Справа № 540/544/18 Номер провадження 22-ц/814/1658/19Головуючий у 1-й інстанції Косик С. М. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
19 червня 2019 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.
Суддів: Лобова О.А., Панченка О.О.
при секретарі Ачкасовій О.Н.
учасники справи:
представник позивача ОСОБА_4
представник відповідача Слуцький О.В.
переглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 15 березня 2019 року, ухвалене суддею Косик С.М., повний текст рішення складено - 29 березня 2019 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС» про стягнення орендної плати, -
У липні 2018 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС» про стягнення орендної плати.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 , є власником земельної ділянки площею 4,58 га, яку успадкував після померлого батька ОСОБА_3 , розташованої на території Новотагамлицької сільської ради Машівського району Полтавської області, та яка перебувала в оренді у відповідача строком на 10 років, тобто до 20 жовтня 2015 року. У подальшому, оскільки він, позивач, відмовився продовжувати орендні правовідносини з відповідачем, останній самостійно та добровільно прийняв рішення не сплачувати орендну плату з 2014 року, яку до цього часу не виплатив. У зв'язку з наведеним позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі за 2014-2015 роки в сумі 66 250,92 грн., що складається з основної суми боргу - 13 092,87 грн., суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції - 4 481,98 грн., суми 3% річних - 1 018,02 грн., суми пені - 47 658,05 грн. та стягнути всі судові витрати.
Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 15 березня 2019 року позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС» про стягнення орендної плати - задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС» на користь ОСОБА_2 заборгованість з виплати орендної плати за 2015 рік з урахуванням індексу інфляції в розмірі 855, 11 грн, 3% річних в сумі 49,54 грн та пеню в сумі 4 651,48 грн, а всього 5 556,13 грн.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС» на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в розмірі 59,10 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 168,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в період з 2006 по 2015 роки, позивач не звертався з вимогою про зміну умов договору у частині зміни розміру орендної плати чи перегляду нормативної грошової оцінки землі. Водночас виплата орендної плати позивачу в підвищеному розмірі у 2010-2013 роках є не переплатою орендної плати, а добровільним збільшенням орендарем її розміру за усною згодою між сторонами у зв'язку із збільшенням нормативної грошової оцінки землі із застосуванням відповідних коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2011 року. При цьому, з такими умовами орендодавець погодився та прийняв орендну плату у збільшеному розмірі без внесення змін до договору оренди землі. Вказаний висновок ґрунтується на правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року (справа № 525/756/15-ц, провадження № 61-7197св18). Оскільки до суду першої інстанції позивач звернувся 05.07.2018 р., то строк позовної давності до вимог про стягнення орендної плати за 2014 рік сплив 02.12.2017 р., до вимог про стягнення пені за несплату орендної плати у 2014 році - 02.12.2015 р. Тому суд першої інстанції прийшов до висновку що до вимог позивача в цій частині слід застосувати строк позовної давності і з цих підстав у задоволенні позову слід відмовити. Оскільки на час звернення позивача до суду не минув трирічний строк позовної давності щодо сплати орендної плати за 2015 рік, то суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду в частині відмови у стягненні орендної плати за 2015 р. у розмірі 2 364,83 грн., 1 386,56 грн. - інфляційне збільшення суми орендної плати (ст. 625 ЦК), 329,20 грн. - 3% річних (ст.625 ЦК), 8 607,98 грн. - пені, а всього 12 688,57 грн. - скасувати з підстав порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, недостатнього дослідження обставин справи, що мають значення для справи, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно п.9 договору орендна плата вноситься відповідачем у розмірі 637,19грн., таким чином основна сума орендної плати на момент державної реєстрації договору оренди землі - 20.10.2005 р. складала 637,19 грн. Відповідно до п.10 договору обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. При наявності умов договору, які сторони добровільно погодили, про визначення остаточного розміру орендної плати з урахуванням індексів інфляції, такий розмір має визначатися із застосуванням визначеного індексу інфляції. Зазначає, що суд першої інстанції помилково ототожнив обрахунок орендної плати з урахуванням індексу інфляції визначений в Договорі та ЗУ «Про оренду землі», як суму основного боргу, та збільшення суми основного зобов'язання з урахуванням індексів інфляції передбаченої ст. 625 ЦК України, як компенсаційним заходом впливу на порушника зобов'язання. На момент укладення договору орендна плата за договором оренди була визначена в розмірі, 1,6% від нормативно грошової оцінки землі, дана обставина сторонами заперечується, проте п.9 договору визначено орендну плату в розмірі 637,19 грн., а це в свою чергу відповідає 1,6% від суми нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка становить 39 824,54 грн. (п.5 договору, а.с.11). Таким чином, якщо орендну плату розраховувати, як 1,6% від нормативної грошової оцінки, яка становила у 2014 р. - 93 155,22грн., у 2015 р. -116 334,85 грн, а не з урахуванням збільшення індексів інфляції, то мінімальна орендна плата становить за 2014 р. - 1 490,48 грн., за 2015 р. - 1 861,35 грн. Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати без внесення відповідних змін до договору у письмовій формі. Зазначає, також, що суд першої інстанції безпідставно застосував позовну давність до вимог про стягнення 3% річних та індексу інфляції до заборгованості з орендної плати за 2014р. по ст. 625 ЦК України відповідно до даних правовідносин. Сплив строку позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку зі спливом строку за вимогою про стягнення основного боргу - помилковий, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК України, дана правова позиція зазначена в постанові ВСУ від 26.04.2017р. № 3-1522 гс16).
