Справа № 761/14426/17
Провадження № 2/761/499/2019
22 травня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Піхур О.В.
за участю :
секретаря судового засідання - Чугаєвої І.В.,
представника позивача - Свириденка А.М.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
представник третьої особи - ОСОБА_3 ,
розглянувши у судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Державного вищого навчального закладу «Університет менеджменту освіти» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 законним представником якої є ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особа : Орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, -
У квітні 2017 року до Шевченківського районного суду м. Києва подано позов Державного вищого навчального закладу «Університет менеджменту освіти» (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі-відповідач 1), ОСОБА_4 законним представником якої є ОСОБА_1 , ОСОБА_5 (далі- відповідач 2), третя особа : Орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на балансі та в оперативному управлінні позивача знаходиться студентський гуртожиток, розташований за адресою : АДРЕСА_1 . У 2001 році до кімнат №51-521 гуртожитку був поселений ОСОБА_6 з дружиною ОСОБА_7 та донькою дружини ОСОБА_8 . ОСОБА_6 працював в Університеті з 18.08.1999р. по 31.12.2010р. ОСОБА_1 з 10.11.1999р. по 11.11.202р. була аспіранткою ОСОБА_9 . З моменту звільнення ОСОБА_6 , він та ОСОБА_10 з гуртожитку виселились, місце їх проживання невідоме. А ОСОБА_1 продовжувала проживати в гуртожитку, аргументуючи тим, що має реєстрацію, а отже має право на користування житловою площею в гуртожитку. 01.01.2016 року з ОСОБА_1 було укладено договір найму житлового приміщення в гуртожитку Університету №114/16, дія якого закінчилась 31.12.2016р., а згідно п.4.4. договору після закінчення встановленого терміну тимчасового проживання наймач зобов'язаний звільнити це житлове приміщення в 3-денний термін або продовжити термін дії договору за згодою сторін. В грудні 2017 року ОСОБА_1 відмовилась від укладання договору на новий термін та відмовилась звільнити кімнату гуртожитка.
Тому позивач, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив суд виселити ОСОБА_11 , ОСОБА_1 та її неповнолітню доньку ОСОБА_4 із кімнат №№519, 520, 521 гуртожитку Державного вищого навчального закладу «Університет менеджменту освіти» по АДРЕСА_1 без надання іншого житла.
Ухвалою судді ОСОБА_12 від 15.06.2017 року відкрито провадження у справі.
Розпорядженням Шевченківського районного суду м. Києва від 22.11.2017 року здійснено перерозподіл даної справи у зв'язку із звільненням судді ОСОБА_12 у відставку.
Ухвалою судді Піхур О.В. від 23.11.2017 року справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
Ухвалою від 03.04.2018 року справу було призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 та її представник, а також представник третьої особи в судовому засіданні заперечували проти позовних вимог та просили суд відмовити в їх задоволенні.
Допитані в якості свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 суду пояснили, що їм невідомі підстави заселення відповідачів, а ОСОБА_5 проживаючою в гуртожитку не бачили.
Відповідач ОСОБА_10 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про причини неявки суду не повідомила.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст. 223 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до постанови президії академії педагогічних наук України від 19.06.2008 року на баланс та в оперативне управління позивача передано студентський гуртожиток, розташований за адресою : АДРЕСА_2.
19.12.2012 року було затверджено положення про гуртожиток ДВНЗ «Університет менеджменту освіти».
ОСОБА_6 працював в Державному вищому навчальному закладі «Університет менеджменту освіти» з 18.08.1999р., а 31.12.2010р., був звільнений за його заявою, в якій він зазначає, що просить звільнити його у зв'язку з погіршенням стану здоров'я.
З 10.11.1999р. до аспірантури Університету була зарахована ОСОБА_18 та відрахована з 11.11.202р.
01.01.2016 року з ОСОБА_1 було укладено договір найму житлового приміщення в гуртожитку Університету №114/16, дія якого закінчилась 31.12.2016р., але ОСОБА_1 після закінчення строку його дії відмовилась від укладання договору на новий термін та відмовилась звільнити кімнату гуртожитка.
За відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС України в м. Києві ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_10 зареєстровані за адресою : АДРЕСА_1
Сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення. (ч.ч.1,2,3 ст. 132 ЖК України).
Без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: осіб з інвалідністю внаслідок війни та інших осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв'язаного з перебуванням на фронті; учасників Другої світової війни, які перебували у складі діючої армії; сім'ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби; сім'ї військовослужбовців; осіб з інвалідністю з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків; осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; осіб, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення; осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників; пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; осіб з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання І і ІІ груп, осіб з інвалідністю І і ІІ груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними (ст. 125 ЖК України).
ОСОБА_6 та ОСОБА_5 пропрацювали у позивача більше 10 років.
Крім того, відповідачі не займали кімнату в гуртожитку самовільно, а були заселені в зв'язку з роботою, а також як члени сім'ї працівника та по час розгляду справи оплачують витрати за проживання в гуртожитку.
Відповідно до принципу 4 «Декларації з прав дитини», дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включно дородовий і післяродовий догляд. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Згідно положень статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
Водночас пунктом 4 статті 31 ЦК України гарантовано, що фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з положеннями статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.
Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до положень статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
У відповідності до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Згідно до частини другої статті 3 СК України дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Рішенням ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24.11.1986), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18.02.1999).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).
Отже, в силу вимог ст.ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Даючи юридичну оцінку поясненням та наданим по справі доказам, враховуючи те, що відповідачі є членами сім'ї померлого працівника ОСОБА_6 , якому було надано службове жиле приміщення та який звільнився не за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину, а у зв'язку з порушенням стану здоров'я, їх заселення було не самовільним, а на законних підставах, крім того, іншого житла для проживання не мають, сплачують кошти за комунальні послуги, а тому відсутні підстави для їх виселення без надання іншого житла.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 125, 132 ЖК України, ст..ст. 29, 31, 310 ЦК України, ст. ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-81, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 280, 352-353 ЦПК України; ст.ст. 317, 329, 321, 383, 391, ст..ст. СК України, ст.ст. 11, 18 Закону України «Про охорону дитинства», суд,
В задоволенні позовних вимог Державного вищого навчального закладу «Університет менеджменту освіти» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 законним представником якої є ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особа : Орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном - відмовити.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року) : до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а саме, відповідно до ч.1 ст. 296 ЦПК України : апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 14.06.2019 року.
Суддя