Справа № 522/5065/15-ц
05 червня 2019 року Приморський районний суд м. Одеси:
під головуванням судді Єршової Л.С.,
за участю секретаря судового засідання Радзімовської Р.О.,
представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , представника Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси - Калашнікова Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , Першого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю., про визнання недійсними постанови та акта державного виконавця про передачу майна стягувачу, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно,
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, місцезнаходження: м. Одеса, Польський узвіз, 6, у якому, згідно з уточненнями позовної заяви від 03.09.2018 року, просить: визнати недійсними постанову заступника начальника Першого Приморського ВДВС Одеського МУЮ Козюка О.М. від 24.12.2014 року та складений ним акт від 24.12.2014 року про передачу стягувачу ОСОБА_6 в рахунок погашення боргу за виконавчим листом №2-11570/11, виданим 18.02.2013 року Приморським районним судом м. Одеси, належну ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_3 , вартістю 1755921,00 грн.; визнати недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, які не відбулися, №98, видане 16.02.2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю. на ім'я ОСОБА_6 та скасувати державну реєстрацію права власності (номер запису про право власності: 8738148) ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_3 , що вчинена 16.02.2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що на виконанні Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Білим К.І. перебуває зведене виконавче провадження №37261086 про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 23020 євро, що еквівалентно станом на 01.02.2012 року 252462,00 грн., та стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 2637960,66 грн.
Під час виконання в рамках вказаного вище виконавчого провадження була винесена постанова державного виконавця від 24.12.2014 року про передачу стягувачу ОСОБА_6 в рахунок погашення боргу за виконавчим листом №2-11570/11, виданим 18.02.2013 року Приморським районним судом м. Одеси, належну ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_3 , вартістю 1755921,00 грн., на підставі чого було видано акт від 24.12.2014 року про передачу майна ОСОБА_6 та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, які не відбулися.
Однак, на думку позивача, вищевказані постанова державного виконавця від 24.12.2014 року, акт від 24.12.2014 року про передачу майна ОСОБА_6 та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, які не відбулися підлягають визнанню недійсними зі скасуванням реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомості як вчинені в порушення діючого законодавства, а саме: в порушення порядку черговості надходження виконавчих документів до виконання, визначеної ст. 44 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавчий лист на користь позивача надійшов на виконання раніше від виконавчого листа про стягнення коштів на користь ОСОБА_6 , що призвело до порушення законних прав та інтересів позивача.
Окрім цього, в порушення законодавства, державний виконавець не повідомляв позивача про результати торгів, не направляв пропозиції позивачу залишити за собою нереалізоване майно та, як наслідок, порушив першочергове право позивача на залишення майна у власність, оскільки виконавчий лист на користь позивача надійшов раніше від виконавчого листа Макаренко ОСОБА_7 .П.
Зважаючи на зазначене, позивач посилався на недійсність правочину про передачу майна ОСОБА_6 у власність на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України, оскільки цей правочин суперечить закону.
Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Погрібного С.О. від 17.03.2015 року за вказаним позовом ОСОБА_1 було відкрито провадження.
Ухвалою від 20.03.2015 року було задоволено клопотання позивача та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3 , заборонено провадити її відчуження, передачу під заставу.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19.06.2015 року витребувано у Першого Приморського ВДВС ОМУЮ копію матеріалів виконавчого провадження, що є предметом спору.
Ухвалою суду від 16.09.2015 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , Першого Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про визнання недійсною постанови та акта державного виконавця, визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, було зупинено до завершення розгляду та вирішення спору за іншою цивільною справою № 522/2790/15-ц за скаргою ОСОБА_5 на дії державного виконавця Першого Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про визнання неправомірними дій державного виконавця, скасування постанови та акта державного виконавця.
Згідно з ухвалою від 13.12.2017 року цивільну справу за вказаним вище позовом ОСОБА_1 було прийнято у провадження судді Приморського районного суду м. Одеси Кравчук Т.С.
На підставі Рішення Вищої ради правосуддя від 12 квітня 2018 року №1093/0/15-18 про звільнення ОСОБА_8 з посади судді Приморського районного суду міста Одеси у зв'язку з поданням заяви про відставку, за допомогою системи автоматизованого документообігу суду визначено, що розгляд цієї справи здійснюватиме суддя Приморського районного суду м. Одеси Єршова Л.С. (протокол повторного авторозподілу від 08.05.2018 року).
Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Єршової Л.С. від 15.05.2018 року відновлено провадження та прийнято до розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про визнання недійсними угоди про передачу майна стягувачу, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно; замінено первісного відповідача ОСОБА_6 на його правонаступника - ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) та призначено справу до розгляду у загальному позовному провадженні.
