Головуючий суду 1 інстанції -
Доповідач -Дронська І.О.
Справа № 420/370/18
Провадження № 22-ц/810/168/19
10 червня 2019 року м.Сєвєродонецьк
Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Луганського апеляційного суду:
головуючого судді Дронської І.О.,
суддів Єрмакова Ю.В., Луганської В.М.,
за участю секретаря Онопрієнка А.Є.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
представник відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору державний нотаріус Новопсковської державної нотаріальної контори Ковальов Анатолій Олексійович
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 15 січня 2019 року, ухвалене у складі судді Чалого А.В. 15.01.2019 року в смт.Новопсков
у цивільній справі позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на нерухоме майно, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору- держаний нотаріус Новопсковської державної нотаріальної контори Ковальов Анатолій Олексійович
У березні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, в обгрунтування якого посилалась на те, що їй на підставі договору дарування частини житлового будинку від 17 квітня 2008 року належить Ѕ частина житлового будинку з надвірними спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 , яку їй подарував батько ОСОБА_6 . Рішенням виконавчого комітету Риб'янцівської сільської ради №41 від 11.08.2015 року «про виділення в окрему адресу», привласнено 1/2 частині житлового будинку та господарських будівель самостійну юридичну адресу - АДРЕСА_1 . Земельна ділянка площею 0,1707 га, кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1 , як об'єкт права власності, перебувала у власності її батька ОСОБА_6 . Позивач вважає, що відповідно до ст. 120 ЗК України при укладенні договору дарування від 17.04.2008 року у неї виникло право власності, як на 1/2 частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 , так і на 1/2 частину земельної ділянки на якій він розташований.
ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер, після смерті якого спадщину прийняла її мати ОСОБА_3 . Проте нотаріусом Ковальовим А.О. помилково видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину не на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1707 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , а на всю земельну ділянку, у тому числі і на 1/2 частину вказаної земельної ділянки, що належить позивачу. Таким чином, свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку площею 0,1707 га, кадастровий номер НОМЕР_1 підлягає визнанню недійсним, оскільки 1/2 частина вказаної земельної ділянки належить їй.
10 листопада 2016 року мати подарувала відповідачу ОСОБА_2 решту 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, в цей же день мати подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1707 га, кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, при укладенні договору дарування земельної ділянки від 10.11.2016 року ОСОБА_3 здійснила розпорядження і частиною земельної ділянки, що не належить їй, а тому вказаний договір є таким, що суперечить нормам законодавства, що дає підстави відповідно до ч. 1 ст. 203 та ст. 215 ЦК України для визнання його недійсним в частині дарування 1/2 частини земельної ділянки.
Після уточнення позовної заяви 03.07.2018 року позивач ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину видане 28.08.2010 року нотаріусом Новопсковської державної нотаріальної контори Ковальовим А.О. ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1707 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1707 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 та посвідчений державним нотаріусом Новопсковської державної нотаріальної контори Ковальовим А.О. та визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1707 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 15 січня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на нерухоме майно, задоволені.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину видане 28 серпня 2010 року нотаріусом Новопсковської державної нотаріальної контори Ковальовим А.О., ОСОБА_3 на земельну ділянку 0,1707 га, кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1707 га кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 10.11.2016, посвідчений нотаріусом Новопсковської державної нотаріальної контори Ковальовим А.О. реєстр № 681.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,1707 га кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судового збору по 1044,02 грн. з кожної.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. При цьому, у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності житлового будинку, будівлі або споруди. Безпідставне набуття відповідачами ОСОБА_3 , а потім ОСОБА_2 права власності на цілу частку земельної ділянки за оспорюваними свідоцтвом про право власності за законом та договором дарування, порушує право позивача вільно володіти, користуватись та розпоряджатись частиною земельної ділянки пропорційно до частки у праві власності на житловий будинок.