У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 4, 58 га, яку він успадкував після померлого у 2006 році батька ОСОБА_3 , призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території с. Новотагамлицької сільської ради Машівського району Полтавської області, що стверджується копією державного акту на право власності на землю серії НОМЕР_1 від 27 лютого 2009 року та копією свідоцтва про спадщину за законом (а.с. 18- 20).
20.10.2005 р. зареєстровано договір оренди землі між ОСОБА_3 та ТОВ «Карлівське СГП «ЛОС» (дата укладення відсутня), за умовами якого строк дії договору складає 10 років, зі сплатою орендної плати в розмірі 637, 19 грн в рік, яка вноситься з 01.03. до 01.12. кожного року (пп. 8, 9,11) (а.с. 11-17).
Після закінчення терміну дії договору 27 жовтня 2015 року сторони склали акт, за яким орендар передав, а орендодавець прийняв земельну ділянку без взаємних претензій (а.с. 21-22).
Згідно відомостей з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів та утримання податків вбачається, що за спірний період у 2014-2015 роках ОСОБА_2 орендної плати від відповідача не отримував (а.с. 25-27).
У 2010 році ОСОБА_2 отримав - 941,18+470, 59+352,94=1 764, 71 грн., у 2011 році - 4 035,29+550=4 585,29 грн., у 2012 році - 176, 47+5 193,94=5 370,41 грн. Останній раз її отримав у другому кварталі 2013 року в розмірі 7 264, 70 грн. та у четвертому кварталі - 1 124,70 грн., а всього 8 389, 40 (а.с. 25-27).
З наданих відповідачем документів вбачається, що у 2010 р. позивачу сплачено орендної плати на суму 800+400+300=1500 грн. (а.с. 53-55), у 2011 - 2 830+600+1 370+480+317,50 +150=5 747,50 грн. (а.с. 56-61), у 2012 році - 4 174,85+240+150=4 564,85 грн. (а.с. 68-70), у 2013 році - 6 000 + 70+105+ 160+96+700= 7 131 грн. (а.с. 62-67).
Відповідно до підпункту 13 договору оренди земельної ділянки, розмірі орендної плати переглядається 1 раз у 2 роки, а п. 36 договору передбачено, що зміна його умов здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.
У період з 2006 по 2015 роки позивач не звертався з вимогою про зміну умов договору у частині зміни розміру орендної плати чи перегляду нормативної грошової оцінки землі.
Виплата орендної плати позивачу в підвищеному розмірі у 2010-2013 роках є не переплатою орендної плати, а добровільним збільшенням орендарем її розміру за усною згодою між сторонами у зв'язку із збільшенням нормативної грошової оцінки землі із застосуванням відповідних коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2011 року.
При цьому, з такими умовами орендодавець погодився та прийняв орендну плату у збільшеному розмірі без внесення змін до договору оренди землі.
Вказаний висновок ґрунтується на правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року (справа № 525/756/15-ц, провадження № 61-7197св18).
Законом України «Про оренду землі» та умовами договору оренди чітко передбачений порядок оплати орендної плати і не передбачено її внесення наперед, достроково.
