№ 201/9087/18
провадження 2-о/201/72/2019
19 червня 2019 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Плевако О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Державна служба України і міжвідомча комісія з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», -
ОСОБА_1 22 серпня 2018 року звернувся до суду з заявою про встановлення юридичного факту визнання його учасником бойових дій. Заявник у своїй заяві та в ході судового засідання посилається на те, що з 08 червня по 13 липня 2015 року входив до складу сил та засобів, які залучались та брали безпосередню участь в АТО на території Донецької та Луганської областей України, забезпеченні її проведення з метою виконання службових (бойових) завдань. Вказані обставини підтверджуються наказом керівника АТО і довідкою про безпосередню участь в АТО. Після цього звернувся до міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з метою встановлення статусу учасника бойових дій і надав необхідні документи, але вказана комісія не розглянула його питання і він вимушений був звертатися в суд і оскаржив дії і бездіяльність вказаної комісій. Рішенням окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2018 року його позов було задоволено та зобов'язано вказану комісію розглянути питання заявника в передбаченому законом порядку. На виконання вказаного рішення суду міжвідомча комісія з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» знову провела засідання з розгляду питання ОСОБА_1 , але за результатами голосування рішення не було прийнято. Вказані дії цієї комісії є протиправними і незаконними, а Державна служба України на це ніяк не відреагувала. Отже вирішити вказане питання і прийняти відповідне рішення виявилося неможливим. В теперішній час у зв'язку з необхідністю упорядкування документів та вирішення питання про свій статус заявник звернувся до заінтересованих осіб з заявою про виправлення вказаного, але на його звернення відповідь не надійшла взагалі, а потім була про неможливість вказаного з рекомендацією з цим питанням звернутися до суду. У зв'язку з зазначеною обставиною на теперішній час заявник не має змоги належним чином упорядкувати і оформити свої ж документи. Заявник просив суд встановити юридичний факт наявності у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу учасника бойових дій як такий, що захищав незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брав безпосередню участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, задовольнивши заяву.
Представники заінтересованих осіб Державної служби України і міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у судове засідання не з'явилися, про час та місце повідомлялися належним чином, про що свідчить поштове повідомлення, яке міститься в матеріалах справи, про причини своєї неявки суд не повідомили. Вказаним і матеріалами справи, на думку суду, та письмовому зверненні до суду погодились з заявою і просили справу розглянути без їх участі за наявними матеріалами і рішення винести по закону на розсуд суду. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представників вказаних заінтересованих осіб згідно ст. 223 ЦПК України.
З'ясувавши думку заявника, заінтересованих осіб, перевіривши матеріали справи, оцінивши представлені та добуті докази, суд вважає заяву обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судом в судовому засіданні встановлено, що заявник ОСОБА_1 з 08 червня по 13 липня 2015 року входив до складу сил та засобів, які залучались та брали безпосередню участь в АТО на території Донецької та Луганської областей України, забезпеченні її проведення з метою виконання службових (бойових) завдань. Вказані обставини підтверджуються наказом керівника АТО і довідкою про безпосередню участь в АТО. Після цього звернувся до міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з метою встановлення статусу учасника бойових дій і надав необхідні документи, але вказана комісія не розглянула його питання і він вимушений був звертатися в суд і оскаржив дії і бездіяльність вказаної комісій. Рішенням окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2018 року його позов було задоволено та зобов'язано вказану комісію розглянути питання заявника в передбаченому законом порядку, це рішення набрало законної сили. На виконання вказаного рішення суду міжвідомча комісія з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» знову провела засідання з розгляду питання ОСОБА_1 , але за результатами голосування рішення не було прийнято. Вказані дії цієї комісії є протиправними і незаконними, а Державна служба України на це ніяк не відреагувала. Отже вирішити вказане питання і прийняти відповідне рішення виявилося неможливим. В теперішній час у зв'язку з необхідністю упорядкування документів та вирішення питання про свій статус заявник звернувся до заінтересованих осіб з заявою про виправлення вказаного, але на його звернення відповідь не надійшла взагалі, а потім була про неможливість вказаного з рекомендацією з цим питанням звернутися до суду. У зв'язку з зазначеною обставиною на теперішній час заявник не має змоги належним чином упорядкувати і оформити свої ж документи, тому вимушений був звертатися з заявою до суду.
Суд вважає вимоги заяви обґрунтованими, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…». Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України орган державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.
На підставі п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти , від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
З 08 червня по 13 липня 2015 року ОСОБА_1 входив до складу сил та засобів, які залучались та брали безпосередню участь в АТО на території Донецької та Луганської областей України, забезпеченні її проведення з метою виконання службових (бойових) завдань. Вказані обставини підтверджуються наказом керівника АТО і довідкою про безпосередню участь в АТО. Після цього звернувся до міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з метою встановлення статусу учасника бойових дій і надав необхідні документи, але вказана комісія не розглянула його питання і він вимушений був звертатися в суд і оскаржив дії і бездіяльність вказаної комісій. Рішенням окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2018 року його позов було задоволено та зобов'язано вказану комісію розглянути питання заявника в передбаченому законом порядку.
Згідно ч. 4 і 5 ст. 82 ЦПК України “Підстави звільнення від доказування” 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Таким чином, рішенням окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2018 року встановлено факт того, що з 08 червня по 13 липня 2015 року ОСОБА_1 входив до складу сил та засобів, які залучались та брали безпосередню участь в АТО на території Донецької та Луганської областей України, забезпеченні її проведення з метою виконання службових (бойових) завдань. Вказані обставини підтверджуються наказом керівника АТО і довідкою про безпосередню участь в АТО. Заявника фактично визнано учасником бойових дій, це встановлено і доведено.