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції відповідачем ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, скаржник просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за необгрунтованістю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що результатом ухвалення рішення судом першої інстанції стало визнання права власності на спірну земельну ділянку за позивачем ОСОБА_1 за рахунок позбавлення права власності на земельну ділянку відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Позбавлення правомірно набутого права власності на земельну ділянку не може бути способом захисту порушеного права, оскільки якщо право власності виникло на законних підставах, то збереження цього права за власником гарантується державою. Такий спосіб захисту не передбачений нормами законодавства України. Суд при ухвалення рішення керувався у тому числі ст.120 ЗК України, якою закріплено самостійні правові режими земельної власності на розташовані на земельній ділянці об'єкти нерухомості. Перехід права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна не тягне за собою автоматичного переходу права власності на земельну ділянку, на якій розташована будівля(споруда), а вимагає окремого договірно-правового регулювання шляхом укладення відповідних цивільно-правових угод між власникм земельної ділянки і набувачем будівлі (споруди). Суд не прийняв до уваги те, що на момент смерті власника спірної земельної ділянки його дружина ОСОБА_3 була спадкоємицею першої черги за законом, не була відсторонена від права на спадкування, тобто мала право на спадкування. Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсним в цілому свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_3 , отримане у встановленому законом порядку на спірну земельну ділянку не навів жодної норми матеріального права, яку було порушено під час його видачі. Крім того, одночасно вирішуючи питання про недійсність свідоцтва про право на спадщину, суд першої інстанції застосував правила про недійсність правочину щодо недійсності договору дарування спірної земельної ділянки від 10.11.2016 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , враховуючи те, що при вирішенні питання про недійсність свідоцтва про право власності на спадщину, правила про недійсність правочину не застосовуються, відповідно не можуть бути застосовані та визначені у ст.ст.216-217 ЦК України правові наслідки недійсності правочину. Недійсність свідоцтва про спадщину або окремих його частин не має наслідком безумовну недійсність усіх укладених у подальшому правочинів та правовстановлювальних документів щодо майна, на яке було видане недійсне свідоцтво. Такі правочини можуть бути визнані судом недійсними лише з підстав, встановлених законом.
Позивач ОСОБА_1 скористалась правом щодо подання відзиву на апеляційну скаргу, з якого вбачається, що позивач вважає рішення суду першої інстанції законним, обгрунтованим та таким, що прийняте без порушення норм матеріального та процесуального права. Після укладення договору дарування від 17.04.2008 року, позивач наполягає на тому, що у неї виникло право власності як на Ѕ частину подарованого будинку так і на Ѕ земельної ділянки площею 0,1707 м. кв. При прийнятті спадщини та укладенні договору дарування відповідач ОСОБА_3 здійснила розпорядження і частиною земельної ділянки, яка належала позивачу, а тому вказаний договір є таким, що суперечить нормам законодавства, що дало підстави суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст.203 та ст.215 ЦК України визнати цей договір недійсним в частині дарування Ѕ частини земельної ділянки. Відповідачі не визнавали право власності позивача на Ѕ частину земельної ділянки та не допускали позивача до Ѕ належної позивачу Ѕ частини житлового будинку, проте через державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянки ОСОБА_2 позивач позбавлена можливості здійснити продаж належних їй Ѕ частини житлового будинку та Ѕ земельної ділянки, що порушує право останньої вільно володіти, користуватися та розпоряджатися частиною земельної ділянки пропорційно до частини у праві власності на житловий будинок та має право на захист своїх прав шляхом визнання прав, визнання угод недійсними тощо.
Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 , яких було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи від останніх на адресу апеляційного суду не надходило.
Від третьої особи державного нотаріуса Новопсковської державної нотаріальної контори Ковальова А.А. надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю.
Справу розглянуто на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України без участі зазначених учасників справи, за участю відповідача-скаржника ОСОБА_2 та представника відповідачів Алєксандрової А.Є.
Заслухавши суддю-доповідача, скаржника ОСОБА_2 та представника ОСОБА_7 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до положень ч.ч.1- 4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції у повній мірі не відповідає.