За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню орендна плата у розмірі 637,19 грн, як це визначено умовами договору, без урахування індексації щодо якої сторони не дійшли згоди та не внесли зміни до умов договору оренди земельної ділянки за вказаний період, але з урахуванням індексу інфляції, що визначено п. 10 договору.
Саме так застосовано норми матеріального права в постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року при розгляді справи № 525/301/16-ц (провадження № 61-11555св18).
Оскільки орендна плата за умовами договору вноситься до 01.12. кожного року, а тому розрахунок буде таким: 1) 637, 19 грн х196, 4 (індекс інфляції з грудня 2014 року по червень 2018 року (місяць, що перебував звернення позивача до суду)) = 1251, 44 грн (орендна плата за 2014 рік); 2) 637, 19 грн х 134, 2 (індекс інфляції з грудня 2015 року по червень 2018 року (місяць, що передував звернення позивача до суду)) = 855, 11 грн (орендна плата за 2015 рік.
Представником відповідача подано заяву про застосування до вимог позивача строку позовної давності, тому відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
У даних правовідносинах строк позовної давності до вимог про стягнення орендної плати за 2014 рік почався 02.12.2014р., а до вимог про стягнення орендної плати за 2015 рік - 02.12.2015р, тобто наступного дня після закінчення граничного строку виплати орендної плати встановленої п. 11 договору.
Позивач звернувся до суду позивач 05 липня 2018 року, тому строк позовної давності до вимог про стягнення орендної плати за 2014 рік сплив 02.12.2017 р, до вимог про стягнення пені за несплату орендної плати у 2014 році - 02.12.2015 р.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що до вимог позивача в цій частині слід застосувати строк позовної давності і з цих підстав у задоволенні позову відмовити.
Виходячи з того, що на час звернення позивача до суду не минув трирічний строк позовної давності щодо сплати орендної плати за 2015 рік, тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов в цій частині підлягає частковому задоволенню з урахуванням наведеного вище розрахунку, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути орендну плату за 2015 рік з урахуванням індексу інфляції у розмірі 855,11 грн.
Пунктом14 договору передбачена сплата пені в розмір 2% несплаченої суми за кожен день прострочення, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути пеню за рік, що передує зверненню до суду за таким розрахунком: (637,19 *2/100) *365 = 4 651,48 грн.
Розрахунок 3% річних такий: 637,19/100*3/365*946 =49,54 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Посилання представника відповідача про необхідність застосування до вимог про розрахунок пені Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» є необґрунтованими, оскільки в преамбулі цього Закону передбачено, що суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, спірні правовідносини виникли між підприємством та фізичною особою, без статусу - суб'єкт підприємницької діяльності, тому цей Закон не поширюється на них.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково у розмірі : заборгованість з виплати орендної плати за 2015 рік з урахуванням індексу інфляції у розмірі - 855,11 грн, 3% річних у розмірі 49,54 грн. та пеня у розмірі 4 651,48 грн., а всього 5 556,13 грн.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є стягнення орендної плати за 2014-2015 р.р. у розмірі 13 092,87 грн., суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції - 4 481,98 грн., суми 3% річних - 1 018,02 грн., суми пені - 47 658,05 грн.
Ухвалюючи судове рішення у справі, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що вимоги в частині стягнення орендної плати з урахуванням індексу інфляції, суми 3% річних та суми пені за 2014 рік не підлягають задоволенню з підстав порушення позивачем трирічного строку звернення до суду.
Такий висновок суду першої інстанції є правильним і з ним погодився позивач, як це вбачається зі змісту апеляційної скарги, оскільки у прохальній частині апеляційної скарги ним заявлені вимоги, що стосуються скасування рішення суду в частині відмови у стягнення орендної плати та позивач просить стягнути заборгованість всього у розмірі 12 688,57 грн., яка складається з орендної плати за 2015 р. у розмірі 2 364,83 грн., інфляційного збільшення орендної плати - 1 386,56 грн., 329,20 грн. - 3% річних та 8 607,98 грн. - пені.
Виходячи з цього, предметом апеляційного розгляду є стягнення орендної плати за 2015 р. з урахуванням індексу інфляції, 3% річних та пені, тобто в межах заявлених вимог в цій частині та доводів апеляційної скарги.
Статтями 21, 23 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди та переглядаються за згодою сторін.
Згідно 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 13 договору оренди земельної ділянки, розмірі орендної плати переглядається 1 раз у 2 роки, а п. 36 договору передбачено, що зміна його умов здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом першої інстанції, розмір орендної плати сторонами не переглядався, як це передбачено п. 13 договору, зміни умов договору сторонами у письмовій формі не здійснювалися, як це передбачено п. 36 договору.
