ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
19 червня 2019 року Справа № 903/654/18
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Коломис В.В., суддя Дужич С.П. , суддя Миханюк М.В.
секретар судового засідання Величко К.Я.
за участю представників сторін:
позивача - Васійчук Л.Ф.;
відповідача - Янкевич Л.Д.;
третьої особи - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення господарського суду Волинської області від 17 квітня 2019 року (повний текст складено 25.04.2019) у справі № 903/654/18 (суддя Якушева І.О.)
за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз"
за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
про визнання договору про транспортування природного газу №1807000377 від 01.08.2018 року укладеним
Рішенням Господарського суду Волинської області від 17.04.2019 року у справі №903/654/18 в позові Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" про визнання договору про транспортування природного газу №1807000377 від 01.08.2018 року укладеним відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Волинської області скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Волинської області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Безпосередньо в судовому засіданні представники сторін повністю підтримали вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у серпні 2018 року Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз", яке перейменоване у Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Волиньгаз", із пропозицією укласти договір транспортування природного газу №1807000377 від 01.08.2018 року (далі - договір), надіславши відповідачу два примірника договору (один з яких підписаний позивачем), складений у відповідності до Типової форми договору транспортування природного газу, затвердженої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2497.
17.08.2018 відповідач направив на адресу позивача лист № VL007.1-Лв-3177-0818 від 10.08.2018 разом з підписаним договором транспортування природного газу від 01.08.2018 року № 1807000377 та протоколом розбіжностей до нього.
Протокол розбіжностей від 10.08.2018 року до договору транспортування природного газу від 01.08.2018 року № 1807000377 (а.с. 68-69) складено у зв'язку з незгодою відповідача із запропонованою позивачем редакцією п. 9.3., зокрема відповідач виклав п. 9.3. у такій редакції:
- "У випадку якщо загальна вартість щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця. Оператор до 14 числа газового місяця, наступного за звітним, надсилає Замовнику рахунок на оплату за добовий небаланс (розмір визначається як різниця між загальною вартістю щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця та загальною вартістю щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця). Замовник має оплатити рахунок на оплату за добовий небаланс у термін до 5 робочих днів, крім вартості послуг, визначених абзацом другим цього пункту.
Оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період".
Позивач вважає, що така редакція договору є порушенням норм чинного законодавства, а саме: постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2497, якою затверджено Типову форму договору транспортування природного газу, у зв'язку із чим умови п. 9.3 та розділу ХХІ Договору мають бути викладені та підписані в редакції позивача, який, на думку позивача, узгоджується з типовою формою договору, а саме:
- "п. 9.3 - у випадку якщо загальна вартість щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця. Оператор до 14 числа газового місяця, наступного за звітним, надсилає Замовнику рахунок на оплату за добовий небаланс (розмір визначається як різниця між загальною вартістю щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця та загальною вартістю щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця). Замовник має оплатити рахунок на оплату за добовий небаланс у термін до 5 робочих днів, крім вартості послуг, визначених абзацом другим цього пункту.
Оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період".
Враховуючи викладене, Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося з даним позовом до суду.
Місцевий господарський суд, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, посилаючись на наявність між сторонами діючого договору транспортування природного газу №1512000700 від 17.12.2015, передчасність звернення позивача за захистом своїх прав і невідповідність п.9.3. договору в редакції позивача діючому законодавству.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу визначає Закон України "Про ринок природного газу".
За визначенням, наведеним в статті 1 цього Закону:
оператор газорозподільної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників (п.17);
регулятор - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (п.32);
транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу (п.45).
Відповідно до ст.32 Закону України "Про ринок природного газу", транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами.
За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.
Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором (ч.2 ст.32 цього Закону).
Договір транспортування - договір, укладений між оператором газотранспортної системи та замовником послуг транспортування природного газу на основі типового договору транспортування природного газу, затвердженого Регулятором, згідно з яким оператор газотранспортної системи надає замовнику одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу на період та умовах, визначених у такому договорі, а замовник послуг транспортування оплачує оператору газотранспортної системи вартість отриманих послуг (послуги) (п.1 розділу 1 Кодексу газотранспортної системи, затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2493 від 30.09.2015).
Обов'язок укласти договір транспортування природного газу випливає з положень п.2.2 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №201 від 16.02.2017 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу".
Відповідно до п.2.2. цієї Постанови, при провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен дотримуватися таких організаційних вимог, зокрема мати укладений з оператором газотранспортної системи договір транспортування природного газу відповідно до Типового договору транспортування природного газу, затвердженого НКРЕКП.
З аналізу наведених норм вбачається, що укладення договору про транспортування природного газу є обов'язковим для учасників ринку природного газу, в тому числі й для відповідача.
За приписами ч.3 ст.179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори (частина 2 вказаної статті).
Згідно із статтею 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти договір транспортування природного газу від 01.08.2018 №1807000377.
Відповідач не погодився з запропонованим позивачем пунктом 9.3 договору №1807000377 від 01.08.2018 року, у зв'язку з чим підписав договір з протоколом розбіжностей. Позивач отримав протокол розбіжностей 17.08.2018 та звернувся 11.09.2018 до суду з даним позовом згідно з поштовим штемпелем на конверті, тобто в межах встановленого ч.7 ст.181 ГК України 20-денного строку для звернення до суду з неврегульованими між сторонами розбіжностями.