Так, судом першої інстанції встановлено, що 17.04.2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , з письмової згоди ОСОБА_3 від 17.04.2008 року, укладено договір дарування частини житлового будинку, відповідно до умов якого ОСОБА_6 передав безоплатно у власність, а ОСОБА_1 прийняла у власність Ѕ частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Договір та письмова згода посвідчено 17.04.2008 року приватним нотаріусом Новопсковського районного нотаріального округу Чернявською І.В. Даний факт сторонами у справі не оспорюється.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Після його смерті, на підставі заяви про прийняття спадщини, 28.08.2010 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, у вигляді Ѕ частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та свідоцтво про право на спадщину за законом від 28.08.2010 року у вигляді земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2 , розміром 0,994 га, яка знаходиться на території АДРЕСА_1 області АДРЕСА_1 , в межах згідно з планом і надана для ведення особистого селянського виробництва, а також земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 , розміром 0,1707 га, яка знаходиться на території АДРЕСА_1 області АДРЕСА_1 , в межах згідно з планом і надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Рішенням Риб'янцівської сільської ради Новопсковського району Луганської області №41 від 11.08.2015 року Ѕ частина домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 була виділена в окрему адресу та присвоєно цілій частині житлового будинку та господарських будівель адресу: АДРЕСА_1 .
10.11.2016 року на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Новопсковської державної нотаріальної контори Ковальовим А.О. та зареєстрованого в реєстрі за №681, ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла у власність земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1 , розміром 0,1707 га, яка знаходиться на території АДРЕСА_1 , в межах згідно з планом і надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Зазначені обставини повністю відповідають матеріалам справи та сторонами не заперечувались.
На підставі зазначеного суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач ОСОБА_1 з моменту прийняття у власність Ѕ частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за договором дарування від 17.04.2008 року, пропорційно набутої частини об'єкту нерухомості, набула право власності на Ѕ частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_3 не мала права на спадкування Ѕ частини спірної земельної ділянки, тому свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 28 серпня 2010 року нотаріусом Новопсковської державної нотаріальної контори Ковальовим А.О. ОСОБА_3 на земельну ділянку 0,1707 га, кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , слід визнати недійсним на підставі ст. 1301 ЦК України.
Оскільки ОСОБА_3 не набула права власності Ѕ частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування, тому не мала права на її відчуження ОСОБА_2 , таким чином договір дарування земельної ділянки площею 0,1707 га кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 10.11.2016, посвідчений нотаріусом Новопсковської державної нотаріальної контори Ковальовим А.О. слід визнати недійсним на підставі ст. 215 ЦК України.
Проаналізувавши наявні дані, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі та надані сторонами, в їх сукупності, всі докази в частині наявності підстав для визнання права власності на земельну ділянку та наявності підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин в цій частині та закон, який їх регулює із застосуванням роз'яснень, викладених у Постанові Пленуму ВС України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», але дійшов невірного висновку про наявність підстав длявизнання договору дарування недійсним та визнання у цілому недійсним свідоцтва про право на спадщину, при тому, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції містить зазначення про те, що позивач ОСОБА_1 набула право власності на Ѕ частину спірної земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Як встановлено колегією суддів, відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 05.07.2007 року ОСОБА_6 належить на праві власності земельна ділянка площею 0,1707 га, яка розташована у АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Відповідно до Свідоцтва про право особистої приватної власності від 21.09.2001 року ОСОБА_6 на праві власності належить цілий житловий будинок і подвірні будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_3 , остання надала згоду на укладення договору дарування її чоловіком ОСОБА_6 Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 їх дочці ОСОБА_1 , яка 17.04.2008 року приватним нотаріусом зареєстрована в реєстрі за №825.
17.04.2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір дарування частини житлового будинку, відповідно до умов якого ОСОБА_6 передав безоплатно у власність, а ОСОБА_1 прийняла у власність Ѕ частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з п.1 зазначеного договору Ѕ частина житлового будинку з надвірними господарсько-подутовими будівлями та спорудами, розташований на земельній ділянці, площа якої буде визначена після отримання державного акту на землю, а.с.10.
На підставі зазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що договір дарування частини житлового будинку від 17.04.2008 року не містить визначення розміру земельної ділянки, на якій знаходиться подарована Ѕ частина житлового будинку.
Відповідно до витягу з Державного реєстру правочинів зазначений договір дарування зареєстровано 17.04.2008 року приватним нотаріусом Новопсковського району Чернявською І.В. в Державному реєстрі правочинів.
