Справа № 175/839/19
Провадження № 1-кп/175/46/19
Вирок
Іменем України
20 червня 2019 року
Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
при секретарі - ОСОБА_2
за участю сторін судового провадження:
прокурора - ОСОБА_3
обвинуваченого - ОСОБА_4
захисника - ОСОБА_5
потерпілої - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12018040000001066 щодо:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м.Дніпропетровську, пенсіонер, працюючого приватним підприємцем, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.286 КК України -
Обвинувачений ОСОБА_4 14 грудня 2018 року близько о 17 годині 45 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем «ГАЗ 330214» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 05.12.2009 належить ОСОБА_7 , рухався зі швидкістю не менше ніж 54,4 км/год, в темний час доби, при увімкненому міському освітленні, по сухому покриттю, в правій смузі проїзної частини вул.Шосейної м. Підгородне Дніпровського району Дніпропетровської області, зі сторони м.Новомосковська в напрямку м. Дніпро.
Під час руху по вищевказаній ділянці дороги водій автомобіля «ГАЗ 330214» реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_4 не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя та здоров'я громадян, будучи неуважним до дорожньої обстановки та її змінам, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожнім знаком 5.35.1. Правил дорожнього руху України та дорожньою розміткою 1.14.1. Правил дорожнього руху України, маючи об'єктивну можливість завчасно виявити на смузі свого руху перешкоду у вигляді пішохода, який перетинав проїзну частину дороги по нерегульованому пішохідному переходу зліва направо відносно напрямку руху керованого ним автомобілю, не зменшив швидкість руху, аж до зупинки транспортного засобу, щоб дати дорогу пішоходу, для якого може бути створена перешкода чи небезпека, внаслідок чого, на нерегульованому пішохідному переході, в районі електроопори №180, що на вул. Шосейній м. Підгородне Дніпровського району Дніпропетровської області, водій ОСОБА_4 допустив наїзд керованого ним автомобілю «ГАЗ 330214» реєстраційний номер НОМЕР_1 на пішохода ОСОБА_8 .
Своїми діями водій ОСОБА_4 грубо порушив вимоги п.п. 1.3., 1.5., 2.3 б), 12.4., 12.9 б) та 18.1. Правил дорожнього руху України, які свідчать:
п. 1.3.: «Учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими»;
п. 1.5.: «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;
п. 2.3. (б): «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;
п. 12.4. «У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.»;
п. 12.9. «Водієві забороняється: б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12,7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до пункту «и» пункту 30.3 цих Правил».
дорожній знак 3.29. «Обмеження максимальної швидкості».
п. 18.1. «Водій транспортного засобу, що наближається до пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека».
Порушення п. 18.1. Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_4 знаходиться у причинному зв'язку з настанням події даної дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пішохід ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження у вигляді: сумісної тупої травми тіла (садна на задньо-верхній поверхні в проекції лівого плечового суглоба, на тильних поверхнях обох кистей, на внутрішній поверхні лівої гомілки; синці в проекції правого ліктьового суглоба по зовнішній поверхні, на правій бічній поверхні грудної клітини на рівні нижнього краю реберної дуги по задній пахвовій лінії та на правій бічній поверхні тазу; закрита черепно-мозкова травма (садна у правій скроневій ділянці та на лівій половині голови в лобно-тім'яно-скроневій ділянці, крововилив під твердою мозковою оболонкою на зовнішньої поверхні правої півкулі головного мозку, вогнищеві крововиливи під м'якою мозковою оболонкою), переломи 3-10 ребер праворуч по лопатковій лінії без ушкодження пристінкової плеври, підшкірний крововилив на задньо-зовнішній поверхні правої гомілки на всьому протязі, поперечний перелом кісток правої половини таза (правої здухвинної кістки з розповсюдженням на праву сідничну) та саден на передніх поверхнях в проекціях обох колінних суглобів, що спричинені прижиттєво, та відносяться до тяжких тілесних пошкоджень, по ознаці небезпеки для життя, згідно п. п. 2.1.3. Наказ №6 МОЗ України від 17.01.1995.
Смерть ОСОБА_8 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 в КЗ «Дніпропетровська міська клінічна лікарня № 16» ДОР» від сумісної тупої травми тіла у вигляді закритої черепно-мозкової травми, численних переломів ребер праворуч та переломів правої половини тазу, клінічний перебіг якої ускладнився розвитком тромбоемболії легеневих артерій.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 винним себе визнав у повному обсязі та розповів у деталях про обставини скоєного та підтвердив, що 14 грудня 2018 року близько 18 годині він рухався з Харькова в напрямку міста Дніпра за кермом автомобіля ГАЗ, було пасмурно та дорога погано освітлена. В районі вул. Шосейній у м. Підгородне через дорогу по пішохідному переходу рухався пішохід з лівої полоси дороги, де на правій полосі сталося зіткнення. Після зіткнення викликав швидку допомогу та працівників поліції. Просив суд суворо його не карати та не позбавляти права керування транспортними засобами.
Потерпіла ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого немає, щодо призначення покарання просила суд суворо не карати. Щодо цивільного позову надала заяву про залишення його без розгляду.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України за згодою учасників процесу визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, дослідженням матеріалів які характеризують особу обвинуваченого.
При цьому учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, сумнівів у добровільності їх позиції у суду немає, а також сторонам роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Суд вважає, що наведеними доказами у своїй сукупності у повному обсязі доведена винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 та його умисні дії вірно кваліфіковані органом досудового розслідування, за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого за ч. 2 ст. 286 КК України, що виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть ОСОБА_8 .
Обставинами, що помякшують його покарання, суд визнає щиросердне каяття, повне визнання вини, добровільне відшкодування потерпілій заподіяної матеріальної шкоди.
Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлені.
Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України та п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали.
Згідно з роз'ясненнями, наведеними у постанові Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при призначенні покарання за відповідною частиною статті 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Пленум Верховного Суду України неодноразово звертав увагу на те, що якщо виправлення і перевиховання підсудного можливе без ізоляції від суспільства, то судам не слід направляти таких осіб в місця позбавлення волі.
Суд, вирішуючи питання про міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжкого злочину, наявність пом'якшуючих обставин у виді повного визнання вини і активного сприяння у розкритті злочину, відсутність обтяжуючих обставин, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, його вік, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває та ставлення до вчиненого, обставини та характер вчиненого злочину, позицію потерпілої, яка просила суд застосувати покарання не пов'язанне з позбавленням волі, відшкодування обвинуваченим у повному обсязі суми заявленої потерпілою, суспільну небезпеку його дій, а саме не в умисному порушенні правил дорожнього руху, суд приходить до висновку, що його виправлення та перевиховання можливе при застосуванні покарання у виді позбавлення волі за правилами ст.ст.75,76 КК України на чому наполягав прокурор, та таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 та попередження нових злочинів як ним, так і іншими особами.
Разом з тим при вирішенні питання щодо застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, виходячи із обставин дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків, що спричинили смерть пішохіда, враховуючи позицію органу обвинувачення, враховуючи, що обвинуваченим не надано доказів, що його трудова діяльність пов'язана з керуванням транспортним засобом та є єдиним джерелом його доходу, тобто єдиним засобом до існування, суд вважає необхідним призначити таке додаткове покарання на строк, передбачений санкцією ч.2 ст.286 КК України.
Під час проведення досудового розслідування обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід не обирався.
Потерпілою ОСОБА_6 під час судового розгляду кримінального провадження заявлено цивільний позов, 27 травня 2019 року вона подала заяву про залишення її позову без розгляду у зв'язку з відсутністю претензій до обвинуваченого через повне відшкодування заподіяної їм шкоди. На підставі цього, суд приходить до висновку щодо залишення позову без розгляду.
Відповідно до ст.ст. 122, 124 КПК України судові витрати по справі за проведення судових експертиз слід покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 .
Долю речових доказів вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.
Керуючись ст.ст. 369, 374, 376 КПК України, суд -
ОСОБА_4 визнати виннуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.286 КК України і піддати кримінальному покаранню у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від призначеного основного покарання за умови, що на протязі 3 (трьох) років іспитового строку він не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі пунктів 1, 2 ч.1, пункту 2 ч.2 ст.76 КК України зобов'язати ОСОБА_4 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти цей орган про зміну місця проживання та роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
У рахунок відшкодування витрат на проведення експертизи стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь держави (одержувач платежу - УК у Шевченківському районі м. Дніпра; номер рахунку - 31111115004004; МФО - 899998; код ЄДРПОУ - 37989274; найменування установи банку - Казначейство України (ЕАП); код бюджетної класифікації - 24060300; призначення платежу - за експертизу від 08 лютого 2019 року №11/10.2/17 у розмірі 1430,00 грн.
У рахунок відшкодування витрат на проведення експертизи стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь держави (одержувач платежу - УК у Шевченківському районі м. Дніпра; номер рахунку - 31111115004004; МФО - 899998; код ЄДРПОУ - 37989274; найменування установи банку - Казначейство України (ЕАП); код бюджетної класифікації - 24060300; призначення платежу - за експертизу від 18 лютого 2019 року №11/10.1/140 у розмірі 1430,00 грн.
Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 - залишити без розгляду.
Скасувати арешт накладений згідно ухвали слідчого судді від 17 грудня 2018 року на автомобіль марки «ГАЗ 330214» реєстраційний номер НОМЕР_1 , власник ОСОБА_7 та після набрання вироком законної сили повернути власнику.
На вирок може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Копія вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1