суми позову з огляду на відсутність доказів щодо нормативно грошової оцінки земельної ділянки за адресою: м. Харків вул. Академіка Павлова 120 площею 0,0726 та щодо того, що ця ділянка була сформована як об'єкт цивільних прав(оренди) відповідно до вимог статтті 79-1 Земельного кодексу України із визначенням у встановленому порядку її площі, меж ,внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру із присвоєнням кадастрового номеру.
Заступником прокурора Харківської області на дане рішення Господарського суду Харківської області від 28.03.2019 подано апеляційну скаргу, в якій прокурор просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, у зв'язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається, зокрема на те, що, відмовляючи в задоволенні позову з підстав недоведеності прокурором правових підстав для здійснення представництва інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування, суд першої інстанції в порушення вимог статтті 236 Господарського процесуального кодексу України не врахував як положення Конституції України (ст. 131-1), якими на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді, так і положення Закону України «Про прокуратуру»(ст. 23), якими врегульовано прядок здійснення конституційної функції прокурором, визначено безпосередній алгоритм дій, що передує такому зверненню та визначено випадки, у яких прокурор здійснює представництво.При цьому скаржник наголошує, що законодавством прямо передбачено право прокурора звертатись до суду в інтересах держави у разі нездійснення або неналежного здійснення органом місцевого самоврядуванння відповідних повноважень, в той час як матеріалами справи підтверджено, що Харківська міська рада, усвідомлюючи факт безоплатного використання відповідачем спірної земельної ділянки протягом майже півтора року, неотримання бюджетом коштів у вигляді орендної плати, нехтуючи передбаченими Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноваженнями, допустила порушення інтересів територіальної громади міста Харкова та не вжила жодного заходу для їх відновлення, що порушує суспільний інтерес та зумовлює необхідність захисту прокурором інтересів територіальної громади.
Також скаржник зазначив, що господарський суд першої інстанції безпідставно відмовив в позові з мотивів відсутності в матеріалах справи витягу з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, оскільки в порушення норм ст..ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції залишив поза увагою доводи прокурора , що Харківською міською радою у відповідності до покладених на неї обов'язків та в межах наданих повноважень проведено заходи самоврядного контролю і здійснено розрахунок безпідставно збережених грошових коштів з урахуванням розробленої та затвердженої Харківською міською радою технічною документацією на всі землі міста Харкова, в тому числі на спірну земельну ділянку.
Зокрема, скражник зазначив, що рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013р. №1209/13 затверджена технічна документація з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова, на основі якої відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого Наказом Мінагрополітики від 25.11.2016 р. №489 органом місцевого самоврядування розраховується нормативна грошова оцінка певної земельної ділянки шляхом застосування відповідної формули, яка є основою для визначення розміру орендної плати відповідно до Положення про порядок визначення розміру орендної плати, плати за суперфіцій, земельний сервітут при наданні земельних ділянок у платне користування в м. Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 р. № 41/08.
При цьому скражник стверджує, що для розрахунку розміру безпідставно збережених відповідачем грошових коштів за використання спірної земельної ділянки комунальної власності наявність витягу з технічної документації на цю земельну ділянку не є обов'язковим, оскільки між сторонами склалися позадоговірні правовідносини щодо повернення грошових коштів, збережених відповідачем за рахунок позивача без достатньої правової підстави(кондикційні правовідносини) й відповідні розрахунки таких коштів здійснено Харківською міською радою не з метою укладення з відповідачем цивільно-правової угоди, а в якості доказу на обгрунтуванння суми позову.
Також скаржник зазначає на безпідставність доводів суду першої інстанції щодо того, що спірна земельна ділянка не сформована в якості об'єкта цивільних прав відповідно до вимог статтті 79-1 Земельного кодексу України, оскільки цією статтею передбачені заходи, які є передумовою для вчинення особою подальших дій стосовно земельної ділянки як об'єкту цивільних прав(продаж,спадкування, застава тощо), в той час як між сторонами склались кондикційні правовідносини які не стосуються вчинення стосовно земельної ділянки дій як до об'єкта цивільних прав, а тому для врегулювання цих правовідносин не потрібен факт наявності сформованої земельної ділянки, а достатнім є встановлення площі ділянки, яку фактично використовує відповідач безоплатно для визначення розміру безпідставно збережених грошових коштів.Скаржник зазначив, що площа земельної ділянки, яку використовує відповідач обґрунтована актом обстеження , визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки выд 27.03.2018 р., складеним головним спеціалістом Департаменту територіального контролю Харківської міської ради разом із фахівцями у галузі геодезії та землевпорядних робіт, за допомогою сертифікованого обладнання.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.05.2019 у справі №917/664/18 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий (суддя-доповідач) Барбашова С.В., суддя Пелипенко Н.М., суддя Стойка О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.05.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №917/664/18 за апеляційною скаргою заступника прокурора Харківської області на рішення Господарського суду Харківської області від 28.03.2019 у справі №917/664/18. Надано строк до 21.05.2019 включно Харківській міській раді та ТОВ "Дельта Гранд" подати суду відзиви на апеляційну скаргу з доказами надсилання сторонам у справі.
