19 червня 2019 року
м.Суми
Справа №592/15490/18
Номер провадження 22-ц/816/3396/19
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Криворотенко В. І. (суддя-доповідач),
суддів - Собини О. І. , Ткачук С. С.
за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Центр надання адміністративних послуг м. Суми,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мірошниченка Андрія В'ячеславовича на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 квітня 2019 року в складі судді Хитрова Б.В., постановлене у м. Суми Сумської області, повний текст судового рішення виготовлено 03 квітня 2019 року,
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Центр надання адміністративних послуг м. Суми, про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Свої вимоги мотивувала тим, що вона є власником 1/2 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 . У будинку також зареєстрований син позивача ОСОБА_2 , 1980 року народження, який з 2007 року за вказаною адресою не проживає.
Зазначені обставини перешкоджають позивачу отримати житлову субсидію та призводять до зайвого нарахування комунальних послуг, тому позивач змушена звернутися за захистом своїх прав до суду.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 квітня 2019 року, з урахуванням виправлень внесених ухвалою цього ж суду від 09 квітня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення не врахував, що реєстрація члена сім'ї, який більше десяти років не проживає за місцем реєстрації, порушує права позивача, як власниці житла.
Відзивів на апеляційну скаргу відповідач та третя особа не надали, проте ОСОБА_2 у клопотанні про розгляд справи без його участі зазначив, що позовні вимоги визнає у повному обсязі та не заперечує проти визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_2 .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 адвоката Мірошниченка А.В., який підтримав доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач відсутній за зареєстрованим місцем проживання з поважної причини - через працевлаштування за кордоном.
Проте колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини будинку за адресою АДРЕСА_3 ( а.с.40).
У вказаному житловому приміщенні зареєстровані позивач ОСОБА_1 , її повнолітній син ОСОБА_2 та донька ОСОБА_3 ( а.с. 8).
З 2008 року ОСОБА_2 не проживає у вищевказаному будинку, оскільки виїхав за межі України.
Відповідно до ст. 41 Конституції України право приватної власності є непорушним.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
«Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст. 317 ЦК України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст. 319 ЦК України).
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (ч.1 ст.383 ЦК України).
Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
До поважних причин закон відносить строкову службу в армії, навчання, робота за кордоном, лікування, тривалі відрядження, тощо. Власник житла і член його сім'ї можуть домовитись про інші умови припинення права користування житлом.
Установлено, що предметом позову є визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, з підстав передбачених ст. 405 ЦК України.
Суд першої інстанції вірно встановив, що ОСОБА_2 не проживає за місцем реєстрації з грудня 2007 року, проте не врахував, що у матеріалах справи відсутні належні допустимі докази на підтвердження поважності причин його відсутності за місцем реєстрації більше одного року, а тому дійшов необґрунтованого висновку про поважність причин тривалого непроживання відповідача за місцем реєстрації.
Вищевикладені норми матеріального права дають підстави для висновку про те, що член сім'ї власника житла, має обмежене право користування приватним житлом і у разі створення ним перешкод для реалізації власником свого права користування власністю, в даному випадку перешкоди у реалізації власником права на отримання субсидії, за рішенням суду право користування члена сім'ї може бути припинено.
З урахуванням зазначеного у зв'язку із доведеністю факту не проживання відповідача без поважних причини більше одного року в квартирі, закон дозволяє визнати його таким, що втратив право користування жилим приміщенням на підставі ч. 2 ст. 405 ЦК України.
Відмовляючи у задоволені позову, місцевий суд не звернув уваги на викладене, прийшовши до помилкового висновку про поважність причин відсутності за місцем реєстрації, чим допустив порушення норми ч. 6 ст. 81 ЦПК України, якою визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, оскільки докази про працевлаштування ОСОБА_2 за межами України в матеріалах справи відсутні.
Про перебування за кордоном тривалий час у зв'язку із заробітками не підтвердив і сам відповідач. А як пояснив представник позивача ОСОБА_4 , відповідач ОСОБА_2 проживає у Російській Федерації де одружився, створив свою сім'ю і обрав інше постійне місце проживання.
За наведених обставин, апеляційний суд не можне визнати оскаржене судове рішення законним та обґрунтованим, таким що відповідає ст. 263 ЦПК України і на підставі ч. 1 ст. 376 цього Кодексу у зв'язку із невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинами справи, скасовує це рішення і ухвалює нове про задоволення позову, визнає ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_2 .
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, апеляційний суд покладає судові витрати, понесені позивачем у судах першої та апеляційної інстанцій, у розмірі 1762 грн на відповідача.
Враховуючи малозначність справи (п. 2 ч. 6 ст. 19, ч. 4 ст. 274 ЦПК України), постанова апеляційного суду не підлягає касаційному оскарженню відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мірошниченка Андрія В'ячеславовича задовольнити.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 квітня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1762 грн судового збору, сплаченого в судах першої і апеляційної інстанцій.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 20 червня 2019 року.
Головуючий - В.І. Криворотенко
Судді: О.І. Собина
С.С. Ткачук