Як вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 22.04.2008 року зареєстроване право приватної власності на Ѕ домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , підстава виникнення - договір дарування від 17.04.2008 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.
01.10.2009 року державним нотаріусом Новопсковської Державної Нотаріальної контори Ковальовим А.О., після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року заведена спадкова справа №332.
28.08.2010 року ОСОБА_8 звернулась до державного нотаріуса Ковальова А.І. із додатковою заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, у тому числі на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_2 , розміром 0,1707 га, яка знаходиться на території АДРЕСА_1 Луганської АДРЕСА_1 .
28.08.2010 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на дві земельні ділянки, у тому числі на спірну земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_2 , розміром 0,1707 га, яка знаходиться на території АДРЕСА_1 , про що внесенно запис в реєстрі за №1298.
За доводами позовної заяви ОСОБА_1 , остання вважає, що вона, з набуттям права власності на Ѕ частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 17.04.2008 року набула право власності і на на 1/2 частину земельної ділянки на якій розташований її будинок, а тому свідоцтво про право на спадщину, яке видано відповідачу ОСОБА_3 державним нотраіусом Ковальовим А.О. на земельну ділянку площею 0,1707 га, кадастровий номер НОМЕР_1 підлягає визнанню недійсним, оскільки 1/2 частина вказаної земельної ділянки належить їй.
Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 посилались на те, що укладаючи договір дарування частини житлового будинку від 17.04.2008 року ОСОБА_6 не визначив свого волевиявлення і відносно належної йому земельної ділянки, на якій розтошований житловий будинок. ОСОБА_3 прийняла спадщину після ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину, у тому числі й спірну земельну ділянку. ОСОБА_1 не скористалась своїм правом на отримання частки спірної земельної ділянки в порядку спадкування першої черги за законом і на цю земельну ділянку не претендувала. Підстави для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним відсутні, а.а.с. 38-40, т.1.
Вирішуючи питання щодо юридичної природи спірних правовідносин, та закону, який їх регулює суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права щодо визначення правового режиму земельної ділянки залежно від права власності на будівлю, що розташована на цій земельній ділянці, а саме: ст.ст. 328, 377 ЦК України, ст.120 ЗК України, а також роз'яснення п. 18 Постанови Пленуму ВС України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», згідно яких до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 р., згідно зі ст. 377 ЦК України, а з часу внесення змін до ст. 120 ЗК України - і згідно зі ст. 120 ЗК України, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. При переході права власності на будинок або його частину за договором довічного утримання до набувача переходило право на земельну ділянку, де вони розташовані, на умовах, на яких ця ділянка належала відчужувачу. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою.
Висновок суду першої інстанції про те, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти, із посиланням судом першої інстанції на положення ст.377 ЦК України, ст.ст.120, 125 ЗК України відповідає висновкам касаційних судів, висловлених у справах, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини ( постанови Верховного Суду України від 11.02 2015 року в справі № 6-2цс15, 13.04.2016 року в справі № 6-253цс16, 12.10.2016 року в справі № 6-2225цс16, постанові Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 360/2285/14-ц).
На підставі зазначеного, колегія суддів вважає безпідставним довід апеляційної скарги про те, що ухвалюючи рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину спірної земельної ділянки суд першої інстанції порушив норми матеріального права.
Що стосується визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов невірного висновку щодо визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним на всю спірну земельну ділянку, оскільки, як встановлено колегією суддів, позивачем доведена наявність права власності на Ѕ частину цієї земельної ділянки та не доведено, що набуття ОСОБА_3 права власності на іншу Ѕ частину спірної земельної ділянки відповідно до свідоцтва про право на спадщину, порушені законні інтереси ОСОБА_1 як власника суміжної земельної ділянки. Не може бути визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини.
Колегія суддів вважає, що позивачем ОСОБА_1 доведена наявність підстав для визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом щодо частини спірної земельної ділянки та такий спосіб захисту порушеного права позивача узгоджується з приписами ст.1301 ЦК України та підставами пред'явленого позову, обґрунтованість якого, у цій частині, відповідає доказам у справі та вимогам закону.
