печерський районний суд міста києва
Справа № 757/27462/18-ц
19 червня 2019 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Литвинової І. В.,
при секретарі судових засідань Винник С. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом Публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ГУДВІЛ 7» про стягнення заборгованості за кредитним договором,
05 червня 2018 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою судді 13 червня 2018 року у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження /а. с. 87-88/.
Предметом розгляду у даній справі є стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 60-В/07 від 14 березня 2007 року та договорами поруки № 60-В/07-П1 від 14 березня 2007 року, № 60-В/07-П3 від 14 березня 2007 року (із змінами внесеними договорами про внесення змін) з поручителів позичальника ТОВ «ГУДВІЛ 7» (третя особа у справі) - ОСОБА_1 і ОСОБА_2, які мають процесуальний статус відповідачів у справі.
10 липня 2018 року від відповідачів до суду надійшов спільний відзив на позов, у якому вимоги позову банку вони не визнають, посилаючись на пропуск строку позовної давності та судові рішення різних інстанції з розгляду тих самих вимог банку до відповідачів, що виникли з правовідносин пов'язаних із договором про відкриття кредитної лінії № 60-В/07 від 14 березня 2007 року, на судові рішення, предметом розгляду у яких вже було стягнення заборгованості за кредитною лінією, на те, що порука припинена, оскільки позивач звернувся до поручителів з пропуском шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання, посилалися на те, що трирічний строк позовної давності для заявлених позивачем вимог сплив /а. с. 93-98/.
Представник позивача 22 січня 2019 року подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника сторони /а. с. 158/.
У судове засідання сторони, їх представники та представник третьої особи не з'явилися, будучи повідомленими належним чином, у матеріалах справи наявний поданий відповідачами спільний відзив, що містить заяву про застосування наслідків пропуску строків позовної давності та заява сторони позивача про розгляд справи за його відсутності, будь-які інші заяви з процесуальних питань до суду не надходили.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
14 березня 2007 року між ЗАТ «БАНК НРБ», правонаступником якого є ВАТ «ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ», правонаступником якого в свою чергу є ПАТ «ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ», і ТОВ «Гудвіл 7» був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 60-В/07 /а. с. 42-50/.
У подальшому у кредитний договір вносилися зміни договорами про внесення змін № 1 від 01 червня 2007 року; № 2 від 13 березня 2008 року; № 3 від 13 листопада 2008 року; № 4 від 29 грудня 2008 року /а. с. 51-56/.
Відповідно до умов кредитного договору банк відкрив боржнику невідновлювальну кредитну лінію в сумі 3 860 000 доларів США з останнім днем дії кредитної лінії 13 березня 2008 року /а. с. 42/.
В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору, було укладено договори поруки між банком та фізичними особами, а саме:
- з ОСОБА_2 договір поруки № 60-В/07-П1 від 14 березня 2007 року (зі змінами, внесеними договорами про внесення змін від 18 березня 2008 року, 13 листопада 2008 року), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим Ю. С., зареєстрований в реєстрі за № 1196 /а. с. 61-62, 63, 64/;
- з ОСОБА_1 договір поруки № 60-В/07-П3 від 14 березня 2007 року (зі змінами, внесеними договорами про внесення змін від 13 березня 2008 року, 13 листопада 2008 року), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим Ю. С., зареєстрований в реєстрі за № 1197 /а. с. 57-58, 59, 60/.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом наведених норм цивільного законодавства: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним; якщо правочин недійсним не визнавався, і його недійсність прямо не встановлена законом, відтак він є чинним і підлягає виконанню.
Згідно з п. 4.2. договору поруки № 60-В/07-ПЗ від 14 березня 2007 року, передбачена статтею 2 цього договору відповідальність поручителя наступає у випадку, якщо боржник допустить прострочення виконання зобов'язань.
У такому випадку кредитор звертається з письмовим повідомленням до поручителя про невиконання боржником зобов'язань, що зазначені в ст. 2 цього договору, та їх обсяг. Згідно з пунктом 4.4 договору поруки № 60-В/07-ПЗ від 14 березня 2007 року, поручитель протягом 5 днів з дня отримання повідомлення зобов'язаний погасити заборгованість боржника за реквізитами, зазначеними кредитором в повідомленні.
Згідно з п. 4.2. договору поруки № 60-В/07-ПЗ від 14 березня 2007 року, у повідомленні повинно бути визначено обсяг невиконаних позичальником зобов'язань.
У відповідності із п. 11.9 договору про відкриття кредитної лінії № 60-В/07 від 14 березня 2007 року будь-які повідомлення, попередження та інший обмін інформацією між банком і позичальником, що стосуються цього договору, незалежно від того, передбачені вони цим договором або ні, мають юридичну силу, якщо вони викладені письмово і доведені до відома іншої сторони кур'єром під розписку, рекомендованим або цінним листом (телеграмою).