Рішення окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2018 року набрало законної сили, належними доказами не спростовано, а тому є достатньо підстав для звільнення відповідача від доказування даної заяви в частині питань його участі в бойових діях у вказаний період часу. Але саме рішення про надання статусу учасника бойових дій повинна була приймати міжвідомча комісія.
На виконання вказаного рішення суду міжвідомча комісія з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» знову провела засідання з розгляду питання ОСОБА_1 , але за результатами голосування рішення не було прийнято. Вказані дії цієї комісії є протиправними і незаконними, а Державна служба України на це ніяк не відреагувала. Отже вирішити вказане питання і прийняти відповідне рішення виявилося неможливим. В теперішній час у зв'язку з необхідністю упорядкування документів та вирішення питання про свій статус заявник звернувся до заінтересованих осіб з заявою про виправлення вказаного, але на його звернення відповідь не надійшла взагалі, а потім була про неможливість вказаного з рекомендацією з цим питанням звернутися до суду.
Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для органів, які реєструють такі факти або оформляють права, що виникають у зв'язку із встановленим судом фактом.
Крім того, згідно з Положенням про Державну службу України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 416, Служба є центральним органом виконавчої влади України, який реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, та учасників антитерористичної операції, в межах своїх повноважень державну політику у сфері волонтерської діяльності, а також соціального захисту деяких категорій осіб, зазначених у пунктах 11-14 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та членів сімей осіб, зазначених в абзацах четвертому - восьмому пункту 1 статті 10 цього Закону, в частині призначення їм відповідної одноразової грошової допомоги.
Служба відповідно до покладених на неї завдань організовує та координує роботу з надання статусу учасника бойових дій, зокрема проводить засідання міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Заявник просить встановити факт участі у бойових діях під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України та безпосередньої участі в антитерористичній операції з метою подальшого отримання статусу учасника бойових дій.
Щодо надання статусу учасника бойових дій. Перелік осіб, які визнаються учасниками бойових дій, встановлений частиною першою статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1 -рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до правовідносин застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону (в редакції, яка діяла на момент залучення та участі заявника в антитерористичній операції) учасниками бойових дій визнавались військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції, а також працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з пунктом 5 Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її з проведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 (в редакції, яка діяла на момент залучення та участі заявника в антитерористичній операції) рішення про надання статусу учасника бойових дій приймається міжвідомчою комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій (далі - міжвідомча комісія), яка утворюється Державною службою у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції із включенням до її складу фахівців Міноборони, МВС, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Управління державної охорони, Адміністрації Держспецзв'язку, ДСНС, ДПтС, військових формувань.
Підставою для надання працівникам підприємств, установ, організацій статусу учасника бойових дій є документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення або направлення (прибуття) у відрядження для безпосередньої участі в антитерористичній операції в районах її проведення (витяги з наказів, розпоряджень, посвідчень про відрядження, книг нарядів, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень), а також документи, що були підставою для прийняття керівниками підприємств, установ, організацій рішення про направлення осіб у таке відрядження.
Міжвідомча комісія на своєму засіданні 31 серпня 2017 року розглянула документи ОСОБА_1 та прийняла рішення відмовити в наданні статусу учасника бойових дій у зв'язку з тим, що в наданих документах було відсутнє рішення керівника АТЦ при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника АТЦ при СБУ про залучення ОСОБА_2 до участі в антитерористичній операції.
Рішенням окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2018 року у справі № 826/10270/17 скасовано рішення міжвідомчої комісії від 31 серпня 2017 року про відмову у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій. Зобов'язано міжвідомчу комісію повторно розглянути матеріали щодо визнання учасником бойових дій ОСОБА_1 .. Міжвідомчою комісією 31 травня 2018 року було виконано рішення окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2018 року та повторно розглянуто матеріали щодо визнання учасником бойових дій ОСОБА_1 .. За результатом повторного розгляду матеріалів рішення про надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 не прийнято.
У постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31 березня 1995 року № 5 роз'яснено, що справи про встановлення фактів, які мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умови, якщо заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення і чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Згідно з частиною шостою статті 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» до участі в антитерористичних операціях за рішенням керівництва антитерористичної операції можуть бути залучені з дотриманням вимог цього Закону центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості і форми власності, їх посадові особи, а також громадяни за їх згодою.
Таким чином, вважаємо, що у разі підтвердження у судовому засіданні факту залучення керівництвом антитерористичної операції ОСОБА_1 та його безпосередньої в ній участі, вказаний факт може бути встановлений судом у разі якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який це посвідчує.
Статтями 15, 16, 18 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом.
Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що заява підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Заявник заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно заінтересованої особи по можливим незаконним (з точки зору вказаної особи) діям відносно нього, предмета спору, а заінтересована особа цього не довела, можливе твердження вказаної особи про наявність будь-яких інших зобов'язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги можливе не погодження з вимогами в частині їх обгрунтованості, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються.
При таких обставинах суд вважає, що оскільки всі інші дані в свідоцтві, паспорті, наказах, довідці та інших документах заявника повністю співпадають з встановленими судом даними та інш., спору про право фактично немає, вищезазначені документи на назване право в передбаченому законом порядку не оспорені суд вважає можливим заяву задовольнити та встановити юридичний факт наявності у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу учасника бойових дій як такий, що захищав незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брав безпосередню участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення.
Таким чином обставини заяви знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході судового засідання і підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 18, 182 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268, 293, 315, 319 ЦПК України, суд -
Заяву задовольнити.
Встановити юридичний факт наявності у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу учасника бойових дій як такий, що захищав незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брав безпосередню участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення.
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення складено 20 червня 2019 року.
Суддя -