На виконання вимог суду апеляційної інстанції та у встановлений судом строк Харківська міська рада та ТОВ «Дельта Гранд» своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 р. розгляд апеляційної скарги призначено на 18.06. 2019 р. о 12:00 год.
У судовому засіданні 18.02.2019 р. прокурор та представник позивача підтримали вимоги, викладені в апеляційній скарзі.
Відповідач представника для участі в судове засідання не направив, до суду повернулися ухвали, надіслані на адресу місцезнаходження відповідача згідно з даними Єдиного реєстру юридичних та фізичних осіб -підприємців та громадських формувань із поміткою органу зв'язку про причину повернення-«за адресою не значиться».
Оскільки відповідач не повідомляв суд про зміну свого місцезнаходження, він відповідно до ч. 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України вважається належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання, а його неявка без повідомлення причин відповідно до п. 1 ч. 3 статті 202 цього Кодексу є підставою для розгляду справи за його відсутності.
Відповідно до вимог ст. ст. 222, 223 ГПК України фіксування судового засідання здійснювалося за допомогою технічних засобів фіксації та було складено протокол судового засідання.
Частиною 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, встановлено наступне.
Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Товариству з обмеженою відповідальністю ДЕЛЬТА ГРАНД код ЄДРПОУ 39067387 (далі ТОВ «ДЕЛЬТА ГРАНД» ), на підставі свідоцтва про право власності №21057703 від 28.04.2014 виданого Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції, з 18.04.2014 по 01.11.2016 на праві власності належала нежитлова будівля літ. Д-2 загальною площею 1498,6кв.м. розташована за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 120, що підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
В акті обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 120 складеному в порядку самоврядного контролю (ст. 189 ЗК України) головним спеціалістом відділу самоврядного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Салогубом Р.Г. за участі інженера-геодезиста Рядової А.В. (кваліфікаційний сертифікат № НОМЕР_1 від 05.10.2015) та інженера-землевпорядника ОСОБА_1 (кваліфікаційний сертифікат № НОМЕР_2 від 24.12.2012) зазначено, що площа земельної ділянки за наведеною адресою, яка використовувалася ТОВ «ДЕЛЬТА ГРАНД» відповідно до її меж складає 0,0726 га.
В Акті зазначено, що межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж будівлі, а координати точок знімальної основи визначались супутниковим методом з прив'язкою до сертифікованої мережі в системі СК - 63 ХАРКІВ (КНВА) із застосуванням RTK приймача GNSS S660P № S6626C123188554. Вся апаратура супутникових радіонавігаційних систем, що використовувалась для виконання топографо-геодезичних робіт зареєстрована та обліковується у Держгеокадастрі України (Реєстр апаратури супутникових радіонавігаційних систем геодезичного коду 9015. Реєстраційний номер 1315 (S660P №S6626C123188554).
Визначені за результатами геодезичної зйомки координати земельної ділянки оброблені та сформовані в електронному файлі у форматі .shp для подальшого отримання розрахунковим методом із застосуванням програмних комплексів з нормативної грошової оцінки земель м. Харкова даних про нормативну грошову оцінку зазначеної земельної ділянки.
Відповідно до листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 15.11.2016 №19-20.08-3-4804/20-16, листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 23.11.2016 № 8089/0/225-16 та листа Київської ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області речові права відповідача на земельну ділянку по вул. Академіка Павлова, 120, у м. Харкові не зареєстровані, договору оренди вказаної земельної ділянки не готувалось, а відповідач не є зареєстрованим як платник земельного податку.