Пунктом 9 договору оренди землі передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 637,19 грн. в рік, з яких в грошовій формі - 100 грн., в натуральній продукції - на 450,00 грн., відробіткової - 87 грн.
Згідно п. 10 договору оренди землі, обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється уз урахуванням індексів інфляції.
Згідно п. 14 договору оренди землі у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 2% несплаченої суми за кожен день прострочення.
Виходячи з умов укладеного між сторонами договору оренди землі, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що орендна плата у 2015 р. становить 637,19 грн., сукупний індекс інфляції за період з 01.12.2015 р. по 03.07.2018 р. становить 1,342, що правильно встановлено судом першої інстанції та визнається позивачем, як це вбачається з апеляційної скарги, тому орендна плата з урахуванням індексу інфляції за 2015 р. буде становити 855,11 грн. (637,11 грн. х 1,342 =855,11 грн).
Далі, при обрахунках 3% річних та пені, суд першої інстанції правильно виходив із розміру орендної плати за 2015 р. - 637,19 грн. 3 % річних складає 49,54 грн., виходячи з розрахунку - (((637,19 грн. х 0,03% річних) : 365 днів)) х 946 днів прострочення), з яких кількість днів прострочення 946 визнається позивачем, як вбачається з апеляційної скарги. Розмір пені становить 4 651,48 грн., виходячи з розрахунку - (( 637,19 грн. х 0,02% пені) х 365 днів (1 рік позовної давності)).
Представник позивача при обрахуванні орендної плати за 2015 р. посилається на те, що розмір орендної плати, визначений договором як 637,19 грн. слід множити на сукупний індекс інфляції, починаючи з часу укладення договору оренди, тобто з 2005 року і по 2015 р., що є неправильним, оскільки по 2013 р. включно позивач отримував відповідну орендну плату і претензій в цій частині не має, тобто орендна плата була нарахована та виплачена позивачу, вимоги в цій частині ним не заявлені.
Представник позивача визнає той факт, що розмір орендної плати сторонами не переглядався, додаткові угоди щодо розміру орендної плати між сторонами не укладалися, розмір орендної плати є фіксованим, крім застосування до неї індексації, і умовами договору не передбачена зміна орендної плати у залежності від нормативної грошової оцінки землі, умови договору не містять про застосування коефіцієнту 1,6%, який вирахуваний шляхом ділення нормативної грошової оцінки земельної ділянки на розмір орендної плати 637,19 грн. на час укладення договору оренди, цей коефіцієнт жодним пунктом договору не передбачений, тому це є припущенням представника позивача, крім цього, позивачем не заявлялися вимоги про застосування саме цього коефіцієнту при обрахунках орендної плати за 2015 р.
Доводи апеляційної скарги в частині обрахування орендної плати за 2014 р. не заслуговують на увагу, оскільки позивачем у прохальній частині апеляційної скарги висловлені вимоги щодо незаконності судового рішення лише в частині стягнення судом орендної плати за 2015 р.
Як випливає із доводів апеляційної скарги, позивач визнає, що згідно п. 9 договору оренди землі на момент його державної реєстрації орендна плата становила 637,19 грн., яка відповідно до вимог п. 10 договору підлягає індексації з урахуванням індексів інфляції. При ухваленні судового рішення, суд першої інстанції застосував до вказаного розміру орендної плати сукупний індекс інфляції 1,342 за період з грудня 2015 р. по червень 2018 р., позивач також посилається в апеляційній скарзі на цей період та такий же сукупний розмір інфляції, проте, зазначає інший розмір орендної плати 2 364,83 грн., який обраховано ним безпідставно, оскільки зміни до договору оренди землі сторонами не вносилися.
Також з цих же підстав не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо нарахування 3% річних та пені на розмір орендної плати - 2 364,83 грн.
Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції не дав оцінки та не навів мотивів відхилення заяви позивача про визнання поданих доказів за 2010-2011 р. недостовірними та неналежними, вбачається, що ці докази виходять за межі строку позовної давності, суд першої інстанції при ухваленні судового рішення мотивував застосування ним строку позовної давності і як вбачається зі змісту апеляційної скарги, позивач погодився з висновком суду в цій частині.
З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 15 березня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 19 червня 2019 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов О.А. О. О. Панченко