18 червня 2019 року м. Рівне
Справа № 569/21812/18
Провадження № 22-ц/4815/664/19
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Бондаренко Н.В. (суддя-доповідач), Ковальчук Н.М., Боймиструка С.В.,
секретар судового засідання: Пиляй І.С.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Рівненська міська рада,
третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2 ,
за участю сторін, їх представників та третьої особи
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Рівненської міської ради на рішення Рівненського міського суду Рівненської області в складі судді Кучиної Н.Г. від 28 лютого 2019 року, проголошене в 15 год. 35 хв. в м. Рівне, дата складання повного судового рішення - 1 березня 2019 року,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Рівненської міської ради, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю.
Позов мотивує тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 3.06.1980 року державним нотаріусом Першої рівненської державної нотаріальної контори, за ним зареєстровано право приватної власності на частку 234/1000 домоволодіння по АДРЕСА_1 . Власником 73/100 частини вказаного будинковолодіння є ОСОБА_2 , а право власності на його частку розміром 36/1000 не зареєстровано.
Доводить, що з 20.05.1980 року він постійно проживає у частині житлового будинку по АДРЕСА_1 , що належала його бабі ОСОБА_3 та яку успадкував після неї.
Проте під час оформлення спадщини після смерті ОСОБА_3 у нотаріальній конторі було встановлено, що спадкоємцем на обов'язкову частку, яка складає 2/15 частини зі спадкового майна є непрацездатний син померлої - ОСОБА_4 , який проживає у м . Клинци Брянської області , Російської Федерації .
Оскільки, ОСОБА_4 жодних дій, що свідчили б про прийняття ним спадщини не вчинив, позивач вважає, що добросовісно заволодів чужим нерухомим майном, а саме 36/1000 частиною вказаного домоволодіння, яким безперервно володіє більше десяти років.
Просить суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на 36/1000 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , що належала на праві власності ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2019 року визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на 36/1000 частин житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , що належала на праві власності ОСОБА_3 , яка померла у 1979 році.
Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 добросовісно заволодів спірною частиною житлового будинку і продовжує відкрито, безперервно володіти вказаним нерухомим майном протягом десяти років.
В апеляційній скарзі Рівненська міська рада покликається на ухвалення судом рішення із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що висновок суду першої інстанції про добросовісне, відкрите та безперервне володіння позивачем 36/1000 частинами житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки позивач був обізнаний відносно того, що власником вказаного майна була його баба ОСОБА_3 , а тому не можна вважати володіння позивачем частиною житлового будинку, яка залишилась після її смерті, добросовісним.
Смерть ОСОБА_3 та неприйняття спадкоємцем спадщини після смерті останньої, не давали ОСОБА_1 підстав для того, щоб вважати користування чужим майном правомірним.
Крім того, позивачем не надано переконливих доказів того, що він відкрито володіє спірним майном, що є підставою для відмови у задоволенні позову про визнання права власності за набувальною давністю.
З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У частині першій статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Аналіз указаної норми дає підстави для висновку, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.
При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Отже, суду при вирішенні спору належить встановити саме факт добросовісності заявника на момент отримання ним майна, а саме, що у позивача, як володільця майна не могло бути сумнівів у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 3.06.1980 року Першою Рівненською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем обов'язкової частки, яка становить 2/15 всього спадкового майна є непрацездатний син померлої ОСОБА_4 , який проживає у м. Клинци Брянської області. Спадкове майно на яке видано дане свідоцтво складається з 23,4 частин житлового будинку з надвірними будівлями, яке знаходиться по АДРЕСА_1 та належали померлій ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом р.№НОМЕР_1, свідоцтва про право власності на частину в спільному майні подружжя р.№НОМЕР_2, виданих Першою Рівненською державною нотаріальною конторою 27.08.1979 року та зареєстрованого в Рівненському міжміському бюро технічної інвентаризації в реєстрі за № 29-82-3978.
Також, у свідоцтві вказано, що свідоцтво на обов'язкову частку у спадщині ще не видавалось.
На підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на 234/1000 частки домоволодіння по АДРЕСА_1 .
Позивач постійно, безперервно зареєстрований та проживає у будинку АДРЕСА_1 з 20.05.1980 року по даний час.
Матеріали справи не містять доказів того, що син померлої - ОСОБА_4 у встановленому ЦК УРСР порядку прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відсутні й докази прийняття спадщини за законом (обов'язкової частки) іншими її спадкоємцями.
Власником інших 73/100 частин вказаного будинковолодіння є ОСОБА_2 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.02.2013 року та випискою з матеріалів інвентаризаційної справи №3181 від 12.11.2018 року КП "Рівненське міське БТІ".
Із виписки з матеріалів інвентаризаційної справи №3181 від 12.11.2018 року вбачається, що право власності на частку розміром 36/1000 даного домоволодіння в РМБТІ не зареєстровано. (а.с.11)
Відсутні докази того, що спірне майно перейшло до держави або на підставі чинного законодавства на той час було прийнято до комунальної власності Рівненської міської ради.
Як пояснила представник відповідача у судовому засіданні апеляційного суду, міська рада не знала про існування вказаного спірного майна до пред'явлення даного позову ОСОБА_1
Із технічного паспорта, свідоцтв про право на спадщину за заповітом вбачається, що житловий будинок з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 600кв.м. (а.с.3,5,20)
У відповідності до п.8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 01 січня 2011 року. При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2011 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року.
З пояснень позивача встановлено, що ОСОБА_1 набув право власності на весь будинок саме після смерті баби, оскільки: його дядько ОСОБА_4 не вчинив дій щодо прийняття спадщини за законом (обов'язкової частки); вважав, що її прийняв його (позивача) покійний батько; позивач оформив в подальшому у 2007 році на своє ім'я право власності на земельну ділянку площею 0,0338га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Вказані обставини свідчать про безперервність користування ОСОБА_1 спірними 36/1000 частин будинку з 1.01.2001року, тобто вже понад 10 років.
Зазначення судом першої інстанції про давність володіння позивача спірним майном з 1980року є неправильним, однак це не призвело до неправильності вирішення справи по суті та не є підставою для скасування ухваленого рішення.
Матеріалами справи підтверджено, що на теперішній час у власності будь-яких інших осіб спірна частина будинковолодіння не перебуває, і позивач добросовісно заволодів чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном більше десяти років, а тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю.
Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
На підставі ст.141 ЦПК України понесені витрати по оплаті судового збору при подачі апеляційної скарги віднести за рахунок Рівненської міської ради.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375,376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Рівненської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2019 року без змін
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 19 червня 2019 року.
Судді: Бондаренко Н.В.
Ковальчук Н.М.
Боймиструк С.В.