Апеляційне провадження № 22-ц/824/7852/2019
19 червня 2019 року м. Київ
Унікальний номер справи 753/18764/18
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шахової О.В., суддів: Вербової І.М., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання Пащенко О.П.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку
спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_3 ,
на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 березня 2019 року, ухваленого в приміщенні суду під головуванням судді Сирбул О.Ф., -
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що він проживає та прописаний у квартирі АДРЕСА_1 разом зі своїми дітьми: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Відповідач в квартирі не проживає з січня 2017 року, на підтвердження чого складено акт обстеження побутових умов, яким встановлено, що відповідач у спірній квартирі не проживає. В утриманні квартири участь ОСОБА_2 не бере, комунальні послуги не сплачує, адреса його проживання не відома
Зазначав, що він сам несе витрати по оплаті комунальних послуг, утримує квартиру та робить в ній поточний ремонт, у зв'язку з чим просив визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_6 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що суд послався у рішенні на обставини, які не відповідають дійсності, зокрема, що представник позивача не заперечував факт зміни замків на вхідних дверях квартири.
Також суд помилково взяв до уваги наявність кримінального провадження за надуманими фактами відповідача, оскільки відповідачем не доведено, що йому чиняться перешкоди у проживанні в квартирі, а вказане кримінальне провадження заведено за іншими вимогами ОСОБА_2 , а саме щодо заволодіння позивачем його коштами.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - Решнюк А.В. підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених в ній. Просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Відповідача ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_7 заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для його задоволення.
Такі висновки суду апеляційний суд визнає законними й обґрунтованими. Вони повністю узгоджуються з сукупністю зібраних у справі й належно оцінених у рішенні доказів.
Твердження апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 ніколи не перешкоджав ОСОБА_2 в користуванні квартирою, проте, відповідач з січня 2017 року квартиру не відвідував, його особисті речі в ній відсутні, апеляційний суд визнає такими, що не вказують на наявність підстав до визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням.
Положенням ч. 2 ст. 64 ЖК УРСР встановлено, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно ст. 71 ЖК Української РСР, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Положеннями керівних роз'яснень, які містяться у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами житлового кодексу України», у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності(перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
В матеріалах справи не міститься доказів неповажності причини відсутності відповідача у наданому йому житловому приміщенні.
Разом з тим, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідачем та його представником надано до матеріалів справи та долучено судом апеляційної інстанції копію рапорту оперативного чергового Дарницького УП ГУНП в м. Києві від 23.03.2019, відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_2 23.03.2019 викликав поліцію за адресою: АДРЕСА_1 з підстав того, що виявив у своїй квартирі змінені замки та не може потрапити до неї. В той же день відповідачем власноручно написана заява про внесення відомостей ЄРДР за ст. 356 КК України. Окрім того, у ОСОБА_2 відібрані пояснення стосовно події. Як вбачається з копії протоколу огляду місця події, складеним слідчим СВ Дарницького УП ГУНП у м. Києві Дячук О.В. від 23.03.2019 з-поміж іншого зазначено, що ОСОБА_2 є власником квартири, але ключі до замка не підходять. Таким чином він не може потрапити до своєї квартири.
Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.
Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положеннями ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин, чи з підстав вибуття на постійне місце проживання за іншою адресою (ст. 104 ЖК), що матеріалами справи не доведено.
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності.
При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Як на підставу обґрунтованості позовних вимог позивач зазначав, що ОСОБА_2 залишив квартиру у січні 2017 року.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що тимчасово не проживав у квартирі, оскільки виїжджав до вагітної дружини в м. Ізмаїл Одеської області. Вказував, що інтересу до житла не втрачав, оскільки іншого не має. Також зазначав, що позивач у спірній квартирі змінив замки, а факту передачі нових ключів йому не підтвердив.
Викладене свідчить про відсутність підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.
Доводи апеляційної скарги, на які посилається представник позивача, були предметом дослідження та оцінки судом першої інстанції під час розгляду справи та додаткового правового аналізу не потребують.
Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті справедливе рішення.
При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Обґрунтовуючи судове рішення, апеляційний суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерелоправа та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат, здійсненого судом першої інстанції. Судовий збір за подання апеляційної скарги слід покласти на особу, яка подала апеляційну скаргу. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 березня 2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_3 , без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду.
В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 20 червня 2019 року.
Суддя-доповідач
Судді: