19 червня 2019 року справа №360/4033/18
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів: Арабей Т.Г., Міронової Г.М., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року у справі № 360/4033/18 (головуючий 1 інстанції Шембелян В.С., повний текст рішення складено 21 лютого 2019 року у приміщенні суду за адресою: просп. Космонавтів, 18, м. Сєвєродонецьк Луганської області) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 15 листопада 2018 року № Ф-2140-51 про сплату боргу (недоїмки),-
В грудні 2018 року ОСОБА_1 (далі- позивач ОСОБА_1 ) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Луганській області, в якій просив визнати протиправною та скасувати вимогу від 15 листопада 2018 року № Ф-2140-51 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 15819,54 грн (а.с. 4-8).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року у справі № 360/4033/18, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Луганській області про сплату боргу № Ф-2140-51 від 15.11.2018 року на суму 15819,54 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Луганській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн (69-71).
Відповідач з вказаним рішенням суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій послався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просив скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що ОСОБА_1 06.09.2016 року став на облік в ГУ ДФС в Луганській області як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, а тому відповідно до норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» він є окремим платником єдиного внеску. Посилається на індивідуальні податкові консультації ДФС України від 25.05.2018 року № 234/О/99-99-13-02-03-14/ІПК та № 2346/М/99-99-13-02-03-14 ІПК якими було надано роз'яснення про те, що якщо суб'єкт НПД паралельно є найманим працівником та не отримував доходу у відповідному звітному періоді, він все-одно зобов'язаний самостійно визначити базу нарахування ЄСВ від незалежної професійної діяльності, не зважаючи на наявність трудових відносин, при цьому такий суб'єкт зобов'язаний подавати звітність з ЄСВ із зазначенням бази нарахування ЄСВ як для суб'єкта НПД (а.с. 76-77).
Від позивача на адресу суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю є реалізацією прав, передбачених ст. 3 Конституції України, і не є свідченням того, що така особа дійсно здійснює адвокатську діяльність та отримує дохід від такої діяльності. Вважає, що реєстрація платником податків є виконанням приписів нормативно-правових актів, а тому позивачем був виконаний обов'язок стати на облік платників податків та загальнообов'язкових платежів після отримання свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю. На думку позивача, вказані дії незалежать від наявності наміру приступити до реалізації свого права на заняття адвокатською діяльністю. Також зазначив, що в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску ним як особою, що має право провадити адвокатську діяльність в той час, коли він є найманим працівником, а не самозайнятою особою. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду без змін (а.с. 96-100).
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Згідно вимог частин 1, 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, заслухав суддю - доповідача, перевірив матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на підставі рішення Ради адвокатів Полтавської області від 24.06.2016 року № 6 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що йому видано відповідне свідоцтво за №1540 від 24.06.2016 (а.с.18).
З 15 липня 2015 року позивач перебуває в трудових відносинах з КУОЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Рубіжанської міської ради на посаді юрисконсульта за сумісництвом (а.с. 10).
24 червня 2016 року, на підставі рішення Ради адвокатів Полтавської області № 6 від 24.06.2016 року позивач отримав свідоцтво № 1540 про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 18).
З 2017 року по теперішній час позивач перебуває у трудових відносинах за основним місцем роботи в КУ «Рубіжанська центральна міська лікарня» на посаді юрисконсульта, що підтверджується записом за № 11, 12, 13 який міститься в трудовій книжці серії НОМЕР_2 , наказом по КУ «Рубіжанська центральна міська лікарня» № 110-к від 11.09.2015 року, довідкою за вих. № 3 від 27.11.2018 року, № 769 від 27.11.2018 року (а.с.9-10, 11, 12, 13,14).
Позивач зареєстрований в податковому органі як самозайнята особа. Звітність про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік, а саме: таблиця 3 Додатку № 5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ОСОБА_1 до контролюючого органу подано 18.04.2018 року з показниками «0» - не здійснює діяльність як самозайнята особа та не отримує доходу від такої діяльності (а.с.42-43).
24 листопада 2018 року позивач отримав вимогу Головного управління ДФС у Луганській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2140-51 від 15 листопада 2018 року, згідно з якої станом на 15.11.2018 року ОСОБА_1 має заборгованість за період з 19.04.2018 по 19.10.2018 року зі сплати єдиного внеску на суму 15819 (п'ятнадцять тисяч вісімсот дев'ятнадцять) гривень 54 коп (а.с.15).
Позивач не погодився із вказаною вимогою та оскаржив її до суду.
Порядок обчислення і сплати єдиного соціального внеску встановлено положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VІ (далі - Закон №2464-VІ).
Так, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VІ єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VІ визначено, що застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Також, за приписами пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
У свою чергу, незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Правові засади організації діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статтею 1 якого визначено, що адвокатською діяльністю визнається незалежна професійна діяльність адвоката із здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно з ст. 13 вказаного Закону, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до положень п. 63.5 статті 63 Податкового кодексу України всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом. Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.
Системний аналіз вищевказаного законодавства свідчить на користь того, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.
Як вже зазначалось, з 2017 року по теперішній час ОСОБА_1 є найманим працівником - юрисконсультом КУ «Рубіжанська центральна міська лікарня». Тобто, перебуває у трудових відносинах, які мають тривалий системний та постійний характер роботи на посадах, пов'язаних зі здійсненням юридичної практики.
Згідно з довідками форми ОК-5 та форми ОК-7 із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування роботодавці, з якими ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах та від яких отримує дохід у вигляді заробітної плати, здійснюють нарахування та сплату єдиного соціального внеску від суми нарахованої заробітної плати, але не нижче мінімально встановленого розміру на місяць (а.с. 16-17).
Відповідач не надав суду доказів того, що ОСОБА_1 крім виконання своїх обов'язків як найманого працівника, займається адвокатською діяльністю, як самозайнята особа та отримує від такої діяльності дохід.
Посилання апелянта на право позивача займатися адвокатською діяльністю, як на підставу сплати єдиного внеску як самозайнятої особи, є необґрунтованими, оскільки право на зайняття діяльністю не означає займатися такою діяльністю.
Окрім того, відповідно до позиції Верховного Суду у постанові від 05.11.2018 року по справі № 820/1538/17 необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.
За таких обставин, в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець - КУ «Рубіжанська центральна міська лікарня» в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність.
Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Таким чином, оскільки позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, у позивача відсутній обов'язок по сплаті вказаного внеску як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, оскільки фактично позивач є найманим працівником, а не самозайнятою особою.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
В ході розгляду справи відповідачем не доведено правомірності свого рішення відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року у справі № 360/4033/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 15 листопада 2018 року № Ф-2140-51 про сплату боргу (недоїмки) - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року у справі № 360/4033/18 - залишити без змін.
Повний текст постанови складений та підписаний 19 червня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення окрім випадків визначених статтєю 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач: І.В. Геращенко
Судді: Т.Г. Арабей
Г.М. Міронова