Справа № 521/19715/18
Провадження № 2/521/1713/19
19 червня 2019 року
Малиновський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Бобуйка І.А.
секретаря судового засідання - Бендери О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) про стягнення боргу за договором позики,
Позивачка звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила суд, з урахуванням уточненої позовної заяви від 28.03.2019 року, стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) заборгованість, що виникла із договору позики від 05.05.2016 р., в сумі 68000 доларів США, що еквівалентно 1 893 079,61 грн., посилаючись на такі обставини.
Згідно позовної заяви, 05.05.2016 р. між позивачкою та ОСОБА_2 був укладений договір позики, у відповідності до умов якого ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 в позику грошові кошти в сумі 80 000 (вісімдесят тисяч) доларів США, із терміном остаточного повернення позики до 31.03.2018 р. На підтвердження факту укладення договору позики ОСОБА_2 було особисто складено відповідну розписку від 05.05.2016 р., оригінал якої наявний в розпорядженні позивачки.
Відповідно до умов укладеного договору позики від 05.05.2016 р. ОСОБА_2 зобов'язалась повернути отримані грошові кошти в сумі 80 000 доларів США у строк до 31.03.2018 р. Відповідно до розписки від 05.08.2016 року написаною позивачкою, ОСОБА_2 погашено заборгованість у розмірі 7000 (сім тисяч) доларів США. Відповідно до розписки від 05.09.2016 року написаною позивачкою, ОСОБА_2 погашено заборгованість у розмірі 5000 (п'ять тисяч) доларів США.
Позивачка стверджує, що відповідно до інформації, розміщеної в мережі Інтернет на офіційному веб-сайті Національного банку України: 15.11.2018 р. встановлено наступний курс долара США до гривні: 2783,9406 грн. за 100 доларів США.
Отже, позивачка стверджує, що станом на 15.11.2018 р. загальна сума заборгованості ОСОБА_2 за договором позики від 05.05.2016 р. становить 68 000 доларів США, що еквівалентно 1 893 079,61 грн.
12.02.2019 року відповідачка подала до суду відзив на позовну заяву, в якій просила відмовити у задоволенні позовної заяви.
В судове засідання позивачка не з'явилася, повідомлялась про дату, час та місце судового засідання належним чином та своєчасно, представник позивачки подала до суду заяву, в якій просила слухати справу, призначену на 19.06.2019 року без її особистої участі, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.
Представник відповідачки - ОСОБА_3 , подала до суду заяву, в якій просила слухати справу, призначену на 19.06.2019 року без її особистої участі, позовні вимоги визнає та просить їх задовольнити.
Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до п. 11 Постанови пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», у разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду - є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що вищевказаний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що 05.05.2016 р. між позивачкою та ОСОБА_2 був укладений договір позики, у відповідності до умов якого ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 в позику грошові кошти в сумі 80 000 (вісімдесят тисяч) доларів США, із терміном остаточного повернення позики до 31.03.2018 р. На підтвердження факту укладення договору позики ОСОБА_2 було особисто складено відповідну розписку від 05.05.2016 р., оригінал якої наявний в розпорядженні позивачки.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з положеннями ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або ж таку кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За правилом ч. 1 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно із ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Згідно із ч. 2ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до п. 2, п. 4 ч. 1ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК України, згідно з якою за цим договором одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно-безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Договір позики вважається укладеним у момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Таким, чином даним договором позики, що оформлений у вигляді розписки від 05.05.2016 року вже закріплено факт отримання суми грошових коштів ОСОБА_2 .
Ідентична правова позиція викладена в постанові Cудової палати у цивільних справах Верховного Суду України від № 6-63 цс-13 від 18 вересня 2013 року, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 ЦПК України.
Згідно ч.ч.1-2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів та показанням свідків.
У відповідності до ст. 88 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що зобов'язання підлягає виконанню у строк, визначений цим зобов'язанням.
Також, відповідно до ст. 525 ЦК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання.
Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Факт неповернення боргу підтверджується тим, що борговий документ (розписка від 05.05.2016 року) перебуває у ОСОБА_1 , так як, відповідно до ч. 3 ст. 545 ЦК України, тільки наявність боргового документу у боржника підтверджує виконання їм свого обов'язку.
Судом встановлено, що відповідно до умов укладеного договору позики від 05.05.2016 р. ОСОБА_2 зобов'язалась повернути отримані грошові кошти в сумі 80 000 доларів США у строк до 31.03.2018 року (а.с. 4).
Судом встановлено, що відповідно до розписки від 05.08.2016 року написаною позивачкою, ОСОБА_2 погашено заборгованість у розмірі 7000 (сім тисяч) доларів США (а.с.39). Відповідно до розписки від 05.09.2016 року написаною позивачкою, ОСОБА_2 погашено заборгованість у розмірі 5000 (п'ять тисяч) доларів США (а.с.40).
Відповідно до інформації, розміщеної в мережі Інтернет на офіційному веб-сайті Національного банку України: https://bank.gov.ua/control/uk/curmetal/currency/search?formType=searchFormDate&time_step=daily&date=19.06.2019&outer=table&execute, станом на 19.06.2019 р. встановлено наступний курс долара США до гривні: 2638, 8427 грн. за 100 доларів США.
Таким чином сума боргу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, з урахуванням виплаченого ОСОБА_2 боргу, складає: 68 000 (шістдесят вісім тисяч доларів США) що еквівалентно 1 793 840 (один мільйон сімсот дев'яносто три тисячі вісімсот сорок) гривень 00 копійок.
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків.
Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Таким чином, у порушення умов договору позики, а також ст.ст. 509, 526, 1046, 1048 ЦК України, відповідачка зобов'язання за вказаним договором не виконала, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, Відповідач порушує зобов'язання за даним договором.
Згідно ст. 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Судом встановлено, що відповідачка визнала позов повністю, що підтверджується заявою від 19.06.2019 року. Визнання позову - це розпорядницька дія відповідача, його згода на задоволення заявлених позовних вимог, спрямована на закінчення розгляду судом заявленої вимоги шляхом винесення рішення про її задоволення. Визнання позову є розпорядницькою дією відповідача і означає безумовну згоду з вимогами позивача та з винесенням судом рішення на користь позивача незалежно від наявності і доведеності фактів, що входять у підставу позову. Визнання факту є різновидом пояснень відповідача як засобу доказування і спрямоване на підтвердження наявності певної обставини, доказування якої згідно з правилами про розподіл тягаря доказування покладається на позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Керуючись ст. ст. 509, 525, 526, 527, 530, 598, 599, 610, 611, 617, 625, 1046, 1048 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 258, 259, 263, 264, 265, 352 Цивільного процесуального кодексу України, СУД -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) про стягнення боргу за договором позики - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Хмельницьким ВМ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, ідентифікаційний код НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Хмельницьким ВМ Малиновського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) заборгованість, що виникла із договору позики від 05.05.2016 року, в сумі 68 000 (шістдесят вісім тисяч доларів США) що еквівалентно 1 793 840 (один мільйон сімсот дев'яносто три тисячі вісімсот сорок) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Хмельницьким ВМ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, ідентифікаційний код НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Хмельницьким ВМ Малиновського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) сплачений судовий збір у розмірі 8 810,00 грн. (вісім тисяч вісімсот десять) гривень 00 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
СУДДЯ: І.А. Бобуйок