91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
05.03.10 Справа № 8/18
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Європа Лізинг», м. Київ,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича група «Кайман»», м. Луганськ, -
про стягнення 92659 грн. 52 коп.
Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,
при секретарі судового засідання Качановській О.А.,
в присутності представників сторін:
від позивача - Кондрацька Ю.Б. -представник, - довіреність №2 від 26.02.10 року;
від відповідача -представник не з'явився, -
розглянувши матеріали справи, -
суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача:
заборгованості у вигляді прострочених станом на 12.01.10 року лізингових платежів у сумі 89368,78 грн. та пені за період з 24.09.09 року по 12.01.10 року у сумі 3290,74 грн., нарахованим ним у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору фінансового лізингу №16, укладеного між сторонами 12.11.07 року;
судових витрат.
На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено: з 05 лютого до 19 лютого 2010 року -у зв'язку з неявкою відповідача, уточненням його місцезнаходження та наданням сторонам можливості подати до суду додаткові докази; з 19 лютого до 05 березня 2010 року -у зв'язку з неявкою сторін.
До початку судового засідання, призначеного на 05.03.10 року, представник позивача подав клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке не суперечить вимогам ст.ст.4-4,22 та 81-1 ГПК України, з огляду на що його задоволено судом.
У судовому засіданні він позов підтримав у повному обсязі.
Відповідач витребувані судом документи не надав, але звернувся до суду з письмовим клопотанням (вих. №б/н від 03.03.10 року), яким повідомив суд про визнання позову та просить відстрочити сплату боргу до вересня 2010 року, мотивуючи своє прохання загальною кризою у промисловості та практичним зупиненням виробництва внаслідок відсутності збуту продукції (документальні докази у цій частині не надано).
Представник позивача заперечив проти задоволення цього клопотання.
Він не заперечив проти розгляду спору по суті за відсутності відповідача.
З урахуванням викладеного, враховуючи обставини справи, наявні у ній докази, суд, керуючись ст.ст.4-3,22,32-34,43 та 75 ГПК України, вважає за можливе вирішити цей спір по суті у даному судовому засіданні за відсутності відповідача, на підставі наявних у справі доказів.
І.Заслухавши представника позивача, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.
12.11.07 року між позивачем (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кайман»», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича група «Кайман»» (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №16, відповідно до якого лізингодавець зобов'язується придбати та передати у володіння та користування лізингоодержувача на певний строк майно, спеціально придбане лізингодавцем у визначеного лізингоодержувачем постачальника відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти цей предмет лізингу, користуватися ним, сплачувати лізингодавцю плату та в кінці строку дії договору придбати його у власність (за умови сплати усіх існуючих за цим договором платежів, відповідно до діючого законодавства та положень цього договору) (п.2.1).
Предметом договору є наступне майно: екструдер ПВХ ВСV-67/22D, машина для фарбування ПВХ профілю BRP-300, ПВХ міксер Dersan makine, ПВХ профільно-оброблюючий інструмент для вагонки 250мм (1.2.2), вартістю 159700,00 умовних одиниць (доларів США), що еквівалентно 806485,00 грн. згідно офіційному курсу НБУ на 12.11.07 року (п.1.2.4); кількість лізингових платежів -36 (п.1.2.10).
Для сплати лізингових платежів відповідні суми будуть перераховуватися у валюту платежу -гривню за офіційним курсом НБУ, збільшеним на 1,5% на дату пред'явлення рахунку-фактури до сплати. У разі затримки сплати лізингових платежів на суму пені буде виписано окремий рахунок згідно умов договору (п.1.4).
Лізингоодержувач зобов'язується сплачувати лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку лізингових платежів, визначеному у додатку №2 до цього договору. Будь-які затримки стосовно строків сплати вважатимуться затримкою платежів (п.3.5).
Лізингоодержувач зобов'язується відшкодовувати лізингодавцю усі витрати, пов'язані з цим договором (п.3.7).
Платіж має бути здійснений банківським переказом, готівкою, будь-яким іншим законним платіжним інструментом (п.3.9).
У випадку несвоєчасного виконання лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових та інших платежів, лізингодавець матиме право нараховувати пеню за кожен день затримки у розмірі 0,1% від суми заборгованості, при цьому лізингодавець не буде зобов'язаний попереджувати або повідомляти лізингоодержувача про початок нарахування пені (п.3.12).
Відповідно до підпункту «д»п.7.2 договору, лізингоодержувач зобов'язаний повністю та своєчасно сплачувати лізингодавцю лізингові платежі та інші платежі, що підлягають сплаті за цим договором (а.с.7-26).