Відповідно до п. 22. Постанови пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорі, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року, пред'явлення вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до сулу протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
За змістом частини третьої ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
В такому випадку кредитор звертається з письмовим повідомленням до поручителя про невиконання боржником зобов'язань, що зазначені в статті другій того договору, та їх обсяг.
Згідно з частиною другою ст. 1054 та частиною другою ст. 1050 Цивільного кодексу України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
З огляду на це у банка настає право вимоги від позичальника виконання основного зобов'язання не з моменту закінчення строку дії договору, а з моменту прострочення повернення чергової частини грошових коштів.
Згідно з пунктом 1 договору про внесення змін № 4 до договору про відкриття кредитної лінії № 60-В/07 від 14 березня 2007 року передбачено строки лімітів кредитної лінії та визначено останній день дії кредитної лінії.
Таким чином, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою ст. 254 Цивільного кодексу України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Позивачем доказів направлення вимоги про дострокове погашення боргу, або по закінченню договору про відкриття кредитної лінії № 60-В/07 надано не було, в той же час позов пред'явлено 05 червня 2018 року.
Частиною першою ст. 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема: на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених договором або законом (частина друга ст. 598 ЦК України): виконанням (ст. 599 ЦК України); переданням відступного (ст. 600 ЦК України); зарахуванням (ст. 601 ЦК України); за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК України); прощенням боргу (ст. 605 ЦК України); поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України); неможливістю виконання (ст. 607 ЦК України); смертю фізичної особи (ст. 608 ЦК України); ліквідацією юридичної особи (ст. 609 ЦК України).
Згідно з частиною четвертою ст. 559 чинного Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Як роз'яснено у п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 травня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за ним договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредиті коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
Такі висновки відповідають правовій позиції, сформульованій у постанові Верховного суду України від 23 травня 2012 року у справі № 6-33цс12, у постанові Верховного суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14 та у постанові Верховного суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14.
Строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 Цивільного кодексу України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора її суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти, не може.
З огляду на преклюзивний характер строку поруки, й обумовлене цим. припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначена положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором, до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
Укладені 14 березня 2007 року договори поруки № № 60-В/07-П1, 60-В/07-ПЗ є підставою для виникнення у сторін зобов'язань відповідно до ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами, якщо дія поруки не припинилась з підстав, передбачених законом.
Судовими рішеннями, постановленими у справі за позовом ПАТ «СБЕРБАНК» до ОСОБА_1 , третя особа ТОВ «Гудвіл 7», про стягнення заборгованості за кредитним договором № 60-В/07 від 14 березня 2007 року, а саме рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2014 року у справі № 361/1689/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 04 червня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2014 року у задоволенні позову банку відмовлено, а договір поруки, за зустрічним позовом ОСОБА_1 , визнано таким, що припинив дію, вже встановлено, що зобов'язання за договором поруки у поручителя припинилося /а. с. 100-104, 106-107, 136/.
Так само, судовими рішеннями, постановленими у справі за позовом ПАТ «СБЕРБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з поручителя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до банку, третя особа ТОВ «Гудвіл 7», про визнання договору поруки за кредитним договором № 60-В/07 від 14 березня 2007 року, а саме рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 03 квітня 2014 року у справі № 2-85/14, у задоволенні позову банку відмовлено, а договір поруки, за зустрічним позовом ОСОБА_2 , визнано таким, що припинив дію, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27 травня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 жовтня 2014 року, також встановлено, що зобов'язання за договором поруки у поручителя припинилося /а. с. 105, 135/.
З огляду на вище викладене, договори поруки від 14 березня 2007 року, укладені між Закритим акціонерним товариством «Банк НРБ», правонаступником якого є Акціонерне товариство «СБЕРБАНК», і відповідачами є припиненими.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право, вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Тож, виходячи з аналізу вказаної статті, договір поруки має додатковий до основного зобов'язання - кредитного договору характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього.
Згідно ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.
Відповідно до частини четвертої ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Частинами першою, другою ст. 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Згідно із частиною першою ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Статтею 252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга ст. 251, частина друга ст. 252 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно з Цивільним кодексом зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.
Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 Цивільного кодексу України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
До правовідносин сторін підлягає застосуванню наведене вище положення частини четвертої ст. 559 Цивільного кодексу України про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На підставі встановлених обставин, у тому числі, що мають преюдиційне значення для розгляду справи, суд вважає необґрунтованим позов ПАТ «Сбербанк» та відмовляє у його задоволенні як безпідставно поданому.
Судом враховуються роз'яснення, надані у пункті 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» про те, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у справі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Оскільки суд, на підставі встановлених судом обставин, що мають вирішальне значення у справі, прийшов до висновку про необґрунтованість позову, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, заяви відповідачів про застосування строків позовної давності відхиляється.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року).
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись
ст. ст. 3, 8, 21, 22, 24, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,
ст. ст. 1-16, 22, 251, 252, 525, 526, 598-609, 1050, 1054 Цивільного кодексу України,
ст. ст. 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 289, 354 Цивільного процесуального кодексу України,
суд,
Відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ГУДВІЛ 7» про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя І. В. Литвинова