Зважаючи на наведені обставини, прокурор зазначив, що відповідач, фактично використовуючи земельну ділянку по вул. АДРЕСА_1 площею 0,0726 га у період з 01.06.2015 по 31.10.2016під розміщенння власного нерухомого майна, не сплачував за її користування плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг у себе майно - грошові кошти у розмірі орендної плати у сумі 308696,29 грн., які він просить стягнути на підставі положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
При цьому, обґрунтовуючи необхідність захисту інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування-Харківської міської ради, прокурор зазначив, що факт безоплатного використання відповідачем земельної ділянки комунальної власності порушує інтереси держави в особі Харківської міської ради як уповноваженого органу власника-територіальної громади міста Харкова щодо реалізації передбаченої ч. 1 статті 319 Цивільного кодексу України правомочності вільно, у встановленому законом порядку розпоряджатися нею, таке використання ослаблює економічні інтереси територіальної громади міста Харкова, що потребує прокурорського реагування у межах встановленої Конституцією України компетенції.Також прокурор зазначив, що з моменту отримання відповідачем права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на спірній земельній ділянці та на час поданння позову у даній справі Харківська міська рада не звернулася до суду з позовною заявою та не вжила інших відповідних заходів щодо стягнення недоотриманої орендної плати в сумі 308696,29 грн., що призвело до ненадходження грошових коштів до бюджету територіальної громади міста Харкова.
Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.
На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов'язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.
Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
В контексті зазначеного судам слід враховувати, окрім іншого, і рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді №3-рп/99 від 08.04.1999).
Так, Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27).
Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, п. 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку (неофіційний переклад): "сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: (1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (2) у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Вищевикладена правова позиція щодо неможливості розширеного тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді викладена у постанові Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, у постанові від 30.01.2019 у справі №47/66-08.
Проте, як правомірно зазначив господарський суд першої інстанції, прокурор не довів наявність обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Харківською міською радою, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів територіальної громади, а тому не довів підстав щодо представництва інтересів держави в особі Харківської міської ради в суді, що є достатньою підставою для відмови в позові прокурора.
Як зазначено вище, предметом даного позову є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно збережених за рахунок позивача грошових коштів у вигляді несплаченої орендної плати.
Зазначена вимога обґрунтована тим, що відповідач як власник нерухомого майна, яке розміщене на спірній земельній ділянці комунальної власності не оформив права користування цією ділянкою та не сплачував у зв'язку з цим протягом спірного періоду з 01.01.2016 по 31.10.2016 орендну плату, внаслідок чого зберіг за рахунок позивача без достатньої правової підстави грошові кошти в розмірі несплаченої орендної плати в сумі 308696,29 грн.
Зазначена сума розрахована за відповідною формулою, передбаченою Положенням про порядок визначення розміру орендної плати, плати за суперфіцій, земельний сервітут при наданні земельних ділянок у платне користування в м. Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 р. № 41/08, виходячи з базової вартості одного квадратного метру земель міста Харкова, встановленої рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013 р. № 1209/13, яким затверджена технічна документація з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова, а також з площі земельної ділянки відповідно до її меж, що зазначені в акті обстеження ,визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова , 120 складеного в порядку самоврядного контролю (ст. 189 ЗК України) головним спеціалістом відділу самоврядного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Салогубом Р.Г. за участі інженера геодезиста Рябової ОСОБА_2 . (кваліфікаційний сертифікат № НОМЕР_1 від 05.10.2015) та інженера-землевпорядника ОСОБА_1 (кваліфікаційний сертифікат № НОМЕР_2 від 24.12.2012).
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
За змістом статей 74, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Разом з цим, довести зазначені обставини сторона має доказами, наділеними такими обов'язковими ознаками, як: допустимість, относимість, достовірність та достатність.
Так, відповідно до статі 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини справи, які входять до предмету доказування.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України визначене поняття допустимість доказів , яке полягає в тому, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Як вказано у статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання
Нормами статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
Визначення земельної ділянки наведено в частині 1 статті 79 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Як встановлено приписами частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 ГПК України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Орендна плата за землю -визначена як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 названого Закону).
Таким чином, для вирішення даного спору слід встановити, чи є земельна ділянка, безоплатне використання якої є підставою даного позову, сформованим об'єктом цивільних прав, за користування яким позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти.
Враховуючи вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі.
Як правомірно зазначено судом першої інстанції,підтверджується матеріалами справи, а також визнається прокурором та позивачем за період за який позивачем нараховується орендна плата, земельна ділянка за адресою м. Харків вул.. Академіка Павлова, 120 площею 0,0726 га не була сформована як об'єкт цивільного права, оскільки не мала ні визначених меж, ні кадастрового номера, інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру.
Таким чином, позивач не довів належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами факту формування як об'єкту цивільних прав у спірний період з 01.01.2016 по 31.10.2016 саме спірної земельної ділянки площею 0,0726 га.
