печерський районний суд міста києва
Справа № 757/5746/19-ц
18 червня 2019 року
Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді Матійчук Г. О.,
секретаря судового засідання - Василенко Д. С.,
розглянувши цивільну справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення від права користування житловим приміщенням,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення від права користування житловим приміщенням. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є дочками позивача та зареєстровані у вказаній квартирі. Проте, як вказує позивач, відповідачі не проживають за вказаною адресою з 1999 року, оскільки виїхали на постійне місце проживання до США та станом на день звернення до суду, приїхати на проживання до згаданою квартири або знятися добровільно з реєстрації не бажають. У зв'язку з тим, що відповідачі у добровільному порядку не знялися із реєстрації місця проживання, квартирою не користуються протягом тривалого часу, не беруть участі в її утриманні, відмовляються особисто знятися із реєстрації місця проживання позивачу чиняться перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , а тому він змушений звернутися до суду із даним позовом.
15 травня 2019 року суд відкрив провадження у цій справі та, з урахуванням ч. 4 ст. 19 ЦПК України, вирішив її розглянути в порядку спрощеного провадження без виклику сторін. Сторони не подавали клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні.
Відповідач ОСОБА_2 направила до суду заяву, якою зазначала, що починаючи з 1999 року не проживала та не користувалася квартирою позивача, не несла витрат по її утриманню, в квартирі відсутні будь-які речі, що можуть належати їй, а тому вона визнає позовні вимоги в повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення.
Відповідач ОСОБА_3 направила до суду відзив, яким зазначила, що в 1999 році разом виїхала до США, де й залишилися проживати. Зазначає, що позивач не може усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , адже не має можливості особисто приїхати в Україну та знятися з реєстраційного обліку, а тому просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповіді на відзив та заперечення до суду не надходили.
Розглянувши наявні у справі документи і матеріали, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є єдиним власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на квартиру серії НОМЕР_1 від 14.05.1998.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є дочками позивача, що підтверджується копіями свідоцтв про їхнє народження серії НОМЕР_2 від 25.05.2011 та серії НОМЕР_3 .
Відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Згідно з актом складеним адвокатом Гедьо Андрієм Степановичем в присутності сусідів позивача від 25 січня 2019 року відповідачі фактично не проживають в квартирі АДРЕСА_1 з 1999 року.
Враховуючи те, що відповідачами визнано позовні вимоги в повному обсязі, обставини чинення перешкод у користуванні вищезазначеною квартирою доказуванню не підлягають відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Згідно зі ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав, про що власне наголосив Верховний суд України у своїй Постанові від 16.11.2016 у справі № 6-709цс16.
Відповідно до п. 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» , члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК України.
З урахуванням зазначеного суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК України. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення статей 71, 72 ЖК УРСР застосуванню не підлягають.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Таким чином, як випливає з вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснене на підставі рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням, що узгоджується із правовим висновком, викладеним у Постанові Верховного суду України від 30.06.2015 у справі №21-1438а15.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
З огляду на це, суд вважає що позовні вимоги є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 391, 405 ЦК України,.ст. 12, 19, 82, 206, 258-259, 263-265, 273, ЦПК України, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення від права користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) такими що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 із зняттям їх з реєстраційного обліку.
Рішення суду може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Суддя Г. О. Матійчук