Згодом ухвалою суду було замінено відповідача Перший Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції на належного - Перший Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
22.08.2018 року представником відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 було надано до суду відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та просив суд відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду, оскільки дізнався про порушення своїх прав 03.03.2015 року та мав звернутися до суду протягом десяти днів зі скаргою на дії державного виконавця, а не з позовом, таким чином вибрав невірний спосіб захисту своїх прав.
06.09.2018 року позивачем було надано до суду відповідь на відзив, де зазначено, що він звернувся до суду в порядку позовного провадження, а не зі скаргою на дії державного виконавця, а отже не пропустив трирічний строк позовної давності, оскільки дізнався про порушення його прав 03.03.2015 року при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження. Також зазначив, що у разі наявності кількох стягувачів, які виявили бажання залишити за собою нереалізоване майно, воно передається в порядку календарного надходження виконавчих документів до виконання, а відсутність повідомлення від позивача про намір залишити за собою нереалізоване майно пояснюється тим, що позивач не отримував від державного виконавця повідомлення про завершення публічних торгів та йому не пропонувалось прийняти у власність вказане майно. Наголосив на тому, що постанова державного виконавця та складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувачу можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України.
Ухвалами Приморського районного суду від 06.02.2019 року до участі у справі залучено приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю., витребувано у Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області копію матеріалів виконавчого провадження №37261086 для дослідження у судовому засіданні, та закрито підготовче провадження з призначенням справи до розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити
Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі.
На виконання ухвали суду від 06.02.2019 року в судове засідання з'явився представник Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніков Р.В., на виконанні у якого на теперішній час перебуває зведене виконавче провадження №37261086, яке надав суду для дослідження в судовому засіданні.
Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, від її представника ОСОБА_9 надійшла заява про слухання справи за відсутності відповідача та її представника.
Представник відповідача Першого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області та третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю., в судове засідання не з'явилися, надали до суду заяви про слухання справи за їх відсутності.
Заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши матеріали справи та матеріали вказаного вище зведеного виконавчого провадження, суд приходить до наступних висновків.
Суд встановив, що 19.03.2012 року державним виконавцем Першого Приморського ВДВС ОМУЮ відкрито виконавче провадження №31930458 з примусового виконання виконавчого листа №2/1522/3509/11, виданого 06.03.2012 року Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 23020 євро, що еквівалентно станом на 01.02.2012 року 252462,00 грн. (т.2, а.с.81-82)
За рахунок реалізації побутового майна боржника ОСОБА_5 було стягнуто на користь ОСОБА_1 та перераховано 27.11.2012 року - 91321,00 грн., 01.02.2013 року - 20096,00 грн., 08.07.2014 року - 47,73 грн., а всього 111464,73 грн. Залишок несплаченої за рішенням суду суми - 12348,56 евро.
04.03.2013 року старшим державним виконавцем Першого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження №36858026 з примусового виконання виконавчого листа №2-11570/11, виданого 18.02.2013 року Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 2637960,66 грн. (т.2, а.с.83)
28.03.2013 року старшим державним виконавцем Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Білим К.І. винесено постанову про об'єднання виконавчих проваджень №31930458 та №36858026 у зведене виконавче провадження №37261086, яке веде Перший Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції. (т.2, а.с.84-85)
25.11.2014 року заступником начальника Першого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження №45572539 з примусового виконання виконавчого листа №522/12806/14-ц, виданого 13.11.2014 року Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 110678,84 грн. (т.2, а.с.86)
В процесі примусового виконання за зведеним виконавчим провадженням №37261086 звернено стягнення на належну ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_3 , оцінка якої згідно з висновком від 21.07.2014 року складала 1755921,00 грн.
Торги та повторні торги не відбулися у зв'язку з відсутністю купівельного попиту, у зв'язку з чим актом від 29.09.2014 року та 10.11.2014 року державним виконавцем здійснювалась уцінка майна на 1% та 2% відповідно.
Згідно з протоколом №20885 від 15.12.2014 року торги, що були призначені на 15.12.2014 року, 2-х кімнатної квартири АДРЕСА_4 за стартовою ціною 1720802,58 грн. не відбулися у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів, про що 26.12.2014 року від Одеської філії ДП «Інформаційний центр» до Першого Приморського ВДВС надійшов лист за вх. №11643/08-39/2014 (т.1, а.с.115).
В матеріалах виконавчого провадження міститься лист заступника Першого Приморського ВДВС Козюка О.М. від 16.12.2014 року на адресу ОСОБА_6 та ОСОБА_1 з пропозицією в 15-денний строк письмово заявити про своє бажання залишити за собою непродане майно за оцінкою 1755921,00 грн. (т.2, а.с.89)
23.12.2014 року на адресу Першого Приморського ВДВС надійшла заява ОСОБА_6 залишити за ним нереалізоване майно (т.2, а.с.90).
Постановою заступника начальника Першого Приморського ВДВС ОМУЮ від 24.12.2014 року передано стягувачу ОСОБА_6 в рахунок погашення боргу за виконавчим листом №2- 11570/11, виданим 18.02.2013 року Приморським районним судом м. Одеси, належну ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_3 , вартістю 1755921,00 грн. Залишок боргу за виконавчим листом №2-11570/11, виданим 18.02.2013 року Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 у розмірі 2637960,66 грн., складає 880939,66 грн. (т.2, а.с.91)
Відповідно до акту від 24.12.2014 року заступником начальника Першого Приморського ВДВС вказану квартиру передано ОСОБА_6 (т.2, а.с.92)
Постановою заступника начальника Першого Приморського ВДВС ОМУЮ Козюка О.М. від 24.12.2014 року скасовано постанову державного виконавця Першого Приморського ВДВС ОМУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №31930458 від 21.06.2012 року. (т.2, а.с.93)
На підставі вказаних постанови та акту на ім'я ОСОБА_6 . нотаріусом видано свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, які не відбулися, та здійснена державна реєстрація права власності на вищевказану квартиру на ім'я ОСОБА_6 (т.1, а.с.114,128)
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, поряд із визнанням правочину недійсним, також відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України).
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Згідно частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків можуть бути як правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України), так і інші юридичні факти (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України).
Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом частини першої статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.
Частинами першою, сьомою-десятою статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV визначено, що реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.
У разі якщо стягувач у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання повідомлення державного виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. У разі відсутності в боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання.
У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов'язаний у п'ятнадцятиденний строк з дня надходження до державного виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок для обліку депозитних сум органу державної виконавчої служби різницю між початковою вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо початкова вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягується виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.
Майно передається стягувачу за ціною, що дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалося на реалізацію. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. За фактом такої передачі державний виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно.
У разі наявності кількох стягувачів, які виявили бажання залишити за собою нереалізоване майно, воно передається в порядку календарного надходження виконавчих документів до виконання з урахуванням черговості, визначеної статтею 44 цього Закону.
З огляду на зазначене, передбачена статтею 62 Закону процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акта про передачу майна стягувачу, які можуть вважатися юридичними фактами, що є законними підставами виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України). Однак за своєю правовою природою таку процедуру разом з відповідними постановою та актом державного виконавця не може бути ототожнено з процедурою відчуження майна з прилюдних торгів тільки тому, що за результатами проведення прилюдних торгів державний виконавець також складає акт.
Таким чином, передача державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята державним виконавцем у результаті цієї процедури, та складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувачу, не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 16.11.2016 року 6-1655цс16 та постанові Верховного суду від 27 лютого 2019 року у справі №61-17091св18.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 просить визнати недійсними постанову та акт державного виконавця про передачу майна стягувачу, а такожвидане на їх підставі свідоцтво про право власності, посилаючись як на підставу визнання їх недійсними саме на положення ст.ст. 203, 215 ЦК України, що є неприпустимим.
Разом з тим частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, поряд із визнанням правочину недійсним, також відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов'язків суду.
Судові справи, в яких наявний спір про цивільне право, не можуть переглядатися в порядку провадження за скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, оскільки у випадку передачі нерухомого майна стягувачеві, який оформив право власності на майно, ефективним способом захисту прав боржника може бути лише пред'явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів.
При цьому, згідно зі статтею 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника.
Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 не є власником майна, нереалізованого на прилюдних торгах та переданого стягувачу в рахунок заборгованості на підставі постанови та акта державного виконавця, він не може звертатися до суду в порядку ст. 393 ЦК України з вимогою про визнання постанови та акта державного виконавця про передачу майна стягувачу.
Отже, посилання позивача, який є стягувачем у вказаному вище зведеному виконавчому провадженні, на порушення державного виконавця під час здійснення виконавчих дій при передачі майна стягувачу, а саме: не повідомлення позивача про результати торгів, не направлення пропозиції позивачу залишити за собою нереалізоване майно та, як наслідок, порушення першочергового права позивача на залишення майна у власність, оскільки виконавчий лист на користь позивача надійшов раніше від виконавчого листа ОСОБА_10 . ОСОБА_11 , мають самостійний порядок оскарження, передбачений розділом VII ЦПК України.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97 року, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 10 ЦПК України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року).
Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , Першого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю., про визнання недійсними постанови та акта державного виконавця про передачу майна стягувачу, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись статтями 4-7, 10-13, 19, 81, 89, 141, 258, 264, 265, 268, 354 ЦПК України,
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , Першого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю., про визнання недійсними постанови та акта державного виконавця про передачу майна стягувачу, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Повне рішення складено та підписано 18 червня 2019 року.
Суддя Л.С. Єршова