Постанова
Іменем України
20 червня 2019 року
м. Київ
справа № 359/9814/16
провадження № 61-29130св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Хміль Тетяна Михайлівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2017 року у складі судді Борця Є. О. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 21 вересня 2017 року у складі колегії суддів Мельника Я. С., Сушко Л. П., Таргоній Д. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра», банк), треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Хміль Т. М., в якому просила визнати недійсним кредитний договір від 25 жовтня 2007 року, укладений між нею та банком, а також договори іпотеки і поруки від 25 жовтня 2007 року, укладені в забезпечення виконання кредитних зобов'язань, також скасувати заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 .
Позов мотивовано тим, що 25 жовтня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та позивачем укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 45 787,50 доларів США.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між сторонами укладено договір іпотеки, за яким позивач передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .
Виконання кредитних зобов'язань також забезпечено порукою ОСОБА_2 на підставі укладеного 25 жовтня 2007 року з банком договору.
Позивач вважає, що під час укладення кредитного договору банк приховав від неї інформацію про покладення на позичальника ризику знецінення національної валюти та у такий спосіб ввів її в оману з приводу цієї істотної обставини. Крім того, кредитний договір не містить графіку платежів, інформацію про сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, а також відомостей про усі супутні послуги і інші фінансові зобов'язання, що є порушенням положень Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ №168 від 10 травня 2007 року, та є підставою для визнання кредитного договору недійсним .
Позивач посилався на те, що умови договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що призвели до істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків та погіршення становища споживача, а тому просить визнати його недійсним. Як похідні від кредитного договору, позивач ставив питання про визнання недійсними договору поруки та договору іпотеки, які укладені в забезпечення виконання зобов'язань за даним договором.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 21 вересня 2017 року, у задоволенні позову було відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду мотивовані тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження наявності в діях відповідача умислу щодо введення споживача в оману. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, а тому підстави вважати, що укладення договору відбулось під впливом обману, відсутні. Позивач, підписавши кредитний договір, підтвердила свою обізнаність з його умовами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу 21 вересня 2017 року за відсутності належним чином повідомленого позивача і його представника. У розписці про відкладення розгляду справи щодо дати судового засідання з «29» виправлено на «21». Про зміну дати судового засідання та причину цього, позивача та/або його представника апеляційний суд не повідомляв. При цьому, згідно журналу судового засідання за 14 вересня 2017 року суд під звукозапис оголосив, що наступне засідання відбудеться саме 29 вересня 2017 року. В матеріалах справи не міститься будь-яких відомостей про те, що сторони були повідомленні, що розгляд справи перенесено на 21 вересня 2017 року.
Як наслідок, позивач та його представник не були повідомлені про дату судового засідання, а розгляд справи апеляційним судом відбувся без їх участі, у зв'язку з чим позивач був позбавлений можливості подати уточнену апеляційну скаргу та доводити перед судом ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог.
Таким чином, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, зокрема принцип змагальності сторін.
Крім того, заявник вважає, що судом допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення по справі, необ'єктивну оцінку доказів, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті. Суд при прийнятті рішення не врахував ряд норм законодавства, та судову практику з приводу вирішення аналогічних спірних правовідносин.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вищевказаною касаційною скаргою та витребувано справу із суду першої інстанції.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
На підставі наведених норм, касаційну скаргу разом з цивільною справою передано до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із положеннями статті 74 ЦПК України, в редакції чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції, судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик, які разом із розпискою надсилаються поштою рекомендованими листами із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою яка бере участь у справі. Особи, які беруть участь у справі, можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. Судова повістка має бути вручена не пізніше ніж за три дні до судового засідання.
З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2017 року, в судовому засіданні, яке відбувалось 14 вересня 2017 року, судом задоволено клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи для отримання повного тексту оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційним судом оголошено перерву до 29 вересня 2017 року, що підтверджується технічним записом перебігу судового засідання.
Згідно наявної в матеріалах справи розписки, представник позивача та представник відповідача були повідомлені про день, час, місце судового засідання, призначеного на 29 вересня 2017 року о 15:15 год. Вказана розписка містить виправлення вказаної дати на 21 вересня 2017 року. Будь-яких зазначень, що сторони повідомлені про виправлену дату судового засідання (21 вересня 2017 року) розписка не містить.
Судові виклики на 21 вересня 2017 року сторонам не направлялись.
Наведена вище розписка не може вважатись належним повідомленням учасників справи про дату, час та місце судового засідання, призначеного на 21 вересня 2017 року, оскільки ця дата у розписці є виправленою з 29 вересня 2017 року та в дійсності, згідно технічного запису судового засідання суд оголосив перерву саме до 29 вересня 2017 року.
21 вересня 2017 року апеляційний суд розглянув справу по суті за відсутності позивача та його представника.
При цьому, в апеляційній скарзі, яка розглядалась апеляційним судом, представник позивача вказував на те, що копію повного тексту оскаржуваного рішення суду першої інстанції сторона позивача не отримувала, апеляційна скарга складена і подана на підставі виданої копії скороченого тексту рішення з метою дотримання строків на апеляційне оскарження. Вказував на необхідність викладу належного обґрунтування апеляційної скарги та подання їх суду після отримання повного тексту судового рішення.
Особи, які беруть участь у справі, згідно статті 27 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції, мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Крім того, відповідно до частини шостої статті 74 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним судом), особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.
Доказів використання судом апеляційної інстанції інших засобів зв'язку для поінформування позивача та його представника про призначення розгляду справи на 21 вересня 2017 року, а не на 29 вересня 2017 року, матеріали справи не містять.
Таким чином, відомості про те, що позивач був належним чином повідомлений судом апеляційної інстанції про дату, час і місце судового розгляду, призначеного на 21 вересня 2017 року, в матеріалах справи відсутні.
Основними засадами судочинства, відповідно до частини першої статті 129 Конституції України, визначено, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР), встановлено, що кожній особі гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.
Зазначені процесуальні гарантії забезпечення належного розгляду справ стосовно позивача порушені через непоінформованість останнього та його представника про дату і час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, призначеного на 21 вересня 2017 року, оскільки після оголошення в судовому засіданні перерви до 29 вересня 2017 року, про що було відомо представнику позивача, справа апеляційним судом розглянута раніше, за відсутності представника.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України, судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 401, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Київської області від 21 вересня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська