Провадження № 22-ц/803/4307/19 Справа № 175/3029/17 Суддя у 1-й інстанції - Ребров С. О. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
05 червня 2019 року
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Лаченкової О.В.
суддів - Варенко О.П., Городничої В.С.,
при секретарі - Кошара О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2019 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до садівничого товариства «Славутич» прокуратури Дніпропетровської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -
В серпні 2017 року до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до садівничого товариства «Славутич» прокуратури Дніпропетровської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до садівничого товариства «Славутич» прокуратури Дніпропетровської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судове рішення повністю Дніпропетровського районного суду від 21.01.2019 року і ухвалити нове рішення по суті позовної вимоги відновити захист мого права на земельну ділянку № АДРЕСА_1 і садовий будинок, які належить позивачу на праві приватної власності і набуто на законних підставах.
У відзиві Садівниче товариство «Славутич» прокуратури Дніпропетровської області на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2019 року просить зупинити провадження у справі №175/3029/17-ц до вирішення справи №175/560/2019, що розглядається в порядку цивільного судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконкому Дніпропетровської районної ради №49 від 26.02.1988 року виділено земельну ділянку площею 5,0 га для задоволення потреб членів садового товариства «Славутич» прокуратури Дніпропетровської області у садівництві та огородництві.
Прокуратурі Дніпропетровської області відповідно до Державних актів на право користування землею, які зареєстровані в Книзі записів Державних актів на право користування землею за №242 від 29.03.1988 року, для створення колективного саду було виділено 5,0 га, а Дніпропетровському обласному суду 8,0 га (а.с.125-131).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0590 га у садовому товаристві «Славутич» на території Любимівської сільської ради на підставі рішення Любимівської сільської ради ХY сесії ХХІ скликання від 17.12.1993 року, що підтверджується Державним актом серії НОМЕР_1 від 25.07.1996 року (а.с.8).
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що він у будівельному управлінню «Союзглавзагранатоменерго» замовив збудувати для себе садовий будинок за власні кошти, який умовно у робочому проекті назвав будинком голови правління. У ньому спланував для себе кімнату, кухню, невелику прихожу для прийому садоводів, підвал і гараж для власного автомобіля. Раніше він дозволяв сторожу знаходитися у садовому будинку лише у денний час, то зараз земельну ділянку і садовий будинок надано особі (сторожу) з правом постійного проживання. На його думку, відповідач без будь-яких правовстановлюючих документів незаконно використовують його нерухомість для громадських потреб, внаслідок чого він позбавлений можливості самостійно, на власний розсуд, володіти, користуватися та розпоряджатися правом приватної власності.
Відповідно до ч.ч.2,3,5 ст.158 ЗК України виключно судом вирішуються: земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.
Згідно із ст.152 ЗК України та ст.386 ЦК України право власника земельної ділянки або землекористувача вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст.ст. 11,15 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК.
Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Згідно із вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і в силу ст. 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу пред'явленого позову. Суд за власною ініціативою не може міняти предмет і підстави позову.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , звертаючись до суду першої інстанції із позовом до садівничого товариства «Славутич» прокуратури Дніпропетровської області просить усунути перешкоду у користуванні земельною ділянкою та садовим будинком шляхом визнання його права володіти, користуватися та розпоряджатися та зобов'язати відповідача виселити особу (сторожа) за межі земельної ділянки АДРЕСА_1 .
Отже позовні вимоги стосуються виселення особи (сторожа), а позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки з володіння останнього не заявлені та не надано будь-яких доказів, щодо самовільного захвату сторожем та садовим товариством «Славутич» прокуратури Дніпропетровської області земельної ділянки та садового будинку.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позовні вимоги стосуються виселення особи (сторожа), а позовні вимоги про витребування спірної земельної ділянки з володіння останнього не заявлені та не надано будь-яких доказів щодо самовільного захвату сторожем та садовим товариством «Славутич» прокуратури Дніпропетровської області земельної ділянки та садового будинку, відтак вимоги ОСОБА_1 є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянта, що подаючи позов до суду про порушене право його на користування земельною ділянкою і садовим будинком вимога не поєднувалася з позбавленням права володіння, розпорядження своєю нерухомістю, порушення є у самоуправному, без отримання згоди власника, зайняттю земельної ділянки і садового будинку, колегія суддів ставиться критично, оскільки із позовної заяви вбачається, що перешкодою у користуванні позивача своїм нерухомим майном є невизнання відповідачем його права на земельну ділянку і будинок правління товариства, який він називає своїм садовим будинком. Невизнання його права полягає в тому, що в цій будівлі постійно мешкає сторож садівничого товариства, а відповідач не вживає, на вимоги позивача, заходів по виселенню сторожа з цієї будівлі.
Садовим товариством «Славутич» прокуратури Дніпропетровської області заперечується взагалі факт існування на території садівничого товариства земельної ділянки № АДРЕСА_1 та право власності позивача на будинок правління товариства, названий у позові садовим будинком, який розташовано на земельній ділянці, якій позивач присвоїв АДРЕСА_1.
Окрім того, позивачем взагалі не надано до суду доказів права власності саме на земельну ділянку зазначену позивачем АДРЕСА_1 і права власності на садовий будинок.
Садівниче товариство надало до суду докази будівництва будинку правління товариства на замовлення останнього, а саме - платіжне доручення, що підтверджує факт оплати товариством у травні 1992 року робіт по будівництву будинку правління, а не позивачем.
Державний акт про право приватної власності на землю, яким позивач в обгрунтовує свої вимоги, не містить ні номера земельної ділянки, ні кадастрового номера ділянки в садівничому товаристві, ні кадастрового номера ділянки.
А у державному акті вказано рішення сільської ради, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав землю у приватну власність, однак на сесії сільської ради таке питання не розглядалося.
Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді О.П.Варенко
В.С.Городнича