Сторони склали та підписали графік погашення лізингових платежів, який складається з 36 періодів, при цьому початком сплати є 23.06.08 року, кінцем -23.05.11 року (а.с.28).
Предмет лізингу позивач передав відповідачу 20.05.08 року, що підтверджується актом приймання-передачі (а.с.29).
Позивач стверджує, що станом на 12.01.10 року відповідач має перед ним основний борг з лізингових платежів у суму 89368,78 игрн.
Керуючись умовами договору та чинним законодавством, позивач на вказану суму нарахував пеню за період з 24.09.09 року по 12.01.10 року у сумі 3290,74 грн. (розрахунок; а.с. 8).
Відповідач позовні вимоги не оспорив та не спростував.
ІІ.Заслухавши представника позивача, оцінивши наявні докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).
Згідно частинам 1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У ст. 204 ЦКУ сказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ); він є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ), оскільки саме він породжує права та зобов'язання для сторін.
Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).
Закон -ст.525 ЦКУ - не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань.
Згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.
Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, про яке йдеться у цьому спорі, має грошовий вираз.
Статтею 533 Цивільного кодексу встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Договір, укладений між сторонами за цим спором, належить до договорів фінансового лізингу.
Тобто відповідач, отримавши від позивача вищезгадані предмети лізингу, повинен був у порядку, визначеному чинним законодавством та договором, у визначені останнім терміни сплатити лізингові платежі, однак зробив це не у повному обсязі.
Згідно статті 1 Закону України від 16.12.97 року №723/97-ВР «Про фінансовий лізинг»(далі -ЗУ №723/97-ВР) - фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (ч.1 ст. 806 ЦКУ).
Частинами 2-3 ст. 806 ЦКУ встановлено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Згідно ч. 1 ст. 759 ЦКУ за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів (ч.1 ст.3 Закону; ст. 807 ЦКУ).
Згідно ст.6 названого Закону договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.
Лізингоодержувач має право на односторонню відмову від договору лізингу лише у разі непередачі йому лізингодавцем предмету лізингу у термін понад 30 днів, - однак йому не надано права в односторонньому порядку відмовлятися від сплати поточних лізингових платежів та інших платежів, встановлених договором лізингу (ст. 9 ЗУ №723/97-ВР).
До числа обов'язків лізингоотримувача належать: своєчасно сплачувати лізингові платежі (ч. 2 ст. 11 Закону; ст.ст.762,763,785 ЦКУ ).
Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором (ч.1 ст. 16 Закону).
Матеріалами справи належним чином доведено факт порушення відповідачем умов вищезгаданого договору, тобто з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобов'язань).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).
Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).
Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки.
Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).
Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).
Згідно частинам 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України(далі -ГКУ), встановлено, що нарахування штрафних санкцій, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців після виникнення права на нарахування таких санкцій.
Пунктом 1 ч.2 ст. 258 ЦКУ для стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлено річний термін.
Позивач дотримався усіх перелічених вимог закону щодо визначення суми пені.
Спосіб захисту порушеного права позивачем обрано у відповідності до вимог ст. 16 ЦКУ.
Таким чином, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.
Суд, керуючись ст.ст.44,47-1 та ст. 49 ГПК України, судові витрати покладає на відповідача як на сторону, яка порушила умови договору, вимоги чинного законодавства та з вини якої спір доведено до суду.
На підставі викладеного, ст.ст. 11,16,509,525,526,530,560,610-612,614,623, 759,806,807 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34,36, 43,44, 47-1,49,75, 82-85 ГПК України, суд
1.Позов задовольнити у повному обсязі.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича група «Кайман»», яка є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кайман»», ідентифікаційний код 21804553, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Будьонного, 19, - на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Європа Лізинг», ідентифікаційний код 35059482, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Червоноармійська, 77-а (адреса для листування: місто Київ, вул. Мечникова, 2, 9-й поверх, Бізнес-центр «Парус»), - основний борг у сумі 89368 (вісімдесят дев'ять тисяч триста шістдесят вісім) грн. 78 коп., пеню у сумі 3290 (три тисячі двісті дев'яносто) грн. 74коп., а також витрати по сплаті державного мита у сумі 926 (дев'ятсот двадцять шість) грн. 59 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 05.03.10 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.
Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду у 10-денний термін з дня підписання.
Рішення складено у повному обсязі та підписано - 10 березня 2010 року.
Суддя А.П.Середа