За доводами позовної заяви позивач ОСОБА_1 , посилаючись на укладення договору дарування між відповідачами від 10.11.2016 року, за яким ОСОБА_3 , як дарувальник, безоплатно передала у власність ОСОБА_2 , як обдарованій спірну земельну ділянку площею 0,1707 га кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , вважаючи зазначений договір недійсним та просила суд визнати його недійсним.
За доводами апеляційної скарги скаржник ОСОБА_2 вважає, що недійсність свідоцтва про спадщину або окремих його частин не має наслідком безумовну недійсність усіх укладених у подальшому правочинів та правовстановлювальних документів щодо майна, на яке було видане недійсне свідоцтво. Такі правочини можуть бути визнані судом недійсними лише з підстав, встановлених законом, на що суд першої інстанції не звернув уваги., а тому позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстації правильно зазначено, що визнання правочину недійсним, як способу захисту цивільних прав і цивільних інтересів застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов, необхідних для чинності правочину (ст. 203 ЦК України). Його застосування регулюється ст.ст. 215-236 ЦК України.
Як вірно встановлено судом першої інстанції і не заперечується сторонами 10.11.2016 року на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Новопсковської державної нотаріальної контори Ковальовим А.О. та зареєстрованого в реєстрі за №681, ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла у власність земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1 , розміром 0,1707 га, яка знаходиться на території АДРЕСА_1 , в межах згідно з планом і надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Як вбачається з договору дарування від 10.11.2016 року та встановлено судом, право власності на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1 , розміром 0,1707 га, яка знаходиться на території АДРЕСА_1 ОСОБА_3 набула на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.08.2010 року.
Вирішуючи питання щодо позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач просить визнати недійсним правочин - договір дарування від 10.11.2016 року, який є наступним після отримання ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину від 28.08.2010 року на цілу спірну земельну ділянку, яке є недійсним в частині успадкування Ѕ частини спірної земельної ділянки, а вимоги власників майна щодо визнання недійсним наступних правочинів щодо відчуження цього майна задоволенню не підлягають ( п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та безпідставно визнав договір дарування від 10.11.2016 року недійсним.
Колегія суддів вважає, що позивачем не доведена наявність підстав за доводами позовної заяви для задоволення позовних вимог в цій частині, а відновлення свого порушеного права власності на Ѕ частину спірної земельної ділянки шляхом визнання недійсним договору дарування між відповідачами не є належним способом захисту порушеного права, а тому позовні вимоги останньої в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3)невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом у цілому та визнання недійсним договору дарування від 10.11.2016 року не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення спору між сторонами у зазначених частинах, що є підставою для скасування рішення в цих частинах та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення як апедяційної скарги ОСОБА_2 так і позовних вимог ОСОБА_1 .
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Відповідно до квитанції №11 від 19.08.2018 року, а.с.2 т.2, та квітанції № 89 від 18.03.2018 року, а.с.3, т.1, позивач ОСОБА_1 за звернення з позовом до суду першої інстанції сплатила судовий змір в сумі 704,80 грн та 1383,24 грн, а всього 2088,04 грн, а скаржник ОСОБА_2 за звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою сплатила 3132,06 грн, а тому, з урахуванням пропорційного розміру задоволених вимог позовної заяви та апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню 609,01 грн., а з позивача ОСОБА_1 на користь скаржника ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір в сумі 957,02 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, Луганський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Новопскоського районного суду Луганської області від 15 січня 2019 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно - Ѕ частину земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , залишити без змін.
У іншій частині рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимогиОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину задовольнити частково.
Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане 28 серпня 2010 року нотаріусом Новопсковської державної нотаріальної контори Ковальовим А.О., ОСОБА_3 на земельну ділянку 0,1707 га, кадастровий номер НОМЕР_1 в частині Ѕ частини земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_4 в рахунок відшкодування судового збору 609,01 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_5 в рахунок відшкодування судового збору 957,02 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 14 червня 2019 року.
Головуючий І.О. Дронська
Судді Ю.В. Єрмаков
В.М. Луганська