іменем України
Справа № 210/595/19
Провадження № 1-кп/210/410/19
"18" червня 2019 р. м. Кривий Ріг
Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника-адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали обвинувального акту у кримінальному провадженні №12018040710001450 від 06.10.2018 щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, -
У провадженні судді Дзержинського районному суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження за обвинувальним актом щодо ОСОБА_4 .
Прокурор у судовому засіданні звернулась із клопотанням щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_4 раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки його строк закінчується 04 липня 2019 року. Обґрунтовує своє клопотання тим, що ризики, які враховувались під час обрання даного запобіжного заходу відносно обвинуваченого не змінились. Крім того, останній не має постійного місця проживання та може переховуватись від суду, впливати на свідків, які ще не допитані, також може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Обвинувачений ОСОБА_4 не заперечував щодо задоволення клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання пі вартою.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення клопотання прокурора про продовження строкудії запобіжного заходу у виді тримання під вартою та просив суд змінити запобіжний захід і застосувати до обвинуваченого ОСОБА_4 домашній арешт за адресою його мешкання.
Суд, вислухавши доводи сторін, дослідивши обвинувальний акт, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст.183 ч.1 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Під час вирішення питання про продовження обвинуваченому строку дії міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого , його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою , в якій він зазнає судового переслідування (рішення ЄСПЛ «Смірнови проти Росії»(п. 60).
Європейський суд з прав людини у справі «Сергій Волосюк проти України» зазначив, що зі спливом певного часу тяжкість злочину, в якому особа підозрюється чи обвинувачується, як єдина підстава тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може бути достатньою.
Відповідно до ст.17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Продовження тримання під вартою може бути виправданим тільки за наявності певного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до особистої недоторканності (рішення ЄСПЛ «Харченко проти України», «Лабіта проти Італії»).
Судом встановлено, що наявність заявлених ризиків, передбачених ст.177 КПК України не зменшилась, що дає достатні підстави суду для продовження строку тримання під вартою.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії» автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Тому, при вирішення питання щодо продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого, суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а враховує, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за яким законом України про кримінальну відповідальність передбачене покарання у виді позбавленням волі на строк до 6 років, а також неодноразово судимий зокрема в останній раз 31.10.2017 Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу за ч.2 ст.186 КК України до покарання у вигляді 4 років 6 місяців позбавлення волі, маючи не погашену та не зняту у встановленому законом порядку судимість, у відношенні якого застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, на шлях виправлення не став, діючи повторно вчинив новий умисний корисливий злочин, тим самим вказуючи на ознаку, що ОСОБА_4 схильний до вчинення нових злочинів та в необхідності ізоляції від суспільства. Окрім того, обвинувачений не має стійких соціальних зв'язків, оскільки є не одруженим, офіційно не працевлаштований, за зареєстрованою адресою обвинувачений не мешкав.
Застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу неможливе, оскільки прокурором доведено наявність ризиків передбачених ст.177 КПК України, а саме те, що останній перебуваючи на свободі може переховуватися від суду, незаконно впливати свідків, яких на теперішній час ще не допитано, може вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Аналізуючи вказаний ризик в контексті практики Європейського суду із захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись із посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі може оцінюватись у світлі факторів, пов'язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиев проти Молдови).
Оцінюючи ризик переховування обвинуваченого з позиції практики Європейського суду із захисту прав людини, слід зазначити наступне: обвинувачений не має місця реєстрації та постійного місця проживання, не має міцних соціальних зв'язків на території України та не має постійного місця роботи.
Враховуючи ці обставини і тяжкість вчиненого ним злочину, існує реальний ризик переховування обвинуваченого з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Враховуючи наведене, суд вважає необґрунтованими, а тому і не підлягаючими задоволенню доводи захисника у клопотанні про необхідність зміни запобіжного заходу.
Інші, менш суворі запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого і продовження раніше обраного щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою є необхідним, а тому клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою є обґрунтованим та таким що підлягає задоволенню.
При вирішенні питання про продовження строку запобіжного заходу судом також враховується практика Європейського суду з прав людини, зокрема, Рішення «Лабіта проти Італії», згідно якого тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.
При цьому доводи сторони захисту щодо можливості застосування до обвинуваченого іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою не спростовують вищенаведених висновків суду, тому в задоволенні клопотання захисника слід відмовити.
З урахуванням встановлених обставин суд вважає, що запобігти встановленим ризикам можливо лише шляхом продовження застосування обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, але на строк, що не перевищує двох місяців, тобто до 15 серпня 2019 року.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 197, 314, 315, 316, 331, 370, 372 КПК України , суд -
Клопотання прокурора Криворізької місцевої прокуратури №1 ОСОБА_3 про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на два місці, тобто до 15 серпня 2019 року включно.
Копію ухвали направити до ДПтСУ Криворізька установа виконання покарань УДПтСУ у Дніпропетровській області № 3, для виконання.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили із моменту її винесення і підлягає негайному виконанню.
Суддя: ОСОБА_1