Відповідно до пункту 2 розділу VI Кодексу газорозподільних систем, який затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494, взаємовідносини між Оператором ГТС та Оператором ГРМ, пов'язані з прийманням-передачею природного газу в точках виходу з ГТС до ГРМ, регулюються укладеним між ними договором на транспортування природного газу, який укладається за формою Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2497 (далі - типовий договір транспортування природного газу), технічною угодою (за необхідності) та відповідно до вимог Кодексу ГТС.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 року №2497 "Про затвердження Типового договору транспортування природного газу", затверджено Типову форму спірного договору, п. 9.3. якого викладено в редакції позивача.
Однак, постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 951 "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України", яка набрала чинності з 01.01.2018, визнано такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій".
Отже, з 01.01.2018 втратив чинність Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затверджений, який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.
Нормативно-правовий акт після втрати ним чинності перестає бути джерелом права, а його норми втрачають обов'язкову силу і не підлягають подальшому застосуванню.
У відповідності до ч.ч.13, 7 ст.11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.
Відповідно до частин 1, 2 статті 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 6 цієї статті 11 ГПК України передбачено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.12.2018 у справі №910/5082/18.
Разом з тим, запропонована позивачем редакція спірного пункту 9.3 договору від 01.08.2018 передбачала проведення оператором газорозподільної системи (відповідачем) оплати вартості щодобових небалансів за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам у строки та за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20, тобто встановлювала обов'язок відповідача здійснювати оплату небалансів у строки та за процедурою, передбачені нормативним актом, який на момент виникнення спірних правовідносин втратив свою чинність та не підлягав застосуванню.
Зважаючи на викладене, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання укладеним договору на умовах, запропонованих позивачем, оскільки такі умови відсилають до норм, які втратили чинність.
Не можуть братися до уваги посилання позивача на те, що умови пункту 9.3 договору від 01.08.2018 відповідають Типовому договору, оскільки Типовий договір в частині абзацу другого пункту 9.3, в якому було посилання на затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, з 01.01.2018 не підлягав застосуванню у зв'язку з втратою чинності названою постановою.
При цьому, суд зазначає, що в подальшому постановою НКРЕКП від 04.12.2018 №1598 внесені зміни до Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 N 2497, та виключено з абзацу другого пункту 9.3 розділу IX Типового договору посилання на Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.
Проте, позивач не змінював ні підстав, ні предмету позову.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з позовної заяви, на вирішення суду фактично був переданий спір щодо однієї умови договору транспортування природного газу від 01.08.2018 №1807000377, а саме: умов пункту 9.3 розділу ІХ договору. Щодо решти умов договору транспортування природного газу від 01.08.2018 №1807000377 спір між сторонами відсутній, оскільки договір (крім пункту 9.3) підписаний двома сторонами без жодних зауважень, що було встановлено судом першої інстанції та про що також вказує сам скаржник в апеляційній скарзі.
Відтак, апеляційний суд відхиляє як необгрунтовані доводи скаржника про те, що суд не мав підстав для повної відмови у задоволенні позову та повинен був задоволити позовні вимоги шляхом визнання договору укладеним без положень договору, які передбачали застосування постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20, оскільки в силу закону договір від 01.08.2018 №1807000377 укладений сторонами у добровільному порядку, крім пункту 9.3 договору, спір щодо визнання якого укладеним в редакції позивача фактично був переданий на вирішення суду відповідно до ч.7 ст. 181 ГК України і щодо якого відмовлено у задоволенні позову.
Колегія суддів також зазначає, що після втрати чинності з 01.01.2018 Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, чинним нормативним актом, який врегульовує механізм фінансування видатків місцевих бюджетів за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам на оплату, зокрема, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), встановлює відповідні строки та процедуру, є Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256. Саме на цей Порядок послався відповідач у запропонованій ним у протоколі розбіжностей редакції абзацу другого пункту 9.3 договору.
Позивачем не доведено невідповідності пункту 9.3 договору, в редакції відповідача, викладеній у протоколі розбіжностей до договору, нормам чинного законодавства.
Колегія суддів також зазначає про відсутність підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом вказівки на умови договору, які не є спірними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується самими сторонами, спір у даній справі стосується саме п. 9.3. договору, а не договору в цілому.
Крім того, як встановлено судами обох інстанцій, між сторонами існує чинний договір №1512000700 транспортування природного газу від 17.12.2015, укладений на виконання вимог ст.32 Закону України "Про ринок природного газу", Кодексу газотранспортних систем, постанови НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2497, пунктом 17.1. якого визначено, що якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії цього договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов цей договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік.
Отже, правовідносини між позивачем та відповідачем щодо транспортування природного газу врегульовані договором транспортування природного газу №1512000700 від 17.12.2015, який є діючим на момент вирішення цього спору.
Враховуючи наявність між сторонами діючого договору транспортування природного газу №1512000700 від 17.12.2015 і невідповідність п.9.3. договору в редакції позивача діючому законодавству, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог АТ "Укртрансгаз".
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Волинської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 129, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 17 квітня 2019 року у справі №903/654/18 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
4. Справу №903/654/18 повернути Господарському суду Волинської області.
Повний текст постанови складений "20" червня 2019 р.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Дужич С.П.
Суддя Миханюк М.В.