Суд першої інстанції правомірно відхилив доводи позивача щодо визначення меж земельної ділянки на підставі акту обстеження від 27.03.2018, оскільки в рамках заходів самоврядного контролю в порядку статті 189 Земельного кодексу України, на думку колегії суддів, не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки відповідно до п. 2.1. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 за № 391/17686, (далі - Інструкція №376), встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
При цьому, ані вказаною Інструкцією №376, ані нормами Земельного кодексу України не передбачено процедури визначення площі земельної ділянок згідно з актами обстеження земельної ділянки за відсутності технічної документації із землеустрою.
Відповідно до статті 189 Земельного кодексу України, самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.
Тобто у даній нормі зазначається лише про наділення органів місцевого самоврядування повноваженнями самоврядного контролю за використанням та охороною земель, тоді як жодних положень щодо визначення в рамках такого самоврядного контролю площі земельної ділянки згідно з актами обстеження земельної ділянки за відсутності технічної документації із землеустрою вказана норма не містить.
Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що акт обстеження від 27.03.2018 не є належними та допустимим доказом, який підтверджує розмір площі земельної ділянки, яку використовував відповідач у спірний період та її формування як об'єкта цивільних прав.
Таким чином, доводи скаржника щодо можливості визначення розміру безпідставно збережених грошових коштів у вигляді орендної плати за користування об'єктом цивільних прав - сформованої земельної ділянки за відсутності такого об'єкту суперечать наведеним положенням чинного законодавства, у зв'язку з чим відхиляються судом апеляційної інстанцїї.
Крім цього, основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України.
Зважаючи на наведені норми, визначення розміру орендної плати за земельну ділянку комунальної власності, у розмірі якої нараховано до стягнення спірну суму безпідставно збережених грошових коштів здійснюється на основі нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.
При цьому, наявність між сторонами позадоговірних кондикційних правовідносин не є підставою для незастосуванння при визначенні розміру несплаченої відповідачем орендної плати за земельну ділянку як безпідставно збережених грошових коштів затвердженої у встановленому законом порядку нормативної грошової оцінки цієї ділянки.
Тому для вирішення даного спору встановленню підлягають також обставини визначення розміру орендної плати на підставі затвердженої у встановленому законом порядку нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі № 920/739/17.
Зважаючи на наведене, доводи скаржника щодо можливості визначення розміру орендної плати за користування земельною ділянкою за відсутності проведеної нормативної грошової оцінки такої земельної ділянки для визначення відповідного розміру безпідставно збережених грошових коштів у кондикційних правовідносинах сторін суперечать вищенаведеним нормам, у зв'язку з чим відхиляються судом апеляційної інстанцїї.
Відповідно до частини 2 статті 20 і частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель", дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Згідно з пунктом 1.1. Порядку впровадження нормативно грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013, цей Порядок регламентує процедуру надання підприємствам, установам та організаціям міста, фізичним особам інформації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок для обчислення земельного податку, орендної плати за земельні ділянки комунальної власності та здійснення цивільних цивільно-правових угод із земельними ділянками та оплати за договором суперфіцію.
Відповідно до пункту 2.2. Порядку, управління Держземагентства у м. Харкові надає інформацію про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки у формі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки згідно з чинним законодавством. Згідно з Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 25.11.2016 №489, за результатами нормативної грошової оцінки земель укладається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою зацікавленої особи як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
Таким чином, відповідно до наведених положень чинного законодавства та Порядку, допустимим доказом проведення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки може бути лише витяг з технічної документації.
Проте, як вбачається із матеріалів справи та правильно зазначив господарський суд, витяг з нормативно-грошової оцінки позивачем в порушення ст. 74,77 ГПК України суду першої інстанції не надано, оскільки у спірний період спірна земельна ділянка не була сформована як об'єкт права оренди.
Таким чином, з огляду на відсутність належних та допустимих доказів щодо формування спірної земельної ділянки як об'єкта цивільних прав із певною площею та межами, затвердженої у встановленому законом порядку нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про необґрунтованість та безпідставність розрахунків позивача та про відсутність у зв'язку з цим підстав для задоволення позову.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими, оскільки не відповідають вимогам закону, а оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення та задоволення апеляційної скарги.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 86, 129, 236, 269, 270, 273, 275, 276, 281 - 284, 339 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 28.03.2019 у справі №917/664/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Дана постанова може бути оскаржена в порядку ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 21.06.2019
Головуючий суддя С.В. Барбашова
Суддя Н.М. Пелипенко
Суддя О.В. Стойка