19 червня 2019 року справа №360/292/19
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів: Арабей Т.Г., Міронової Г.М., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року у справі № 360/292/19 (головуючий 1 інстанції Петросян К.Є., текст рішення складено у приміщенні суду за адресою: просп. Космонавтів, 18, м. Сєвєродонецьк Луганської області) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про зобов'язання вчинити певні дії,-
В січні 2019 року ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі-відповідач, ГУ ПФУ в Луганській області), в якому просив зобов'язати відповідача поновити позивачу виплату пенсії з 01.02.2018 року та виплатити заборгованість (а.с. 4-6).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року позов задоволено (а.с. 13-47).
Відповідач з вказаним рішенням суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій послався на невідповідність зазначеного рішення нормам матеріального та процесуального права. Просив скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Позивач безпосередньо з заявою до відповідача не звертався. Також зазначив, що позивач не перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, оскільки довідка про взяття його на облік як внутрішньо переміщену особу скасована 18.05.2018 року. На думку апелянта, особи з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, мають можливість одержання пенсійних виплат за умови переміщення в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, отримання довідки внутрішньо переміщеної особи, особистого звернення або у встановлених законом випадках через законних представників до пенсійного органу за місцем реєстрації внутрішньо переміщеної особи щодо поновлення пенсійних виплат (а.с. 52-54).
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Згідно вимог частин 1, 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, заслухав суддю - доповідача, перевірив матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.н. НОМЕР_1 , є пенсіонером та отримує пенсію за вислугою років, має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номер, довідки від 16.09.2015 №920033975 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 , виданого 01.11.1998 року (а.с.9,10).
Згідно з матеріалами пенсійної справи позивача, копію якої надано відповідачем до матеріалів справи, 22.09.2015 року позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахування належних сум пенсійних виплат на картковий рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк» (а.с.22).
Позивач перебуває на обліку в ГУПФУ в Луганській області як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» по лінії МВС, що не заперечують сторони по справі.
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 15.12.2017 року № 88 у призначенні соціальних виплат позивачу відмовлено (а.с.31).
Рішенням ГУПФУ в Луганській області від 05.01.2018 року «Про призупинення виплати пенсії», за розглядом пенсійної справи № 54667 (МО) ОСОБА_1 , який одержує пенсію за вислугу років в розмірі 2120,66 грн, вирішено призупинити виплату пенсії з 01.02.2018 року у зв'язку з надходженням 03.01.2018 року, від УСЗН Біловодської райдержадміністрації, витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 15.12.2017 року № 88 з рішенням не призначати соціальні виплати (а.с.38).
Відповідно до листа від 31.01.2019 року №10/10-269 УСЗН Біловодської райдержадміністрації вбачається, що 18.05.2018 року позивачу скасовано дію довідки № 920033975 від 16.09.2015 року (а.с.39).
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.
Статтею 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зміст цієї норми можна розуміти так, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058-IV.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Тому, припиняючи виплату ОСОБА_1 пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії.
Суд зазначає, що відповідно до норм Закону № 1058-IV скасування довідки про взяття на облік як особи, переміщеної з тимчасово окупованої території не є підставою для припинення пенсії.
Окрім того, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Крім того, частина території Донецької та Луганської області, яка не підконтрольна українській владі в наслідок чого на цій території органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та на якій проводилась АТО, а по теперішній час проводиться ООС, є територією України.
Таким чином, суд вважає, що припинення виплати пенсії без прийняття рішення є грубим порушенням права пенсіонера на пенсійне забезпечення. Відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера.
Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній в рішенні від 3 травня 2018 року в зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі по справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року у справі № 360/292/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року у справі № 360/292/19 - залишити без змін.
Повний текст постанови складений та підписаний 19 червня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення окрім випадків визначених статтєю 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач: І.В. Геращенко
Судді: Т.Г. Арабей
Г.М. Міронова